Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №420/1962/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №420/1962/26

Суддя: Тарновецький І.І.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1962/26

Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.

Дата і місце ухвалення: 22.04.2026 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі № 420/1962/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В :

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 26.11.2020 року по 06.12.2025 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі відповідно до абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у розмірі 1804,68 гривень на місяць за період з 26.11.2020 року по 06.12.2025 року включно відповідно до абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі №420/1962/26 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, уточнену 30 травня 2026 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для нарахування та виплати йому індексації-різниці грошового забезпечення в розмірі 1804,68 грн щомісяця за період з 26 листопада 2020 року по 06 грудня 2025 року відповідно до абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку №1078.

На думку апелянта, з 01 березня 2018 року, у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, якою встановлено нові розміри посадових окладів військовослужбовців, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу, з якого належало здійснювати подальше обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.

При цьому апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21 та від 09 травня 2023 року у справі №400/12702/21, відповідно до яких для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації-різниці необхідно встановити розмір підвищення грошового доходу особи у березні 2018 року та порівняти його із сумою можливої індексації, що склалася у цьому місяці. Якщо розмір підвищення доходу не перевищує суму можливої індексації, виникають підстави для нарахування та виплати індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Апелянт наголошує, що протягом періоду з 31 липня 2010 року він безперервно проходив військову службу, а тому, з урахуванням положень пункту 10-2 Порядку №1078, переведення до іншого місця проходження військової служби не припиняє його права на отримання індексації-різниці, визначеної у березні 2018 року.

На підтвердження цього доводу апелянт посилається на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі №420/32091/24, яким військову частину НОМЕР_1 зобов`язано нарахувати та виплатити йому індексацію-різницю грошового забезпечення в розмірі 1804,68 грн щомісяця за період з 01 березня 2018 року по 01 жовтня 2019 року включно, а також на рішення цього ж суду від 26 січня 2026 року у справі №420/34558/24, яким визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 04 жовтня 2019 року по 25 листопада 2020 року та зобов`язано військову частину НОМЕР_3 здійснити відповідні нарахування і виплату в такому самому розмірі.

З огляду на наведене апелянт вважає, що після переведення до військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ), а надалі до ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначена станом на 01 березня 2018 року індексація-різниця в розмірі 1804,68 грн щомісяця мала продовжувати йому виплачуватися.

Крім того, апелянт посилається на положення статей 19, 43 Конституції України, статей 1, 1-2 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», наголошуючи на обов`язку держави забезпечувати соціальні гарантії військовослужбовців та недопустимості обмеження їхніх прав, установлених законодавством.

З урахуванням викладеного апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 просить залишити рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі №420/1962/26 без змін.

На обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене після повного з`ясування судом усіх обставин, що мають значення для справи, а тому підстав для його скасування немає.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як установлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу в такій послідовності: з 31 липня 2010 року до 18 червня 2011 року – курсантом Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка; з 18 червня 2011 року до 06 березня 2012 року – заступником начальника фінансово-економічної служби НОМЕР_4 окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України; з 06 березня 2012 року до 24 грудня 2012 року – заступником начальника фінансово-економічної служби НОМЕР_5 окремого полку армійської авіації; з 24 грудня 2012 року до 27 серпня 2014 року – заступником начальника фінансово-економічної служби НОМЕР_5 окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_6 ); з 27 серпня 2014 року до 28 жовтня 2014 року – помічником командира бригади з фінансово-економічної роботи – начальником фінансово-економічної служби 1 спеціальної бригади територіальної оборони оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (військова частина НОМЕР_7 ); з 28 жовтня 2014 року до 31 серпня 2019 року – помічником командира бригади з фінансово-економічної роботи – начальником фінансово-економічної служби НОМЕР_8 окремої мотопіхотної бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (військова частина НОМЕР_1 ); з 31 серпня 2019 року до 18 листопада 2020 року – помічником командира батальйону з фінансово-економічної роботи – начальником фінансово-економічної служби НОМЕР_9 окремого батальйону радіоелектронної боротьби (військова частина НОМЕР_2 ).

У подальшому, з 18 листопада 2020 року до 18 березня 2022 року, позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді заступника начальника відділу фінансового забезпечення сектору соціальних виплат, а з 18 березня 2022 року до 06 грудня 2025 року – на посаді начальника цього відділу.

Наказом від 06 грудня 2025 року позивача виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення. З 08 грудня 2025 року він проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_5 на посаді начальника сектору соціальних виплат – головного бухгалтера.

Після виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач звернувся до відповідача із запитом про надання інформації щодо складових грошового забезпечення за період з 26 листопада 2020 року до 06 грудня 2025 року.

Листом від 26 грудня 2025 року №13/2/902 відповідач надав запитувану інформацію.

Вважаючи, що протягом зазначеного періоду відповідач не забезпечив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення в повному обсязі, зокрема індексації-різниці у розмірі 1 804,68 грн щомісяця, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не проходив військову службу у відповідача в березні 2018 року, тобто в місяці підвищення посадових окладів та визначення базового місяця індексації. За висновком суду, за відсутності відомостей про розмір грошового забезпечення позивача за лютий та березень 2018 року неможливо встановити, чи перевищував розмір його підвищення суму можливої індексації, а відтак – визначити наявність права на індексацію-різницю та її розмір. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені в постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21 та від 6 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених вимог.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру. Індексація грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється з урахуванням положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі – Порядок № 1078).

Згідно з абзацами четвертим – шостим пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці підвищення приймається за 1 або 100 відсотків. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, яка склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації визначається з урахуванням різниці між сумою індексації та розміром підвищення доходу. У разі коли розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, індексація у місяці підвищення доходу не нараховується.

Отже, для вирішення питання про наявність у військовослужбовця права на індексацію-різницю необхідно встановити суму можливої індексації у відповідному місяці, розмір підвищення грошового доходу внаслідок підвищення тарифної ставки (посадового окладу), а також складові такого доходу, які відповідно до законодавства мають враховуватися під час порівняння.

Правовий алгоритм визначення індексації-різниці сформульований Верховним Судом, зокрема, у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21. Суд зазначив, що для визначення права на індексацію-різницю необхідно порівняти суму підвищення грошового доходу (А) із сумою можливої індексації (Б). Якщо розмір підвищення доходу не перевищує суму можливої індексації, до виплати належить різниця між цими величинами. При цьому під час визначення розміру підвищення доходу враховуються всі складові грошового забезпечення, які мають постійний характер.

Водночас колегія суддів наголошує, що предметом доказування у цій справі не є повторне встановлення права позивача на індексацію-різницю за березень 2018 року. Ці обставини вже були предметом судового розгляду у справі № 420/32091/24, за результатами якого рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року, встановлено відповідні показники грошового забезпечення позивача та визначено розмір індексації-різниці.

Зокрема, у зазначеній справі встановлено, що грошове забезпечення позивача у лютому 2018 року становило 11 978,63 грн, а у березні 2018 року – 14 637,10 грн. Розмір підвищення грошового доходу становив 2 658,47 грн, тоді як сума можливої індексації – 4 463,15 грн. Різниця між цими величинами становила 1 804,68 грн щомісяця.

Таким чином, право позивача на отримання індексації-різниці в розмірі 1 804,68 грн щомісяця за відповідних умов було встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Тому висновок суду першої інстанції про неможливість установити право позивача на індексацію-різницю лише з тієї підстави, що він у березні 2018 року не проходив військову службу у відповідача, є помилковим. Суд першої інстанції фактично залишив поза увагою обставини, вже встановлені судовими рішеннями у справі № 420/32091/24, та безпідставно поклав на позивача негативні наслідки відсутності у відповідача відомостей, які були предметом дослідження в іншій справі.

Разом із тим установлене судовим рішенням право на отримання індексації-різниці за попередній період саме по собі не означає, що така виплата має здійснюватися безумовно протягом усього подальшого періоду військової служби незалежно від зміни посади, посадового окладу та інших юридично значущих обставин. Для вирішення цього спору необхідно з`ясувати, чи настали після березня 2018 року обставини, з якими пункт 5 Порядку № 1078 пов`язує припинення виплати раніше визначеної індексації-різниці.

При цьому колегія суддів розмежовує зміну місця проходження військової служби та призначення військовослужбовця на іншу посаду, за якою встановлено інший посадовий оклад і відповідні складові грошового забезпечення. Сам по собі факт переведення до іншої військової частини не свідчить про припинення права на індексацію-різницю. Водночас призначення на іншу посаду, за якою встановлено вищий посадовий оклад, потребує окремої оцінки з урахуванням положень пункту 5 Порядку № 1078 та фактичного розміру грошового забезпечення.

Такий підхід узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 лютого 2025 року у справі № 420/2653/24. У цій справі Верховний Суд виходив із того, що саме по собі переведення військовослужбовця до іншої військової частини не припиняє права на отримання раніше визначеної індексації-різниці, якщо не відбулося наступного підвищення тарифних ставок (окладів), з яким пункт 5 Порядку № 1078 пов`язує припинення її виплати. Отже, юридичне значення має не сам факт зміни місця проходження військової служби, а наявність передбачених законодавством обставин, які впливають на право на відповідну виплату.

Водночас колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07 липня 2026 року у справі № 200/8295/24. У цій справі Верховний Суд розглядав питання збереження індексації-різниці після призначення військовослужбовця на іншу посаду, за якою посадовий оклад був вищим, ніж за попередньою посадою.

Верховний Суд звернув увагу на те, що індексація-різниця, визначена з урахуванням грошового забезпечення за однією посадою, не може автоматично переноситися на грошове забезпечення за іншою посадою без з`ясування обставин, які мають значення для застосування пункту 5 Порядку № 1078. Зокрема, необхідно встановити, чи відбулося підвищення посадового окладу та як воно вплинуло на загальний розмір грошового доходу з урахуванням його складових, які мають постійний характер.

Отже, наведені правові висновки Верховного Суду не суперечать один одному, а стосуються різних фактичних обставин. У разі звичайного переведення до іншої військової частини без наступного підвищення тарифних ставок (окладів) право на раніше визначену індексацію-різницю не припиняється лише внаслідок такого переведення. Натомість призначення на іншу посаду з вищим посадовим окладом вимагає перевірки фактичного збільшення грошового доходу та його складових, що можуть враховуватися відповідно до пункту 5 Порядку № 1078.

Як установлено матеріалами справи, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 28 жовтня 2014 року до 31 серпня 2019 року, у військовій частині НОМЕР_2 – з 31 серпня 2019 року до 18 листопада 2020 року, а з 18 листопада 2020 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі № 420/34558/24 було досліджено питання виплати позивачу індексації-різниці за попередній період після його переведення до іншої військової частини. У цьому рішенні суд, зокрема, зазначив, що саме по собі переведення позивача до іншої військової частини не позбавляє його права на отримання індексації-різниці, та визначив належний до виплати розмір такої індексації за період з 04 жовтня 2019 року до 25 листопада 2020 року.

Водночас предметом розгляду у справі № 420/34558/24 не був спір щодо нарахування індексації-різниці за період, який є предметом розгляду в цій справі, а тому наведене судове рішення не вирішує наперед питання про наявність права позивача на відповідну виплату протягом усього наступного періоду. Разом із тим установлені в ньому обставини мають значення для оцінки послідовності проходження позивачем військової служби та збереження права на індексацію-різницю після переведення.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до довідки про проходження військової служби від 02 січня 2026 року № 1/4/16 позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 з 18 листопада 2020 року до 06 грудня 2025 року. При цьому період, за який заявлено вимоги в цій справі, починається з 26 листопада 2020 року, тобто з дня, наступного за останнім днем періоду, за який індексацію-різницю було присуджено рішенням у справі № 420/34558/24. Отже, вимоги у цій справі стосуються подальшого періоду та не передбачають повторного присудження виплат за вже розглянутий судом період.

Як убачається з матеріалів справи, після призначення до ІНФОРМАЦІЯ_1 посадовий оклад позивача становив 5 070 грн, тобто був меншим за посадовий оклад, який він отримував у березні 2018 року та який становив 5 220 грн. Отже, саме переведення позивача до іншого військового формування та призначення на посаду заступника начальника відділу фінансового забезпечення сектору соціальних виплат не супроводжувалося підвищенням посадового окладу порівняно з березнем 2018 року.

Ця обставина має істотне значення для вирішення спору, оскільки не дає підстав вважати, що з моменту призначення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 відбулося підвищення посадового окладу, яке могло б зумовити припинення виплати раніше визначеної індексації-різниці.

Крім того, з картки особового рахунку позивача за 2022 рік убачається, що у січні та лютому 2022 року загальний розмір нарахованого грошового забезпечення становив однакову суму – 17 651,79 грн щомісяця. Водночас з 27 лютого 2022 року посадовий оклад позивача було підвищено до 5 360 грн.

Таким чином, наведене підвищення посадового окладу саме по собі не супроводжувалося збільшенням загального розміру нарахованого грошового забезпечення порівняно із січнем 2022 року. За таких обставин відсутні підстави вважати, що саме це підвищення зумовило збільшення грошового доходу позивача на суму, яка перевищувала б суму можливої індексації, та стало підставою для припинення виплати індексації-різниці.

Водночас довідкою про проходження військової служби від 02 січня 2026 року № 1/4/16 підтверджено, що з 18 березня 2022 року позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді начальника відділу фінансового забезпечення сектору соціальних виплат. Посадовий оклад за цією посадою становив 5 500 грн.

Отже, з 18 березня 2022 року відбулася зміна посади позивача, за якою встановлено вищий посадовий оклад порівняно як із посадовим окладом 5 070 грн, установленим за попередньою посадою, так і з посадовим окладом 5 220 грн, який враховувався під час визначення права на індексацію-різницю у березні 2018 року.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне оцінити не лише зміну посадового окладу, а й фактичні зміни інших складових грошового забезпечення позивача, оскільки відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 під час визначення розміру підвищення грошового доходу враховуються складові, які мають постійний характер.

Як убачається з картки особового рахунку позивача, у березні 2022 року загальний розмір нарахованого йому грошового забезпечення становив 52 714,08 грн, з яких 29 550,69 грн – додаткова винагорода, пов`язана із захистом України, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.

Зазначена додаткова винагорода має окрему правову підставу та особливі умови призначення, пов`язані з виконанням завдань із захисту України в період дії воєнного стану. Її розмір залежить від наявності визначених нормативним регулюванням умов для виплати та фактичного виконання відповідних завдань. Тому сам факт нарахування цієї винагороди у березні 2022 року не свідчить про підвищення постійних складових грошового забезпечення внаслідок призначення позивача на іншу посаду.

З огляду на спеціальну правову природу цієї виплати та її відмінність від посадового окладу, щомісячних надбавок і премій, які становлять звичайні складові грошового забезпечення за відповідною посадою, колегія суддів не враховує суму 29 550,69 грн під час визначення розміру підвищення грошового доходу за березень 2022 року.

Отже, після виключення зазначеної додаткової винагороди розмір інших нарахувань позивачу за березень 2022 року становив 23 163,39 грн.

Порівняно з лютим 2022 року, коли загальний розмір нарахованого грошового забезпечення позивача становив 17 651,79 грн, різниця між відповідними сумами становить 5 511,60 грн.

При цьому колегія суддів враховує, що премія, яка виплачувалася позивачу щомісячно, є складовою грошового забезпечення, що не має разового характеру, а тому підлягає врахуванню при визначенні розміру підвищення грошового доходу. Зокрема, її розмір збільшився з 1 774,50 грн у лютому до 7 127 грн у березні 2022 року. Отже, це збільшення враховується під час порівняння грошового доходу за відповідні періоди.

Водночас під час визначення розміру підвищення грошового доходу не враховується збільшення суми поточної індексації, оскільки воно саме по собі не є підвищенням інших складових грошового забезпечення внаслідок зміни посадового окладу. Так, сума поточної індексації зросла з 563,19 грн у лютому до 672,35 грн у березні 2022 року, тобто на 109,16 грн.

Отже, із загальної різниці між нарахуваннями за лютий та березень 2022 року необхідно виключити 109,16 грн збільшення поточної індексації. Після такого коригування збільшення інших складових грошового забезпечення становить 5 402,44 грн.

Водночас сума індексації, яка могла бути нарахована позивачу за березень 2022 року, визначена шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 481 грн на величину приросту індексу споживчих цін 27,1 %, становить 672,35 грн (2 481 грн Ч 27,1 %).

Таким чином, за розрахунком, здійсненим на підставі відомостей картки особового рахунку позивача, збільшення інших складових грошового забезпечення після виключення додаткової винагороди та приросту поточної індексації становить 5 402,44 грн, що перевищує суму можливої індексації за березень 2022 року – 672,35 грн.

Колегія суддів водночас бере до уваги, що позивача призначено на нову посаду з 18 березня 2022 року, тобто березневі нарахування охоплюють період проходження служби як за попередньою, так і за новою посадою. Тому наведене порівняння загальних сум нарахувань за лютий і березень 2022 року не може розглядатися ізольовано від цієї обставини та саме по собі не є єдиною підставою для висновку про припинення виплати індексації-різниці.

Визначальним у цьому випадку є те, що з 18 березня 2022 року позивача призначено на іншу посаду з вищим посадовим окладом, ніж той, за яким було визначено право на індексацію-різницю у березні 2018 року. Зазначена зміна посади та посадового окладу підтверджена довідкою про проходження військової служби, а відомості картки особового рахунку додатково свідчать про збільшення інших складових грошового забезпечення, які мають постійний характер.

Отже, у цій справі наявні не лише обставини зміни військової частини або місця проходження служби, а й призначення позивача на іншу посаду з вищим посадовим окладом та збільшенням інших складових грошового забезпечення. За таких обставин правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07 липня 2026 року у справі № 200/8295/24, є релевантними для вирішення питання про припинення виплати індексації-різниці з дати такого призначення.

При цьому колегія суддів не ототожнює сам факт щомісячного нарахування певної виплати з її постійним характером та виходить із необхідності оцінювати кожну складову грошового забезпечення з урахуванням її правової природи, підстав та умов призначення. Такий підхід відповідає загальному висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 20 березня 2025 року у справі № 380/6731/24, щодо необхідності встановлення складових грошового доходу, які підлягають врахуванню під час порівняння за пунктом 5 Порядку № 1078.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що з 18 березня 2022 року, у зв`язку з призначенням позивача на іншу посаду з вищим посадовим окладом та зміною складових його грошового забезпечення, відбулися обставини, які виключають автоматичне продовження виплати індексації-різниці, визначеної за попередньою посадою. Тому з цієї дати підстави для подальшого нарахування та виплати позивачу індексації-різниці в розмірі 1 804,68 грн щомісяця відсутні.

Відтак право позивача на отримання індексації-різниці в розмірі 1 804,68 грн щомісяця зберігалося у період з 26 листопада 2020 року до 17 березня 2022 року включно. Натомість з 18 березня 2022 року підстави для подальшого нарахування та виплати такої індексації відсутні.

Щодо вимоги позивача про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб виплачується відповідним особам у розмірах, що відшкодовують фактичні втрати відповідних сум грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб.

Оскільки присуджені суми індексації-різниці є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, їх виплата має здійснюватися з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.

Таким чином, вимога позивача в цій частині також підлягає задоволенню в межах установленого судом періоду виплати індексації-різниці.

Отже, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову в повному обсязі, не надав належної оцінки обставинам, установленим судовими рішеннями у справах № 420/32091/24 та № 420/34558/24, не перевірив фактичні зміни посадових окладів і складових грошового забезпечення позивача протягом спірного періоду та не розмежував періоди, протягом яких право на індексацію-різницю зберігалося і припинилося. Натомість суд обмежився посиланням на те, що позивач у березні 2018 року не проходив військову службу у відповідача, хоча ця обставина сама по собі не спростовує встановлених судовими рішеннями показників грошового забезпечення та не звільняє суд від обов`язку перевірити подальші юридично значущі зміни.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача права на індексацію-різницю протягом усього спірного періоду є передчасним та таким, що не відповідає встановленим обставинам справи і вимогам пункту 5 Порядку № 1078.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не з`ясував усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, його рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі № 420/1962/26 скасувати та ухвалити нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 26 листопада 2020 року до 17 березня 2022 року включно.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 26 листопада 2020 року до 17 березня 2022 року включно в розмірі 1 804,68 грн. щомісяця, із проведенням установлених законодавством відрахувань та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua