Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №131/1786/25 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших видів кредиту

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №131/1786/25

Суддя: Панасюк О. С.

Справа № 131/1786/25

Провадження № 22-ц/801/2188/2026

Категорія: 42

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шелюховський М. В.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 рокуСправа № 131/1786/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області у складі судді Шелюховського М. В. від 12 січня 2026 року,

встановив:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі - ТОВ «Коллект Центр») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 42 073 грн 00 к. заборгованості за договором про споживчий кредит № 3463570 від 11 вересня 2021 року (далі кредитний договір № 3463570 від 11 вересня 2021 року), а також 2 422 грн 40 к. у відшкодування судового збору та 16 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката.

На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 11 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3463570 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за умовами якого товариство надало позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у розмірі 8 000 грн 00 к., а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту в порядку та строки, визначені договором.

15 грудня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі ТОВ «Вердикт Капітал») укладено договір факторингу № 15/12-2021-22, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило належне йому право вимоги до позичальників за кредитними договорами, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3463570.

10 березня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило таке право вимоги ТОВ «Коллект Центр» на підставі договору відступлення права вимоги № 10-03/2023/01.

ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 42 073 грн 00 к., з яких 8 000 грн 00 к. заборгованості за тілом кредиту, 34 073 грн 00 к. заборгованості за нарахованими процентами.

Заочним рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 січня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором № 3463570 від 11 вересня 2021 року у розмірі 42 073 грн 00 к., а також 2 422 грн 40 к. у відшкодування судового збору та 6 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач надав належні та допустимі докази факту укладення кредитного договору та отримання коштів позичальником, а також підтвердив законність ланцюжка відступлення прав вимоги, за яким ТОВ «Коллект Центр» набуло статус нового кредитора. Оскільки відповідач порушив зобов`язання і не повернув кошти, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову щодо стягнення заборгованості в розмірі 42 073 грн 00 к. та судового збору, водночас зменшивши заявлені витрати на правничу допомогу з 16 000 грн 00 к. до 6 000 грн 00 к. керуючись критерієм співмірності зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, зменшивши суму заборгованості за тілом кредиту до фактичного залишку у розмірі 833 грн 00 к.; відмовити у задоволенні вимог про стягнення процентів за ставкою 1825 % річних, комісій та нарахувань поза межами строку дії договору; у стягненні витрат позивача на правничу допомогу відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач порушив пункт 2.2.2 договору, тому що нарахування процентів мало здійснюватися лише до дати завершення строку кредитування - 26 вересня 2021 року, а після спливу визначеного строку нарахування процентів є незаконним. Нарахування 28 400 грн 00 к. процентів (1825 % річних) за 71 день є кабальною умовою, яка суперечить Закону України «Про споживче кредитування» та статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Комісія у розмірі 1 520 грн 00 к. (19 %) також суперечить законодавству та є подвійною оплатою за відсутності доказів реально наданих додаткових послуг. Вказував, що ним було частково погашено заборгованість у сумі 7 167 грн 00 к., яку позивач самостійно визнав у своєму розрахунку, а тому залишкова сума основного боргу (тіла кредиту) становить лише 833 грн 00 к. Також звертав увагу, що часовий інтервал між підписанням договору позивачем (12:44) та ним (12:46) свідчить про формальність процедури та позбавлення його можливості ознайомитися з паспортом кредиту та графіком платежів, який до того ж не містить ОТП-коду його підпису. Крім того вимога про стягнення 6 000 грн 00 к. витрат на правничу допомогу є штучно завищеною, неспівмірною та несправедливою відносно фактичного залишку основної заборгованості у 833 грн 00 к.

ТОВ «Коллект Центр» подало відзив на апеляційну скаргу, за яким просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як таке, що ухвалене із дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених на підставі обставин справи правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою - третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 11 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Мілоан» з метою отримання кредитних коштів, у зв`язку з чим підписав в електронному вигляді анкету-заяву на кредит № 3463570.

11 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 3463570, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику фінансовий кредит у розмірі 8 000 грн. 00 к. загальним строком на 15 днів з 11 вересня 2021 року по 26 вересня 2021 року зі сплатою процентів та комісії (пункти 1.1 - 1.4 кредитного договору).

Відповідно до пунктів 1.5.1 - 1.5.2 договору комісія за надання кредиту становить 1 520 грн 00 к., яка нараховується за ставкою 19,00 % від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом становлять 3 000 грн 00 к., які нараховуються за ставкою 2,50 % від фактичного залишку кредиту за кожний день строку користування кредитом.

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування кредитом (пункт 1.6 договору).

Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (пункт 2.1 договору).

Згідно з пунктом 3.3.2 договору позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі передбачені цим договором у порядку, строки та терміни передбачені пунктами 1.1 - 1.6 та пунктом 2.4 цього договору.

За змістом пункту 6.1 договору цей кредитний договір укладався в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан» та доступний зокрема через сайт товариства та / або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Розміщені в особистому кабінеті позичальника проєкт цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією ТОВ «Мілоан» про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення ТОВ «Мілоан» електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається ТОВ «Мілоан» електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефон позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору / електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником ТОВ «Мілоан» через веб-сайт, мобільний додаток месенджери або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277. Після укладення цей кредитний договір надається позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника (пункт 6.2. договору).

Відповідно до пункту 6.3 договору позичальник, приймаючи пропозицію ТОВ «Мілоан» про укладення кредитного договору, також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами в цілому.

Сторони погодили, що укладення товариством кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (пункти 6.4 - 6.5 договору).

З довідки ТОВ «Мілоан» видно, що 11 вересня 2021 року ОСОБА_1 на номер телефону НОМЕР_1 , зазначений ним у договорі, відправлено одноразовий ідентифікатор J42453.

15 грудня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 15/12-2021-22, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило належне йому право вимоги до позичальників за кредитними договорами, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3463570.

10 березня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило таке право вимоги ТОВ «Коллект Центр» на підставі договору відступлення права вимоги № 10-03/2023/01.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 3463570 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Коллект Центр» становить 42 073 грн 00 к., з яких 8 000 грн 00 к. - заборгованість за тілом кредиту, 34 073 грн 00 к. - заборгованість за процентами.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

За змістом статей 626, 628 та 638 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Відповідно до статей 207, 639 ЦК України та статей 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію» правочин, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем і підписаний електронним підписом, за своїми правовими наслідками прирівнюється до письмового. Моментом підписання такого договору, згідно зі статтею 12 вказаного Закону, є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд першої інстанції правильно встановив, що 11 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено електронний кредитний договір № 3463570 на суму 8 000 грн 00 к.

Укладаючи кредитний договір № 3463570 від 11 вересня 2021 року сторони погодили наступні умови кредитування.

Відповідно до пункту 1.4 договору термін повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - до 26 вересня 2021 року.

Згідно з пунктом 1.5.2 договору проценти за користування кредитом - 3 000 грн 00 к., які нараховуються за ставкою 2,50 % від фактичного залишку кредиту за кожний день строку користування кредитом.

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.6. договору).

Відповідно до пункту 2.2.2 договору нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених пунктом 2.2.3 договору.

За змістом пункту 2.2.3 договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена пунктом 1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в пункті 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного пунктом 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену пунктом 1.6 договору. Якщо визначена пунктом 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та / або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно з пунктом 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно з пунктом 1.6. договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною.

Пунктом 2.3. договору визначено умови пролонгації строку кредитування на пільгових або стандартних (базових) умовах.

Згідно з пунктом 2.3.1.1 договору позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на веб-сайті товариства miloan.ua і є невід`ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту наведені у таблиці: строк продовження 3 дні - максимальний розмір комісії, відсоток від поточного залишку кредиту - 3.00; строк продовження 7 днів - максимальний розмір комісії, відсоток від поточного залишку кредиту - 5.00; строк продовження - 15 днів - максимальний розмір комісії, відсоток від поточного залишку кредиту - 10.00.

Якщо позичальник здійснює продовження кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною пунктом 1.5.2 договору.

Відповідно до пункту 2.3.1.2 позичальник може збільшити строк кредитування на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз. Коли позичальник продовжує користуватись кредитними кошами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).

Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в пункті 1.6 договору.

У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

У пункті 2.3.2 договору визначено, що розділ 2.3 договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної (их) обставин (и) щодо якої (их) невідомо настане вона(и) чи ні, відповідно до статті 212 ЦК України, і яка (і) полягає(ють) у: а) здійснені платежу (ів) позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах, згідно з пунктом 2.3.1.1 договору та розділу 6 правил; б) продовженні користування кредитними коштами позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно пунктами 1.3, 2.3.1.1, 2.3.1.2. договору. Після настання визначених в підпунктах «а» та / або «б» цього пункту обставин, умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно з пунктом 1.3, термін (дата) повернення кредиту і сплати винагород (плати) визначений пунктом 1.4, змінюються пропорційно строку пролонгації.

З огляду на зазначені умови, оскільки ОСОБА_1 після закінчення первісного строку кредитування (26 вересня 2021 року) не повернув суму кредиту, а продовжив користуватися коштами, відповідно до підпункту «б» пункту 2.3.2 договору відбулася автоматична автопролонгація договору на стандартних (базових) умовах. Нарахування процентів у цей період здійснювалося правомірно, за погодженою сторонами базовою ставкою 5.,0 % на день (згідно з пунктом 1.6 договору), що є платою за правомірне користування грошовими коштами, а не штрафною санкцією.

Апеляційний суд також звертає увагу, що пунктом 4.2 договору визначено, що у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою пунктом 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні частини другої статті 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.6 договору.

Зазначене повністю узгоджується з частиною другою статті 625 ЦК України, яка дозволяє сторонам встановлювати інший розмір процентів за прострочення грошового зобов`язання безпосередньо в договорі.

Таким чином нарахування процентів за кредитним договором № 3463570 від 11 вересня 2021 року здійснювалося кредитодавцем в чіткій відповідності до умов кредитного договору та у визначені ним строки користування кредитними коштами, в тому числі періоди пролонгації.

Отже доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про невірне нарахування процентів поза межами строку кредитування є безпідставними.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом стосовно надання кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом та нарахування процентів.

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та нарахованими процентами є правильним.

Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Проте ОСОБА_1 , заперечуючи правильність нарахування заборгованості за кредитним договором та скориставшись правом на апеляційне оскарження, не навів власного розрахунку та не спростував розрахунок, складений позивачем.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що нарахування процентів (1825 % річних) є кабальною умовою, яка суперечить Закону України «Про споживче кредитування» та статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» апеляційний суд зазначає таке.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 зауважив, що: «за відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит;

суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору;

натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом».

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 зустрічного позову про визнання договору недійсним, оспорювання його окремих умов, зокрема щодо розміру процентної ставки, чи їх зміну не заявляв. Укладений договір у встановленому законом порядку не оспорювався і не визнавався недійсним, а отже відповідно до статті 204 ЦК України є правомірним, і його умови є обов`язковими для виконання сторонами.

Посилання в апеляційній скарзі на несправедливість умов договору також є безпідставними, оскільки сторони добровільно погодили всі істотні умови кредитування під час його укладення в електронній формі шляхом підписання електронним підписом із застосуванням одноразового ідентифікатора.

Щодо судових витрат

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У частині третій статті 137 ЦПК України вказано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження №61-44217св18).

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 № 23рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції до позовної заяви долучено: договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01 липня 2024 року, заявку на надання юридичної допомоги № 1464 від 01 вересня 2025 року, укладеної між ТОВ «Коллект Центр» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс», прайс-лист про види послуг, витяг з акту № 14 про надання юридичної допомоги від 30 вересня 2025 року, відповідно до якого Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» надано послуги: надання усної консультації (2 год по 2 000 грн 00 к), складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (4 год по 3 000 грн 00 к.)

З наданих документів встановлено, що розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги становив 16 000 грн 00 к.

При вирішенні питання щодо визначення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції проаналізував надані представником документи та, виходячи з критеріїв розумності, пропорційності та співмірності розподілу витрат із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, прийшов до правильного висновку про зменшення суми відшкодування, стягнувши з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 6 000 грн 00 к., який буде відповідати критерію розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення відповідно до норм матеріального права і з додержанням норм процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 січня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. В. Ковальчук

Т. Б. Сало

Оригінал: reyestr.court.gov.ua