Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: проходження служби, з них
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №120/6499/25
Суддя: Слободонюк М.В.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/6499/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський О.В.
Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.
09 листопада 2026 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Слободонюка М.В.
суддів: Канигіної Т.С. Кузьмишина В.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправним та скасування наказу,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправним та скасування наказу.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року адміністративний позов задоволено.
Зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту патрульної поліції № 1322 від 04.04.2025 "Про притягнення до матеріальної відповідальності".
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Відповідач зазначає, що на час видання оскаржуваного наказу були наявні всі передбачені Законом № 160-ІХ умови для притягнення позивача до матеріальної відповідальності: факт завдання державі шкоди та її розмір підтверджено висновком експертного дослідження, а протиправність дій позивача, його вину у порушенні Правил дорожнього руху й обставини дорожньо-транспортної пригоди встановлено постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили та має преюдиціальне значення.
На переконання апелянта, суд першої інстанції безпідставно вимагав наявності письмового зобов`язання про повну матеріальну відповідальність і проведення службового розслідування, оскільки Закон № 160-ІХ не визначає їх обов`язковими умовами у разі встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винної особи судом.
У своєму відзиві позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Позивач вказує, що оскаржуваний наказ не містить установлених Законом № 160-ІХ підстав для притягнення його до матеріальної відповідальності, оскільки відповідач не визначив, який саме службовий обов`язок був ним невиконаний або неналежно виконаний, не довів протиправності його поведінки у зв`язку з виконанням службових обов`язків, вини та причинного зв`язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою.
Сам факт притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП, на його переконання, не підтверджує неналежного виконання службових обов`язків. Позивач також наголошує, що службове розслідування не проводилося, а передбачені частиною четвертою статті 8 Закону № 160-ІХ підстави для його непроведення були відсутні, оскільки судом не встановлювалися вид і розмір шкоди, а інших належних процедур для їх визначення відповідач не здійснив.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.01.2025 позивачем було вчинено дорожньо-транспортну пригоду на службовому транспортному засобі "Пежо 301" д.н.з. НОМЕР_1 , який рухаючись заднім ходом, здійснив наїзд на перешкоду (дерево), внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження заднього бампера, чим порушив п. 10.9 ПДР України.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 21.02.2025 року позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн.
Згідно з висновком експертного дослідження від 17.02.2025 № ЕД-19/102-25/3433-АВ вартість матеріального збитку, що завданий власнику колісного транспортного засобу марки PEUGEOT 301, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 станом на момент проведення судової експертизи складає 18 348,00 грн.
04.04.2025 було видано наказ начальника Департаменту патрульної поліції № 1322 про притягнення позивача до матеріальної відповідальності та здійснення відшкодування з нього матеріальної шкоди у розмірі 20 відсотків від його грошового забезпечення, щомісяця, починаючи з квітня 2025 року до повного відшкодування у розмірі 18 348,00 грн.
Позивач, вважаючи вказаний наказ протиправним, звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів наявності сукупності передбачених Законом № 160-ІХ умов для притягнення позивача до матеріальної відповідальності, зокрема факту неналежного виконання ним службових обов`язків, причинного зв`язку між таким неналежним виконанням та завданою шкодою, а також розміру шкоди й підстав для застосування повної матеріальної відповідальності. Суд зазначив, що сам по собі факт притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП не є достатнім для встановлення порушення ним службових обов`язків.
З огляду на викладене, суд визнав протиправним та скасував наказ Департаменту патрульної поліції від 04.04.2025 № 1322 "Про притягнення до матеріальної відповідальності".
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно зі ст. 18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва;
3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;
4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я;
5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків;
6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Приписам ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону №580-VIII визначено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Частиною третьою статті 1 Закону України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" від 15.03.2018 № 2337-VIII передбачено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зокрема, зобов`язує поліцейського берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 № 160-IX (далі - Закон № 160-IX).
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону № 160-IX військова частина, установа, організація, заклад - орган військового управління, військова частина, військовий навчальний заклад, військовий навчальний підрозділ вищого навчального закладу, установа, організація Міністерства оборони України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, функціональний підрозділ Центрального управління, регіональний орган, інший орган, установа, заклад Служби безпеки України, правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України чи орган, підрозділ, формування, установа, навчальний заклад Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань та військові прокуратури, в яких проходять службу військовослужбовці, поліцейські та особи рядового і начальницького складу (проходять збори військовозобов`язані та резервісти).
Статтею 2 Закону № 160-IX встановлено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 13 Закону № 580-VIII у складі поліції функціонує патрульна поліція.
Згідно з п. 1 Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України від 06.11.2015 № 73, Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції, який створюється, ліквідовується та реорганізовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку
Отже, на правовідносини в цій справі поширює свою дію Закон № 160-IX.
Відповідно до п. 4 ст. 1 Закону № 160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 160-IX умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Частинами першою, третьою статті 5 Закону № 160-IX встановлено, що особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність. Розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, визначається на день видання наказу про притягнення особи до обмеженої матеріальної відповідальності.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 160-IX розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
У відповідності до вимог статті 8 Закону № 160-IX посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.
У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць. Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.
Статтею 9 Закону № 160-IX визначені обставини, що виключають матеріальну відповідальність. За приписами частини 3 цієї статті обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.
Частинами 1, 2, 3 статті 10 Закону № 160-IX встановлено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.
Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.
Відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.
За приписами статті 14 Закону № 160-IX наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.
Так, з огляду на положення ч. 1 ст. 3 Закону № 160-IX предметом доказування в цій справі є в тому числі доведення того, що шкода завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою службових обов`язків.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із того, що відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону № 160-ІХ підставою для притягнення особи до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків. При цьому умовами такої відповідальності є наявність шкоди, протиправна поведінка особи саме у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею службових обов`язків, причинний зв`язок між такою поведінкою та завданою шкодою, а також вина особи у її завданні.
Отже, для притягнення поліцейського до матеріальної відповідальності відповідач повинен довести сукупність усіх визначених законом умов. Недоведеність хоча б однієї з них виключає можливість видання наказу про стягнення шкоди з грошового забезпечення особи.
Так, дійсно, постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 21.02.2025 у справі № 127/3812/25 позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Вказана постанова підтверджує факт вчинення позивачем дій, що полягали у порушенні Правил дорожнього руху та призвели до дорожньо-транспортної пригоди. Водночас притягнення особи до адміністративної відповідальності саме по собі не свідчить про наявність усіх умов її матеріальної відповідальності, визначених Законом № 160-ІХ.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення за статтею 124 КУпАП спрямований на встановлення факту порушення правил безпеки дорожнього руху та вини особи у його вчиненні. Натомість у межах такого провадження не з`ясовується, чи було це порушення допущене саме у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням службових обов`язків, а також чи існує причинний зв`язок між таким неналежним виконанням і шкодою, яка підлягає відшкодуванню державі.
Відповідач не надав належних і достатніх доказів на підтвердження того, що порушення позивачем Правил дорожнього руху перебувало у безпосередньому зв`язку з неналежним виконанням ним службових обов`язків.
За таких обставин доводи апелянта про достатність постанови у справі про адміністративне правопорушення для підтвердження всіх умов матеріальної відповідальності є необґрунтованими. Адміністративна та матеріальна відповідальність мають самостійні правові підстави й різний предмет доказування, а тому факт вчинення адміністративного правопорушення не звільняє відповідача від обов`язку довести наявність усіх умов, передбачених статтею 3 Закону № 160-ІХ.
У матеріалах справи відсутні й матеріали службового розслідування. Зокрема, частина друга статті 8 Закону № 160-ІХ зобов`язує командира (начальника) у разі виявлення факту завдання шкоди призначити розслідування для встановлення причин її завдання, розміру шкоди та винних осіб. Таке розслідування може не призначатися лише тоді, коли усі зазначені обставини, а саме причини завдання шкоди, її розмір і винна особа встановлені за результатами аудиту, перевірки, інвентаризації, досудового розслідування або судом.
У цій справі постанова Вінницького міського суду Вінницької області встановлює лише факт винуватості позивача у порушенні Правил дорожнього руху та факт дорожньо-транспортної пригоди. Розмір шкоди, підстави її визначення, обставини неналежного виконання службових обов`язків та наявність або відсутність обставин, що виключають матеріальну відповідальність, цим судовим рішенням не встановлювалися.
Наведене у своїй сукупності свідчить про відсутність передбачених частиною другою статті 8 Закону № 160-ІХ підстав для непроведення службового розслідування. Тому доводи апелянта про те, що проведення такого розслідування не є обов`язковим, є необґрунтованими.
При цьому службове розслідування має значення не лише для встановлення вини особи, а й для забезпечення належної процедури притягнення її до матеріальної відповідальності: з`ясування характеру порушення службового обов`язку, отримання пояснень від особи, перевірки наявності обставин, що виключають відповідальність, та вирішення питання про можливість добровільного відшкодування шкоди. Доказів проведення таких дій відповідач не надав.
Щодо доводу апелянта про відсутність обов`язку укладати з позивачем письмове зобов`язання про повну матеріальну відповідальність колегія суддів зазначає таке.
Письмове зобов`язання, передбачене пунктом 5 частини першої статті 6 Закону № 160-ІХ, не є універсальною умовою притягнення особи до матеріальної відповідальності. Проте посилання на цю обставину не спростовує висновку про протиправність оскаржуваного наказу, оскільки його скасування зумовлене насамперед недоведеністю протиправної поведінки позивача у зв`язку з неналежним виконанням ним службових обов`язків, відсутністю передбаченої законом процедури встановлення таких обставин.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не довів наявності сукупності передбачених статтею 3 Закону № 160-ІХ умов для притягнення позивача до матеріальної відповідальності, а тому наказ Департаменту патрульної поліції від 04.04.2025 № 1322 «Про притягнення до матеріальної відповідальності» є протиправним та підлягає скасуванню.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності такого висновку та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315, статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
ГоловуючийСлободонюк М.В.
СуддіКанигіна Т.С. Кузьмишин В.М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua