Суд: Карлівський районний суд Полтавської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №531/2288/26
Суддя: Попов М. С.
єдиний унікальний номер справи 531/2288/26
номер провадження 2-а/531/22/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 року м. Карлівка
Карлівський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді Попова М.С.,
за участі секретаря судового засідання Клименко Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Тарасов Дмитро Сергійович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
ВСТАНОВИВ:
09 вересня 2026 року до Карлівського районного суду через систему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник позивача адвокат Тарасов Д.С., до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.
На обґрунтування заявлених вимог зазначено, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 04.09.2026 № R745914 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на суму 17 000 грн.
Відповідно до вказаної постанови, за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначене у повістці.
Проте, жодної повістки про виклик до ТЦК та СП позивач не отримував, а оскаржувана постанова не містить доказів на підтвердження факту події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Вважає вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП підлягає закриттю з наступних підстав. Так, у порушення ст.ст. 7, ч.3 ст. 210-1, ч.1 ст. 210-1, 235, 245, 251, 254, 258, 280 КУпАП, ст.ст. 72, 77 КАС України, ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пп. 28, 40-41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування вини, не підтверджено належними та допустимими доказами вчинення позивачем адміністративного правопорушення, не доведено наявність в діях ОСОБА_1 події та складу правопорушення та правомірність накладення на позивача штрафу, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Крім того, оскаржувана постанова винесена з позбавленням ОСОБА_1 можливості скористатися правами, передбаченими ст.268 КУпАП та за його відсутності.
Ухвалою судді від 11.09.2026 адміністративний позов залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою судді від 18.09.2026 позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та вказав, що згідно повістки №8329102, надісланої рекомендованим листом з описом вкладення, військовозобов`язаний ОСОБА_1 не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 29.07.2026 о 14:00 год. для уточнення даних. Позивач не виконав вимог мобілізаційного законодавства та не прибув за викликом До ІНФОРМАЦІЯ_2 , а отже допустив порушення правил мобілізаційного законодавства.
Також зазначає, що ОСОБА_1 через застосунок Резерв+ подав заяву про визнання адміністративного правопорушення та згоду на притягнення до адміністративної відповідальності.
У відповіді на відзив представник позивача вказав, що відповідачем надіслано повістку №8329102 на адресу: АДРЕСА_1 , а не за місцем фактичного проживання позивача, зазначену у Реєстрі (дата уточнення даних: 22.06.2024), а саме: АДРЕСА_2 . Також, відповідачем не надано належних доказів отримання позивачем повістки за місцем зареєстрованого проживання, оскільки на поштовому відправлені міститься відмітка про його повернення через відсутність адресата, що не доводитьь належного повідомлення позивача. Позивач не заперечує факт подання заяви через «Резерв+», однак вважає, що відповідач неправильно визначив її правове значення. І навіть при наявності такої заяви відповідач зобов`язаний був перевірити фактичні дані про визнання особою правопорушення.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Сторонами клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не подано.
У відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши докази та позицію сторін, суд встанови наступне.
Постановою № R745914 від 04 вересня 2026 року, що винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 статті 210-1 Кодексу України у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн. Суть правопорушення: «за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_3 у строк та місце, зазначене у повістці, чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Резерв+» ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідно до повістки №8329102 від 19.07.2026 року ОСОБА_1 належало з`явитися 29.07.2026 року об 14-00 год для уточнення даних до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) за адресою: АДРЕСА_3
Згідно копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № RO 67231770825 повістка ТЦК надіслана 19.07.2026 ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 ,
З витягу з поштового трекінгу від 27.07.2026 року вбачається факт повернення відправлення № RO 67231770825 через неможливість вручення у зв`язку із відсутністю адресата.
Пунктом 82 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 15.03.2009 року, передбачено, зокрема, що рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Згідно із пунктом 6.12.4. Регламенту, у разі відсутності адресата (одержувача), за зазначеною на рекомендованому листі з позначкою «Повістка ТЦК» адресою, працівник ОПЗ інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК» ф.22а, де додатково проставляє позначку «Повістка ТЦК», як вказано на рис. 16. В аркуші ф. 8 проставляє відмітку про причину невручення, на зворотному боці відправлення зазначає дату вкладання повідомлення ф.22а до абонентської поштової скриньки.
Відповідно до пункту 6.16 Регламенту інформація щодо вручення рекомендованої письмової кореспонденції, в тому числі з повідомленням про вручення, заноситься до автоматизованої системи.
Разом з тим, дослідженням копій документів до поштового відправлення № RO 67231770825 не встановлено наявність відміток ф. 22 про дату вкладання повідомлення до абонентської поштової скриньки.
Відтак, в матеріалах справи відсутні докази щодо здійснення спроб вручення повістки ОСОБА_1 шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК» ф.22а, де додатково проставляється позначка «Повістка ТЦК».
Також, з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Резерв+» вбачається, що позивач 22.06.2024 уточнив свої дані та вказав адресу фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 . Доказів надсилання повістки за вказаною адресою відповідачем не надано.
Таким чином, наявні підстави вважати, що позивач не був обізнаний про надходження на його адресу рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».
Будь-які процесуальні та/або процедурні порушення, пов`язані із самим оформлення результатів діяльності суб`єктів владних повноважень по фіксації недотримання суб`єктом приватного права вимог законодавства оцінюється судом з урахуванням всіх обставин справи та необхідністю досягненням балансу між інтересами особи, яка звинувачується у правопорушенні, та суспільними (публічними) інтересами. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №210/5129/17 та від 20 травня 2022 року у справі №340/370/21.
02.09.2026 року ОСОБА_1 через електронний кабінеті призовника, військовозобов?язаного, резервіста повідомив про свою обізнаність у порушенні ним вимог мобілізаційного законодавства, а саме у неприбутті за повісткою до органів ТЦК та СП.
Доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_1 у заяві від 02.09.2026 року не оспорює факт порушення ним законодавства, не приймаються судом до уваги, оскільки така заява, за відсутності інших належних доказів та з урахуванням теперішньої позиціє позивача, на думку суду, не може бути розцінена як достатній доказ винуватості.
Ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Такі висновки були висловлені також Верховним Судом у постанові від 23 квітня 2020 року у справі №813/1790/18 та підтримані, зокрема, у постанові від 16 листопада 2023 року у справі №300/3110/20.
В контексті наведеного, суд вважає за доречне звернути увагу на суттєвий розмір штрафу, що у свою чергу, покладає на позивача; вимогу належним чином пересвідчитись у сповіщенні особи про необхідність прибути за викликом. Підставою для накладення адміністративного стягнення може бути визнана виключно умисна поведінка, направлена на ухилення від обов`язку прибути по повістці. Відсутність ж доказів обізнання особи про існування повістки, за умови її добросовісної поведінки, не може бути підставою для накладення адміністративного стягнення.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність факту належного оповіщення позивача про необхідність з`явитись до відповідача з метою уточнення даних.
Суд констатує, що невиконання органом поштового зв`язку своїх обов`язків та не здійснення відповідачем перевірки належного оповіщення військовозобов`язаного про необхідність з`явитись до ТЦК та СП, не може покладати на особу, в даному випадку на позивача, в діях якого відсутні ознаки протиправності, негативних наслідків.
Верховним Судом у постанові від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.
Порушення норм процесуального права, недотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення суб`єктом владних повноважень при складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання адміністративної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення.
Відповідно до п.3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Отже, оскаржувана постанова про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв`язку з задоволенням позову понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 532,48 грн підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать також витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, що 12.06.2026 між адвокатом Тарасовим Д.С. та ОСОБА_1 було укладено договір №11 про надання правничої допомоги, де визначено, що розмір гонорару складає 3000,00 грн. за кожну справу. Надання правничої допомоги підтверджується Актом приймання – передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 22.09.2026, згідно якого загальна вартість послуг (виконаних робіт) складає 3 000,00 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.
Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого зокрема у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
За наведених обставин, суд, вважає за необхідне стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з наданням правової допомоги у розмірі 3 000,00, які підтверджуються належними та допустимими доказами.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 6, 7, 211, 217, 241, 245, 246, 295 КАС України, суд,-
У Х В А Л И В:
Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Тарасов Дмитро Сергійович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення – задовольнити.
Постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 № R745914 від 04.09.2026 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 3 статті 210-1 КУпАП – визнати протиправною та скасувати, провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 532,48 грн (п`ятсот тридцять дві гривні сорок вісім копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривень нуль копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.С. Попов
Оригінал: reyestr.court.gov.ua