Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №335/3924/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №335/3924/25

Суддя: Божко Л.А.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 335/3924/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),

суддів: Лукманової О.М., Дурасової Ю.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Секретаріата Уповноваженого із захисту державної мови на рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 09.06.2025 в адміністративній справі №335/3924/25 (суддя Апаллонова Ю.В.) за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого із захисту державної мови Кремінь Тараса Дмитровича про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративні правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови Уповноваженого із захисту державної мови від 11.03.2025 №98, якою закрито справу про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 188-52 КУпАП у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Також просив закрити справу за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 09.06.2025 адміністративний позов задоволено частково.

Скасувати постанову Уповноваженого із захисту державної мови Кремінь Тараса Дмитровича № 98 від 11.03.2025 року про закриття справи про адміністративне правопорушення, за п.7 ч.1 ст.247 КУпАП винесену відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст.188-52 КУпАП закрито.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Уповноважений із захисту державної мови подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та відмовити в позові повністю.

Апелянт зазначає, що депутат місцевої ради зобов`язаний користуватися державною мовою під час виступу на сесії. На його переконання, застосування позивачем російської мови підтверджується відеозаписом позачергової сесії Запорізької міської ради від 30.10.2024, актом контролю та протоколом. Відео доступне на платформі YouTube, на яку посилається офіційне інтернет-представництво ради, та було оглянуте судом.

Скаржник заперечує необхідність обов`язкової лінгвістичної експертизи, вважає достатнім безпосереднє сприйняття змісту виступу, наголошує на дотриманні процедури контролю та вимог статті 254 КУпАП. На його думку, особу остаточно ідентифіковано під час особистої явки 19.02.2025 о 12:00, а протокол складено о 13:10 того самого дня. Також указує на порушення судом принципу рівності сторін, правил оцінки доказів та вимог до обґрунтованості рішення.

Перевіривши рішення в межах доводів і вимог скарги за правилами статті 308 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є депутатом Запорізької міської ради та брав участь у засіданні її позачергової сесії 30.10.2024. Предметом контролю став його виступ на цьому засіданні.

На підставі службової записки від 20.01.2025 №45/6-СЛДК Уповноваженим видано наказ від 27.01.2025 №58-ДК про здійснення державного контролю за застосуванням державної мови Запорізькою міською радою.

Листом від 05.02.2025 №705/2.1 позивачу запропоновано надати інформацію і пояснення та прибути 19.02.2025 на розгляд матеріалів контролю. У листі наведено посилання на відеозапис засідання ради на платформі YouTube та часову позначку 35:49.

19.02.2025 складено акт контролю і протокол про адміністративне правопорушення. Постановою від 11.03.2025 №98 справу закрито за пунктом 7 частини першої статті 247 КУпАП. Водночас постанова містить висновок про винуватість позивача у порушенні вимог частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Суд першої інстанції встановив, що акт і протокол містять посилання на відеоматеріал Facebook щодо засідання іншої місцевої ради, а в постанові зазначено посаду «Зміївський міський голова», якої позивач не обіймав. Також суд дійшов висновку про недостатню конкретизацію інкримінованого мовлення.

Водночас у судовому засіданні першої інстанції було оглянуто відео засідання Запорізької міської ради від 30.10.2024. Отже, питання оцінки цього доказу не можна вирішувати лише посиланням на відсутність фізичного носія або його розміщення в інтернеті.

Відповідно до статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Частина друга статті 19 Конституції України встановлює обов`язок органів державної влади діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України.

Частина перша статті 12 Закону України від 25.04.2019 №2704-VIII визначає державну мову робочою мовою діяльності органів місцевого самоврядування, у тому числі мовою їх засідань, заходів, зустрічей та робочого спілкування. Вимога поширюється на виступ депутата під час пленарного засідання місцевої ради. Такий виступ не є приватним спілкуванням.

Частина перша статті 188-52 КУпАП передбачає відповідальність за порушення вимог закону щодо застосування державної мови у визначених публічних сферах, зокрема під час засідань органів місцевого самоврядування. Повноваження Уповноваженого у відповідній сфері визначаються Законом №2704-VIII та статтею 244-24 КУпАП.

Отже, колегія суддів погоджується з апелянтом щодо обов`язковості застосування державної мови за відповідних обставин. Однак наявність загального обов`язку не доводить автоматично складу конкретного адміністративного правопорушення та не усуває процесуальних гарантій особи.

За статтями 7, 9 КУпАП адміністративна відповідальність допускається на підставах і в порядку, встановлених законом, за протиправне винне діяння. Статті 245, 251, 252 КУпАП передбачають повне й об`єктивне з`ясування обставин, установлення фактичних даних та оцінку доказів у сукупності.

Згідно зі статтею 256 КУпАП протокол повинен містити, зокрема, місце, час і суть правопорушення, нормативний акт про відповідальність, пояснення особи та інші відомості, необхідні для вирішення справи. Стаття 280 КУпАП зобов`язує компетентний орган з`ясувати, чи вчинено правопорушення, чи винна особа, та інші обставини, які мають значення.

За частиною другою статті 77 КАС України відповідач доводить правомірність оскаржуваної постанови. При цьому судова оцінка доказів за статтею 90 КАС України не надає наперед установленої сили ні протоколу, ні акту контролю, ні висновку посадової особи.

Колегія суддів погоджується з апелянтом, що закон не встановлює обов`язковості лінгвістичної експертизи в кожній справі про застосування недержавної мови. За статтею 102 КАС України експертиза призначається за наявності передбачених нею умов, зокрема коли встановлення обставин потребує спеціальних знань, без яких їх установити неможливо.

Наявність спору сторін щодо мови виступу сама по собі не перетворює експертизу на обов`язкову процесуальну дію. Зрозуміле мовлення може оцінюватися за допомогою безпосереднього дослідження запису та інших доказів. Водночас якщо висновок залежить від спеціальних мовознавчих питань, потреба в експерті вирішується з урахуванням конкретних обставин, а не припускається чи заперечується абстрактно.

Отже, довід апелянта про відсутність безумовного обов`язку призначати експертизу сам по собі не спростовує висновку суду першої інстанції про недоведеність правомірності постанови №98. Такий висновок ґрунтується на сукупності встановлених недоліків матеріалів, а не лише на відсутності експертного висновку.

Також не можна погодитися з узагальненням про те, що розміщені в інтернеті відеоматеріали не можуть бути доказами. Стаття 99 КАС України прямо відносить до електронних доказів, зокрема, відеозаписи та вебсайти. Стаття 81 цього Кодексу передбачає огляд доказів за місцем їх знаходження, у тому числі в мережі Інтернет, із належним процесуальним оформленням.

Слід розмежовувати інтернет-посилання, яке вказує на місцезнаходження інформації, та сам зміст запису, який має бути досліджений і зафіксований належним способом. Загальнодоступність запису не звільняє від перевірки його походження й змісту, але і не робить його недопустимим.

Відсутність електронного підпису не може оцінюватися без розмежування оригіналу електронного доказу, його копії та електронного документа. Відеозапис не стає недопустимим лише тому, що на самому файлі відсутній підпис особи, яка подає доказ. Оцінці підлягають передбачений законом спосіб подання, можливість дослідження оригіналу, достовірність та обґрунтованість заперечень щодо тотожності копії.

З огляду на встановлений факт огляду запису судом першої інстанції відсутні підстави обмежитися формулою про неможливість використання YouTube. Обов`язок ради здійснювати відеофіксацію та оприлюднення засідань підтверджує можливість існування офіційного запису, однак сам по собі не підтверджує всіх елементів складу правопорушення.

Водночас допустимість використання відеозапису як виду доказу не тотожна достатності конкретного запису для підтвердження обвинувачення. Доводи про інтернет-джерело та спосіб подання відео не усувають установлених судом суперечностей у документах, якими оформлено результати контролю та адміністративне обвинувачення.

Проте слушність цих доводів скарги не означає, що оскаржувана постанова є правомірною. Вирішальним залишається те, чи сформульовано обвинувачення достатньо конкретно та чи усунуто суперечності між документами, на яких воно ґрунтується.

Установлене судом посилання в акті й протоколі на запис іншої місцевої ради не підтверджує обставин виступу ОСОБА_1 в Запорізькій міській раді. Апелянт посилається на правильний запис у листуванні та поясненнях, але цим не усуває необхідності оцінити зміст саме документів фіксації обвинувачення і мотиви постанови.

Помилка в посиланні не завжди є істотним порушенням. Якщо за іншими даними однозначно визначено подію, зміст претензій та докази, а особа мала реальну можливість захищатися, технічна неточність не є безумовною підставою скасування. У цьому випадку, однак, вона має оцінюватися разом із неконкретністю опису мовлення та неправильними відомостями про посаду в постанові.

Сама помилка «Зміївський міський голова» також не доводить, що рішення ухвалено щодо іншої особи, якщо особу однозначно визначено рештою реквізитів. Проте відповідач повинен пояснити такі розбіжності та показати, що вони не вплинули на фактичні висновки. Формального запевнення у повноті доказової бази для цього недостатньо.

Стаття 256 КУпАП не встановлює загального обов`язку дослівно транскрибувати весь виступ. Водночас опис має дозволяти визначити, яке конкретне використання недержавної мови інкримінується, у який момент та за яких обставин. Посилання лише на порушену норму без належного розкриття фактичної суті не підміняє такого опису.

Твердження скарги про те, що виступ повністю або переважно був російською мовою, має бути зіставлене з формулюванням самої постанови про часткове використання недержавної мови та з фактичним змістом обвинувачення. Суд не може замість органу сформулювати нове, конкретніше обвинувачення або самостійно обрати з виступу висловлювання, які мають заповнити прогалини первісних матеріалів.

При цьому окремі слова, спільні для двох мов, ні самі по собі не доводять порушення, ні автоматично не спростовують його. Так само поняття змішаного мовлення не створює загального винятку із законодавчого обов`язку використовувати державну мову. Висновок має спиратися на конкретно встановлені обставини та належно мотивовану оцінку, а не на мовні узагальнення.

Враховуючи предмет спору, оцінка мовлення має стосуватися конкретного виступу та конкретного обвинувачення. Висновок суду першої інстанції про недоведеність правомірності постанови за встановлених суперечностей і недостатньої конкретизації обвинувачення не створює загального винятку з обов`язку використовувати державну мову.

Посилання на акт і протокол як на взаємопідтверджувальні документи не надає їм самостійної переконливості, якщо один відтворює висновок іншого, а первинні дані та їх співвідношення з обвинуваченням залишаються суперечливими. Вони підлягають оцінці разом з іншими доказами.

Щодо статті 254 КУпАП колегія суддів зазначає, що строк складання протоколу та строк накладення адміністративного стягнення є різними правовими інститутами. Особисте пред`явлення документів не завжди є єдиним можливим моментом виявлення особи: відомості, достатні для її встановлення, можуть бути отримані раніше. Разом із тим саме адресування листа з пропозицією пояснень не дає автоматичної відповіді на питання про завершеність такого встановлення. Необхідна оцінка змісту і достатності відомостей на конкретну дату.

Відтак довід про складення протоколу через годину десять хвилин після особистої явки сам по собі не спростовує інших недоліків матеріалів і не є підставою вважати доведеним склад правопорушення. Порушення або дотримання строку статті 254 КУпАП не покладається в основу остаточного висновку в цій справі.

Сторони не заперечують, що на час постанови від 11.03.2025 строк накладення стягнення сплив; саме це стало підставою закриття справи Уповноваженим. Доводи про порядок ідентифікації особи не поновлюють строку накладення стягнення за завершений виступ 30.10.2024.

Закриття за пунктом 7 частини першої статті 247 КУпАП не є доказом відсутності події правопорушення. Водночас воно не робить безспірним будь-яке викладене в постанові твердження про вину. Оскільки такий висновок стосується прав та інтересів особи, вона вправі заперечувати його правомірність у суді, а відповідач має надати належне обґрунтування.

Для вирішення цієї апеляції не потрібно формулювати універсальний висновок про допустимість установлення вини в усіх випадках закриття за спливом строків. Достатньо встановити, що конкретні висновки постанови №98 повинні відповідати вимогам доказовості та вмотивованості. Посилання на нереабілітуючий характер закриття не усуває цього обов`язку.

Доводи про порушення рівності сторін є загальними. Незгода суду з оцінкою доказів, запропонованою відповідачем, сама по собі не свідчить про упередженість. Скарга не обґрунтовує, яких саме процесуальних можливостей відповідача позбавлено порівняно з позивачем. Наведені у скарзі заперечення щодо способу дослідження відеозапису та необхідності експертизи не спростовують вирішального для цієї справи висновку про недоведеність правомірності оскаржуваної постанови.

Позивач за наданими матеріалами не оскаржує відмовної частини рішення. Тому колегія суддів не змінює меж присудженого захисту та розподілу збору в сумі 484,48 грн.

Враховуючи встановлені обставини та оцінюючи доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування постанови від 11.03.2025 №98 та закриття справи про адміністративне правопорушення. Апелянт не спростував установлених судом істотних недоліків обґрунтування цієї постанови.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду- без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції за доводами апеляційної скарги колегія суддів не встановила.

Керуючись статтями 139, 242, 272, 286, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Секретаріата Уповноваженого із захисту державної мови залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2025 року у справі №335/3924/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова

суддя Ю.В. Дурасова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua