Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №420/35882/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №420/35882/25

Суддя: Тарновецький І.І.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/35882/25

Головуючий в 1 інстанції: Хлімоненкова М.В.

Дата і місце ухвалення:01.05.2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 1 травня 2026 року у справі № 420/35882/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо мобілізації ОСОБА_1 неправомірними та незаконними;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 676 від 30.09.2025 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу до Збройних Сил України під час мобілізації згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 , яким ОСОБА_1 зараховано до складу цієї частини.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 1 травня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 1 травня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

Зокрема, апелянт наголошує, що на момент призову на військову службу під час мобілізації мав незняту та непогашену судимість за кримінальні правопорушення, передбачені частиною четвертою статті 152 та пунктами 2, 10 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України. За його твердженням, він повідомив про ці обставини працівників територіального центру комплектування та соціальної підтримки та надав відповідні документи, однак вони не були враховані під час вирішення питання про його призов.

Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про незастосування до спірних правовідносин обмежень, установлених частиною другою статті 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». На його переконання, передбачена цією нормою заборона щодо комплектування Збройних Сил України поширюється також на призов на військову службу під час мобілізації.

Крім того, апелянт зазначає, що положення частини четвертої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та пункту 4 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, визначають особливості проходження військової служби особами, засудженими за відповідні кримінальні правопорушення, та не можуть тлумачитися як такі, що дозволяють призов позивача всупереч установленим законом обмеженням.

Також апелянт заперечує проти застосування судом першої інстанції правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 5 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23. Він зазначає, що правовідносини в цій справі відрізняються від правовідносин у справі, розглянутій Верховним Судом, оскільки спір стосується не порушення порядку проведення медичного огляду, а призову на військову службу особи, яка, на переконання апелянта, не підлягала мобілізації через наявність незнятої та непогашеної судимості.

З огляду на викладене апелянт вважає протиправними дії відповідачів щодо його призову на військову службу під час мобілізації, а також наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30 вересня 2025 року № 676 про призов. На його думку, протиправним є і наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 1 жовтня 2025 року № 289 про зарахування його до списків особового складу, оскільки цей наказ є похідним від наказу про призов.

Окремо апелянт посилається на порушення судом першої інстанції строків розгляду справи, стверджуючи, що справа перебувала на розгляді понад шість місяців, незважаючи на подані представником позивача заяву щодо руху справи та клопотання про пришвидшення її розгляду.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, вироком Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2006 року ОСОБА_1 засуджено за частиною четвертою статті 152 та пунктами 2, 10 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України до 15 років позбавлення волі.

Ухвалою суду від 19 квітня 2016 року невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі на підставі статті 82 Кримінального кодексу України замінено більш м`яким покаранням – обмеженням волі строком на 4 роки 4 місяці 17 днів. 13 лютого 2018 року позивача умовно-достроково звільнено від відбування невідбутої частини покарання.

15 вересня 2025 року позивача прийнято на роботу до ТОВ «Завод елеваторного обладнання». 20 вересня 2025 року йому відмовлено в бронюванні як працівника підприємства у зв`язку з перебуванням у розшуку територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

30 вересня 2025 року позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 для з`ясування обставин перебування в розшуку. За його твердженням, під час звернення він повідомив посадових осіб про наявність незнятої та непогашеної судимості й надав відповідні документи.

Того ж дня наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 № 676 позивача призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира цієї військової частини від 1 жовтня 2025 року № 289 позивача зараховано до списків особового складу.

Вважаючи призов протиправним через наявність незнятої та непогашеної судимості, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що наявність у позивача незнятої та непогашеної судимості не є підставою для виключення його з військового обліку або звільнення від призову під час мобілізації, а тому дійшов висновку про правомірність дій відповідачів.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація – комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати воєнного часу.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Частиною другою статті 4 цього Закону передбачено, що Збройні Сили України та інші військові формування не можуть комплектуватися особами, які мають судимість за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи мають судимість за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152– 156-1, 258– 258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також засудженими службовими особами, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.

Збройні Сили України та інші військові формування не можуть комплектуватися особами, які обвинувачуються у вчиненні тяжкого та/або особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення та кримінальне провадження стосовно яких перебуває на стадії судового провадження».

Оскільки призов громадян на військову службу під час мобілізації є одним зі способів комплектування Збройних Сил України, передбачених частиною першою статті 4 Закону № 2232-XII, установлені частиною другою цієї статті обмеження поширюються і на такий призов. Винятку щодо призову під час мобілізації зазначена норма не містить.

Як уже зазначалося, вироком Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2006 року ОСОБА_1 засуджено за частиною четвертою статті 152 та пунктами 2, 10 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України до покарання у виді 15 років позбавлення волі.

Відповідно до частини шостої статті 12 Кримінального кодексу України особливо тяжким є злочин, за вчинення якого передбачене основне покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі. Санкція частини четвертої статті 152 Кримінального кодексу України передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років, а тому вчинений позивачем злочин належав до категорії особливо тяжких.

Ухвалою суду від 19 квітня 2016 року невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі на підставі статті 82 Кримінального кодексу України замінено більш м`яким покаранням – обмеженням волі строком на 4 роки 4 місяці 17 днів. Надалі, 13 лютого 2018 року, позивача умовно-достроково звільнено від відбування невідбутої частини покарання.

Відповідно до пункту 9 статті 89 Кримінального кодексу України особа, засуджена до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, визнається такою, що не має судимості, якщо протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинить нового кримінального правопорушення.

За змістом частин третьої та четвертої статті 90 Кримінального кодексу України у разі дострокового звільнення особи від відбування покарання строк погашення судимості обчислюється з дня такого звільнення, а в разі заміни невідбутої частини покарання більш м`яким покаранням – з дня відбуття більш м`якого покарання.

З огляду на заміну позивачу невідбутої частини покарання більш м`яким покаранням та його подальше умовно-дострокове звільнення восьмирічний строк погашення судимості на момент призову – 30 вересня 2025 року – не закінчився.

Це підтверджується також витягом з інформаційно-аналітичної системи Міністерства внутрішніх справ України від 8 серпня 2025 року, у якому зафіксовано наявність у позивача незнятої та непогашеної судимості, зокрема за частиною четвертою статті 152 Кримінального кодексу України. Доказів її погашення або зняття до моменту призову матеріали справи не містять.

Отже, на дату призову позивач мав незняту та непогашену судимість за кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 152 Кримінального кодексу України, яке прямо охоплюється обмеженням, установленим частиною другою статті 4 Закону № 2232-XII.

Тому посилання суду першої інстанції на те, що зазначене обмеження не поширюється на призов під час мобілізації, є помилковим.

Не спростовує цього висновку й посилання на частину четверту статті 39 Закону № 2232-XII, яка регулює призов під час мобілізації осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням. Хоча у 2005 році позивача було засуджено із застосуванням статей 75, 76 Кримінального кодексу України, вироком від 29 листопада 2006 року йому призначено покарання у виді позбавлення волі, невідбуту частину якого згодом замінено більш м`яким покаранням на підставі статті 82 цього Кодексу. Отже, попереднє засудження із застосуванням випробування не усуває окремої непогашеної судимості за вироком 2006 року, яка є підставою для застосування обмеження, передбаченого частиною другою статті 4 Закону № 2232-XII.

Так само положення пункту 4 Порядку призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, не можуть тлумачитися як такі, що скасовують або звужують установлену законом заборону. Цей Порядок підлягає застосуванню з урахуванням положень Закону № 2232-XII.

Таким чином, перебування позивача на військовому обліку, відсутність у нього відстрочки від призову та придатність до військової служби за станом здоров`я не усували законодавчої заборони щодо його призову.

Доводи позивача про те, що під час звернення 30 вересня 2025 року він повідомив посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 про наявність судимості й надав відповідні документи, стосуються обставин здійснення призову. Водночас визначальним для вирішення спору є встановлений матеріалами справи факт наявності на цю дату незнятої та непогашеної судимості, яка підпадала під законодавчу заборону.

За таких обставин посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 не мали правових підстав здійснювати призов позивача на військову службу під час мобілізації. Відтак висновок суду першої інстанції про правомірність дій відповідачів є помилковим.

Водночас колегія суддів уважає за необхідне розмежувати питання правомірності дій відповідачів під час призову позивача на військову службу та правові наслідки скасування наказів, виданих у зв`язку з таким призовом.

Як установлено судом, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30 вересня 2025 року № 676 позивача призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_1 . На виконання цього наказу позивача доставлено до військової частини, де наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 1 жовтня 2025 року № 289 його зараховано до списків особового складу та призначено на відповідну посаду.

Крім того, 7 жовтня 2025 року командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ № 295, відповідно до якого позивача виключено з усіх видів забезпечення у зв`язку із самовільним залишенням військової частини. Водночас цей наказ не свідчить про звільнення позивача з військової служби або виключення його зі списків особового складу військової частини.

Таким чином, на момент розгляду справи наказ № 676 був реалізований та вичерпав свою дію, оскільки на його виконання позивача призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини.

Водночас наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 1 жовтня 2025 року № 289 має інший правовий зміст та регулює інші правовідносини. На відміну від наказу № 676, яким оформлено призов позивача на військову службу, наказом № 289 оформлено його зарахування до списків особового складу військової частини та призначення на відповідну посаду. Отже, цей наказ стосується не процедури призову як такої, а організації проходження позивачем військової служби після його призову та прибуття до військової частини.

За таких обставин наказ № 289 є актом, виданим у межах правовідносин, пов`язаних із проходженням військової служби, а не актом, яким безпосередньо здійснювався призов позивача. Тому оцінка правомірності його видання потребує врахування самостійного правового регулювання проходження військової служби, зокрема підстав та порядку зарахування військовослужбовців до списків особового складу військової частини.

Визначаючи правові наслідки скасування зазначених наказів, колегія суддів ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 5 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, відповідно до якого процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, а визнання її протиправною саме по собі не відновлює попереднього правового становища особи.

Колегією суддів враховано, що фактичні обставини справи № 160/2592/23 відрізняються від обставин цієї справи. Однак наведений правовий висновок є релевантним у частині визначення правових наслідків уже реалізованої процедури призову та оцінки ефективності обраного позивачем способу судового захисту.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення з військової служби здійснюється з підстав та в порядку, визначених законом. Отже, після призову та зарахування особи до списків особового складу військової частини припинення правовідносин, пов`язаних із проходженням військової служби, має відбуватися відповідно до встановлених законом підстав і процедури.

Отже, скасування наказу № 676 саме по собі не припиняє правовідносин, пов`язаних із проходженням військової служби, а скасування наказу № 289 не може підміняти встановлену законом процедуру звільнення з військової служби та саме по собі не усуває правового статусу військовослужбовця, набутого внаслідок призову та подальшого проходження служби.

З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що належним способом судового захисту в межах заявлених позовних вимог є визнання протиправними дій відповідачів щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації.

Водночас вимоги про скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30 вересня 2025 року № 676 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 1 жовтня 2025 року № 289 задоволенню не підлягають з огляду на наведені вище мотиви.

Відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що призвело до помилкового висновку про правомірність призову позивача на військову службу під час мобілізації, ухвалене ним рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову: визнання протиправними дій відповідачів щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, а в задоволенні позовних вимог про скасування наказу № 676 від 30 вересня 2025 року та наказу № 289 від 1 жовтня 2025 року – відмовити.

Керуючись статтями 242, 308, 315, 317, 321, КАС України, суд апеляційної інстанції –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у справі №420/35882/25 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації 30 вересня 2025 року.

У задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30 вересня 2025 року № 676 у частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, а також наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року № 289 у частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках і строки, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua