Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: соціального захисту (крім соціального страхування), з них
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №560/589/26
Суддя: Драчук Т. О.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/589/26
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
09 листопада 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
-скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомогти відповідно до Постанови Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, оформленого протоколом від 23.08.2025 року № 100/в;
-визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975;
-зобов`язати Міністерства оборони України нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, як військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 23.10.2025 № 100/в, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги.
Зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням інвалідності III групи відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2022 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що законодавцем установлено преклюзивний (присічний) трирічний строк реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги. Водночас судовий захист після його спливу можливий у виключних випадках за наявності об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджених належними доказами.
Отже, на думку апелянта, визначальним для правильного вирішення цієї справи було встановлення не самого факту проходження позивачем військової служби, участі у заходах із забезпечення оборони України або лікування, а того, чи створювали ці обставини об`єктивно непереборні перешкоди для реалізації права у межах установленого законом трирічного строку.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач неодноразово проходив військову службу. Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_1 , з 25.04.2019 він проходив службу за контрактом. 24.12.2021 його звільнено в запас за станом здоров`я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (військова частина НОМЕР_2 ).
Згідно зі свідоцтвом про хворобу від 03.09.2021 № 1351, гарнізонна військово-лікарська комісія встановила позивачу діагноз, визнала захворювання таким, що пов`язане з проходженням військової служби, та визнала позивача обмежено придатним до військової служби.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 038304, 30.03.2022 під час первинного огляду позивачу встановлено III групу інвалідності з 23.02.2022 на строк до 01.03.2023. Причина інвалідності в довідці зазначена як травма, пов`язана з проходженням військової служби.
24.02.2022 позивача призвано на військову службу під час мобілізації. До 26.01.2025 він проходив службу у військових частинах НОМЕР_3 та НОМЕР_4 . Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_5 від 23.05.2023 № 1250, з 07.12.2022 по 17.12.2022 позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, перебуваючи в населеному пункті Бахмут Донецької області.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 26.01.2025 № 26/нст, позивача, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 21.01.2025 № 12-РС у запас через сімейні обставини, з 26.01.2025 виключено зі списків особового складу військової частини. Військовий облік за місцем проживання позивач відновив 04.02.2025.
Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 1394, з 18.02.2025 по 28.02.2025 позивач перебував на стаціонарному лікуванні в отоларингологічному відділенні КП «Хмельницька міська лікарня» Хмельницької міської ради. Основний діагноз: гострий двобічний середній отит; супутнє захворювання: гостра змішана приглухуватість справа III ст., зліва II ст. Контрольну аудіометрію позивач пройшов 26.03.2025.
16.05.2025 проведено оцінювання повсякденного функціонування позивача. Згідно з витягом з рішення експертної команди № 130/25/3683/В (рішення № 130/25/3683/Р від 07.07.2025), позивачу встановлено III групу інвалідності з 01.03.2023 до 16.05.2028. Причина інвалідності в рішенні зазначена як захворювання, одержане в період проходження військової служби, пов`язане з проходженням військової служби. У пункті 19 витягу зазначено, що в особи наявна раніше встановлена інвалідність.
01.07.2025 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю.
11.07.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 подав Директору Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати позивачу одноразової грошової допомоги (№ 10/1/9054). У висновку зазначено, що позивач має право на отримання зазначеної грошової допомоги в розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2022.
Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 23.10.2025 № 100/в (затвердженим 27.10.2025), позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Підстава відмови: оскільки ОСОБА_1 звернувся із заявою для призначення одноразової грошової допомоги 01.07.2025, а інвалідність йому встановлена 23.02.2022, він не має права на призначення одноразової грошової допомоги.
Про прийняте рішення позивача повідомлено листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 11.11.2025.
Позивач, не погоджуючись з відмовою Міністерства оборони України у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги, звернувся з адміністративним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що трирічний строк, визначений пунктом 8 статті 16-3 Закону № 2011-XII, за загальним правилом не поновлюється. Водночас його сплив не позбавляє особу соціальних гарантій безумовно. У виключних випадках, за наявності об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами для своєчасного звернення та підтверджені належними доказами, право особи підлягає судовому захисту.
Суд зазначив, що право позивача на одноразову грошову допомогу виникло 23.02.2022, тож трирічний строк його реалізації сплив 23.02.2025. Разом з тим, позивач звернувся із заявою 01.07.2025, тобто після спливу цього строку.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що з 24.02.2022 позивач був призваний на військову службу під час мобілізації та проходив військову службу до 26.01.2025, брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у районі ведення бойових дій. Крім того, після виключення зі списків особового складу, 04.02.2025, був відновлений на військовому обліку за місцем проживання, а в період з 18.02.2025 по 28.02.2025, тобто саме в останні дні строку та після його закінчення, позивач перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з гострою двобічною втратою слуху, після чого продовжив лікування до 26.03.2025.
З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що перебування позивача на військовій службі в умовах воєнного стану протягом майже всього строку, участь у бойових діях та тяжке захворювання наприкінці строку є об`єктивно непереборними обставинами. Вони пов`язані з дійсними істотними перешкодами для своєчасного звернення по одноразову грошову допомогу і підтверджені належними доказами.
Отже, ця справа є виключним випадком, коли захист права позивача можливий незважаючи на сплив строку, визначеного пунктом 8 статті 16-3 Закону № 2011-XII. Відповідач прийняв оскаржуване рішення без урахування цих обставин. Отже, рішення не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, та підлягає скасуванню в частині відмови позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги.
Відтак, в межах спірних правовідносин, суд першої інстанції вказав, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 975 у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2022 року.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, суд вказав про її необґрунтованість, оскільки відповідачем розглянуто звернення позивача та прийнято рішення про відмову в призначенні допомоги, що свідчить про відсутність протиправної бездіяльності, у зв`язку з чим порушене право позивача підлягає відновленню шляхом скасування рішення комісії та зобов`язання відповідача призначити і виплатити допомогу.
Водночас, щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу як військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання обов`язків військової служби, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, з огляду на висновки, викладені в судовому рішенні.
Оцінивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи в межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі – Закон №2232-XII), «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі – Закон №2011-XII) та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з підпунктом 2 пункту 1 статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Пунктом 1 статті 16 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до підпункту 5 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Пунктом 2 статті 16-2 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Згідно з пунктом 2 статті 16-3 Закону № 2011-XII у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.
Пунктом 9 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Відповідно до пункту 10 статті 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї норми, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25.12.2013 року.
Зазначений Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду/оцінювання, зміни групи інвалідності чи причинного зв`язку - дата, зазначена у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи/довідці медико-соціальної експертної комісії про повторне встановлення інвалідності або відомості з електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи.
Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;
Згідно з підпунктом 2 пункту 17 Порядку № 975 у разі встановлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від групи інвалідності та її причинного зв`язку військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або особі, звільненій з військової служби, інвалідність якої встановлено не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби, у розмірі:
120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності I групи;
90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи;
70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Згідно з абзацом другим пункту 23 Порядку № 975 розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.
Пунктом 32 Порядку №975 визначено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Порядком, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що положення вказаної норми є імперативними та не містить винятків щодо продовження, поновлення чи незастосування зазначеного строку, у зв`язку з чим під час прийняття рішення від 04.07.2025 № 56/в Комісія Міністерства оборони України була зобов`язана застосувати вимоги частини восьмої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ.
Відтак, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність поважних причин пропуску позивачем трирічного строку звернення за призначенням одноразової грошової допомоги, зазначаючи, що матеріалами справи підтверджується участь позивача у бойових діях лише у періоди з 07.12.2022 по 17.12.2022. При цьому, доказів безперервного перебування позивача в районі ведення бойових дій протягом решти трирічного строку матеріали справи не містять
Також апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції суд фактично ототожнив проходження військової служби та окремий підтверджений період безпосередньої участі у заходах із забезпечення оборони України з об`єктивною неможливістю реалізації права протягом майже трьох років.
Крім того, апелянт вказує, що стаціонарне лікування позивача закінчилось 28.02.2025, а з заявою про призначення допомоги позивач звернувся лише 01.07.2025 без зазначення об`єктивних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, під час первинного огляду МСЕК 30.03.2022 позивачу з 23.02.2022 було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку з отриманням травми, пов`язаної з проходженням військової служби.
Отже, саме 30.03.2022 позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності. Відповідно, з цієї дати розпочався перебіг встановленого частиною дев`ятою статті 16-3 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» трирічного строку для реалізації зазначеного права.
Водночас, з відповідною заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням групи інвалідності позивач звернувся лише 01.07.2025, тобто поза межами встановленого ч. 9 Закону №2011-ХІІ трирічного строку.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що сам по собі факт пропуску цього строку не є безумовною підставою для позбавлення особи права на отримання відповідної соціальної виплати, якщо такий строк пропущено з причин, що об`єктивно перешкоджали особі своєчасно реалізувати своє право.
Суд апеляційної інстанції враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду у справі №380/6620/20 від 05.03.2024:
"… законодавцем встановлено преклюзивний (присічний, присікальний або обмежений) (від лат. praeclusio – закривання або перешкода) трирічний строк на звернення до уповноваженого органу для осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, тобто строк, з яким пов`язане існування (виникнення або припинення) права і закінчення якого тягне за собою втрату такого права.
41. Встановлення обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову).
42. Застосування трирічного строку було предметом розгляду Верховного Суду. Зокрема, у постановах від 23.10.2018 у справі № 161/69/17 та від 12.03.2019 у справі №760/18315/16-а Суд дійшов висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість у будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об`єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.
43. Крім того, Велика Палата Верховного Суду також сформулювала позицію щодо можливості поновлення преклюзивного строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій особи, зокрема, у постановах від 20.06.2018 у справі № 553/1642/15-ц, від 29.08.2018 у справі № 755/17365/15-ц та від 20.03.2019 у справі № 456/450/16-ц, де зазначила, що строкові обмеження для реалізації особою свого майнового права без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій такої особи, не є необхідним у правовій державі; таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав особи та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном та реалізації майнових прав…".
Зазначені висновки Верховного Суду є релевантними до спірних правовідносин, оскільки у справі № 380/6620/20 також вирішувалося питання щодо правомірності відмови у виплаті одноразової грошової допомоги та наслідків пропуску встановленого законом строку для реалізації права на таку виплату.
Оцінюючи доводи сторін і наявні у справі докази в контексті наведених правових висновків, колегія суддів враховує, що в період із 24.02.2022 до 26.01.2025 позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації.
Отже, протягом майже всього трирічного строку, встановленого законом для звернення та призначення одноразової грошової допомоги, позивач перебував на військовій службі, у тому числі виконував завдання в умовах безпосередньої участі у бойових діях.
Крім того, наприкінці зазначеного строку, а саме з 18.02.2025 до 28.02.2025, позивач перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з гострою двобічною втратою слуху, після чого продовжував лікування до 26.03.2025, тобто до завершення трирічного строку залишалося лише кілька днів.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації позивачем права на отримання одноразової грошової допомоги.
При цьому, визначальним є не саме по собі перебування позивача на військовій службі, а сукупність установлених обставин: проходження військової служби в умовах воєнного стану протягом майже всього передбаченого законом строку, безпосередня участь у бойових діях, а також стаціонарне лікування наприкінці цього строку з подальшим продовженням лікування.
Крім того, колегія суддів враховує, що 16.05.2025 проведено оцінювання повсякденного функціонування позивача, за результатами якого рішенням експертної команди, оформленим витягом № 130/25/3683/В (рішення № 130/25/3683/Р від 07.07.2025), позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності на період з 01.03.2023 до 16.05.2028. При цьому, в пункті 19 зазначеного витягу зафіксовано наявність у позивача раніше встановленої інвалідності, а причиною інвалідності визначено захворювання, одержане в період проходження військової служби та пов`язане з її проходженням.
Наведені обставини підтверджують, що за результатами оцінювання у 2025 році було зафіксовано раніше встановлену інвалідність позивача, а не вперше встановлено відповідний статус. Водночас, самі по собі дата проведення оцінювання та дата оформлення витягу з рішення експертної команди не змінюють установленого факту первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності 30.03.2022.
Разом із тим, зазначені обставини підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами у справі, зокрема з огляду на проходження позивачем військової служби, його безпосередню участь у бойових діях та стан здоров`я наприкінці трирічного строку, визначеного законом для звернення за призначенням одноразової грошової допомоги.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність виняткових обставин, які істотно ускладнювали своєчасну реалізацію позивачем права на отримання одноразової грошової допомоги. Сукупність установлених обставин у цьому конкретному випадку дає підстави визнати їх об`єктивно непереборними перешкодами для своєчасного звернення, що підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що пропуск позивачем трирічного строку для звернення за призначенням одноразової грошової допомоги зумовлений винятковими обставинами, які підлягають урахуванню під час судового захисту його права на відповідну соціальну виплату. Відтак сам по собі факт звернення позивача після закінчення зазначеного строку за встановлених у цій справі обставин не може бути достатньою підставою для відмови в реалізації такого права.
Судом апеляційної інстанції враховано за аналогією висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 29 листопада 2024 року у справі №120/35924, згідно яких проходження військової служби особою, призваною під час мобілізації до Збройних Сил України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних з особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1) обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних, місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду;
2) виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори;
3) фактор часу: участь військовослужбовця в довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання визначеного процесуальним законом строку для звернення до суду;
4) повага до особливого статусу військовослужбовців: з огляду на виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку;
5) обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про відсутність об`єктивних та непереборних обставин, які перешкоджали позивачу своєчасно реалізувати право на отримання одноразової грошової допомоги.
Апеляційний суд вважає, що встановлені у справі обставини у своїй сукупності свідчать про наявність підстав, за яких застосування преклюзивного строку без урахування об`єктивних обставин, що перешкоджали позивачу реалізувати своє право, призвело б до непропорційного обмеження права позивача на соціальне забезпечення.
Відтак, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для захисту права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, незважаючи на пропуск установленого законом строку, є обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
ГоловуючийДрачук Т. О.
СуддіПолотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua