Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №520/23008/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №520/23008/26

Суддя: Мінаєва К.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 р.Справа № 520/23008/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2026 (головуючий суддя І інстанції: Чучко В.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022) по справі № 520/23008/26

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

Військова частина НОМЕР_1 (далі – позивач) звернулась до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі – відповідач), в якій просила суд:

- визнати протиправним та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 20.07.2026 у ВП № 78950936 про накладення штрафу у розмірі 5100 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України прийнято постанову №78950936 від 20 липня 2026 року про накладання штрафу у розмірі 5100,00 грн.

Вказану постанову позивач вважав протиправною, оскільки для виконання судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 були сформовані необхідні документи (заявки-розрахунки) та замовлено фінансування. Представник позивача звертав увагу, що виділення коштів на виконання судових рішень не залежить від волевиявлення посадових осіб військової частини НОМЕР_1 та в повній мірі ставиться в залежність від надходження фінансування з боку розпорядника бюджетних коштів вищого рівня.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2026 задоволено повністю позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу:

визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 20.07.2026 у ВП № 78950936 у розмірі 5100 (п`ять тисяч сто) гривень.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що органу державної виконавчої служби надано докази вжиття заходів зі сторони боржника для виконання рішення суду, однак державним виконавцем, не було враховано всіх обставин та не вжито всіх заходів щодо з`ясування виконання чи не виконання судового рішення, з`ясування поважності причин, що мають значення для прийняття спірної постанови. Додатково суд врахував, що в умовах воєнного стану більша частина державних коштів спрямовуються на посилення обороноздатності країни, що в свою чергу мінімізує фінансування державних установ за рахунок бюджету, в тому числі і на виконання рішення судів. Оскільки судом встановлено обставини, які свідчать про поважність причин невиконання позивачем рішення суду, суд першої інстанції дійшов висновку про скасування постанови про накладення штрафу від 20.07.2026 у ВП № 78950936.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Харківське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/23008/26 від 22.09.2026; відмовити позивачу Військовій частині НОМЕР_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що правова оцінка поважності причин невиконання рішення суду боржником має ґрунтуватися на принципі, згідно з яким державний виконавець під час здійснення виконавчих дій не зобов`язаний самостійно з`ясовувати чи проводити розслідування щодо наявності у боржника обставин, які заважають виконанню судового рішення. Судом не вивчено матеріали справи, що надавались відповідачем та не здійснено їх аналіз та оцінку, оскільки заявка на фінансування грошових коштів на березень 2026 року, де в графі міститься прізвище стягувача та значиться сума у розмірі 121 480,00 не є розрахунком грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 19.05.203 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» в розмірі 2 684,00 грн з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, а отже рішення суду в цій частині неможливо вважати виконаним.

Також скаржник зауважує, що докази, наведені судом в частині нарахування грошових сум до виплати, державному виконавцю боржником на момент винесення постанови про накладення штрафу надано не було , були подані військовою частиною виключно до суду, тому обґрунтовувати такими відомостями та доказами протиправності постанови про накладення на боржника штрафу від 20.07.2026 є незаконним, оскільки вони отримані судом вже під час розгляду в рамках судової справи та не були відомі виконавцю станом на день накладення штрафу на боржника.

Окрім того, військовою частиною, станом на день накладення виконавцем штрафу, не надано військовою частиною щомісячних заявок на фінансування грошових коштів, що не можна вважати належним доказом вжиття заходів з виконання рішення суду; не надано доказів відсутності грошових коштів на виконання рішення суду, а також виписок з рахунку за відповідним напрямом станом на кінець звітного місяця, що підтверджується відсутністю такого доказу у матеріалах виконавчого провадження.

З урахуванням викладеного, рішення Харківського окружного адміністративного суду про скасування штрафу, накладеного на боржника, прийнято за відсутності доказів, які б підтверджували факт повного виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання, а позовна заява військової частини НОМЕР_1 не містить належних обґрунтувань та доказів у відповідності до ст.ст.77, 160 КАС України.

Крім того, апелянт вказує, що позовну заяву підписано неповноважним представником позивача, оскільки в матеріалах відсутні докази того, що Кравченко М.П. є адвокатом або доказів того, що він уповноважений діяти від імені позивача в порядку самопредставництва юридичної особи. Отже, судом було прийнято позовну заяву від неповноважного представника за наявності правових підстав визначених п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України для повернення позовної заяви.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

04.11.2026 судом отримано відзив Військової частини НОМЕР_1 на апеляційну скаргу, в якому позивач погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, зазначає про відсутність підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги відповідача.

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2026 належним чином шляхом отримання ними копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та повістки про виклик у судове засідання, призначене на 09.11.2026 о 10:40 в електронному кабінеті учасників справи.

Позивач та третя особа в судове засідання не з`явились, що в силу вимог частини третьої статті 268, частини другої статті 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини четвертої статті 229, частини першої статті 308 КАС України справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Обставини, встановлені судом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 по справі № 520/4802/25 (з урахуванням ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 про виправлення описки), позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково, зокрема:

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 19.05.203 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” в розмірі 2 684,00 грн з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

15 серпня 2025 року судом видано виконавчий лист.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 27 серпня 2025 року відкрито виконавче провадження ВП № 78950936 з примусового виконання виконавчого листа №520/4802/25, що виданий 15.08.2025 року.

17.03.2026 року державним виконавцем складено вимогу до Військової частини НОМЕР_1 , в якій боржника зобов`язано: 1) надати державному виконавцю інформацію щодо виконання зазначеного рішення суду; 2) надати інформацію щодо вжитих заходів з виконання рішення суду, а також підтверджуючі документи перерахування грошових коштів стягувачу у відповідності до рішення суду з метою надання державним виконавцем оцінки виконання та можливістю подальшого вжиття заходів у порядку виконання ст.63 ЗУ «Про виконавче провадження».

Листом від 01 квітня 2026 року № №0501/2/1/70 Військова частина НОМЕР_1 повідомила Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, що рішення суду буде виконано одразу після надходження фінансування за відповідною статтею бюджетного фінансування. Станом на день надання відповіді командуванням військової частини НОМЕР_1 здійснено необхідні заходи для виконання рішень судів на користь вищевказаних стягувачів.

02.07.2026 року державним виконавцем складено вимогу до Військової частини НОМЕР_1 , в якій боржника зобов`язано: 1) надати державному виконавцю докази перерахування грошових сум, нарахованих стягувачу до виплати; 2) підтвердження відмови у фінансуванні забезпечуючим фінансовим органом заявки на фінансування виплати стягувачу грошових коштів за напрямом КЕКВ 2800.

Листом від 15 липня 2026 року № №26/1/4993 Військова частина НОМЕР_1 повідомила Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, що рішення суду буде виконано одразу після надходження фінансування за відповідною статтею бюджетного фінансування. Станом на день надання відповіді командуванням військової частини НОМЕР_1 здійснено необхідні заходи для виконання рішень судів на користь вищевказаних стягувачів, в тому числі військовою частиною НОМЕР_1 подавалася заявка щодо виділення коштів для виконання рішення суду (за вих. №26/1/4751 від 07.07.2026), згідно якій на картковий рахунок ОСОБА_1 будуть перераховані належні йому кошти.

20 липня 2026 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було винесено постанову у виконавчому провадженні ВП №78950936 про накладення штрафу на позивача в розмірі 5 100 грн

Вважаючи протиправною та такою, що підлягає скасуванню, постанову про накладення штрафу ВП №78950936 від 20 липня 2026 року, позивач звернувся з позовом до суду.

VІ. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає, зокрема, Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VIII).

Статтею 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 1404-VІІІ стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ, а боржником - визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Пунктами 1, 16, 22 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що державний виконавець має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з частиною третьою статті 63 Закону № 1404-VІІІ виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Аналізуючи наведені вище нормативні положення в контексті цієї справи, колегія суддів зауважує, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404-VIII. На час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, у розумінні наведених норм Закону №1404-VІІІ, можуть уважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та, які не залежали від його власного волевиявлення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 0840/3476/18, від 09.12.2020 у справі № 522/19758/18, від 13.11.2025 у справі № 260/9788/23.

У постанові від 18.07.2023 у справі №380/16763/22 Верховний Суд також зауважив, що даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Також у постанові від 03.04.2024 у справі №620/6019/23 Верховний Суд зазначив, що з текстуального викладу статті 63 Закону № 1404-VIII можна зрозуміти, що на боржника може бути накладений штраф, якщо він не виконав рішення з поважних причин. Поважність причин залежить від низки обставин, але спільним має бути те, що вони об`єктивно перешкоджали боржнику виконати покладене на нього зобов`язання (згідно з рішенням, яке підлягає примусовому виконанню) у визначений спосіб та встановлений для цього строк.

У постанові від 04.07.2023 у справі №400/4175/22 суд касаційної інстанції виснував, що притягаючи боржника до відповідальності за невиконання судового рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець повинен ретельно дослідити всі обставини справи та, зокрема, належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов`язків і встановити причини їх невиконання або неналежного виконання. Визначальною умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання останнім виконавчого документа без поважних причин.

Аналіз наведеного правового регулювання та висновків Верховного Суду свідчить про те, що застосування до боржника штрафу за невиконання судового рішення вимагає від державного виконавця встановлення двох взаємопов`язаних обставин: факту невиконання рішення у встановлений строк та відсутності об`єктивних, поважних причин його невиконання.

Колегією суддів встановлено, що після відкриття 27.08.2025 виконавчого провадження ВП № 78950936 про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 19.05.203 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” в розмірі 2 684,00 грн з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, державним виконавцем до військової частини НОМЕР_1 направлено вимогу від 17.03.2026.

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2026 №937/5645 повідомлено відповідача про те, що за відповідним виконавчим провадження військовою частиною НОМЕР_1 були сформовані необхідні документи та замовлено фінансування задоволених позовних вимог. Рішення суду буде виконано одразу після надходження фінансування за відповідною графою бюджетного фінансування. Станом на день надання відповіді командуванням військової частини НОМЕР_1 здійснено всі необхідні і можливі в межах наданої компетенції заходи для виконання рішень судів на користь вищевказаних стягувачів. Однак, виділення фінансування на оплату задоволених позовних вимог не залежить від волевиявлення посадових осіб військової частини НОМЕР_1 та в повній мірі ставиться в залежність від надходження фінансування вищими органами військового управління. Таким чином, командування військової частини НОМЕР_1 не має можливості визначити чи повідомити строки виконання рішень судів, за якими задоволені позовні вимоги майнового (грошового) характеру до військової частини НОМЕР_1 . До вказаного листа позивачем було долучено основну заявку-розрахунок на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за напрямом грошового забезпечення на березень 2026 року; розрахунок потреби в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин), виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за напрямом грошового забезпечення на березень 2026 року.

На вимогу державного виконавця від 02.07.2026 листом Військової частини НОМЕР_1 від 15.07.2026 №26/1/4993 на адресу Відділу направлено лист аналогічного змісту. Зокрема, зауважено, що станом на день надання відповіді командуванням військової частини НОМЕР_1 здійснено всі необхідні і можливі в межах наданої компетенції заходи для виконання рішень судів на користь вищевказаних стягувачів, в тому числі військовою частиною НОМЕР_1 подавалася заявка на кошти на виконання рішення суду (остання за вих.№26/1/4751 від 07.07.2026), згідно якій на картковий рахунок ОСОБА_1 будуть перераховані належні йому кошти. Однак, виділення фінансування на оплату задоволених позовних вимог не залежить від волевиявлення посадових осіб військової частини НОМЕР_1 та в повній мірі ставиться в залежність від надходження фінансування вищими органами військового управління. До вказаного листа позивачем було долучено довідку-розрахунок про перерахунок окладу за військовим званням та посадового окладу, виходячи із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, щодо ОСОБА_1 від 15.07.2026 №26/1/4990.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що на дату винесення постанови про накладення штрафу відповідач був обізнаний про наведені Військовою частиною НОМЕР_1 причини невиконання судового рішення, зокрема, здійснення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 , замовлення коштів на здійснення їх виплати, як не були виплачені через відсутність бюджетних асигнувань, та був зобов`язаний надати їм оцінку.

За змістом оскаржуваної постанови про накладення штрафу державний виконавець виходив з того, що станом на теперішній час рішення суду не виконано у повному обсязі, а саме стягувачу не виплачено суму нарахованих до виплати коштів згідно рішення суду. Боржником не надано державному виконавцю підтвердження відмови головного розпорядника бюджетних коштів у фінансуванні виплати стягувачу, а також не надано доказів (підтверджуючих листів) відсутності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів, фінансування передбаченого окремою бюджетною програмою або коштів для забезпечення виконання рішення суду. Доказів вжиття заходів з виконання рішення суду на вимогу державного виконавця, з метою надання державним виконавцем оцінки виконання рішення суду, боржником не надано.

Разом з тим, оскаржувана постанова про накладення штрафу не містить відомостей про перевірку державним виконавцем обставин, на які Військова частина НОМЕР_1 посилалася у своїх листах, зокрема щодо вжиття нею заходів для отримання необхідного фінансування та залежності фактичної виплати належних стягувачу коштів від надходження бюджетних асигнувань від вищих органів військового управління. Державним виконавцем не надано оцінки об`єктивності наведених обставин, їх впливу на можливість своєчасного виконання судового рішення, а також не зазначено мотивів, з яких такі обставини не були визнані поважними причинами невиконання рішення суду.

Саме лише посилання на відсутність доказів відмови у фінансуванні або підтвердження відсутності бюджетних коштів без з`ясування фактичних обставин та перевірки наданих боржником документів не є достатнім обґрунтуванням висновку про невиконання судового рішення без поважних причин.

Вказуючи на неналежність наданої Військовою частиною НОМЕР_1 заявки на фінансування грошових коштів в якості доказу вжиття заходів з виконання рішення суду, державний виконавець залишає поза увагою, що вказана заявка оформлена на покриття загальної потреби для виплати грошового забезпечення військовослужбовців на виконання рішення судів, а не лише для ОСОБА_1 .

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про ненадання Військовою частиною НОМЕР_1 розрахунку грошового забезпечення, оскільки матеріали виконавчого провадження містять довідку-розрахунок від 15.07.2026 № 26/1/4990 про перерахунок окладу за військовим званням та посадового окладу ОСОБА_1 із застосуванням відповідного показника прожиткового мінімуму для працездатної особи

Крім того, з довідки-розрахунку від 15.07.2026 № 26/1/4990 встановлено загальну належну суму до виплати стягувачу 86770,48 грн, що корелюється із зазначеною сумою 86771 грн в розрахунку потреби в коштах на березень 2026 року від 06.03.2026.

Колегія суддів також враховує, що в матеріалах адміністративної справи наявна виписка з рахунку за 20.07.2026, зі змісту якої вбачається, що вхідний залишок Військової частини НОМЕР_1 за КЕКВ 2800 становить 0,00 грн.

Щодо відсутності вказаної виписки в матеріалах виконавчого провадження суд зауважує, що зі змісту вимог державного виконавця від 17.03.2026 та 02.07.2026 слідує, що останнім витребовувалися інформація про стан виконання судового рішення, відомості про вжиті заходи щодо його виконання, підтверджуючі документи перерахування коштів стягувачу, а також підтвердження відмови забезпечуючого фінансового органу у фінансуванні відповідної заявки. Водночас вимог щодо надання саме виписок з рахунків із зазначенням залишків бюджетних коштів державним виконавцем не висувалося, у зв`язку з чим ненадання документів, які не були предметом відповідних вимог виконавця, не може саме по собі свідчити про невиконання боржником законних вимог державного виконавця або бути достатньою підставою для висновку про відсутність поважних причин невиконання судового рішення.

Колегія суддів зауважує, що військовою частиною надано інформацію про вжиття заходів для отримання фінансування, зокрема про подання відповідних заявок, що підтверджується долученими до листів документами, у зв`язку з чим державний виконавець мав надати оцінку саме цим обставинам та наявним доказам. А відтак, твердження апелянта про не надання боржником доказів відсутності бюджетних коштів, відмови у здійсненні відповідного фінансування, вжиття заходів, спрямованих на виконання рішення суду також не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Щодо відсутності доказів виплати стягувачу суми нарахованих до виплати коштів згідно з рішенням суду, колегія суддів зауважує, що відповідно до приписів статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Станом на дату винесення спірної постанови про накладення штрафу, боржником здійснено відповідні нарахування сум, належних стягувачу до виплати згідно з рішенням суду, скеровано заявки-розрахунки до фінансового органу (розпорядника бюджетних коштів вищого рівня), у якому позивач перебуває на фінансовому забезпеченні, про необхідність виділення коштів на виконання судового рішення, тобто вживались заходи для забезпечення виконання рішення суду.

Разом з тим, невиконання позивачем судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів на таку мету не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Колегія суддів враховує, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а, від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а, від 21.08.2019 у справі № 754/3105/17, від 13.11.2025 у справі № 260/9788/23, невиконання судового рішення позивачем в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи (стягувача) на отримання бюджетних коштів.

Проте, вказані обставини не були враховані державним виконавцем при винесенні постанови про накладення штрафу, що не може вважатись обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що накладення штрафу на боржника у такій категорії справ має правове значення лише за умови, якщо невиконання рішення залежало від волі боржника та останній мав реальну можливість виконати судове рішення у встановлений строк. За відсутності відповідних бюджетних асигнувань штраф не усуває об`єктивної перешкоди для виконання судового рішення та не сприяє виділенню бюджетних коштів.

При цьому суд не ставить під сумнів обов`язковість виконання виконавчого документу та не звільняє позивача від обов`язку його виконати, однак зауважує, що обов`язковість судового рішення не усуває необхідності дотримання державним виконавцем встановлених законом умов притягнення боржника до відповідальності.

Відсутність виконання рішення та наявність підстав для накладення штрафу за невиконання рішення суду не є тотожними поняттями. Підставою для застосування штрафу є не просто невиконання боржником рішення суду, а його невиконання без поважних причин.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що відповідач не довів установлення державним виконавцем відсутності поважних причин невиконання судового рішення, не підтвердив проведення належної перевірки повідомлених боржником обставин та не обґрунтував наявності всіх передбачених статтями 63, 75 Закону № 1404-VIII умов для накладення штрафу, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пересічанської Яни Володимирівни від 20.07.2026 у ВП № 78950936 про накладення штрафу на боржника Військову частину НОМЕР_1 у розмірі 5100,00 грн.

Стосовно доводів апелянта про підписання позовної заяви неповноважним представником позивача колегія суддів звертає увагу на таке.

Частинами сьомою, восьмою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до частини десятої статті 44 КАС України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, на такі документи накладається кваліфікований електронний підпис учасника справи (його представника) відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 затверджене Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення), яке визначає порядок функціонування в судах та органах системи правосуддя окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, зокрема підсистем «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистеми відеоконференцзв`язку; порядок вчинення процесуальних дій в електронній формі з використанням таких підсистем; особливості використання в судах та органах системи правосуддя іншого програмного забезпечення в перехідний період до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у складі всіх підсистем (модулів).

Пунктом 30 підрозділу 2 розділу ІІІ Положення передбачено, що користувач ЄСІТС може уповноважити іншого користувача на вчинення дій із використанням Електронного суду в інтересах довірителя, надавши засобами відповідної підсистеми ЄСІТС такому повіреному довіреність в електронній формі відповідно до вимог процесуального законодавства.

Згідно з пунктом 31 підрозділу 2 розділу ІІІ Положення, надання довіреності в електронній формі здійснюється засобами Електронного кабінету шляхом створення електронного документа встановленої форми, в якому визначається обсяг повноважень повіреного.

Відповідно до пункту 32 підрозділу 2 розділу ІІІ Положення довіреність в електронній формі, підписана кваліфікованим електронним підписом довірителя, надає можливість повіреному виконувати визначений довірителем перелік дій засобами Електронного суду. Повірений, якому довірителем видана довіреність в електронній формі із правом передоручення, може надати таку довіреність іншому користувачу на вчинення дій в інтересах довірителя (передоручення).

Згідно з пунктом 34 підрозділу 2 розділу ІІІ Положення, довіреність в електронній формі, що підтверджує повноваження представника, та електронні документи, на підставі яких відбувалось передоручення прав первинного довірителя (за їх наявності), автоматично додаються до документів, відправлених представником засобами Електронного суду.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що електронна довіреність, яку можливо надати за допомогою підсистеми «Електронний суд», видається за наявності у відповідної особи довірителя та його представника особистих електронних кабінетів у підсистемі «Електронний суд», що передбачає наявність у таких осіб електронного цифрового підпису. Електронна довіреність видається лише за умови її підписання електронним ключем довірителем за допомогою алгоритмів, визначених у підсистемі «Електронний суд». Надалі така електронна довіреність автоматично додається до позовної заяви, яка подана представником від імені довірителя через підсистему «Електронний суд», при цьому у користувачів відсутня можливість будь-яким чином впливати на зміст та вигляд такого електронного доручення, тобто воно формується підсистемою «Електронний суд» самостійно, відповідно до обраного обсягу повноважень представника.

Особливості подання до суду довіреності для цілей підтвердження повноважень представника у разі звернення до суду в електронній формі встановлені у частині сьомій статті 59 КАС України та пункті 9 розділу XI Положення про АСДС, зі змісту яких слідує, що учасник справи може уповноважити представника на подання документів від свого імені шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми «Електронний суд» електронного доручення за формою, установленою адміністратором системи, примірник якого додається підсистемою до кожного відправленого (підписаного) представником документу автоматично. Довіреність, видана із дотриманням зазначених правил, як електронний документ не вимагає будь-якого засвідчення і є належним документом, що підтверджує повноваження представника у суді. При цьому, у випадку звернення до суду через підсистему «Електронний суд» суди мають перевіряти відповідність вчиненої представником дії наданому представнику обсягу повноважень, визначеному в електронному дорученні.

Аналогічні висновки щодо застосування частини сьомої статті 59 КАС України були викладені у постановах Верховного Суду від 10.02.2022 у справі №560/11791/21, від 28.04.2022 у справі №683/1199/21, від 04.08.2022 у справі №300/8766/21, від 30.03.2023 у справах №580/140/23 та 580/6367/22, від 03.08.2023 у справі №580/142/23, від 28.03.2025 по справі №160/12987/24, від 30.04.2025 у справі №280/8882/24, від 16.10.2025 у справі №600/1029/25-а, від 22.12.2025 у справі №200/30/24.

Враховуючи те, що формування матеріалів судової справи в суді першої інстанції було здійснено в електронній формі (з урахуванням підпункту 15.3 підпункту 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, пункту 1 розділу VII Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814), суддя-доповідач у ході апеляційного розгляду витребував матеріали справи №520/23008/26 в електронному вигляді з використанням функціоналу комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» - «Витребування справ з ЦБД» (центральної бази даних).

Як свідчать матеріали справи (в електронному вигляді), позовну заяву від імені Військової частини НОМЕР_1 підписано кваліфікованим електронним підписом та подано до Харківського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_2 . На підтвердження своїх повноважень Кравченко М.П., як представник позивача, додала до позовної заяви: витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (відповдіно до якого керівником юридичної особи – Військової частини НОМЕР_1 є Нащубський Віталій Іванович); довіреність у порядку передоручення від 09.05.2026, складену від імені Нащубського Віткалія Івановича, який на підставі Витягу з ЄДР від 11.12.2024, виданої щодо Військової частини НОМЕР_1 , уповноважує, в порядку передоручення, Кравченко Марину Петрівну представляти інтереси Військової частини НОМЕР_1 в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи, а також пред`являти виконавчі документи, видані у формі електронного документа, на примусове виконання до органів державної виконавчої служби (приватних виконавців).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що довіреність у порядку передоручення може бути сформована виключно шляхом її створення та підписання електронним підписом довірителя. Іншого способу формування електронної довіреності для надання представнику повноважень на вчинення процесуальних дій від імені довірителя алгоритмами підсистеми «Електронний суд» не передбачено.

Отже, факт наявності в матеріалах справи електронної довіреності (в порядку передоручення), сформованої засобами підсистеми «Електронний суд», презюмує його підписання саме довірителем (яким у даному випадку є ОСОБА_3 ) із використанням власного кваліфікованого електронного підпису.

За таких обставин колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять належні докази, які підтверджують повноваження саме Кравченко М.П. на здійснення відповідних дій від імені Військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку з чим доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2026 по справі №520/23008/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя К.В. Мінаєва

Судді Л.О. Фоміна І.М. Ральченко

Повний текст постанови складено 09.11.2026 року

Оригінал: reyestr.court.gov.ua