Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №487/7622/23 — Заводський районний суд м. Миколаєва

Суд: Заводський районний суд м. Миколаєва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №487/7622/23

Суддя: Сухаревич З. М.

Справа № 487/7622/23

Провадження № 2/487/72/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Миколаїв

Заводський районний суд міста Миколаєва в складі:

головуючого судді Сухаревич З. М.

за участю секретарів судового засідання: Удовиченко Д.Д., Марченко Л. В.,

позивача - ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2 ,

відповідача – ОСОБА_3 ,

представника відповідача – ОСОБА_4 , ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про визнання майна особистою приватною власністю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя,

зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

20 жовтня 2023 року до Заводського районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також – позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідачка) про визнання майна особистою приватною власністю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя, а саме позивач просить:

1. Визнати особистою приватною власністю позивача житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та гараж № НОМЕР_1 , який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 нежитлові приміщення магазину промислових товарів, загальною площею 65,4 кв.м на ІІ поверсі будинку літ. А-2, будинок АДРЕСА_2 , в порядку поділу спільного сумісного майна виділити в особисту приватну власність ОСОБА_3 , вартістю 2 408 330 грн.

3. Визнати об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3 , в порядку поділу спільного сумісного майна виділити в особисту приватну власність ОСОБА_1 , вартістю 1 591 030 грн.

4. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 різницю вартості нерухомого майна у розмірі 817 300 грн.

Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у шлюбі з 03.08.2000, який розірвано рішенням суду 25.12.2016. У період шлюбу ними придбано майно, частина якого була придбана за особисті кошти позивача (житловий будинок), у зв`язку з чим це майно є особистою приватною власністю позивача, та частина майна (нежитлові приміщення магазину промислових товарів та трикімнатна квартира) придбано за спільні кошти подружжя, тому є спільно набутим майном подружжя. Будь-якої домовленості між сторонами щодо поділу спільно набутого майна або укладення шлюбного договору не існує. Сторонами за час шлюбу було придбано: житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить позивачу; нежитлові приміщення магазину промислових товарів в буд. АДРЕСА_2 , який належить відповідачу; трикімнатна квартира АДРЕСА_3 , яка належить відповідачу. Житловий будинок позивач придбав за особисті кошти, отримані від продажу квартири, набутої ним до шлюбу (з 1997 року), а саме кв. АДРЕСА_4 . Позивач вважає, що оскільки будинок набутий за його особисті кошти, то він має бути в судовому порядку визнаний особистою приватною власністю позивача. Відповідно до висновку експерта його вартість 5 952 480 грн; Інше майно підлягає поділу. Вартість нежитлових приміщень магазину – 2 408 330 грн; квартири – 1 591 030 грн. Оскільки спільне майно підлягає поділу в рівних частинах та у зв`язку з наявністю неприязних стосунків між сторонами, спільне володіння і користування майном є неможливим, позивач пропонує виділити в особисту власність відповідача нежитлові приміщення магазину промислових товарів буд. АДРЕСА_2 . Позивачу виділити у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 . У зв`язку з тим, що вартість магазину перевищує вартість квартири, позивач має право на компенсацію за різницю вартості майна у розмірі 817 300 грн.

02 листопада 2023 року зазначена позовна заява залишена без руху.

Ухвалою суду від 17 листопада 2023 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.

30 липня 2024 року та 31 липня 2024 року надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , підписана адвокатом Усок Т.С., в якому позивач просить:

- відмовити у задоволенні первісного позову;

- визнати об`єктом спільної сумісної вартості ОСОБА_3 та ОСОБА_1 житловий будинок по АДРЕСА_5 та земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:03:005:0042; в порядку поділу спільного сумісного майна виділити в особисту приватну власність ОСОБА_1 житловий будинок по АДРЕСА_5 та земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:03:005:0042, вартістю 5 952 480 грн.

- визнати об`єктом спільної сумісної вартості ОСОБА_3 та ОСОБА_1 нежитлове приміщення магазину промислових товарів за адреса: АДРЕСА_2 , в порядку поділу спільного сумісного майна виділити в особисту приватну власність ОСОБА_3 нежитлове приміщення магазину промислових товарів за адреса: АДРЕСА_2 , вартістю 1 517 848,88 грн.

- визнати об`єктом спільної сумісної вартості ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , в порядку поділу спільного сумісного майна виділити в особисту приватну власність ОСОБА_3 квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , вартістю 1 591 030 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 різницю вартості нерухомого майна визнаного об`єктом спільної сумісної вартості у розмірі 1 421 800, 56 грн.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що за період шлюбу сторони набули у власність житловий будинок по АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 та земельну ділянку (право власності оформлено на ОСОБА_1 ); магазин промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2 (право власності оформлено на ОСОБА_3 ); квартиру за адресою: АДРЕСА_6 (право власності оформлено на ОСОБА_3 ); транспортні засоби та судно; доходи від здійснення підприємницької діяльності. Вказане майно є спільним майном подружжя. Твердження позивача за первісним позовом про придбання житлового будинку за особисті кошти, ОСОБА_3 вважає неправдивими, посилаючись на те, що вартість проданої ним квартири значно нижча і будинок будувався з 2003 року на земельній ділянці (акт про право власності виданий 02.08.2007, у 2021 році кадастровий номер змінено), зокрема за кошти, які ОСОБА_6 (мати ОСОБА_3 ) отримала від продажу належної їй квартири та отриманого від батьків відповідача грошового подарунку на весілля сторін у розмірі 1500 дол. США. 19.02.2007 року відбулась державна реєстрація новоствореного об`єкту нерухомого майна – житлового будинку літ. М-2 за адресою: АДРЕСА_1 та гаражу № НОМЕР_1 . Наголошує, що спірний будинок будувався у період шлюбу, він є спільною сумісною власністю подружжя і частки подружжя є рівними. В даному будинку зареєстрована ОСОБА_3 і неповнолітня донька сторін і проживали в цьому будинку до 18.03.2022, моменту, коли виїхали за кордон у безпечне місце. Щодо магазину та квартири, ОСОБА_3 зазначає, що з 2006 року по 2017 рік відповідач як ФОП здійснювала господарську діяльність і отримувала прибуток, а також отримувала кредитні кошти. Нежитлове приміщення магазину було переведено в нежиле приміщення з квартир АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 , які були придбані за договорами купівлі-продажу відповідачем. Згідно довідки Фонду державного майна, оціночна вартість магазину 1 517 848,88 грн. Наданий ОСОБА_1 висновок оцінки не є цілісним документом і не може бути прийнятий як доказ. Щодо транспортних засобів та судна, позивач за зустрічним позовом зазначає, що перебуваючи у шлюбних відносинах, за спільні кошти, сторони спору придбали два транспортні засоби - Volkswagen Touareg, 2011, BE5165BB та Volkswagen GOLF, 2013, BE8826BХ. Вказані транспортні засоби є спільною сумісною власністю подружжя, проте без відома ОСОБА_3 були відчужені. Крім того, у відповідь на адвокатський запит повідомлено, що відомості щодо зареєстрованих суден власником або судновласником яких є/був ОСОБА_1 відносяться до конфіденційної інформації та лише фізична особа, якої стосується відповідна інформація має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб. Проте, відповідач стверджує, що перебуваючи у шлюбі, сторони за спільні кошти придбали судно. Щодо доходів товариства від здійснення підприємницької діяльності, позивач за зустрічним позовом зазначила, що 28.02.2005 року зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА МИКОЛАЇВ", код ЄДРПОУ 33368464, керівником засновником якого є ОСОБА_1 . Статутний внесок: 360 000 (100%). ОСОБА_3 має право на частку від прибутку. Також зазначає, що житловий будинок по АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 та земельна ділянка, нежитлове приміщення магазину промислових товарів, квартира, транспортні засоби та судно, доходи товариства від здійснення підприємницької діяльності, набуті сторонами за час шлюбу, на них розповсюджується презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, позивач і відповідач мають рівні частки на них. ОСОБА_1 хоче отримати у власність нажите все майно подружжя, залишити за собою і будинок і квартиру, як жилі приміщення, та ще й додатково заявляє компенсацію. Окремо повідомляє, що неповнолітня дитина проживає разом з ОСОБА_3 та перебуває на її утриманні. ОСОБА_3 наполягає на презумпції права спільної сумісної власності подружжя, яка має залишиться непохитною та наголошує, що завжди отримувала прибуток, отримувала стабільні доходи, була рівним партнером у відносинах.

Ухвалою суду від 18 листопада 2024 року зустрічний позов ОСОБА_3 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 . Вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом. Витребувано докази.

18.12.2024 надійшла відповідь Головного управління ДПС у Миколаївській області.

24.12.2024 надійшла відповідь з Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради.

Ухвалою суду від 24 лютого 2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 08 серпня 2025 року вжито заходів забезпечення позову а саме накладено арешт на належне ОСОБА_1 , майно, а саме на таке майно: земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:03:005:0042, площею 0,0253 га; житловий будинок літ М-2 та гараж АДРЕСА_9 . Заборонено нотаріусам, державним реєстраторам прав на нерухоме майно органам державної реєстрації вчиняти будь-які нотаріальні дії та/або вчиняти будь-які інші дії щодо реєстрації права власності, видачі свідоцтва про право власності, або вчиняти будь-які інші дії, пов`язані із зміною власника вказаного нерухомого майна.

В судовому засіданні позивач підтримав позов, пояснив, що у шлюбі вони придбали декілька квартир та будинок по АДРЕСА_10 . Будинок вони купили за кошти, які він отримав від продажу належної йому квартири. Квартиру АДРЕСА_11 вони придбали у шлюбі, а в подальшому за кошти від його спадщини збільшили її площу, тому просить цю квартиру залишити у його власності. Відповідачці просить виділити магазин промислових товарів без стягнення компенсації. Також вони побудували будинок в м. Очаків, який оформлений на батьків дружини. Будинок на АДРЕСА_10 ( ОСОБА_7 ) вони придбали у 2004 році або у 2005 році з землею і замість нього протягом року побудували новий будинок за кошти від продажу його особистої квартири. По АДРЕСА_2 вони спочатку купили три квартири у 2007-2008 р.р., з яких дві квартири АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 зробили магазином та перевели в нежитлове приміщення. Квартира АДРЕСА_11 була куплена площею 50 кв.м., а через деякий час він отримав спадщину, яку продав та за ці кошти реконструював квартиру і її площа збільшилась до 103 кв.м. Просив задовольнити його позов і відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Представник позивача – ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав позов ОСОБА_1 і просив задовольнити та відмовити у задоволенні зустрічного позову. Додатково пояснив, що на земельну ділянку було 4 власника, а потім забудовник збудував будинок і позивач після введення будинку в експлуатацію, купив його. Земельну ділянку купував разом з будинком.

Представник відповідача – ОСОБА_5 в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав, викладених у відзиві. Пояснила, що спірний будинок будували з 2003 року за спільні кошти, тому він підлягає поділу в річних частках. Також позивач має у власності земельну ділянку та транспортні засоби, проте не ставить питання про їх поділ. Квартири також були придбані у шлюбі і відсутні докази, що позивачем вкладені в квартиру кошти, отримані від продажу спадщини. Також додала, що надані позивачем звіти не зареєстровані в Єдиній базі, а тому викликають сумніви у достовірності. Зустрічний позов представник підтримала і просила задовольнити.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Суд встановив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 03 серпня 2000 року.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2015 року у справі № 487/8141/15-ц шлюб між сторонами розірвано (рішення набрало законної сили 05.01.2016).

Сторони мають неповнолітню дитину: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

07 квітня 2003 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_12 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27.03.2003 (том 2 а.с. 42-46).

28 грудня 2004 року ОСОБА_1 продав квартиру, розташовану в АДРЕСА_13 , яка належала йому на праві приватної власності на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2004 року (справа № 2-4916/2004). Продаж квартири здійснено за 146 070,00 грн (том 1 а.с. 26-28).

26 грудня 2005 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_14 , на підставі договору купівлі-продажу від 22 грудня 2005 року (том 2 а.с. 36-38).

01 червня 2006 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 загальною площею 49,00 кв.м (том 2 а.с. 47-50).

19.02.2007 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно Серія НОМЕР_2 - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 літ. М-2 загальною площею 183,9 кв.м та гараж № НОМЕР_1 загальною площею 28,0 кв.м, на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 19.02.2007, виданого виконавчим комітетом Миколаївської міської ради (том 1 а.с. 20, 21, 158).

03 червня 2010 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно Серія НОМЕР_3 - нежитлові приміщення магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 65,4 кв.м, на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради від 28.05.2010 № 75 та зареєстровано право власності (том 1 а.с. 22, 23, 160, 161).

11 листопада 2015 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно Серія НОМЕР_4 - на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 103,1 кв.м, та зареєстровано право власності (том 1 а.с. 24, 25, 162).

Як убачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, номер інформаційної довідки 387816504, площа квартири за адресою: АДРЕСА_6 з 01.06.2006 (внесення запису) до 23.09.2015 (дата державної реєстрації) збільшилась з 49,0 кв.м до 103,1 кв.м (том 1 а.с. 162).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 387802732, за ОСОБА_1 21.10.2021 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер: 4810136300:03:005:0042 площею 0,0253 га на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯГ614447, виданий 02.08.2007, виданий Миколаївським міським головою (том 1 а.с. 163).

Відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 28 липня 2022 року № 13/16 вулицю Московську перейменовано на Маріупольську, а згідно з розпорядженням начальника Миколаївської ОВА № 273-р від 26 липня 2024 року вулицю Чкалова перейменовано на вул. Ігоря Бедзая.

Сторони не досягли згоди щодо поділу майна вказаного майна. Позивач вважає житловий будинок особистим майном, яке не підлягає поділу, а квартиру та магазин спільним сумісним майном подружжя та бажає поділити саме це майно. Відповідач заперечуючи щодо такого поділу і пред`являючи зустрічний позов вважає, що все вказане позивачем майно, а також земельна ділянка по АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном подружжя і пропонує інший спосіб його поділу.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , суд виходить з такого.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц, від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У частині 1 статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 СК України).

У статті 65 СК України передбачено, зокрема, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 викладена правова позиція, що «у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя».

Відповідно до п. п. 1-3 ч. 1 статті 57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Наведеними вище нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині 2 статті 372 ЦК України.

Відповідно до ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

При цьому ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач (постанови Верховного Суду: від 29 квітня 2020 року в справі № 210/4854/15-ц та від 03 червня 2020 року в справі № 487/6195/16-ц).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

На підставі матеріалів справи встановлено та не заперечувалось сторонами, що спірне нерухоме майно (житловий будинок, гараж, земельна ділянка, квартира та нежитлові приміщення магазину) придбано сторонами у період у період шлюбу.

Також суд встановив та не заперечувалось сторонами, що квартира за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 103,1 кв.м і нежитлові приміщення магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 65,4 кв.м є спільною сумісною власністю подружжя.

Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_15 загальною площею 183,9 кв.м та гараж № НОМЕР_1 позивач вважає особистою приватною власністю.

Як зазначалось вище, Сімейним кодексом України передбачено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Як на доказ придбання житлового будинку за власні кошти позивач посилається на продаж належної йому квартири за адресою: АДРЕСА_13 .

Проте, вказана квартира ним продана 28.12.2004 року, тоді як право власності на будинок та гараж зареєстровано 19.02.2007 р., тобто більш ніж через 2 роки та ним не надано доказів зв`язку між цими коштами та їх використанням на придбання будинку по АДРЕСА_16 .

За таких обставин, відсутності доказів використання ОСОБА_1 особистих коштів під час придбання будинку по АДРЕСА_16 , суд дійшов висновку, що вказаний будинок, гараж та земельна ділянка за цією ж адресою, також є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що майно, яке є предметом позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 є спільним сумісним майном подружжя і вони мають рівні частки на нього.

Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права особистої приватної власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та гараж № НОМЕР_1 за цією ж адресою.

Визначаючи спосіб поділу спірного майна, суд дійшов такого висновку.

Як зазначалось вище, суд дійшов висновку, що сторони мають рівні частки на спірне майно.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц, сутність поділу майна полягає в тому, щоб припинити спільну власність і присудити кожному з подружжя конкретні речі в особисту власність.

При наявності великої кількості об`єктів суд має розподілити їх так, щоб мінімізувати або взагалі уникнути обов`язку однієї сторони сплачувати грошову компенсацію іншій.

Якщо сторона просить припинити своє право на частку з отриманням компенсації на свою користь (як у цьому випадку), це регулюється ст. 364 ЦК України. У таких випадках внесення коштів на депозит суду не є обов`язковим, адже зацікавлена сторона вже висловила згоду на таку заміну, а підтвердження платоспроможності відповідача закон не вимагає.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21, Велика Палата Верховного Суду вказала, що: «Приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні».

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що житловий будинок, гараж та земельна ділянка перебувають у фактичному користуванні ОСОБА_1 та право власності на вказане майно зареєстровано за ним, спільне користування неможливе.

Враховуючи наведене, вказаний житловий будинок, гараж та земельну ділянку потрібно поділити шляхом залишення у власності ОСОБА_1 .

Щодо поділу квартири та нежитлового приміщення магазину, суд враховує, що вказане нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_3 , вона має на утриманні неповнолітню дитину, вказана квартира є єдиним місцем їх проживання та розташована в одному будинку з нежитловим приміщенням магазину.

Зазначені обставини сторонами не заперечуються та в повній мірі підтверджуються матеріалами справи.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне здійснити їх поділ шляхом виділення у власність ОСОБА_3 .

Аргументи ОСОБА_1 щодо необхідності виділу йому квартири у зв`язку з тим, що за його особисті кошти, отримані від спадщини, збільшилась площа цієї квартири, суд відхиляє, оскільки вони не підтверджені жодними доказами.

Враховуючи наведене, суд вважає, що в порядку поділу майна подружжя слід: визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 літ. М-2 загальною площею 183,9 кв.м, гараж № НОМЕР_1 та земельну ділянку; визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 та нежитлові приміщення магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 65,4 кв.м.

За таких обставин, потрібно задовольнити зустрічний позов в цій частині.

Визначаючи компенсацію різниці у вартості часток, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до звіту з оцінки оціночної (ринкової) вартості нежитлових приміщень магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 65,4 кв.м станом на 03 вересня 2026 року оціночна (ринкова) вартість об`єкта оцінки склала 4 128 190 грн.

Відповідно до звіту з оцінки оціночної (ринкової) вартості трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 103,1 кв.м, оціночна (ринкова) вартість об`єкта оцінки станом на 03 вересня 2026 року склала 2 538 760 грн.

Відповідно до звіту з оцінки оціночної (ринкової) вартості житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 03 вересня 2026 року, вартість житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 літ. М-2 загальною площею 183,9 кв.м та гаражу № НОМЕР_1 загальною площею 28,0 кв.м склала – 3 790 100 грн.

Визначаючи вартість земельної ділянки кадастровий номер: 4810136300:03:005:0042 площею 0,0253 га, суд виходить з довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 07 вересня 2026 року, відповідно якої вартість земельної ділянки становить 100 739,54 грн.

Таким чином, загальна вартість майна, що підлягає поділу, становить 10 557 789,54 грн, а ідеальна вартість частки кожного з подружжя (1/2 від загальної вартості) становить 5 278 894,77 грн.

Враховуючи визначений судом порядок поділу майна, відповідачу ОСОБА_3 виділяється майно загальною вартістю 6 666 950 грн (4 128 190+2 538 760), що перевищує її ідеальну частку на 1 388 055,23 грн.

ОСОБА_1 виділяється майно вартістю 3 890 839,54 грн, що є меншим за його ідеальну частку на 1 388 055,23 грн.

З огляду на вищезазначений порядок поділу нерухомого майна, з метою дотримання засади рівності часток подружжя, визначеної сімейним законодавством, та зважаючи на фактичний розподіл об`єктів між сторонами, оскільки загальна вартість майна, що залишається у ОСОБА_3 , перевищує вартість майна ОСОБА_1 , потрібно стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці у вартості часток у майні в розмірі 1 388 065,23 грн.

Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 07 вересня 2026 року в частині оцінки житлового будинку по АДРЕСА_17 та нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 суд не бере до уваги, скільки викладені в них вихідні дані не відповідають фактичним характеристикам об`єктів, а саме: у довідці про оціночну вартість житлового будинку не зазначено гараж, у довідці про оцінку квартири зазначена площа квартири (49,00 кв.м), яка не відповідає площі, зазначеній у свідоцтві про право власності. Окрім цього, суд враховує, що вказані довідки формуються в Єдиній базі Фонду державного майна України без фізичного огляду об`єкта, що повністю виключає можливість врахування його фактичного стану та індивідуальних характеристик.

Доводи представника ОСОБА_3 щодо сумнівності звітів через відсутність їх реєстрації в Єдиній базі суд відхиляє, оскільки вказані звіти складені не для цілей обчислення доходу платника податку – фізичної особи від продажу (обміну) нерухомого майна, а тому не підлягають реєстрації в Єдиній базі даних звітів про оцінку (ст. 172 Податкового кодексу України, Порядок ведення Єдиної бази даних звітів про оцінку, затверджений Наказом Фонду державного майна України 17 травня 2018 року № 658 (у редакції наказу Фонду державного майна України від 06 липня 2026 року № 1422).

Щодо позовної вимоги про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності сторін

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК). В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (див. пункти 41, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

У пункті 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено висновок, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У цій справі метою сторін є поділ спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу. Тому позовні вимоги про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності не є належним способом захисту прав сторін на такий поділ.

За таких обставин, у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, слід відмовити.

Підсумовуючи викладене, в задоволенні позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 слід задовольнити частково, а саме:

- відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 в частині визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя;

- відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання його особистою приватною власністю житлового будинку та гаражу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

- позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 в частині поділу майна подружжя задовольнити частково, а саме в порядку поділу майна подружжя:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 літ. М-2 загальною площею 183,9 кв.м, гараж № НОМЕР_1 загальною площею 28,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку кадастровий номер: 4810136300:03:005:0042;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 103,1 кв.м;

- визнати за ОСОБА_3 право власності та нежитлові приміщення магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 65,4 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці у вартості часток у спільному сумісному майні подружжя у сумі 1 388 065,23 грн.

Розподіляючи судові витрати, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частинами 1 та 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання позовної заяви – 8052,00 грн.

ОСОБА_3 сплачено судовий збір за подання зустрічної позовної заяви – 9 804,00 грн, за подання заяви про забезпечення позову – 605,60 грн, а всього 10 409,60 грн.

Оскільки обидва позови задоволено частково, судовий збір сплачено у максимальному розмірі, суд вважає потрібним понесені сторонами судові витрати віднести на їх рахунок.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про визнання майна особистою приватною власністю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя, зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя – задовольнити частково.

В порядку поділу майна подружжя:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 літ. М-2 загальною площею 183,9 кв.м; гараж № НОМЕР_1 загальною площею 28,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку кадастровий номер: 4810136300:03:005:0042;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 103,1 кв.м;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення магазину промислових товарів за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 65,4 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці у вартості часток у спільному сумісному майні подружжя у сумі 1388065,23 грн.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 в частині визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання його особистою приватною власністю житлового будинку та гаражу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Судові витрати про сплаті судового збору віднести на рахунок сторони, яка їх понесла.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_10 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_10 .

Суддя: З. М. Сухаревич

Оригінал: reyestr.court.gov.ua