Вирок від 08 листопада 2026 р. у справі №589/1/23 — Сумський апеляційний суд

Суд: Сумський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №589/1/23

Суддя: Басова В. І.

Справа №589/1/23Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 11-кп/816/1133/26Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія - 227

ВИРОК

Іменем України

09 листопада 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді - ОСОБА_3 ,

суддів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Суми кримінальне провадження № 12022200490000597, внесене 03 серпня 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за апеляційною скаргою заступника керівника Сумської обласної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11 червня 2026 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Шостка Сумської області, громадянин України, з вищою освітою, працює в АТ «Фармак» на посаді апаратник синтезу, одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

з участю сторін судового провадження:

прокурора ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 (в режимі ВКЗ),

потерпілої ОСОБА_10 (в режимі ВКЗ),

у с т а н о в и л а :

Короткий зміст оскаржуваного рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.

Оскаржуваним вироком Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11 червня 2026 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Відповідно до ст.75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 2 роки, та покладено на нього обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч.1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Цивільний позов ОСОБА_10 задоволений частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_10 з ОСОБА_8 в рахунок відшкодування моральної шкоди 350 000 грн.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Цивільний позов Комунального некомерційного підприємства «Шосткинська центральна районна лікарня» Шосткинської міської ради до ОСОБА_8 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь Комунального некомерційного підприємства «Шосткинська центральна районна лікарня» Шосткинської міської ради матеріальну шкоду в розмірі 21 309 грн 60 коп.

Вирішено питання судових витрат, заходів забезпечення та речових доказів.

Як установлено судом першої інстанції 03.08.2022 близько 11 год 45 хв. ОСОБА_8 , керуючи автомобілем «Volkswagen Transporter 2.5 TDI», р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Чернігівській у м. Шостка Сумської області, у районі будинку № 12, виявивши на проїзній частині пішохода ОСОБА_11 , 1952 року народження, усупереч вимогам пп. 12.3, 1.7 Правил дорожнього руху не вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об`їзду та допустив наїзд на неї.

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_11 отримала поєднану травму у вигляді множинних ушкоджень грудної клітки, хребта та кінцівок, які за ознакою небезпеки для життя належать до тяжких тілесних ушкоджень, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.

Порушення ОСОБА_8 вимог пунктів 12.3, 1.7 Правил дорожнього руху перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та смертю потерпілої, що підтверджується, зокрема, висновками судово-медичної експертизи № 012-295-4714-2022 від 14.11.2022 та судової автотехнічної експертизи № СЕ-19/119-21/11259-ІТ від 11.11.2022.

Дії обвинуваченого ОСОБА_8 суд кваліфікував за ч.2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілої.

Вимоги апеляційної скарги, заперечень та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

Не погодившись із вироком суду першої інстанції, прокурор вищого рівня - заступник керівника Сумської обласної прокуратури ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою у якій, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, просить скасувати вирок та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_8 покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки, звільнити його на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, а також виключити з вироку посилання на обставину, що обтяжує покарання: «вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку».

Апеляційну скаргу прокурор мотивує тим, що суд першої інстанції, правильно встановивши порушення ОСОБА_8 правил безпеки дорожнього руху та його причинний зв`язок із дорожньо-транспортною пригодою, внаслідок якої потерпілій ОСОБА_11 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання.

Зокрема, прокурор вказує, що додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не може бути охоплене звільненням від відбування покарання з випробуванням за ст. 75 КК України. На його думку, суд, сформулювавши резолютивну частину вироку таким чином, фактично звільнив ОСОБА_8 від відбування як основного, так і додаткового покарання, у зв`язку з чим додаткове покарання фактично не було призначене до реального виконання.

Крім того, прокурор не погоджується з урахуванням судом як обставини, що обтяжує покарання, вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку. Зазначає, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, характеризується необережною формою вини, а заподіяні потерпілій особі похилого віку тілесні ушкодження не охоплювалися та не могли охоплюватися умислом ОСОБА_8 . Тому, на думку прокурора, правових підстав для застосування п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України не було, а відповідне посилання слід виключити з мотивувальної частини вироку. На підтвердження цієї позиції прокурор посилається на практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним прокурор вважає, що вирок підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.

Від потерпілої ОСОБА_10 надійшли заперечення на апеляційну скаргу прокурора, за змістом яких вона вважає вирок суду першої інстанції законним та обгрунтованим і просить залишити його без змін.

Позиції учасників судового провадження.

Прокурор ОСОБА_9 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_8 погодився з апеляційною скаргою прокурора.

Потерпіла ОСОБА_10 просила залишити вирок без змін, вважаючи його законним і обгрунтованим.

Мотиви суду.

Заслухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого вироку, позиції сторін, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи й дослідивши матеріали провадження в межах доводів апеляційного перегляду, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, що підтверджується сукупністю зібраних у передбаченому законом порядку та належним чином досліджених судом доказів. При цьому в поданій апеляційній скарзі наведені висновки суду не оспорюються .

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів апеляційної скарги, які стосуються виключно призначеного ОСОБА_8 покарання, а саме правильності застосування судом положень ст. 75 КК України щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням та врахування обставини, що обтяжує покарання: «вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку», у зв`язку з чим перевірці підлягає законність і обґрунтованість вироку суду першої інстанції в цій частині.

Колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України до додаткового покарання з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, призначаючи покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

За змістом ст. 77 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення державної нагороди України.

Відповідно до вимог ст. 52 КК України, додатковими є покарання, передбачені у ст. ст. 54, 59 Кримінального кодексу, які мають допоміжний характер, тому призначаються за вироком суду лише шляхом їх приєднання на додаток до основних покарань і самостійно (без сполучення із основним покаранням) призначені бути не можуть.

Одне чи кілька додаткових покарань, у випадках та в порядку, передбаченому законом України про кримінальну відповідальність, може бути приєднане до основного покарання.

У випадках, коли додаткове покарання безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини кримінального кодексу, то порядок його призначення залежить від особливостей конструкції цієї санкції.

Якщо передбачене санкцією статті додаткове покарання визначено законом, як факультативне, то питання про доцільність призначення такого додаткового покарання вирішується за розсудом суду з урахуванням обставин конкретного провадження, особи винного і з обов`язковим мотивуванням у вироку прийнятого рішення.

У разі призначення судом такого додаткового покарання, воно за жодних умов не може бути застосоване без сполучення з основним покаранням, тобто додаткове покарання завжди лише приєднується до основного.

Це правило не виключає випадків, коли від відбування призначеного особі основного покарання вона звільняється, а приєднане до основного додаткове покарання відбуває реально (ст. ст. 75, 77 КК України). Звільнення особи від відбування додаткового покарання на підставні ст. 75 КК України законом не передбачено.

Тобто, позбавлення права керувати транспортними засобами є різновидом передбаченого ст. 55 КК України покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю та, у разі його призначення як додаткового покарання одночасно зі звільненням від відбування основного покарання з випробуванням, підлягає реальному й самостійному виконанню.

Разом з тим, призначаючи ОСОБА_8 покарання за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, суд у мотивувальній та резолютивній частинах вироку допустив неправильне формулювання закону та звільнив обвинуваченого від відбування як основного так і додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, що не відповідає вимогам закону України про кримінальну відповідальність.

Такий висновок узгоджується з положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими при звільненні особи від відбування основного покарання з випробуванням суд може призначити додаткові покарання, передбачені ст. 77 КК України. При цьому додаткові покарання підлягають реальному виконанню, про що суд повинен чітко зазначити в резолютивній частині вироку.

Крім того, відповідно до роз`яснень, викладених у пунктах 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», під час призначення покарання за кримінальні правопорушення проти безпеки дорожнього руху суд повинен ураховувати не лише наслідки, які настали, а й характер допущених порушень, ставлення винного до них та його поведінку після вчинення кримінального правопорушення. У кожному випадку засудження за ч. 2 ст. 286 КК України суд має вирішити питання про доцільність застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та належним чином мотивувати відповідне рішення.

Суд першої інстанції, зважаючи на обставини дорожньо-транспортної пригоди, характер допущених ОСОБА_8 порушень Правил дорожнього руху, які спричинили загибель потерпілої ОСОБА_11 , дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Однак, застосувавши ст. 75 КК України, суд постановив звільнити ОСОБА_8 «від відбування покарання з випробуванням», не зазначивши, що таке звільнення стосується виключно основного покарання у виді позбавлення волі.

Використане судом формулювання за своїм буквальним змістом поширює звільнення з випробуванням як на основне, так і на додаткове покарання, що не відповідає положенням статей 75, 77 КК України.

Судове рішення повинно бути чітким, однозначним та зрозумілим для виконання, а його зміст не може залежати від припущень або довільного тлумачення органом, на який покладено його виконання.

Отже, суд першої інстанції неправильно витлумачив положення ст. 75 КК України та не застосував належним чином ст. 77 КК України, внаслідок чого безпідставно поширив звільнення з випробуванням на призначене ОСОБА_8 додаткове покарання.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, яке тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, зокрема, застосування судом закону, який не підлягає застосуванню.

Таке неправильне застосування кримінального закону фактично призвело до незастосування реально призначеного додаткового покарання, а тому покарання ОСОБА_8 у цій частині є явно несправедливим унаслідок м`якості в розумінні ст. 414 КПК України.

З огляду на викладене колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги прокурора є обґрунтованими, а вирок суду першої інстанції в частині застосування ст.75 КК України до додаткового покарання не відповідає вимогам закону.

Також колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного визнання обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_8 : «вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку».

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку може визнаватися обставиною, що обтяжує покарання. Водночас при вирішенні питання про наявність цієї обставини необхідно враховувати характер суб`єктивної сторони конкретного кримінального правопорушення.

ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, яке за своєю юридичною конструкцією характеризується необережною формою вини. Наслідки у вигляді заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала її смерть, не охоплювалися умислом ОСОБА_8 , а тому факт того, що потерпіла була особою похилого віку, не може в цьому випадку бути визнаний обставиною, яка обтяжує покарання, у розумінні п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України.

Таким чином, визнавши вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення щодо особи похилого віку обставиною, що обтяжує покарання, суд першої інстанції неправильно застосував п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України, оскільки за встановлених судом обставин така обставина не підлягала врахуванню при призначенні покарання.

За таких обставин посилання суду першої інстанції у мотивувальній частині вироку на вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення щодо особи похилого віку як на обставину, що обтяжує покарання, підлягає виключенню.

Висновки.

Згідно з п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409 КПК України неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого є підставами для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пунктів 2, 4 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування більш суворого покарання; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Таким чином, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині застосування положень ст.75 КК України до призначеного ОСОБА_8 додаткового покарання з ухваленням у цій частині нового вироку, яким положення ст. 75 КК України слід застосувати виключно до основного покарання у виді позбавлення волі, а призначене додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами належить виконувати реально.

Крім того, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність необхідно виключити з мотивувальної частини вироку посилання на вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення щодо особи похилого віку як на обставину, що обтяжує покарання.

В іншій частині вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а тому його слід залишити без змін.

Керуючись статтями 376, 405, 407, 408, 413, 419 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу заступника керівника Сумської обласної прокуратури ОСОБА_7 задовольнити.

Вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11 червня 2026 року відносно ОСОБА_8 скасувати в частині застосування вимог ст. 75 КК України до додаткового покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Ухвалити в цій частині новий вирок.

Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч.2 ст. 286 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді 3 років позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 роки, поклавши на нього обов`язки, передбачені п.п. 1,2 ч.1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України:

1) періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення щодо особи похилого віку як на обставину, що обтяжує покарання.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили негайно після його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

СУДДІ

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_12

Оригінал: reyestr.court.gov.ua