Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №463/6477/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Суд: Личаківський районний суд м. Львова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №463/6477/26

Суддя: Грицко Р. Р.

Справа № 463/6477/26

Провадження № 2/463/2514/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Шпуляра І.Ю.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представників відповідачів - Василюка Б.Л.,

Гордона І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 про скасування рішення про зняття з реєстрації та поновлення місця реєстрації проживання,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів, відповідно до якого просить скасувати рішення Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 10.05.2023 року про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , та поновити його місце реєстрації за даною адресою.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він був зареєстрований у зазначеній квартирі, власницею якої є його сестра - відповідач ОСОБА_3 , яка подала заяву про зняття його з реєстрації місця проживання і яку інший відповідач задовольнив. Вважає зняття з реєстрації місця проживання незаконним, оскільки на законних підстав був зареєстрований у цьому житлі як член сім`ї власника, що підтверджується рішення суду, яке набрало законної сили. Крім того, зняття з реєстрації відбулось з порушенням чинного законодавства, оскільки для цього також був необхідний дозвіл відповідних органів ТЦК та СП. До суду звернувся з метою захисту свого права на житло.

Відповідач Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради не погодилась та подала відзив на позовну заяву. Зазначає, що власник житла вправі подати заяву про зняття особи з реєстрації і саме на підставі такої заяви позивач був знятий з реєстрації. Процедура зняття особи з реєстрації дотримана, а посилання позивача на порушення його житлових прав вважає безпідставним, оскільки така реєстрація не утворює права на проживання. Крім того, позивач не довів, що фактично проживає у цій квартирі. Просить у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на цей відзив представник позивача наводить аргументи, аналогічні мотивам позову. Крім того, звертає увагу на порушення процедури зняття з реєстрації.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог статті 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування не було подано.

Позовна заява поступила до суду 10.07.2026 року.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 20.07.2026 позовну заяву залишено без руху.

Після усунення недоліків, ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 22.07.2026 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Справа слухалась у відкритому судовому засіданні, а сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.

Перед тим як розпочати розгляд справи по суті суд провів підготовче засідання, в межах якого були виконані завдання підготовчого провадження. Крім того, суд розглянув абсолютно усі клопотання учасників справи, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловитись з приводу таких клопотань.

Підготовче провадження закрито ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 29.09.2026 року. Справа призначена до судового розгляду по суті.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому, що в силу вимог частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Представник позивача - адвокат Могілевець О.С. під час виступу з вступним словом висловилася про підтримання позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві, наголосивши при цьому на порушенні житлових прав позивача, який не має іншого житла. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради Василюк Б.Л. під час виступу з вступним словом проти обґрунтованості позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. Просить у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Гордон І.М. під час виступу з вступним словом проти обґрунтованості позову заперечив, оскільки власник вправі подати заяву про зняття особи з реєстрації місця проживання, що і було нею зроблено, зокрема для того, щоб зменшити вартість житлово-комунальних послуг, оскільки позивач не приймає участі в їх оплаті. Водночас, не заперечує проти того, щоб позивач фактично проживав у квартирі.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідними відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.13-14).

У період часу з 01.09.2013 року по 10.05.2023 року позивач був зареєстрований за цієї адресою, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади (а.с.10).

Зняття позивача з реєстрації відбулось на підставі заяви власника (а.с.49-62), яка разом з іншими документами була подана до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, яка і прийняла рішення про зняття позивача з реєстрації місця проживання.

Також відомо, що позивач ОСОБА_2 і відповідач ОСОБА_3 є братом і сестрою, між якими раніше розглядався спір про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_2 , виселення та зняття з реєстрації. Постановою Львівського апеляційного суду від 01.03.2021 року (а.с.17-21), у задоволенні цього позову відмовлено і як встановлено цим судовим рішенням, ОСОБА_2 на законних підставах зареєстрований та проживає у зазначеній квартирі, оскільки був вселений та набув право користування нею як член сім`ї власника.

Відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні регулюються Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» і згідно з пунктом 12 частини першої статті 2 цього Закону, під реєстрацією місця проживання (перебування) особи розуміється внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Згідно з частинами 1, 5 статті 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється:

1) за заявою про зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), поданою у паперовій формі такою особою, її законним представником або представником;

2) за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності. У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них.

У разі подання заяви про зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у паперовій формі представником такої особи додатково подаються:

1) документ, що посвідчує особу представника;

2) документ, що підтверджує повноваження особи як представника (законного представника).

Механізм зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) визначається Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07.02.2022 року (далі - Порядок) і у пункті 61 цього Порядку (тут і надалі в редакції, чинній на момент зняття позивача з реєстрації) передбачено, що у разі звернення до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) разом із заявою власника житла про зняття особи (осіб) із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) власник житла подає:

1) документ, що посвідчує особу (у разі особистого звернення);

2) документ, що підтверджує право власності на житло, в якому задекларовано/зареєстровано місце проживання (перебування) особи (осіб), що знімається.

У разі зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за заявою власника житла більше однієї особи до органу реєстрації подаються заява та документ або відомості, що підтверджують сплату адміністративного збору, окремо щодо кожної особи.

Така заява може бути подана лише повнолітньою особою або законним представником малолітньої дитини.

Тож право власника на зняття особи, яка не є співвласником, із зареєстрованого місця проживання, прямо передбачено законом і реалізація відповідачем ОСОБА_3 цього права не може свідчити про порушення прав позивача.

Також суд перевірив дотримання процедури зняття позивача із зареєстрованого місця проживання і не знайшов ознак її порушення. Так, заяву встановленої форми від імені відповідача подав представник відповідача ОСОБА_4 , повноваження якого на вчинення безпосередньо цієї дії підтверджувались довіреністю від 06.06.2020 року, яка належним чином перекладена та апостильована компетентними органами Сполучених Штатів Америки (а.с.55-58). Також, було долучено копію паспорта представника (а.с.52-54), документ, який підтверджує право власності відповідача на квартиру (а.с.59-61), інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.51) і документ про сплату адміністративного збору (а.с.50зв.).

Своєю чергою, що стосується доводів представника позивача про порушення частини 4 статті 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», то їх слід визнати безпідставними.

За змістом цієї норми, разом із заявою про зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), що подається у паперовій формі, така особа подає паспортний документ особи, а також у випадках та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України, - військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку). Стосовно дитини віком до 14 років подається також свідоцтво про народження.

Буквальне тлумачення цієї статті у взаємозв`язку з пунктом 61 Порядку свідчить, що паспортний документ особи, а також у випадках та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України, - військово-обліковий документ, повинна подати особа, яка подає заяву про зняття свого зареєстрованого місця проживання, а не власник, який подає заяву про зняття з реєстрації іншої особи, яка не є власником.

Крім того, суд відхиляє доводи сторони позивача про те, що було порушено вимоги Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022 року (далі – Порядок № 1487), оскільки такий спірних правовідносин не регулює.

Так, пунктом 1 Порядку № 1487 передбачено, що він визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що призовниками є особи, які взяті на військовий облік; військовозобов`язаними є особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервістами є особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Однак, згідно наданої довідки (а.с.11), позивач з 12.04.2023 року, тобто до зняття його з реєстрації, призваний по мобілізації і з цього часу він втратив статус військовозобов`язаного та вважається військовослужбовцем, якими, згідно з частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», є особи, які проходять військову службу.

Таким чином, за відсутності ознак порушень процедури зняття позивача із зареєстрованого місця проживання, підстави для задоволення позовних вимог відсутні, а що стосується доводів позивача про порушення його житлових прав, то суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (яка була чинною до 01.12.2021 року) реєстрація місця проживання або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами, або підставою для їх обмеження.

Крім того, у частині четвертій статті 1 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», (яка є чинною з 01.12.2021 року) декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила.

Також, як передбачено статтею 3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою:

1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом;

2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою;

3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.

З урахуванням цих правових норм Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 755/9976/24 у своїй постанові від 15.10.2025 року сформував правовий висновок, згідно з яким роз`яснив, що реєстрація (декларування) місця проживання або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод або підставою для їх обмеження, не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом, про проживання в якому особа повідомила.

Іншими словами, факт реєстрації особи, з одного боку не створює у цієї особи права користування житлом за місцем реєстрації, а з іншого, не обмежує цю особу у реалізації її житлових прав за цією ж адресою.

Крім того, за положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами першою, другою та шостою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії» від 18.11.2004 року, заява № 58255/00).

У пункті 36 вказаного рішення Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Тож зняття із зареєстрованого місця проживання, саме по собі, не порушує жодних житлових прав позивача. Зрештою, як повідомив представник відповідача ОСОБА_3 , остання не проти того, щоб позивач проживав у квартирі.

Своєю чергою, питання про те, чи є спірна квартира для позивача «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від наявності достатніх триваючих зв`язків з цим місцем проживання, але в цій справі усунення перешкод у користуванні квартирою не є предметом спору. Позивач не зазначав, що втратив фактичну можливість користуватись житлом, а відповідач ОСОБА_3 не заперечує проти його проживання у квартирі.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати в силу вимог пункту другого частини другої статті 141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

у задоволенні позову ОСОБА_2 до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 про скасування рішення Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 10.05.2023 року про зняття з реєстрації ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 , та поновлення місця реєстрації проживання, - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, місцезнаходження: 79017, м.Львів, вул.К.Левицького,67, код ЄДРПОУ 04056109.

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Повний текст судового рішення складено - 09 листопада 2026 року.

Суддя Грицко Р.Р.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua