Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №240/771/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/771/26

Головуючий у 1-й інстанції: Чернова Г.В.

Суддя-доповідач: Слободонюк М.В.

09 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Канигіної Т.С. Кузьмишина В.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому з урахуванням уточненої редакції позовних вимог просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частина НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі додаткової винагороди з розрахунку 100 000 грн. на місяць пропорційно часу участі у заходах, визначених постановою Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану” від 28 лютого 2022 року №168, за період з 10.01.2023 по 08.04.2023;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату додаткової винагороди, визначеною постановою Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану” від 28 лютого 2022 року №168, за період з 10.01.2023 по 08.04.2023, з розрахунку 100 000 грн на місяць пропорційно безпосередній участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, та з урахуванням попередньо виплачених сум додаткової винагороди за цей період.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 зазначену позовну заяву повернуто позивачу на підставі частини другої статті 123 КАС України у зв`язку з пропуском строків звернення до суду та відсутністю поважних підстав для їх поновлення.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить її скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Апеляційний розгляд справи здійснюється судом в порядку письмового провадження на підставі ч. 2 ст. 312 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а ухвалу суду - скасувати, виходячи з наступного.

Повертаючи позовну заяву на підставі частини другої статті 123 КАС України, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив установлений законом тримісячний строк звернення до суду з вимогами про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану” від 28 лютого 2022 року №168 (далі – Постанова № 168).

Суд зазначив, що про ненарахування або неповну виплату додаткової винагороди позивач повинен був дізнатися під час отримання щомісячного грошового забезпечення, тоді як вказані ним обставини щодо проходження військової служби, пізнішого отримання інформації з банківської установи та звернення за правничою допомогою не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду та не підтверджені належними доказами.

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції передчасними з огляду на таке.

Особливості строків звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 КАС України, частиною другою якої передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини третьої цієї статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас положення статті 122 КАС України не містять спеціальних норм, які б урегульовували строки звернення до суду осіб, які перебувають або перебували на публічній службі, з вимогами про стягнення належної їм заробітної плати чи грошового забезпечення у разі порушення законодавства про оплату праці.

Відповідні правовідносини врегульовані, зокрема, статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

У редакції, чинній до 19.07.2022, частина друга статті 233 КЗпП України передбачала право працівника у разі порушення законодавства про оплату праці звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до статті 233 КЗпП України.

Зокрема, частиною першою цієї статті було передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено спеціальні строки звернення до суду у справах про звільнення та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Отже, починаючи з 19.07.2022 законодавче регулювання строків звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат зазнало змін і аналіз наведеної редакції статті 233 КЗпП України свідчить про те, що законодавець установив:

1) тримісячний строк звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору (у тому числі – про стягнення належної працівнику заробітної плати) – для працівників, які продовжують перебувати у трудових відносинах;

2) місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення для звернення до суду з позовом – у справах про звільнення;

3) тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні – у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Разом із тим Верховний Суд у постанові від 19.11.2025 у справі № 420/27284/24, вирішуючи питання щодо дотримання строку звернення до суду з вимогами про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168, звернув увагу на необхідність належного встановлення моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Верховний Суд наголосив, що, стверджуючи про те, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав у місяці виплати додаткової винагороди, суди зобов`язані перевірити наявність у нього об`єктивної можливості знати про таке порушення. Лише після встановлення зазначених обставин можливо правильно визначити початок перебігу строку звернення до суду та, за необхідності, вирішити питання щодо наявності поважних причин його пропуску.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як установлено з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168, за період з 10.01.2023 по 08.04.2023 та зобов`язання здійснити її перерахунок і виплату.

З тієї інформації, яка викладена позивачем у позовній заяві, у спірний період він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , після чого продовжив проходження військової служби в іншій військовій частині.

На час звернення до суду з цим позовом у січні 2026 року позивач залишався діючим військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Колегія суддів зазначає, що припинення проходження військової служби в одній військовій частині у зв`язку з продовженням її проходження в іншій військовій частині не є тотожним звільненню з військової служби, що виключає в цьому випадку необхідність застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 233 КЗпП України, якими врегульовано строки звернення до суду у справах про виплату всіх сум, належних працівникові при звільненні.

У своїй заяві про поновлення строку звернення позивач зазначав, що про порушення свого права фактично дізнався в січні 2026 року після отримання від АТ КБ «ПриватБанк» довідки про рух коштів за своїм рахунком та зіставлення відображених у ній виплат із періодами, за які йому мала бути нарахована та виплачена додаткова винагорода.

При цьому колегія суддів ураховує, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168, хоча й належить до складових грошового забезпечення військовослужбовця, має особливості нарахування та виплати, зумовлені необхідністю підтвердження його безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення відповідних заходів, оформлення передбачених документів та прийняття командуванням відповідних рішень.

З огляду на зазначене, фактичне нарахування та виплата такої винагороди не завжди збігаються з місяцем, за який вона належить, і можуть здійснюватися після надходження необхідних підтвердних документів.

За таких обставин сам факт неотримання позивачем додаткової винагороди одночасно з грошовим забезпеченням за відповідний місяць не може безумовно свідчити про його обізнаність із порушенням права на отримання такої винагороди.

Крім того, відомості про надходження коштів на банківський рахунок не завжди містять деталізацію складових грошового забезпечення та конкретних періодів, за які здійснювалися відповідні виплати.

Відтак отримання позивачем на свій картковий рахунок певних сум грошового забезпечення, за відсутності належної деталізації його складових, не дають достатніх підстав для висновку про те, що позивач мав об`єктивну можливість установити факт ненарахування або неповної виплати спірної додаткової винагороди.

Натомість суд першої інстанції обмежився загальним висновком про те, що позивач повинен був дізнатися про ненарахування або неповну виплату додаткової винагороди під час отримання щомісячного грошового забезпечення.

Водночас суд не встановив фактичного порядку нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168, не з`ясував, чи надавалися йому розрахункові документи з відображенням складових грошового забезпечення, чи був він обізнаний зі змістом документів та наказів, на підставі яких здійснювалося нарахування спірної виплати, а також не визначив момент, коли позивач отримав об`єктивну можливість установити факт її ненарахування або неповної виплати.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права під час отримання грошового забезпечення за кожен відповідний місяць, не ґрунтується на належному з`ясуванні обставин, які мають значення для визначення початку перебігу строку звернення до суду, та не узгоджується з наведеним правовим висновком Верховного Суду.

Крім того, колегія суддів враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У постанові від 09.09.2026 у справі № 560/9000/24 Верховний Суд, розглядаючи питання застосування строків звернення до суду з вимогами про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця, врахував зазначене Рішення Конституційного Суду України, а також правовий підхід, викладений у постанові судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21.

Відповідно до цього правового підходу суд може не застосовувати закон, який суперечить Конституції України, зокрема й до правовідносин, що виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України про неконституційність відповідних положень закону, застосовуючи натомість норми Конституції України як норми прямої дії.

Додатково, Верховний Суд у справі № 560/9000/24 звернув увагу на необхідність з`ясування обставин щодо перебування позивача на військовій службі на день звернення до суду, оскільки це має значення для визначення належного правового регулювання строків звернення до суду з відповідними вимогами.

Колегія суддів враховує наведені правові висновки Верховного Суду та зазначає, що у справі, яка переглядається, позивач на час звернення до суду продовжував проходити військову службу, а заявлені ним вимоги стосуються виплати додаткової винагороди, яка є складовою грошового забезпечення військовослужбовця.

При цьому на час постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали від 25.05.2026 Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 уже було ухвалене, а відповідні положення частини першої статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат втратили чинність.

За таких обставин вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду потребувало врахування не лише фактичних обставин, які визначають момент його обізнаності з порушенням права, а й правового регулювання відповідних строків з урахуванням зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Натомість суд першої інстанції, застосувавши до заявлених позовних вимог тримісячний строк звернення до суду, не надав належної правової оцінки зазначеним обставинам та дійшов висновку про його пропуск без достатнього обґрунтування як початку перебігу такого строку, так і правових підстав його застосування до спірних правовідносин.

Отже, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду та відсутність поважних причин для його поновлення є передчасним, а повернення позовної заяви з наведених підстав не може бути визнано обґрунтованим.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно вирішив питання щодо наявності передбачених процесуальним законом підстав для повернення позовної заяви, у зв`язку з чим ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, - скасувати.

Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.328, 329 КАС України.

ГоловуючийСлободонюк М.В.

СуддіКанигіна Т.С. Кузьмишин В.М.