Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №560/6038/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №560/6038/26

Суддя: Гнап Д.Д.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/6038/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л.

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

09 листопада 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування акту розслідування, зобов`язання вчинити дії.

I. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ОСОБА_1 звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила визнати протиправними та скасувати акт розслідування від 15 лютого 2026 року № 895 за фактом смерті солдата ОСОБА_2 та наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15 лютого 2026 року № 158 «Про підсумки розслідування по факту смерті солдата ОСОБА_2 », а також зобов`язати відповідача провести повторне спеціальне розслідування за фактом смерті військовослужбовця відповідно до вимог чинного законодавства.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідач під час проведення розслідування не забезпечив повного та всебічного з`ясування обставин смерті військовослужбовця, зокрема не дослідив стан його здоров`я до настання смерті, можливий вплив умов виконання службових обов`язків на раптове погіршення самопочуття, а також не встановив усіх обставин, необхідних для визначення зв`язку смерті з виконанням обов`язків військової служби.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано акт розслідування військової частини НОМЕР_1 від 15 лютого 2026 року № 895 за фактом смерті солдата ОСОБА_2 та наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15 лютого 2026 року № 158.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести повторне спеціальне розслідування за фактом смерті солдата ОСОБА_2 , що пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, відповідно до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 27 жовтня 2021 року № 332, та скласти за його результатами відповідні акт і наказ.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час проведення розслідування відповідач не забезпечив повного та всебічного встановлення обставин, які мають значення для визначення зв`язку смерті військовослужбовця з виконанням обов`язків військової служби.

Зокрема, суд зазначив, що комісією не досліджено питання щодо наявності або відсутності у військовослужбовця попередніх захворювань, травм, медичних протипоказань до виконання відповідних завдань, а також можливого впливу фізичного навантаження та умов проведення занять з вогневої підготовки на раптове погіршення його стану здоров`я.

Врахувавши, що погіршення самопочуття військовослужбовця настало безпосередньо під час виконання ним службових обов`язків, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість висновків комісії щодо відсутності зв`язку смерті з виконанням обов`язків військової служби та необхідність проведення повторного спеціального розслідування.

II. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення частини четвертої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ототожнивши перебування військовослужбовця під час виконання службових обов`язків із наявністю причинного зв`язку між такими обов`язками та його смертю.

Апелянт наголошує, що сам по собі факт раптового погіршення стану здоров`я військовослужбовця під час проведення занять з вогневої підготовки не свідчить про те, що захворювання, яке спричинило смерть, виникло або загострилося внаслідок виконання обов`язків військової служби.

Зазначає, що відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 11 лютого 2026 року № 208 причиною смерті солдата ОСОБА_2 стала тампонада серця внаслідок розриву аневризми висхідного відділу дуги аорти, тобто захворювання серцево-судинної системи.

На думку апелянта, зазначений медичний документ підтверджує настання смерті внаслідок загального захворювання, що відповідно до пункту 11 розділу II Інструкції № 332 є підставою для визнання випадку таким, що не пов`язаний із виконанням обов`язків військової служби.

Крім того, апелянт стверджує, що встановлення причинного зв`язку між захворюванням військовослужбовця та умовами проходження військової служби потребує спеціальних медичних знань і не може здійснюватися судом самостійно.

Посилається на судові рішення у справах № 380/16138/24 та № 280/2749/24, в яких розглядалися питання встановлення причинного зв`язку захворювань військовослужбовців із проходженням військової служби.

Вважає, що проведене військовою частиною розслідування відповідає вимогам Інструкції № 332, а тому підстави для скасування акта від 15 лютого 2026 року № 895 та наказу від 15 лютого 2026 року № 158 відсутні.

Позивачка правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

III. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом першої інстанції встановлено, що 10 лютого 2026 року солдат ОСОБА_2 під час проведення занять з вогневої підготовки на полігоні військової частини НОМЕР_1 раптово відчув погіршення самопочуття.

Близько 11:15 год після виконання вправ зі стрільби військовослужбовець звернувся до чергового фельдшера зі скаргами на різкий біль у шийному та грудному відділах хребта.

Після первинного огляду його направлено до медичного пункту табірного збору, де лікарем проведено відповідне обстеження та надано медичну допомогу.

У зв`язку з погіршенням стану здоров`я військовослужбовця було направлено до лікувального закладу з попереднім діагнозом «Стенокардія напруги».

Під час транспортування його стан різко погіршився, відбулася зупинка серця. Незважаючи на проведені реанімаційні заходи, у лікувальному закладі констатовано біологічну смерть військовослужбовця.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 11 лютого 2026 року № 208 причиною смерті стала тампонада серця внаслідок розриву аневризми висхідного відділу дуги аорти.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 лютого 2026 року № 419 призначено комісію для проведення розслідування обставин смерті військовослужбовця.

За результатами проведеного розслідування складено акт за формою НВ-2 від 15 лютого 2026 року № 895, яким установлено, що смерть солдата ОСОБА_2 настала внаслідок захворювання та не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

На підставі зазначеного акта командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 15 лютого 2026 року № 158 «Про підсумки розслідування по факту смерті солдата ОСОБА_2 ».

Акт за формою НВ-3 не складався.

Позивачка звернулася до відповідача із заявою про проведення повторного спеціального розслідування, однак листом від 31 березня 2026 року їй відмовлено з посиланням на відсутність правових підстав для його проведення.

Не погодившись із результатами розслідування, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

IV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши встановлені судом першої інстанції обставини та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності осіб, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 2232-XII визначено випадки, коли військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби.

Зокрема, військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять).

Порядок проведення розслідування та обліку нещасних випадків із військовослужбовцями, професійних захворювань, випадків загибелі або смерті військовослужбовців, а також встановлення їх зв`язку з виконанням обов`язків військової служби визначено Інструкцією про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 27 жовтня 2021 року № 332.

Відповідно до пункту 2 розділу I Інструкції № 332 військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, у випадках, визначених частиною четвертою статті 24 Закону № 2232-XII.

Положеннями розділу II Інструкції № 332 передбачено проведення спеціального розслідування, зокрема, випадків смерті військовослужбовців.

Комісія з розслідування зобов`язана встановити обставини та причини події, одержати необхідні пояснення, дослідити відповідні документи, зокрема медичні, та за результатами розслідування скласти акт за формою НВ-2.

У разі визнання випадку пов`язаним із виконанням обов`язків військової служби додатково складається акт за формою НВ-3.

При цьому Інструкцією № 332 передбачено обставини, за яких нещасний випадок або смерть військовослужбовця визнаються пов`язаними чи не пов`язаними з виконанням обов`язків військової служби.

Зокрема, до обставин, які можуть свідчити про зв`язок смерті військовослужбовця з виконанням обов`язків військової служби, належать раптове погіршення стану здоров`я або смерть під впливом небезпечних чи шкідливих факторів, важкості чи напруженості виконуваної роботи за визначених Інструкцією умов, а також смерть унаслідок захворювання або травми, отриманих раніше під час виконання обов`язків військової служби, що підтверджується відповідним медичним висновком.

Водночас Інструкція № 332 передбачає можливість визнання смерті військовослужбовця такою, що не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, зокрема у випадку смерті внаслідок загального захворювання за наявності передбаченого Інструкцією підтвердження.

Отже, встановлення зв`язку смерті військовослужбовця з виконанням обов`язків військової служби потребує дослідження не лише місця та часу настання відповідної події, а й її фактичних обставин, характеру виконуваних обов`язків, стану здоров`я військовослужбовця та відповідних медичних документів.

Визначальним для вирішення цього спору є питання не про те, чи доведено безпосередній причинний зв`язок між виконанням службових обов`язків і смертю військовослужбовця, а про те, чи було такий зв`язок або його відсутність належним чином досліджено відповідачем під час проведення спеціального розслідування.

Судом першої інстанції встановлено, що погіршення стану здоров`я солдата ОСОБА_2 настало безпосередньо під час проведення занять з вогневої підготовки на полігоні військової частини НОМЕР_1 .

Наведені обставини відповідачем не заперечуються.

Водночас висновок комісії про відсутність зв`язку смерті військовослужбовця з виконанням обов`язків військової служби ґрунтується насамперед на встановленій у лікарському свідоцтві про смерть безпосередній медичній причині смерті.

Колегія суддів зазначає, що встановлення медичної причини смерті та встановлення її зв`язку з виконанням обов`язків військової служби не є тотожними питаннями.

Лікарське свідоцтво про смерть від 11 лютого 2026 року № 208 підтверджує, що смерть військовослужбовця настала внаслідок тампонади серця, спричиненої розривом аневризми висхідного відділу дуги аорти.

Проте зазначений документ сам по собі не містить висновку щодо наявності або відсутності впливу умов виконання військовослужбовцем службових обов`язків на виникнення чи розвиток відповідного патологічного стану.

Так само з цього документа не встановлено, що під час його складення досліджувалося питання можливого впливу фізичного навантаження, напруженості виконуваних завдань або інших обставин проведення занять з вогневої підготовки на раптове погіршення стану здоров`я військовослужбовця.

Водночас відповідно до змісту Інструкції № 332 встановлення зазначених обставин має істотне значення для визначення характеру події та її зв`язку з виконанням обов`язків військової служби.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлення лише безпосередньої медичної причини смерті без належного дослідження інших істотних обставин не є достатнім для висновку про повноту проведеного розслідування.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на відсутність дослідження комісією відомостей щодо попереднього стану здоров`я військовослужбовця, наявності або відсутності в нього раніше встановлених захворювань, медичних протипоказань до виконання відповідних завдань, а також інших обставин, які могли мати значення для визначення причин настання смерті.

Такі обставини підлягали з`ясуванню саме під час проведення розслідування, оскільки від їх установлення залежить правильність застосування положень Інструкції № 332 щодо визнання смерті пов`язаною або не пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби.

Колегія суддів звертає увагу, що обов`язок комісії полягає не лише у формальному оформленні результатів розслідування, а й у повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні фактичних обставин події, дослідженні доказів і належному мотивуванні прийнятого висновку.

Наявність у матеріалах розслідування лікарського свідоцтва про смерть не звільняє комісію від необхідності з`ясування інших обставин, які мають значення для визначення зв`язку смерті з виконанням обов`язків військової служби.

Щодо доводів апелянта про неможливість самостійного встановлення судом причинного зв`язку між захворюванням та виконанням обов`язків військової служби колегія суддів зазначає таке.

Дійсно, питання щодо причин виникнення захворювання, його перебігу та можливого впливу зовнішніх факторів на стан здоров`я особи потребують спеціальних медичних знань.

Встановлення відповідних медичних обставин належить до компетенції уповноважених медичних органів та фахівців.

Водночас предметом судового розгляду в цій справі є перевірка правомірності акта розслідування та прийнятого на його підставі наказу командира військової частини, а не самостійне визначення судом медичної причини смерті військовослужбовця.

Отже, адміністративний суд, перевіряючи законність оскаржуваних рішень, вправі оцінити, чи дотримано відповідачем установленої процедури, чи досліджено всі істотні обставини та чи ґрунтуються висновки комісії на належних і достатніх доказах.

Така перевірка не є втручанням у компетенцію медичних органів та не означає самостійного встановлення судом медичного діагнозу або причинного зв`язку між захворюванням і виконанням службових обов`язків.

Навпаки, необхідність спеціальних медичних знань для з`ясування відповідних обставин підтверджує обґрунтованість висновку про необхідність проведення належного розслідування із дослідженням відповідних медичних документів та, за потреби, отриманням висновків компетентних фахівців.

У зв`язку з цим колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що відсутність у матеріалах справи медичного висновку, який підтверджував би вплив умов військової служби на настання смерті, сама по собі свідчить про правомірність оскаржуваного акта розслідування.

Відсутність такого висновку за обставин цієї справи свідчить насамперед про необхідність з`ясування відповідного питання в установленому законодавством порядку.

При цьому колегія суддів не встановлює наявності причинного зв`язку між виконанням солдатом ОСОБА_2 службових обов`язків та його смертю і не визначає наперед результату повторного спеціального розслідування.

Оцінка правомірності оскаржуваних рішень здійснюється з огляду на повноту та належність проведеного відповідачем розслідування, за результатами якого зроблено висновок про відсутність такого зв`язку.

Саме тому висновок суду першої інстанції про необхідність проведення повторного спеціального розслідування є обґрунтованим.

Щодо посилань апелянта на пункт 11 розділу II Інструкції № 332 колегія суддів зазначає таке.

Зазначеними положеннями Інструкції передбачено обставини, за яких нещасний випадок або смерть військовослужбовця не визнаються пов`язаними з виконанням обов`язків військової служби.

Зокрема, до таких обставин належить смерть від загального захворювання, підтверджена висновком судово-медичної експертизи та (або) постановою (ухвалою) про закриття кримінального провадження.

Водночас апелянт посилається на лікарське свідоцтво про смерть від 11 лютого 2026 року № 208.

Колегія суддів звертає увагу, що лікарське свідоцтво про смерть та висновок судово-медичної експертизи є різними за своїм призначенням документами.

Лікарське свідоцтво про смерть підтверджує факт і встановлену медичну причину смерті, проте саме по собі не замінює передбаченого Інструкцією дослідження обставин, необхідних для віднесення випадку до відповідної категорії.

Тому посилання апелянта на зазначене свідоцтво не спростовує висновку суду першої інстанції про неповноту проведеного розслідування.

Щодо доводів апелянта про недоведеність позивачкою обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, саме на військову частину НОМЕР_1 як суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок довести правомірність прийнятих за результатами розслідування акта та наказу.

У цій справі позивачка оскаржує не медичний діагноз військовослужбовця, а повноту проведеного розслідування та обґрунтованість прийнятого за його результатами рішення.

За таких обставин покладення на позивачку обов`язку самостійно довести причинний зв`язок між умовами проходження військової служби та смертю військовослужбовця фактично означало б звільнення відповідача від обов`язку належного проведення спеціального розслідування.

Колегія суддів ураховує, що саме військова частина як орган, уповноважений на проведення відповідного розслідування, має можливість витребувати необхідні документи, встановити обставини події та забезпечити дослідження питань, які потребують спеціальних знань.

Відтак доводи апелянта про відсутність у позивачки доказів безпосереднього впливу умов військової служби на настання смерті не спростовують висновків суду першої інстанції щодо неповноти проведеного розслідування.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на судові рішення у справах № 380/16138/24 та № 280/2749/24, в яких порушувалися питання встановлення причинного зв`язку захворювань військовослужбовців із проходженням військової служби.

Разом із тим наведені судові рішення не спростовують висновків суду першої інстанції у цій справі.

Зокрема, висновки щодо неможливості самостійного встановлення судом медичного діагнозу та причинного зв`язку захворювання з проходженням військової служби не виключають повноважень адміністративного суду перевіряти законність рішень суб`єктів владних повноважень, прийнятих за результатами відповідних розслідувань.

При цьому сам апелянт зазначає, що Верховний Суд у наведених справах вирішував питання з інших правових та процесуальних підстав і безпосередньо не формулював висновку щодо достатності лікарського свідоцтва про смерть для визнання смерті військовослужбовця такою, що не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Таким чином, зазначена судова практика не свідчить про правомірність оскаржуваних у цій справі акта розслідування та наказу командира військової частини.

Колегія суддів також звертає увагу, що встановлені судом першої інстанції недоліки розслідування стосуються обставин, які мають істотне значення для визначення характеру події та її зв`язку з виконанням обов`язків військової служби.

За таких обставин висновок комісії про відсутність відповідного зв`язку, зроблений без належного з`ясування всіх істотних обставин, не може вважатися достатньо обґрунтованим.

Оскільки наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15 лютого 2026 року № 158 прийнято за результатами зазначеного розслідування, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправними та скасував як акт розслідування, так і прийнятий на його підставі наказ.

При цьому покладення на відповідача обов`язку провести повторне спеціальне розслідування є належним способом відновлення порушеного права позивачки на об`єктивний, повний та всебічний розгляд обставин смерті військовослужбовця в порядку, визначеному Інструкцією № 332.

Повторне спеціальне розслідування має бути проведене з дотриманням вимог зазначеної Інструкції, з дослідженням усіх істотних обставин події та прийняттям за його результатами обґрунтованого рішення.

Отже, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не встановила обставин, які б свідчили про неправильність висновку суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних акта розслідування та наказу командира військової частини.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим — рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні у матеріалах справи докази та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

За таких обставин підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, передбачені статтею 317 КАС України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючаГнап Д.Д.

СуддіЯремчук К.О. Сушко О.О.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua