Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №480/9602/24
Суддя: Присяжнюк О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 р.Справа № 480/9602/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: П`янової Я.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 року (ухвалене суддею Соп`яненко О.В.) в справі № 480/9602/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправним та скасування наказу,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) від 03.10.2024 р. №193 в частині, яка стосується позивача, а саме: абз. 12 п. 1 наказової частини наказу від 03.10.2024 р. №193, яким доручено помічнику начальника центру з правової роботи - начальнику юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 направити встановленим порядком копії матеріалів службового розслідування до відповідного територіального управління Державного бюро розслідувань щодо встановлених фактів та обставин, у зв`язку з наявністю ознак кримінального правопорушення в діях колишніх посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 для відкриття кримінального провадження за фактом безпідставної виплати додаткової винагороди, що призвело до збитків завданих державі у розмірі 3935114,50 грн.; абз. 11 п. 1 наказової частини наказу від 03.10.2024 р. №193, яким доручено помічнику начальника центру з правової роботи - начальнику юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 направити начальнику Медіацентру Міністерства Оборони України копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про результати службового розслідування" та матеріали службового розслідування за фактом безпідставної виплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , з метою притягнення лейтенанта ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності на суму 209621,20 грн., який проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 і на даний час проходить службу у Медіацентрі Міністерства оборони України.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 р. відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 р. №608, Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач вважає, що під час вирішення питання про призначення службового розслідування відповідачем грубо порушено положення вищевказаних норм, що призвело до незаконного призначення та, в подальшому, проведення службового розслідування. Зазначає, що у відповідача були відсутні будь-які підстави для призначення службового розслідування.
Позивач посилається на грубе порушення особами, які проводили службове розслідування, порядку його проведення, що по-перше призвело до грубого порушення прав апелянта, як особи, відносно якої проводилось службове розслідування, а по друге така протиправна поведінка комісії призвела до хибних висновків відносно апелянта, викладених в акті службового розслідування, що в свою чергу призвело до видачі начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправного наказу №193 від 03.10.2024 р. Позивач зазначає, що він не був повідомлений про проведення службового розслідування, не був ознайомлений із підставами його проведення, не залучався до роботи комісії, не мав можливості надати власні пояснення та докази, а також не був ознайомлений з актом службового розслідування до моменту прийняття оскаржуваного наказу.
Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У період з 22.01.2024 р. по 15.03.2024 р. Другим територіальним управлінням внутрішнього аудиту Служби внутрішнього аудиту Міністерства оборони України проведено перевірку діяльності ІНФОРМАЦІЯ_4 , за результатом чого складено аудиторський звіт від 21.03.2024 р. №535/31/1 (вх. № 6201/1 від 21.03.2024), з якого вбачається, що аудиторською перевіркою, крім іншого, досліджувалося питання дотримання вимог чинного законодавства щодо використання бюджетних коштів на виплату військовослужбовцям грошового забезпечення та прирівняних до нього грошових виплат, а саме додаткової винагороди на період дії воєнного стану.
Перевіркою встановлено, що в період з 01.04.2022 р. по 01.01.2023 р. частині військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 (представникам фінансово-економічної служби, їдальні, лазні, клубу, капелану та іншим), які відповідно до Бойового Статуту не є підрозділами бойового порядку, безпідставно виплачена додаткова винагорода з розрахунку 100000 гривень на місяць, на загальну суму 935114,50 грн.
Пропозицією № 1 Аудиторського звіту визначено завдання керівнику ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо забезпечення відображення в обліку незаконних витрат коштів, допущених внаслідок переплат грошового забезпечення (додаткової винагороди) військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 на загальну суму 3935114,50 грн., що була не облікована та не відшкодована в процесі аудиту, забезпечення їх відшкодування.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (з адміністративно-господарської діяльності) від 01.08.2024 р. № 611, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення за фактом безпідставної виплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 на загальну суму 3935114,50 грн, призначено проведення службового розслідування.
В ході проведення службового розслідування комісією встановлено факт неправомірної виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 , серед яких водій-кіномеханік клубу солдат ОСОБА_2 , якому проведено виплати згідно наказів командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.11.2022 р. № 268, від 05.11.2022 р. № 269, від 04.12.2022 р. № 303, від 04.01.2023 р. № 5.
Під час проведення службового розслідування встановлено. що перелічені накази про виплату додаткової винагороди водію-кіномеханіку клубу солдату ОСОБА_2 видані на підставі рапортів начальника клуба молодшого лейтенанта ОСОБА_1 .
За результатом проведення службового розслідування комісія дійшла висновку про порушення колишнім начальником клубу військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 вимог ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби, п. 2.8.20.8, абз. 4 п. 1.3 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України від 07.04.2017 р. № 124, п. 3 Телеграми Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.03.2022 р. № 248/1298 та п. 3 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 р. № 912/з/29 внаслідок неналежного виконання обов`язків військової служби, що призвело до безпідставної виплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 , чим завдано шкоду на суму 209621,20 грн. Встановлені факти та обставини викладені в акті службового розслідування від 30.09.2024 р. № 19768.
На підставі зазначеного акту службового розслідування начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 прийнято наказ (з основної діяльності) від 03.10.2024 р. № 193 «Про результати службового розслідування», яким зокрема, визначено: помічнику начальника центру з правової роботи-начальнику юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 направити начальнику Медіацентру Міністерства Оборони України копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про результати службового розслідування" та матеріали службового розслідування за фактом безпідставної виплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 , з метою притягнення лейтенанта ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності на суму 209621,20 грн., який проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 і на даний час проходить службу у Медіацентрі Міністерства оборони України (абз.11. 1 наказу); помічнику начальника центру з правової роботи-начальнику юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 направити встановленим порядком копії матеріалів службового розслідування до відповідного територіального управління Державного бюро розслідувань щодо встановлених фактів та обставин, у зв`язку з наявністю ознак кримінального правопорушення в діях колишніх посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 для відкриття кримінального провадження за фактом безпідставної виплати додаткової винагороди, що призвело до збитків завданих державі у розмірі 3935114,50 грн. (абз.12 п. 1 наказу).
Не погодившись із зазначеними пунктами наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 03.10.2024 р. № 193, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані положення наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.10.2024 р. №193 не порушують прав, свобод чи законних інтересів позивача та не створюють для нього жодних безпосередніх юридичних наслідків, тому позовні вимоги є необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє станом на час розгляду справи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ (в подальшому - Закон № 2232-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону №2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 р. № 548-XIV (в подальшому - Статут).
Відповідно до ст. 16 Статуту, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно з ст.ст. 26, 27 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.
Відповідно до п. 7 розд. І Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 р. №608 (в подальшому – Порядок № 608), службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".
Приписами п.1 розд. VIІІ Порядку № 608 встановлено, що у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Згідно з п. 3 розд. VIІІ Порядку № 608, під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду.
До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини (п. 3 розд. VIІІ Порядку № 608).
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України від 03.10.2019 р. № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (в подальшому - Закон № 160-IX).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 160-IX, матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Згідно з ч.ч. 2-4 ст. 3 Закону № 160-IX, умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди. Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України. Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 160-IX, особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 160-IX, особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 160-IX, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Згідно з ч. 6 ст. 8 Закону № 160-IX, за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.
Статтею 7 Закону № 160-ІХ визначено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду. Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 8 Закону № 160-ІХ, посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів. У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб
Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону № 160-ІХ, розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
Частинами 6, 7 статті 8 Закону № 160-ІХ визначено, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.
Відповідно до ст. 9 Закону № 160-ІХ, завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок:: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.
Відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною 1 статті 12 цього Закону (ч. 1 ст. 10 Закону № 160-ІХ).
Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону № 160-ІХ, у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 11 Закону № 160-ІХ, у разі переведення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження відповідного командира (начальника) до повного відшкодування завданої нею шкоди стягнення сум завданої шкоди здійснюється за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні. Якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її переведення до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження, командир (начальник) надсилає у п`ятиденний строк із дня закінчення розслідування, аудиту (перевірки), інвентаризації чи надходження рішення суду відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування в розпорядженні особи для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. Командир (начальник) за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні особи видає у п`ятнадцятиденний строк із дня надходження матеріалів щодо завданої шкоди наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності. У такому разі відшкодування шкоди здійснюється в порядку, визначеному статтею 10 цього Закону.
Судовим розглядом встановлено, що зі змісту оскаржуваного абз. 2 п. 2 наказу від 03.10.2024 р. № 193 вбачається, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 наказано помічнику начальника центру з правової роботи – начальнику юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 : направити начальнику Медіацентру Міністерства оборони України копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про результати службового розслідування" та матеріали службового розслідування за фактом безпідставної виплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , з метою притягнення лейтенанта ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності на суму 209621,20 грн., який проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 і на даний час проходить службу у Медіацентрі Міністерства оборони України та направити встановленим порядком копії матеріалів службового розслідування до відповідного територіального управління Державного бюро розслідувань щодо встановлених фактів та обставин, у зв`язку з наявністю ознак кримінального правопорушення в діях колишніх посадових осіб військової частини НОМЕР_1 для відкриття кримінального провадження за фактом безпідставної виплати додаткової винагороди, що призвело до збитків завданих державі у розмірі 3935114,50 грн.
Отже, предметом спору в даній справі є пункти наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 03.10.2024 р. № 193, якими не вирішувалися питання про наявність визначених ч. 2 ст. 3 Закону № 160-ІХ умов притягнення до матеріальної відповідальності, що виключало обов`язок суду досліджувати вказані обставини.
Відповідач у спірному наказі не вирішував питання про стягнення з позивача матеріальної шкоди, а лише доручив помічнику начальника центру з правової роботи - начальнику юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 забезпечити проведення претензійно-позовної роботи щодо відшкодування завданої державі шкоди.
Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач не позбавлений права викладати в акті службового розслідування власні суб`єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, таким чином, реалізуючи власні владні/управлінські функції, та в подальшому, у разі звернення до суду з позовом про стягнення заподіяної матеріальної шкоди, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності порушень, які призвели до заподіяння такої шкоди. В даному випадку проведення претензійно-позовної роботи щодо відшкодування завданої державі шкоди є правом відповідача, передбаченим ст. 12 Закону №160-ІХ і оскаржуваний позивачем абз. 2 п. 2 наказу від 03.10.2024 р. № 193 лише підготовчий етап для реалізації такого права та не порушує безпосередніх прав позивача, не створює для нього нових обов`язків.
Відносно доручення помічнику начальника центру з правової роботи - начальнику юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 направити копії матеріалів службового розслідування до відповідного територіального управління Державного бюро розслідувань, у зв`язку з наявністю ознак кримінального правопорушення в діях колишніх посадових осіб військової частини НОМЕР_1 , суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, п. 6 розд. VI Порядку № 608, якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Таким чином, оскільки службовим розслідуванням встановлено заподіяння матеріальної шкоди державі, що має ознаки кримінального правопорушення, тому у відповідача виник обов`язок повідомити орган досудового розслідування, що і зроблено ІНФОРМАЦІЯ_5 . При цьому, належну оцінку отриманим матеріалам на предмет наявності складу кримінального правопорушення в діях, в тому числі і позивача, буде надавати саме орган досудового розслідування, а не відповідач. В даному випадку відповідач лише виконав свій обов`язок щодо повідомлення орган досудового розслідування про встановлені службовим розслідуванням факти, які на його думку містять ознаки кримінального правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що вказане повідомлення ніяким чином само по собі не порушує права позивача та не створює для нього будь - яких обов`язків, а у разі незгоди позивача із діями Територіального управління Державного бюро розслідувань, він не позбавлений права оскаржити їх в порядку КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Отже, необхідною умовою для визнання недійсним (нечинним) рішення, дії/ бездіяльності, крім їх невідповідності вимогам чинного законодавства, з огляду на наведені положення ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача в справі.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому самому рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (неюридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".
Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, а саме підтвердити, що його права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оскаржувані пункти наказу від 03.10.2024 р. № 193 порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Обов`язковою ознакою рішень суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до адміністративного суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер.
В даному випадку оскаржувані позивачем пункти наказу від 03.10.2024 № 193 самі по собі не породжують обов`язкових юридичних наслідків для позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем неправильно обраний спосіб захисту, що є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто, впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 по справі № 480/9602/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Я.В. П`янова О.А. Спаскін
Оригінал: reyestr.court.gov.ua