Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №160/6589/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №160/6589/25

Суддя: Божко Л.А.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 160/6589/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),

суддів: Лукманової О.М., Дурасової Ю.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2025 в адміністративній справі №160/6589/25 (суддя Захарчук -Борисенко Н.В.) за позовом Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба до ОСОБА_1 про відшкодування витрат,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути витрати, пов`язані з її утриманням під час навчання, в розмірі 228516,28 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апелянтка зазначає, що після відрахування з університету військову службу не припинила та з 03.02.2025 направлена до військової частини НОМЕР_1 . Вважає, що втрата статусу курсанта та відсутність у неї статусу суб`єкта владних повноважень виключають можливість пред`явлення до неї цього адміністративного позову.

Також посилається на відсутність дати заповнення пункту 9 контракту про припинення його чинності та доказів ознайомлення з наказом про відрахування.

На думку відповідачки, університет пропустив місячний строк звернення до суду, який необхідно обчислювати з наступного дня після погодження її рапорту про відрахування - з 16.01.2025.

Крім того, апелянтка вважає позов передчасним, оскільки не отримувала окремої письмової вимоги про відшкодування витрат, а письмової відмови від добровільної сплати не надавала. Зазначає, що в розрахунку відсутній її підпис під зобов`язанням добровільно сплатити кошти.

В апеляційній скарзі заявлено клопотання про витребування повідомлення щодо відшкодування витрат та розгляд справи за участю відповідачки.

Колегія суддів ураховує, що суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників. Доводи апеляційної скарги стосуються переважно правової оцінки письмових доказів та застосування законодавства.

З огляду на характер спору та пункт 3 частини першої статті 311 КАС України колегія суддів вважає можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Саме по собі клопотання учасника справи про його участь не виключає застосування зазначеної норми, якщо наявні матеріали дозволяють вирішити питання апеляційного перегляду без заслуховування усних пояснень.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскарженого рішення в межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила навчання та військову службу в університеті на посаді курсанта з 05.08.2024 до 31.01.2025.

05.08.2024 між Міністерством оборони України в особі начальника університету та відповідачкою укладено контракт про проходження військової служби (навчання).

Умовами контракту передбачено обов`язок відшкодувати витрати на утримання в разі дострокового розірвання контракту з визначених законодавством підстав, зокрема через небажання продовжувати навчання.

15.01.2025 відповідачка подала рапорт про відрахування через небажання продовжувати навчання.

Наказом начальника університету від 30.01.2025 №30 її відраховано від подальшого навчання та з 31.01.2025 достроково припинено чинність контракту. У наказі визначено суму витрат на утримання - 228516,28 грн.

Згідно із загальним розрахунком від 31.01.2025 №317 зазначена сума складається з витрат на:

грошове забезпечення — 202733,09 грн;

продовольче забезпечення — 18793,20 грн;

медичне забезпечення — 263,91 грн;

оплату комунальних послуг — 6726,08 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачка 31.01.2025 ознайомилася із загальним розрахунком під особистий підпис.

Розрахунок містить положення щодо добровільного відшкодування витрат не пізніше п`ятнадцяти днів із дати видання наказу про відрахування. Відсутність підпису під окремим зобов`язанням здійснити сплату не заперечує наявності підпису про ознайомлення із самим розрахунком.

До звернення університету до суду витрати відповідачкою не відшкодовано.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин щодо проходження військової служби та навчання курсантів здійснюється Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».

Частиною десятою статті 25 Закону №2232-XII передбачено відшкодування курсантами витрат, пов`язаних з їх утриманням у військовому навчальному закладі, в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання та з інших установлених цією нормою підстав.

У разі відмови від добровільного відшкодування витрат їх стягнення здійснюється в судовому порядку.

Механізм відшкодування визначено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 №964.

При визначенні підстав виникнення обов`язку відповідачки та його обсягу застосуванню підлягають норми, чинні на час її відрахування та припинення контракту — 30– 31 січня 2025 року.

Пунктом 3 Порядку №964 у відповідній редакції передбачено відшкодування фактичних витрат, пов`язаних, зокрема, із грошовим, продовольчим, речовим та медичним забезпеченням, оплатою комунальних послуг і спожитих енергоносіїв.

Пунктом 4 Порядку №964 передбачалося відшкодування курсантами жіночої статі витрат у повному розмірі за весь період навчання.

За пунктом 7 Порядку №964 у разі відмови від добровільного відшкодування стягнення витрат здійснюється в судовому порядку.

Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів, затверджено спільним наказом від 16.07.2007 №419/831/240/605/537/219/534.

Відповідно до його положень остаточні розрахунки здійснюються відповідними службами забезпечення за видами фактичних витрат. Період, за який вони відшкодовуються, визначається з дня зарахування до дня виключення курсанта зі списків особового складу навчального закладу.

Щодо доводів про неналежність відповідачки та відсутність підстав для розгляду спору за правилами адміністративного судочинства колегія суддів зазначає таке.

Військова служба належить до публічної служби в розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.

Спір виник із правовідносин щодо проходження відповідачкою військової служби на посаді курсанта та наслідків дострокового припинення відповідного контракту.

За пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення.

Крім того, частиною п`ятою статті 46 КАС України передбачена можливість участі фізичної особи як відповідача за позовом суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право на таке звернення надано законом.

Таке право у спірних правовідносинах прямо передбачено частиною десятою статті 25 Закону №2232-XII.

Припинення статусу курсанта не припиняє обов`язків, які виникли у зв`язку з проходженням служби та достроковим розірванням контракту. Інакше застосування законодавчо визначеного механізму відшкодування після відрахування було б неможливим.

Тому наведені доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

Щодо строку звернення до суду колегія суддів ураховує таке.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України встановлено місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Водночас застосування такого строку потребує правильного визначення моменту виникнення підстав для пред`явлення позову.

Подання відповідачкою рапорту від 15.01.2025 виражало її бажання припинити навчання. Однак саме по собі воно не припинило контракт, не визначило остаточної суми витрат та не засвідчило відмови їх добровільно відшкодувати.

На цю дату навчання та утримання відповідачки ще тривали. Наказ про відрахування видано 30.01.2025, а загальний розрахунок складено 31.01.2025.

Отже, перебіг строку звернення з вимогою про стягнення остаточно визначених витрат не міг розпочатися 16.01.2025, як помилково вважає апелянтка.

У постанові від 21.12.2021 у справі №420/9694/20 Верховний Суд підтвердив застосування місячного строку до спорів цієї категорії, проте наголосив на необхідності пов`язувати виникнення права на позов із відмовою від добровільного відшкодування, а не лише з фактом виключення особи зі списків навчального закладу.

Таким чином, посилання апелянтки на зазначену постанову не підтверджує запропонованого нею початку перебігу строку.

У цій справі позов подано наприкінці лютого 2025 року. Незалежно від наведеної сторонами різниці між датою його подання 27.02.2025 та датою надходження 28.02.2025, звернення відбулося в межах місяця після завершення визначеного в розрахунку п`ятнадцятиденного строку добровільного відшкодування.

Підстав для застосування наслідків пропуску строку, передбачених статтею 123 КАС України, немає.

Щодо доводів про передчасність позову колегія суддів зазначає, що виникнення встановленого законом обов`язку та можливість його примусового виконання є окремими питаннями.

Для судового стягнення університет повинен не лише обчислити витрати, а й довести, що відповідачка була повідомлена про їх розмір та мала можливість виконати обов`язок добровільно.

У постанові від 01.02.2024 у справі №400/210/21 Верховний Суд розмежував ознайомлення із сумою витрат і надання строку для добровільного відшкодування. Відсутність визначеного та доведеного до особи строку була підставою для висновку про передчасність позову.

Обставини цієї справи відрізняються тим, що загальний розрахунок містить не лише суму витрат, а й конкретний строк добровільної сплати. Із цим документом відповідачка ознайомилася під особистий підпис 31.01.2025.

Відсутність її підпису під окремою графою про прийняття зобов`язання не означає, що строк сплати не був визначений. Обов`язок відшкодувати витрати виникає із закону та відповідних умов контракту і не потребує повторного погодження після відрахування.

Водночас підпис про ознайомлення з документом не є безумовним визнанням правильності розрахунку та не позбавляє відповідачку права заперечувати суму або підстави стягнення.

Законодавство, яке регулює спірні правовідносини, не встановлює єдиної обов`язкової форми письмової відмови від добровільного відшкодування.

Установлена судом сукупність обставин — повідомлення про суму та строк сплати, сплив цього строку і невідшкодування витрат до звернення до суду — підтверджує невиконання обов`язку в добровільному порядку.

Тому сама лише відсутність окремої заяви відповідачки зі словами про відмову від сплати не є підставою для відмови в позові.

Окреме повторне надсилання вимоги не є необхідним, якщо особу вже належно повідомлено про суму та строк добровільного відшкодування іншим документом.

З огляду на це доводи про ненадсилання додаткової письмової вимоги не спростовують установленого факту ознайомлення із загальним розрахунком. Клопотання про витребування саме такого окремого повідомлення не є підставою для висновку про передчасність позову.

Щодо подальшого проходження військової служби колегія суддів зазначає, що частина десята статті 25 Закону №2232-XII передбачає самостійні підстави відшкодування витрат.

Для курсантів такою підставою є, зокрема, дострокове розірвання контракту через небажання продовжувати навчання. Відмова від подальшого проходження служби після закінчення навчального закладу є іншою передбаченою законом підставою, яка не повинна обов`язково поєднуватися з першою.

Тому продовження відповідачкою служби в іншій військовій частині саме по собі не усуває наслідків дострокового припинення навчання з визначеної законом підстави.

Мотив відповідачки продовжити службу для захисту України не ставиться під сумнів. Водночас він не змінює юридичної підстави припинення контракту, зазначеної в наказі про відрахування, та не утворює передбаченого застосовним законодавством звільнення від відшкодування витрат.

Довід про відсутність дати заповнення пункту 9 контракту також не спростовує висновків суду.

Факт відрахування та дата припинення контракту підтверджуються наказом від 30.01.2025 №30. Відповідачка сама посилається на припинення статусу курсанта з 31.01.2025.

Отже, зазначений недолік оформлення запису в контракті не створює невизначеності щодо дати та підстав припинення навчання.

Відсутність підпису на наданій копії витягу з наказу не є доказом недійсності наказу та сама по собі не спростовує повідомлення відповідачки про суму витрат через загальний розрахунок.

Щодо розміру стягнення колегія суддів ураховує, що заявлені університетом витрати складаються з визначених законодавством видів забезпечення та загалом становлять 228516,28 грн.

Суд першої інстанції визнав їх підтвердженими наданими розрахунками. Апеляційна скарга не містить конкретних заперечень щодо арифметики, періодів нарахування або окремих складових зазначеної суми.

Водночас сама відсутність окремого оскарження розрахунку не надає йому наперед установленої сили та не звільняє університет від доказування фактичного розміру витрат.

З огляду на статті 77 та 90 КАС України відповідні документи підлягають оцінці в сукупності з доказами навчання, перебування на забезпеченні та припинення контракту.

За встановленими судом обставинами доводи апеляційної скарги не спростовують підтвердженого розміру витрат та не свідчать про включення до нього сум, які не підлягають відшкодуванню.

Посилання на відсутність інших доходів, крім грошового забезпечення, не впливає на виникнення обов`язку. Обставини матеріального становища можуть оцінюватися під час вирішення питань виконання судового рішення в передбаченому законом порядку.

Колегія суддів також зазначає, що практика Європейського суду з прав людини щодо відшкодування державі витрат на військову освіту не замінює перевірки конкретних умов стягнення за національним законодавством.

У цій справі висновок про задоволення позову ґрунтується на встановлених підставах припинення контракту, розрахунку фактичних витрат, повідомленні відповідачки про суму та строк сплати і невиконанні обов`язку добровільно.

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення витрат. Порушень норм матеріального або процесуального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення, колегією суддів не встановлено.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 139, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року в адміністративній справі №160/6589/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова

суддя Ю.В. Дурасова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua