Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №240/23010/25
Суддя: Яремчук К.О.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/23010/25
Суддя-доповідач Яремчук К.О.
09 листопада 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Приходько О.Г. у м. Житомирі) від 10 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо непроведення індексації пенсії шляхом збільшення мінімального розміру пенсії на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" (надалі - Постанова № 209);
- зобов`язати відповідача здійснити з 30 березня 2025 року індексацію пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачену частиною третьою статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі - Закон № 796-XII), шляхом збільшення мінімального розміру пенсії на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 Постанови № 209.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що на виконання судового рішення у справі № 240/15432/24 пенсійним органом проведено перерахунок пенсії виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка відповідає прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до Закону про Державний бюджет на відповідний рік, проте без урахування положень частини четвертої статті 54 Закону № 796-XIІ щодо індексації пенсійної виплати з урахуванням коефіцієнтів збільшення, встановлених Постановою № 209.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у разі застосування коефіцієнтів збільшення до пенсій, які обраховані виходячи з такої розрахункової величини, як мінімальна пенсія за віком, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік, матиме місце подвійна індексація, оскільки при визначенні щороку розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, законодавець вже враховує інфляційній процеси, що відбуваються у Державі на момент прийняття Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Короткий зміст апеляційної скарги
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги її автор вказує на те, що оскільки Постановою № 209 передбачено індексацію пенсій на коефіцієнт збільшення 1,115, в тому числі й пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачені частиною 3 статті 54 Закону № 796-XII, то відмова позивачу у такій індексації є протиправною.
Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.
Стислий виклад встановлених обставин
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію на підставі Закону № 796-ХІІ.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі № 240/15432/24 зобов`язано Головне управління Пенсійною фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 згідно з рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону № 796-XIІ у редакції Закону № 230/96-ВР у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, починаючи з 15 лютого 2024 року.
На виконання цього судового рішення пенсійним органом з 15 лютого 2024 року проведено відповідний перерахунок пенсії по інвалідності, виходячи з восьми мінімальних пенсій за віком.
В подальшому позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив з 01 березня 2025 року провести індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,115 згідно з частиною 4 статті 54 Закону № 796-XIІ.
Однак відповідач за результатами розгляду цієї заяви у проведенні індексації відмовив.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує наступне.
Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно із статтею 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Обов`язковий характер індексації визначається статтею 18 Закону України 05 жовтня 2000 року № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон №2017-III), в якій зазначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Згідно з частиною 2 статті 19 Закону № 2017-III державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до частини 4 статті 54 Закону № 796-ХІІ розміри пенсії, передбачені частиною третьою цієї статті, починаючи з 2022 року щороку з 1 березня індексуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Пунктом 1 Постанови № 209 установлено, що з 1 березня 2025 року перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році" (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст.663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115.
Згідно з підпунктом 3 пункту 2 Постанови № 209 розміри пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачені частиною третьою статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, підвищені відповідно до підпункту 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 р. № 185 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році” (Офіційний вісник України, 2024 р., № 24, ст.1525), підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови.
Так, спірним питанням у цій справі є правомірність індексації пенсії позивача відповідно до Постанови № 209 на реалізацію частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ.
На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі № 240/15432/24 пенсійним органом проведено перерахунок пенсії позивача відповідно до статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України" "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, визначених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Мінімальний розмір пенсії за віком визначений положеннями статті 28 Закону № 1058-ІV, частиною 1 якої передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Із системного аналізу наведених вище приписів слідує, що прожитковий мінімум є динамічною величиною, яка визначається законодавчим органом щороку в залежності зокрема від економічних показників для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості на визначену у Законі про Державний бюджет України на відповідний рік дату.
Отже, пенсія, розрахована виходячи з показника прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підлягає перерахунку щоразу, коли Законом про Державний бюджет України на відповідний рік змінюється відповідна величина.
Водночас передбачена частиною 2 статті 42 Закону № 1058-ІV індексація проводиться саме у зв`язку з незмінністю розрахункової величини, з якої проведено обрахунок пенсії згідно з положеннями Закону № 1058-ІV, а саме середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
У разі застосування коефіцієнтів збільшення до пенсій, які обраховані виходячи з такої розрахункової величини як мінімальна пенсія за віком, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік, буде мати місце подвійна індексація, оскільки при визначенні щороку розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, законодавець вже ураховує інфляційній процеси, що відбуваються у державі на момент прийняття Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 травня 2026 року у справі № 240/16039/25.
За наведених вище обставин колегія суддів вважає цілком слушними висновки окружного адміністративного суду про відсутність підстав для проведення індексації пенсії позивача, яка перерахована у зв`язку зі зміною розміру мінімальної пенсії за віком із застосуванням коефіцієнтів збільшення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.
Водночас слід врахувати, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23).
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, немає потреби давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.
Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя-доповідачЯремчук К.О.
СуддіГнап Д.Д. Сушко О.О.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua