Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: охорони здоров’я, з них
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №120/13526/26
Суддя: Мацький Є.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/13526/26
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук Ірина Миколаївна
Суддя-доповідач - Мацький Є.М.
09 листопада 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України", Філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" у Вінницькій області (в особі Багатопрофільної лікарні при ВК-81) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України", Філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" у Вінницькій області (в особі Багатопрофільної лікарні при ВК-81), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ДУ «Центр охорони здоров`я ДКВС України» та Філії ДУ «ЦОЗ ДКВС України» у Вінницькій області, яка полягає у системному 30-річному ненаданні позивачу належної медичної допомоги, саботажі процедурної підготовки до КТ-дослідження та приховуванні медичної документації від цивільних лікарів;
- визнати протиправними дії посадових осіб Багатопрофільної лікарні при ВК-81 щодо службового підроблення виписки № 58 від березня 2026 року та приховування встановлених діагнозів;
- зобов`язати ДУ «ЦОЗ ДКВС України» та Філію ДУ «ЦОЗ ДКВС України» у Вінницькій області негайно організувати переведення та госпіталізацію Позивача ( ОСОБА_1 ) до хірургічного/гастроентерологічного відділення Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова для проведення консиліуму лікарів, повторного КТ/ВКС із дотриманням усіх протоколів підготовки та вирішення питання про оперативне (хірургічне) лікування;
- зобов`язати відповідача (Філію ДУ «Центр охорони здоров`я ДКВС України») провести повне медичне обстеження позивача та направити медичні документи на розгляд Лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) / МСЕК для встановлення ступеня втрати працездатності та групи інвалідності внаслідок системного ушкодження органів ШКТ;
- стягнути з Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» (ДУ «ЦОЗ ДКВС України») за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 500000 (п`ятсот тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої тривалим нелюдським поводженням, катуванням та ненаданням медичної допомоги.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2026 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України", Філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" у Вінницькій області (в особі Багатопрофільної лікарні при ВК-81) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії.
Позивач не погодився з цим судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, справу надіслати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Суд першої інстанції ухвалу мотивував тим, що спірні правовідносини не є публічно-правовими у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки Державна установа «Центр охорони здоров`я ДКВС України» та її філії, здійснюючи медичне обслуговування осіб, які утримуються під вартою, не реалізують владних управлінських функцій у спірних правовідносинах, а діють як заклади охорони здоров`я, що надають медичні послуги.
Надаючи правову оцінку наявності підстав для відмови у відкритті провадження, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 171 КАС України передбачає, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
За усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Із наведених норм вбачається, що для вирішення питання про належність спору до адміністративної юрисдикції визначальним є не лише формальний статус відповідача, а насамперед характер спірних правовідносин, зміст порушеного права та спосіб судового захисту, якого просить особа.
Колегія суддів звертає увагу, що у цій справі позивач фактично пов`язує порушення своїх прав із неналежним, на його думку, наданням медичної допомоги, непереведенням до хірургічного/гастроентерологічного відділення Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова для проведення консиліуму лікарів, службовим підробленням виписки та приховуванням встановлених діагнозів. Тобто спір виник не з приводу прийняття відповідачами владного управлінського рішення у сфері публічного адміністрування, а у зв`язку з організацією та наданням медичної допомоги.
Саме по собі те, що Державна установа «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» утворена у системі органів державної влади, фінансується з бюджету та забезпечує медичне обслуговування осіб, які перебувають під вартою, не змінює правової природи спірних відносин. У межах спірних правовідносин відповідачі не реалізують щодо позивача владно-розпорядчих управлінських функцій у значенні статті 4 КАС України, а здійснюють діяльність, пов`язану з медичним обстеженням, визначенням тактики лікування, оформленням медичної документації та організацією надання медичної допомоги. Така діяльність, хоча і здійснюється спеціалізованою державною установою, за своєю суттю не є владним управлінням, а належить до сфери медичного обслуговування.
Так, реалізацію державної політики у сфері охорони здоров`я в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах покладено на Державну установу «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України».
При цьому, згідно з п. 2.3 Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров`я України від 10 лютого 2012 року №239/5/104, медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров`я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО. У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров`я.
Відповідно до пункту 1 розділу І Положенням про Державну установу «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України», затвердженим наказом Міністра юстиції України від 14.03.2025 №747/5 (далі Положення 747/5) державна установа «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» (далі - ЦОЗ ДКВС України) є бюджетним неприбутковим закладом з охорони здоров`я, що проводить господарську діяльність з медичної практики та створений для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - ДКВС України) із надання якісних медичних послуг засудженим, особам, узятим під варту, та військовополоненим, медичного забезпечення персоналу ДКВС України, державного санітарно-епідеміологічного нагляду в місцях провадження господарської діяльності ЦОЗ ДКВС України та на їх територіях, діє на підставі ліцензій на провадження господарської діяльності у сфері охорони здоров`я в установленому порядку.
У структурі ЦОЗ ДКВС України діють відокремлені структурні підрозділи - філії (далі — Філії), до складу яких входять медичні частини, міські медичні частини, лікарняні заклади, фельдшерські пункти, централізована клініко-діагностична лабораторія та сектори. Філії не є юридичними особами та здійснюють частину делегованих функцій ЦОЗ ДКВС України відповідно до мети (цілей), завдань та функцій. (пункту 1 розділу І Положення 747/5)
Відповідно до п.1 розділу IV Положення 747/5, функціями ЦОЗ ДКВС України є організація надання екстреної, первинної, спеціалізованої, паліативної медичної допомоги та медичної реабілітації засудженим особам, особам узятих під варту.
Отже, ЦОЗ ДКВС України та її філії не є органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, не здійснює владних управлінських функцій у спірних правовідносинах, а тому зазначений спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У даному випадку відсутній той обов`язковий елемент публічно-правового спору, за якого одна сторона саме владно управляє поведінкою іншої сторони, приймає щодо неї обов`язкові приписи чи індивідуальні акти у сфері публічного адміністрування, а спір виникає саме у зв`язку з виконанням або невиконанням таких управлінських функцій. Предметом судового контролю, як його формулює позивач, є не законність управлінського акта, дій чи бездіяльності, а належна якість наданої медичної допомоги та пов`язаних із цим дій медичного персоналу і установи.
Значна частина заявлених позовних вимог за своїм змістом спрямована на вирішення питань, які відносяться до сфери професійної медичної оцінки та медичної тактики: які саме зуби підлягають видаленню, які лікуванню, у якій послідовності має проводитися санація, чи є підстави для ортопедичного огляду та підготовки до протезування, які саме втручання відповідають медичним показанням, а які - ні. Вирішення таких питань потребує оцінки правильності медичних висновків, змісту лікувального плану, відповідності дій медичних працівників клінічним показанням та стандартам, а не перевірки законності управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень.
Окрім цього, позовні вимоги про визнання недостовірною інформації, внесеної до медичної документації, зобов`язання внести зміни до медичних документів, а також вимоги щодо надання копій такої документації безпосередньо пов`язані із захистом особистих немайнових прав позивача у сфері охорони здоров`я та доступу до інформації про стан власного здоров`я. Такі вимоги, попри участь у спорі державної установи, не набувають автоматично публічно-правового характеру, оскільки випливають із приватного інтересу конкретної особи щодо належного лікування, достовірності відомостей про стан її здоров`я та способу документального оформлення цього лікування.
Таким чином, спір у цій справі не стосується здійснення відповідачами публічно-владних управлінських функцій, а випливає із відносин щодо медичного обслуговування позивача, змісту і якості лікування, ведення медичної документації та забезпечення подальших медичних заходів. За своїм змістом цей спір пов`язаний із реалізацією особистих немайнових прав позивача та не має ознак публічно-правового в розумінні статей 4, 19 КАС України.
Суд встановив, що у межах спірних відносин відповідачі діяли не як носії владних повноважень, а як суб`єкти, що забезпечують медичне обслуговування позивача.
Більше того, аналіз змісту позовних вимог чітко свідчить про те, що їх задоволення вимагало б від суду не перевірки законності публічно-владного рішення, а фактичного втручання у процес лікування, визначення належного обсягу медичної допомоги, допустимості конкретних медичних втручань, порядку ведення медичної документації.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Колегія суддів відхиляє й доводи апеляційної скарги про порушення права на доступ до суду та ефективний засіб юридичного захисту, оскільки відмова у відкритті провадження з підстав неналежності спору до адміністративної юрисдикції не означає позбавлення особи права на судовий захист як такого. Процесуальний закон вимагає лише звернення до належного суду та у належному виді судочинства. Тобто у цій справі йдеться не про відмову в доступі до правосуддя взагалі, а про недопустимість розгляду відповідних вимог саме адміністративним судом.
Суд першої інстанції, роз`яснивши позивачу, що розгляд такого спору має здійснюватися за правилами іншого судочинства, не обмежив його право на судовий захист, а навпаки вказав на належний процесуальний спосіб реалізації такого права. Тому посилання апелянта на статті 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не спростовують правильності висновку про відсутність адміністративної юрисдикції.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що заявлений позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, належно застосував положення статей 4, 19, 170, 171 КАС України та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, відтак апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
ГоловуючийМацький Є.М.
СуддіСушко О.О. Залімський І. Г.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua