Суд: Шептицький міський суд Львівської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №459/3319/26
Суддя: Мельникович М. В.
Справа № 459/3319/26
Провадження № 2/459/1478/2026
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(заочне)
09 листопада 2026 року Шептицький міський суд Львівської області в складі головуючого судді Мельникович М. В., з участю секретаря судового засідання Середницької А. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
У С Т А Н О В И В :
Представник позивача через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернувся до суду з вищевказаним позовом до відповідачки, в якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором №212257 від 04.11.2021 у розмірі 10 290,00 гривень, а також судовий збір у розмірі 2662,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 гривень.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що 04.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Займер» (яке 14.09.2023 змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест») та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №212257 (далі – Договір) у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, за умовами якого остання отримала кредит у сумі 3000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності та зобов`язувалася повернути його і сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором. Кредитні кошти перераховано відповідачці на картковий рахунок № НОМЕР_1 . 19.04.2024 між ТОВ «Клай Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі – ТОВ «Діджи Фінанс») було укладено договір факторингу № 568/ФК-24, відповідно до якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором на загальну суму 10 290,00 гривень, з яких: 3000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 1890,00 грн – заборгованість за відсотками; 450,00 грн – заборгованість за комісіями; 4950,00 грн – заборгованість за пенею. Всупереч умовам Договору відповідачка не виконала свої зобов`язання. Таким чином, у зв`язку з невиконанням відповідачкою вищевказаного договору представник позивача просить позов задовольнити.
Ухвалою від 18.08.2026 у справі було відкрито спрощене позовне провадження та призначено справу до судового розгляду, який відкладався у зв`язку з неявкою відповідачки, про що постановлялися відповідні ухвали.
29.10.2026 сторони та їх представники у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи, підтвердження чого міститься в матеріалах справи.
Представник позивача у позовній заяві просив здійснити розгляд справи за його відсутності, де також вказав, що проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідачка у судові засідання не з`являлася, хоча належним чином повідомлялася про дату, час та місце судового розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (судової повістки), які повернулися до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Судові повістки скеровувалися судом на адресу зареєстрованого місця проживання відповідачки, що підтверджується відповіддю № 3187856 від 18.08.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру (а. с. 21). Заяв чи клопотань про розгляд справи за її відсутності відповідачка не подавала, про причини неявки не повідомляла. Також відповідачкою не було подано відзиву на позов.
Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Таким чином, суд вважає, що відповідачка повідомлялася про розгляд справи належним чином.
Як передбачено ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе здійснити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на зазначені обставини суд відповідно до ст. 247 ЦПК України здійснив судовий розгляд справи на підставі наявних у справі матеріалів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Частиною 4 статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки повне рішення виготовлено 9 листопада 2026 року, то, незважаючи на те, що судове засідання відбулося 29 жовтня 2026 року датою ухвалення цього рішення є саме 9 листопада 2026 року в силу ч. 5 ст. 268 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, доходить наступного висновку.
Судом встановлено, що 04.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Займер» (з 14.09.2023 перейменовано на ТОВ «Клай Інвест») та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 212257 (далі – Договір), індивідуальна частина якого підписана відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором «CL8634».
Згідно з довідкою ТОВ «Клай Інвест» про ідентифікацію клієнта від 01.07.2026 ОСОБА_1 04.11.2021 була ідентифікована в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства відповідно до вимог частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію»; одноразовий ідентифікатор для акцепту оферти направлено 04.11.2021 о 14:22:06 на номер телефону відповідачки, зазначено номер її платіжної картки НОМЕР_1 .
Згідно з п. 1.1 Договору товариство надає клієнту фінансовий кредит у розмірі 3000 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до п. 1.2 Договору кредит надається строком на 21 день, тобто до 24.11.2021.
Пунктом 1.3 Договору передбачено, що за користування кредитом клієнт сплачує товариству 1110 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 3 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки – фіксована.
Згідно з п. 1.4 Договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
Пунктом 1.5 Договору встановлено, що за використання Системи для дистанційного отримання фінансового кредиту клієнт зобов`язаний сплатити товариству комісію в розмірі 15 % від суми фінансового кредиту.
Відповідно до п. 1.6 Договору датою укладення цього Договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта.
Згідно з п. 4.3 Договору у разі, якщо клієнт не повернув кредит у строк, зазначений у п. 1.2 цього Договору, клієнт зобов`язаний виплатити товариству пеню в розмірі 5 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання умов цього Договору, починаючи з першого дня прострочення.
Відповідно до Графіка розрахунків, який є невід`ємною частиною Договору, 24.11.2021 позичальник мала сплатити 5340,00 грн, з яких 3000,00 грн – сума кредиту, 1890,00 грн – проценти за користування кредитом, 450,00 грн – комісія.
На виконання умов Договору 04.11.2021 о 14:22 на платіжну картку № НОМЕР_1 (емітент – АТ «Універсал Банк»), належну ОСОБА_1 , перераховано грошові кошти в сумі 3000,00 гривень з призначенням платежу «Видача кредиту 212257», що підтверджується підтвердженням ТОВ «ПрофітГід» щодо здійснення переказу грошових коштів (номер платіжної інструкції A507159B169628CLY212257T1501612, номер транзакції 33602-85263-18374), листом АТ «Універсал Банк» від 09.10.2026 про зарахування коштів та випискою по банківській картці за період з 03.11.2021 по 08.11.2021 (а. с. 42-45).
14 вересня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Займер» змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест», без зміни організаційно-правової форми юридичної особи, що підтверджується протоколом № 13/09/2023 загальних зборів учасників товариства від 14 вересня 2023 року та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.
Із розрахунку заборгованості за Договором, складеного ТОВ «Клай Інвест», вбачається, що за ОСОБА_1 обліковується заборгованість у сумі 10 290,00 гривень, з яких: 3000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 1890,00 грн – відсотки за користуванням кредитом.
19.04.2024 між ТОВ «Клай Інвест» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено Договір факторингу №568/ФК-24 (далі – Договір факторингу), відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором (п. 2.1 Договору факторингу).
Згідно з п. 2.2 Договору факторингу фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги. Разом з правом вимоги до фактора переходять всі інші права і обов`язки клієнта за кредитним договором.
Відповідно до п. 4.1 Договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог у формі, наведеній у Додатку № 1 до цього Договору, за умови виконання фактором перерахування сум грошових коштів фінансування, передбачених розділом 3 Договору.
Згідно з Актом приймання-передачі реєстру прав вимог за Договором факторингу № 568/ФК-24 від 19.04.2024 кредитор передав (відступив), а фактор (новий кредитор) прийняв Реєстр прав вимог за Договором, кількість боржників – 11 555, загальна сума заборгованості – 105 963 815,23 грн.
Відповідно до витягу з Додатку № 1 до Договору факторингу № 568/ФК-24 від 19.04.2024 до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачки за кредитним договором №212257 від 04.11.2021 на загальну суму 10 290,00 грн, з яких: 3000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 1890,00 грн – заборгованість за відсотками; 450,00 грн – заборгованість за комісією; 4950,00 грн – заборгованість за пенею.
Оплату за Договором факторингу підтверджено платіжною інструкцією №8041 від 19.04.2024 на суму 1 278 383,10 грн з призначенням платежу «Оплата по договору факторингу №568/ФК-24 від 19 квітня 2024року».
Оскільки боржник ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки вищевказаної заборгованості.
При ухваленні рішення суд керується такими правовими нормами.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.
В силу ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
У п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Договір про надання споживчого кредиту підписаний відповідачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладення між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Саме таку позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20.
Судом встановлено, що 04.11.2021 між ТОВ «Займер» (на даний час ТОВ «Клай Інвест») та ОСОБА_1 було укладено Договір у формі електронного документа, який був підписаний останньою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «CL8634», який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачкою для електронного підпису відповідно до вимог частин 6, 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідачка ознайомилася та погодилася з умовами договору, а тому сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.
Укладення договорів із використанням електронного підпису відповідає приписам Закону України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII та Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV, тобто відповідачка подала через особистий електронний кабінет на вебсайті заяву на отримання кредиту за умовами, які визначені кредитором, та підтвердила погодження з такими умовами, після чого кредитор надіслав відповідачці на особистий номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду (дані в електронному вигляді як алфавітно-цифрова послідовність), який відповідачка використала для підтвердження підписання кредитного договору.
Без проходження реєстрації та отримання відповідачкою одноразового ідентифікатора (який використовується як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачкою на вебсайт до особистого кабінету за допомогою пароля та логіна Договір з нею не був би укладений.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За приписами частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Займер» (ТОВ «Клай Інвест») у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вищевказаним договором, здійснивши 04.11.2021 переказ у сумі 3000 гривень на платіжну картку № НОМЕР_1 , належну ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «ПрофітГід» щодо здійснення переказу грошових коштів, листом АТ «Універсал Банк» від 09.10.2026 про зарахування коштів та випискою по банківській картці за період з 03.11.2021 по 08.11.2021.
Отже, суд вважає, що між сторонами був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідачка отримала грошові кошти під проценти на умовах, вказаних у Договорі. Проте свої зобов`язання всупереч умовам договору належним чином не виконувала, жодних платежів на погашення заборгованості не вносила.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачка не приступила до виконання умов Договору, жодних платежів не здійснювала. Отже, свого зобов`язання за Договором вона не виконала, у передбачений у договорі строк кошти (суму кредиту) не повернула, внаслідок чого в неї виникла заборгованість.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За правилами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Доказів повернення кредитних коштів у повному обсязі матеріали справи не містять, відповідачкою протилежного не доведено.
Відтак позичальниця свої зобов`язання належним чином не виконала, кредит не повернула, що призвело до виникнення заборгованості.
З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту за Договором у розмірі 3000 гривень слід задовольнити.
Щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами суд виходить з такого.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Пунктом 1.3 Договору передбачено, що за користування кредитом клієнт сплачує товариству 1110 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 3 % (процентів) на добу.
Відповідно до п. 1.2 Договору кредит надано строком на 21 день, тобто до 24.11.2021.
Із розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором, вбачається, що проценти за користування кредитом у розмірі 1890,00 грн нараховані за період з 04.11.2021 по 24.11.2021 (21 день ? 90,00 грн), тобто в межах строку кредитування, що відповідає умовам п. 1.3 Договору та Графіку розрахунків.
Матеріали справи не містять документів, які б спростовували правильність проведених розрахунків заборгованості.
З урахуванням наведеного розрахунок заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1890,00 гривень суд вважає обґрунтованим, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.
Також позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за прострочення виконання взятих зобов`язань (пеня) в сумі 4950 гривень.
Із розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Клай Інвест», вбачається, що сума 4950,00 грн у графі «Пеня» не обліковується, а нарахована в графі «Відсотки на прострочці» за ставкою 3% на добу (90,00 гривень за день), починаючи з 25.11.2021, тобто після закінчення визначеного п. 1.2 Договору строку кредитування.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після закінчення строку кредитування або пред`явлення такої вимоги кредитодавець має право на стягнення заборгованості та на відшкодування втрат від неналежного виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України.
Отже, проценти за користування кредитом, нараховані після 24.11.2021, тобто поза межами строку кредитування, стягненню не підлягають.
Водночас доказів нарахування пені відповідно до п. 4.3 Договору, її розміру, бази та періоду нарахування матеріали справи не містять, а розрахунок первісного кредитора нарахування пені не відображає.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення 4950,00 гривень до задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення комісії в сумі 450 гривень суд враховує наступне.
Пунктом 1.5 Договору передбачено, що за використання системи для дистанційного отримання фінансового кредиту клієнт зобов`язаний сплатити товариству комісію в розмірі 15 % від суми фінансового кредиту, що становить 450 грн.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – це витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування в частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Аналіз умов Договору свідчить про те, що комісія в розмірі 450 грн, встановлена в п. 1.5 Договору за використання системи для дистанційного отримання фінансового кредиту, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику. Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачці та за які встановлено цю комісію.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту – це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія, як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом, не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15.
Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційними та такими, що суперечать моральним засадам суспільства. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року у справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що нарахування позичальнику комісії без зазначення конкретних послуг, за які її сплачено, є неправомірним, тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідачки заборгованості за комісією в розмірі 450 гривень задоволенню не підлягають.
Щодо переходу до позивача права вимоги суд дійшов таких висновків.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 516 ЦК України визначено порядок заміни кредитора у зобов`язанні. За змістом цієї норми заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 ЦК України).
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/11965/16.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.
Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 тощо).
У справі, що розглядається, судом встановлено, що право вимоги до відповідачки за Договором перейшло від первісного кредитора – ТОВ «Клай Інвест» (до 14.09.2023 – ТОВ «Займер») до ТОВ «Діджи Фінанс» на підставі Договору факторингу № 568/ФК-24 від 19.04.2024, що підтверджується Актом приймання-передачі реєстру прав вимог від 19.04.2024, витягом з Додатку № 1 до Договору факторингу, який містить дані за кредитним договором № 212257 від 04.11.2021, а також платіжною інструкцією № 8041 від 19.04.2024 про оплату за Договором факторингу.
Вищевказаний договір факторингу є дійсним та чинним, відомості про те, що він оскаржувався в судовому порядку відсутні.
Відтак, до позивача як до нового кредитора перейшло право грошової вимоги до відповідачки щодо заборгованості, яка виникла за Договором.
За таких обставин позовна заява ТОВ «Діджи Фінанс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №212257 від 04.11.2021 підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості в сумі 4890,00 грн, з яких: 3000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 1890,00 грн – заборгованість за процентами.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд дійшов таких висновків.
Представник позивача просить стягнути з відповідачки сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19) витрати на професійну правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження виконаних робіт (наданих послуг) суду надано: договір про надання правової допомоги № 42649746/02 від 01.06.2026, укладений між ТОВ «Діджи Фінанс» та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 , додаткову угоду №212257 від 21.07.2026 до цього договору, акт надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 21.07.2026 на суму 6000,00 грн, детальний опис робіт (наданих послуг) від 21.07.2026, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю
Суд вважає, що надані документи є належними та допустимими доказами, які підтверджують факт понесення позивачем витрат, що пов`язані з наданою правничою допомогою адвокатом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №9901/350/18 зазначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року по справі № 9901/350/18 та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постановах Верховного Суду від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, від 26 травня 2020 року по справі № 908/299/18 та від 08 червня 2021 року по справі № 550/936/18, від 07 липня 2021 року по справі № 910/12876/19.
У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відтак, враховуючи вищевикладене, перевіривши зміст наведених документів, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд зазначає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги суд вважає неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг. Заявлену суму відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд вважає завищеною, а тому вона підлягає зменшенню.
Таким чином, з відповідача у користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 3 000,00 гривень, що буде відповідати критеріям розумності, співмірності та справедливості.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з платіжною інструкцією № 212257 від 30.06.2026 позивачем сплачено судовий збір у сумі 2662,40 гривень.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, понесені позивачем витрати на сплату судового збору необхідно стягнути з ОСОБА_1 пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 1265,22 гривні, виходячи з такого розрахунку: 4890,00 гривень (розмір задоволених позовних вимог) / 10290,00 гривень (розмір заявлених позовних вимог) ? 2662,40 гривень (сума сплаченого судового збору).
Керуючись ст. ст. 2, 141, 259, 263–265, 268, 273, 280–282, 354 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В :
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №212257 від 04.11.2021 у сумі 4890 (Чотири тисячі вісімсот дев`яносто) гривень, з яких: 3000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 1890,00 грн – заборгованість за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір у сумі 1265 (Одна тисяча двісті шістдесят п`ять) гривень 22 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (Три тисячі) гривень.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач може оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подано заяву про перегляд заочного рішення або апеляційну скаргу, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складено 09.11.2026.
Відомості про учасників справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746, 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8);
відповідачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ).
Суддя: М. В. Мельникович
Оригінал: reyestr.court.gov.ua