Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №520/11652/26
Суддя: Спаскін О.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 р.Справа № 520/11652/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , П`янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації Безлюдівської селищної ради» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/11652/26
за позовом ОСОБА_1
до Комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації Безлюдівської селищної ради»
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Комунального підприємства “Харківське районне бюро технічної інвентаризації” Безлюдівської селищної ради, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» Безлюдівської селищної ради щодо не реєстрації та не розгляду запиту № 2 від 28.01.2026 ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації»;
- зобов`язати Комунальне підприємство «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» Безлюдівської селищної ради Харківської області зареєструвати та розглянути запит № 2 від 28.01.2026 ОСОБА_1 , надавши запитувану в ньому інформацію відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації»;
- стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) з Комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації Безлюдівської селищної ради» (код ЄДРПОУ 03355040) Харківської області витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 6000 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Комунального підприємства "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" Безлюдівської селищної ради щодо не надання відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 від 28.01.2026 №2 у встановлений Закону України «Про доступ до публічної інформації» строк.
Зобов`язано Комунальне підприємство "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" Безлюдівської селищної ради дати ОСОБА_1 відповідь на інформаційні запити від 28.01.2026 №2 у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
В решті позовних вимог – відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Комунального підприємства "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" Безлюдівської селищної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що сам зміст і технічні властивості отриманого документа свідчать про те, що він не є відсканованою копією паперового документа, власноруч підписаного заявником. Надісланий файл є PDF-документом, що містить ознаки комп`ютерного редагування, а зображення підпису інтегроване до документа як окремий графічний елемент, а не відтворене шляхом сканування оригіналу документа з власноручним підписом. Сам по собі PDF-файл із вставленим графічним зображенням підпису не є ні електронним документом, підписаним КЕП, ні паперовим документом, якщо не доведено, що він є сканованою копією власноруч підписаного оригіналу. Також, на думку апелянта, суд першої інстанції не встановив, чи належать особи, інформацію щодо яких запитував позивач, до суб`єктів, визначених частиною сьомою статті 6 та пунктом 5 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Вважає, що без встановлення факту існування запитуваної інформації у готовому задокументованому вигляді висновок суду про виникнення у КП «ХРБТІБСР» обов`язку надати інформацію є передчасним, зробленим без повного з`ясування обставин справи та з неправильним застосуванням положень статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 28.01.2026 позивач звернувся до відповідача із інформаційним запитом №2 про надання інформації про розмір грошових коштів (включно з преміями, матеріальною допомогою, відпустками тощо), виплачених за період з 01.03.2022 по 31.12.2025 р. по кожному працівнику КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації Безлюдівської селищної ради» вказавши окремо рік, місяць, прізвище, ім`я, по-батькові та посаду кожного працівника.
Інформаційний запит позивача від 28.01.2026 №2 зареєстровано у журналі вхідної кореспонденції відповідача, що підтверджено копією такого та отримання інформаційного запиту сторона відповідача не заперечує.
Відповідач листом від 02.02.2026 №23 щодо інформаційного запиту №2 позивача повідомив наступне. На електронну адресу відповідача надійшли файли у форматі PDF під назвою, зокрема, «Запит № 2 від 28.01.2026». При розгляді даного файлу було встановлено, що у документі міститься графічне зображення підпису (фотокопія підпису), вставлене у відповідному місці реквізиту “підпис”, що не є електронним підписом у розумінні Закону України “Про електронні довірчі послуги”. Таким чином, вказаний запит не містять належного підпису, оскільки на них не накладено кваліфікований електронний підпис. Електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, а його відсутність позбавляє документ юридичної сили для такого документу. У зв`язку з викладеним повідомлено, що зазначені заяви можуть бути подані особисто до відповідача, шляхом поштового відправлення на адресу підприємства або надіслані на електронну адресу (kpxrbti@gmail.com ) з накладанням цифрового підпису.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності Комунального підприємства "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" Безлюдівської селищної ради щодо не надання відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 від 28.01.2026 №2 у встановлений Закону України «Про доступ до публічної інформації» строк та зобов`язання Комунальне підприємство "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" Безлюдівської селищної ради дати ОСОБА_1 відповідь на інформаційні запити від 28.01.2026 №2 у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 10 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 визначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств (ч.1 ст.10).
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (ч.2 ст.10).
Суспільні відносини з приводу практичної реалізації права особи на отримання інформації внаслідок звернення до учасників суспільних відносин унормовані, насамперед, приписами ст.40 Конституції України та приписами Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі за текстом - Закон №393/96-ВР), Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 №2657-ХІI (далі за текстом - Закон №2657-ХІІ), Закону України від 13.01.2011 №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" (далі за текстом - Закон №2939-VI).
При цьому, приписи перелічених вище законів одночасно регламентують і суспільні відносини з обігу інформації.
Окрім того, відносини з обігу інформації унормовані також і приписами ст.32 Конституції України, де указано, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, а також приписами низки інших актів законодавства, зокрема, Закону України від 01.06.2010 №2297-VI "Про захист персональних даних" (далі за текстом - Закон №2297-VI), Закону України від 14.10.2014 №1700-VII "Про запобігання корупції" (далі за текстом - Закон №1700-VIІ).
Відповідно вимог статті 5 Закону України "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України Про доступ до публічної інформації від 13.01.2011 № 2939-VI (далі за текстом - Закон № 2939-VI).
Частиною першою статті 3 Закону №2939-VI встановлено, що право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Відповідно до статті 4 Закону №2939-VI доступ до публічної інформації здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону № 2939-VI, суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень.
Таким чином, приписи чинного законодавства надають будь-якій фізичній особі звернутися до відповідного розпорядника публічної інформації із запитом про надання інформації.
При цьому Законом № 2939-VI регламентований порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Відповідно до положень статті 1 Закону № 2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (п.1 ч.1 ст.3 Закону № 2939-VI).
В силу пункту 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов`язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень – органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.
Відповідно до пункту 2 статті 5 Закону України № 2939-VI, право на доступ до публічної інформації забезпечується шляхом надання відповіді на інформаційний запит.
Згідно з приписами частин першої, другої, третьої статті 19 Закону № 2939-VI, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 13 Закону № 2939-VІ, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;
4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;
5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
З огляду на викладене, відповідач, як суб`єкт владних повноважень є розпорядником публічної інформації у розумінні Закону №2939-VI.
До розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, юридичних осіб публічного права з числа розпорядників інформації, визначених у пункті 5 частини першої цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині надання відповідної інформації за запитами.
Частина 1 ст. 20 Закону № 2939-VI зобов`язує розпорядника інформації надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.
Статтею 22 Закону № 2939-VI передбачено право розпорядника інформації відмовити в задоволенні запиту, якщо: розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону).
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (частина друга статті 22 Закону № 2939-VI).
У силу ч. 3 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
За приписами ч. 4 ст. 22 Закону № 2939-VI у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Аналізуючи наведене правове регулювання, колегія суддів дійшла висновку, що кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту у встановленому законодавством порядку, якому кореспондує обов`язок розпорядника інформації надати на нього відповідь. При цьому, незалежно від результатів розгляду запиту про надання інформації (його задоволення чи відмова в задоволенні, відстрочка в задоволенні, перенаправлення належному розпоряднику, тощо) такий суб`єкт зобов`язаний проінформувати про це заявника з дотриманням вимог.
Згідно із частинами першою та другою статті 23 Закону №2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити, зокрема: відмову в задоволенні запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач 28.01.2026 звернувся до директора Комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації Безлюдівської селищної ради» із запитом №2 на отримання публічної інформації, а саме: інформації про розмір грошових коштів (включно з преміями, матеріальною допомогою, відпустками тощо), виплачених за період з 01.03.2022 по 31.12.2025 р. по кожному працівнику КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації Безлюдівської селищної ради» вказавши окремо рік, місяць, прізвище, ім`я, по-батькові та посаду кожного працівника.
Проте, відповідач відмовляючи у наданні запитуваної інформації та документів, послався на те, що вказані запити не містять належного підпису, оскільки на них не накладено кваліфікований електронний підпис.
В зв`язку з цим суд зауважує, що вимоги щодо запиту на інформацію встановлені частиною 5 статті 19 Закону України № 2939-VI.
Так, запит на інформацію має містити:
1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є;
2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Дослідивши вказаний запит позивача, колегія суддів зазначає, що запитом №2 на отримання публічної інформації та процедура його надсилання відповідає вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації» та є належним способом реалізації права на доступ до публічної інформації.
Доводи відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень законодавства у сфері електронних довірчих послуг суд вважає безпідставними, оскільки такі правовідносини регулюються спеціальним законом - Законом України «Про доступ до публічної інформації», який не встановлює вимог щодо обов`язкового використання електронного підпису при поданні запиту.
Частиною першою статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.
Колегія суддів звертає увагу, що розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту виключно з підстав, визначених цією нормою. Перелік таких підстав є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Разом з тим, відсутність кваліфікованого електронного підпису або сумніви щодо способу відтворення підпису у запиті не віднесені законом до підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію.
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що відповідач, отримавши запит №2 від 28.01.2026 позивача, не надав запитуваної інформації по суті, а фактично ухилився від виконання покладеного на нього законом обов`язку, посилаючись на формальні підстави, які не передбачені чинним законодавством. При цьому, авторство наданого запиту відповідачем не оспорюється. Позивач так само підтвердив, що вказаний запит було дійсно складено та направлено саме ним.
Отже, суд першої інстанції вірно виснував, що відповідач, як розпорядник публічної інформації, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законом, чим порушив право позивача на доступ до публічної інформації.
Частиною другою статті 7 Закону №2657-XII установлено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не були підставою відмови у наданні інформації ОСОБА_1 на запит № 2 від 28.01.2026.
Зокрема, колегією суддів встановлено, що єдиною підставою, зазначеною відповідачем у листі від 02.02.2026 № 23, була відсутність на запитах кваліфікованого електронного підпису. При цьому відповідач не посилався на те, що він не є розпорядником запитуваної інформації, що така інформація має обмежений доступ, містить персональні дані, потребує створення нової інформації або що підприємство не володіє відповідними документами.
Відповідно до частини четвертої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відмова повинна містити мотивовану підставу відмови. Тому правомірність дій відповідача має оцінюватися з урахуванням саме тієї підстави, яка була повідомлена запитувачу на момент розгляду запиту. Наведення відповідачем в апеляційній скарзі інших можливих підстав для відмови не спростовує неправомірності первісної відмови.
Посилання відповідача на можливу наявність у запитуваних документах персональних даних, банківських реквізитів та іншої інформації з обмеженим доступом також не є підставою для відмови у розгляді запиту. У разі наявності такої інформації розпорядник повинен визначити конкретні відомості, доступ до яких обмежений, та застосувати положення статті 6 Закону № 2939-VI щодо обмеження доступу до інформації, а не відмовляти у розгляді запиту в цілому.
Доводи щодо статусу відповідача як розпорядника інформації також не змінюють правильності оскаржуваного рішення. Якщо відповідач вважав, що не володіє та не зобов`язаний володіти запитуваною інформацією, така підстава мала бути наведена у відповіді позивачу відповідно до пункту 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI. Проте цього зроблено не було.
З урахуваннясм викладеного, обираючи належний спосіб захисту прав позивача, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльність Комунального підприємства "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" Безлюдівської селищної ради щодо не надання відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 від 28.01.2026 №2 у встановлений Закону України «Про доступ до публічної інформації» строк та зобов`язання Комунальне підприємство "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" Безлюдівської селищної ради дати ОСОБА_1 відповідь на інформаційні запити від 28.01.2026 №2 у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Крім того, разом з апеляційною скаргою, відповідачем подано клопотання про призначення комп`ютерної-технічної експертизи.
Відповідно до частини першої статті 102 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.
З наведених норм вбачається право, а не обов`язок суду призначення експертизи за клопотанням позивача.
Розглянувши доводи клопотання про призначення комп`ютерної-технічної експертизи, колегія суддів вважає залишити його без задоволення, оскільки задоволення даного клопотання призведе до створення нового доказу такого як висновок експерта, який не надавався сторонам у справі та, відповідно, не був покладений в основу при прийнятті оскаржуваного рішення.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Крім того, згідно з положеннями ч. 7ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому в разі вирішенні питання про відшкодування позивачам витрат на професійну правничу допомогу адвоката слід враховувати положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якою врегульовано правила розподілу судових витрат, до яких окрім інших віднесено й витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та адвокатом Івахненко М. А. укладено договір про надання професійної правничої допомоги від 14.02.2026 №14/02/26.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, зокрема: детальний опис виконаних робіт адвокатом та здійснених ним витрат часу для надання правничої допомоги від 20.05.2026, з якого вбачається, що на виконання умов договору про надання правничої допомоги від 14.02.2026 року, адвокат Івахненко М.А. надає клієнту детальний опис робіт наданої правничої допомоги по справі № 520/11652/26, а саме: попереднє вивчення матеріалів, формування позиції та консультування (1 год), опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, та вивчення судової практики (2 год), складання та подання позовної заяви до Комунального підприємства "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" Безлюдівської селищної ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії (3 год), ознайомлення з відзивом на позов, підготовка, складання та подання відповіді на відзив відповідача по справі №520/11652/26 (2 год). Всього на загальну суму 6000,00 грн.
На виконання умов договору про надання правової допомоги від 14.02.2026 надано позивачу рахунок витрат на правничу допомогу адвоката. Адвокат просив сплатити позивача 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп. на виконання умов договору про надання правничої допомоги від 14.02.2026 року протягом тридцяти днів з часу набуття чинності рішення суду по справі № 520/11652/26.
Водночас, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції надано наступні докази, а саме: ордер на надання правничої допомоги серії АІ №2260358 від 15.08.2026; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №5535 від 13.06.2019; договір №14/08/26 від 14.08.2026 про надання правничої допомоги, детальний опис виконаних робіт адвокатом та здійснених ним витрат часу для надання правничої допомоги від 17.08.2026, з якого вбачається, що на виконання умов договору про надання правничої допомоги від 14.08.2026 року, адвокат Івахненко М.А. надає клієнту детальний опис робіт наданої правничої допомоги по справі №520/11652/26, а саме: ознайомлення з апеляційною скаргою відповідача по справі №520/11652/26, складання та подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 по справі №520/11652/26 до Другого апеляційного адміністративного суду (3 год). Всього на загальну суму 3000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України враховує правову позицію постанови Верховного Суду від 17.09.2019р. по справі №810/3806/18 (адміністративне провадження №К/9901/11333/19, №К/9901/12479/19), де указано, що за положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З огляду на вищевикладене, дослідивши надані представником позивача документи, судова колегія враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини не є новими у судовій практиці. Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені у відзиві позивача, як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та його обсяг.
Таким чином, колегія суддів вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 2000 грн. та відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції в сумі 1000 грн.
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Керуючись ст. ст. 139, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації Безлюдівської селищної ради» - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 по справі №520/11652/26 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації Безлюдівської селищної ради» (ЄДРПОУ 03355040) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 1000 (одну тисячу) гривень в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Я.В. П`янова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua