Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №520/20987/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: проходження служби, з них

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №520/20987/25

Суддя: П’янова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 р.Справа № 520/20987/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., м. Харків, повний текст складено 07.07.26 у справі № 520/20987/25

за позовом ОСОБА_1

до Господарського суду Луганської області , Державної судової адміністрації України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Господарського суду Луганської області, Державної судової адміністрації України (далі за текстом також – відповідачі), в якому просив:

- визнати протиправними дії Господарського суду Луганської області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди в період з 01.05.2025 по 31.07.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;

- стягнути з Господарського суду Луганської області, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 «Суддівська винагорода», на користь позивача заборгованість з належної суддівської винагороди за період з 01.05.2025 по 31.07.2025 в розмірі 166 680,00 грн;

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної суддівської винагороди за період з 01.05.2025 по 31.07.2025 зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році в розмірі 3028,00 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 «Суддівська винагорода», виплати належної суддівської винагороди за період з 01.05.2025 по 31.07.2025 в розмірі 166 680,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі № 520/20987/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Господарського суду Луганської області, Державної судової адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2026 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 у справі № 520/20987/25 скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Господарського суду Луганської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди в період з 01.05.2025 по 31.07.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

Стягнуто з Господарського суду Луганської області, на користь ОСОБА_1 заборгованість з суддівської винагороди за період з 01.05.2025 по 31.07.2025 в розмірі 166 680,00 грн.

Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2025 по 31.07.2025 зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році в розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2025 по 31.07.2025 в розмірі 166 680,00 грн.

Зазначена постанова набрала законної сили 02.03.2026.

15.06.2026 до суду надійшла заява позивача, в якій він просив:

- встановити спосіб і порядок виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 у справі № 520/20987/25 шляхом стягнення з Господарського суду Луганської області (просп. Науки, 5, м. Харків, 61612, код: 02844564) за рахунок його бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 «Суддівська винагорода» на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) невиплаченого залишку заборгованості з суддівської винагороди за період з 01.05.2025 по 31.07.2025 у розмірі 166 680,00 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Луганської області, Державної судової адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2026, заяву від 14.06.2026 про встановлення способу і порядку виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 у справі № 520/20987/25 задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, із посиланням на обставини справи, зазначає, що в оскаржуваній ухвалі суд зазначив, що позивачем не доведено неможливості виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 у визначений судом спосіб, що повністю не відповідає дійсності. Так, у заяві про встановлення способу і порядку виконання, з посиланням на конкретні письмові докази, чітко зазначено і доведено, що остаточне рішення суду у цій справі не може бути виконане за рахунок бюджетних призначень боржника за програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», а також за рахунок бюджетної програми 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» через відсутність достатнього фінансування цих програм. Місцевий суд мав встановити ці обставини та вирішити заяву позивача з їх урахуванням, проте не зробив цього. Також у оскаржуваній ухвалі суд повністю проігнорував посилання позивача на позитивний приклад оперативного та повного виконання рішення суду у справі № 520/21575/24 шляхом зміни способу виконання рішення на стягнення з боржника на його користь заборгованості з суддівської винагороди за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 «Суддівська винагорода». Окрім того, в оскаржуваній ухвалі суд дійшов висновку, що законодавством встановлено спеціальний порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державних органів та бюджетних установ, а тому суд під час розгляду заяви в порядку статті 378 КАС України не вправі підміняти собою орган Казначейства та визначати, з якої саме бюджетної програми, за яким кодом економічної класифікації видатків бюджету та з яких рахунків має бути здійснено списання коштів. Такий висновок суду є хибним, він не відповідає змісту статті 378 КАС України, яка передбачає, що єдиною підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Позивач наголошує, що ця норма не містить заборони для суду встановлювати спосіб та порядок виконання рішення суду шляхом визначення конкретних кодів бюджетних програм та кодів економічної класифікації видатків боржника з метою ефективного виконання рішення суду у справі. Висновок суду про те, що задоволення заяви у запропонованій заявником редакції не призведе до встановлення нового способу виконання судового рішення, а призведе до визначення порядку майбутнього списання коштів з бюджетних призначень боржника, що виходить за межі повноважень суду при вирішенні питання в порядку статті 378 КАС України, також суперечить наведеним положенням цієї статті КАС, яка не містить заборони для суду з метою забезпечення виконання судового рішення визначати порядок майбутнього списання коштів з бюджетних призначень боржника. Так само хибним та не заснованим на приписах процесуального закону є висновок суду, що обов`язковість судового рішення не надає права суду на стадії розгляду заяви за статтею 378 КАС України змінити передбачений законом порядок бюджетного виконання такого рішення або визначити інше джерело списання коштів лише з мотивів більш швидкого чи ефективного фактичного виконання. Також в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин приписи частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», за якими виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Уважає, що в даному випадку за всіма обставинами справи у суду першої інстанції були наявні всі підстави для задоволення заяви про встановлення способу і порядку виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 у справі № 520/20987/25, з огляду на що оскаржувана ухвала про відмову в її задоволенні підлягає скасуванню апеляційним судом.

Від Державної судової адміністрації України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваній ухвалі, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а судове рішення – без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20 та від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі “Шмалько проти України” (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі “Валерій Фуклєв проти України” від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі “Шмалько проти України” від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України” від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі “Apostol v. Georgia” від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справі №140/279/21.

Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”. Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а.

Порядок та підстави зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовані ст. 378 КАС України.

Варто зазначити, що Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень” від 21.11.2024 року №4094-IX, який набрав чинності 19.12.2024, були внесені суттєві зміни до положень статті 378 КАС України, зокрема, й у частині зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Так, відповідно до змісту частин 1, 3 ст. 378 КАС України (у редакції Закону №4094-IX, що діє з 19.12.2024 року), за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.

Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.

Водночас такий процесуальний механізм не може бути використаний для зміни змісту судового рішення, визначення нових прав та обов`язків сторін, вирішення нового спору або встановлення судом порядку бюджетного фінансування чи казначейського обслуговування виконавчого документа поза межами резолютивної частини рішення, що підлягає виконанню.

Як слідує з матеріалів справи, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 у справі № 520/20987/25 вже вирішено вимогу майнового характеру шляхом стягнення з Господарського суду Луганської області на користь ОСОБА_1 заборгованості з суддівської винагороди за період з 01.05.2025 по 31.07.2025 у розмірі 166680,00 грн.

Таким чином судове рішення, спосіб і порядок виконання якого просить встановити або змінити заявник, уже містить суму, яка підлягає стягненню з відповідача та підлягає виконанню як рішення про стягнення коштів з боржника - Господарського суду Луганської області.

Зі змісту поданої заяви та апеляційної скарги слідує, що заявник просить встановити спосіб і порядок виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 шляхом стягнення з Господарського суду Луганської області за рахунок його бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя за КПКВК 0501020 та КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» невиплаченого залишку заборгованості з суддівської винагороди.

Отже, фактично заявник просить суд не змінити спосіб виконання судового рішення з одного виду на інший, а визначити конкретне джерело та бюджетну класифікацію, за рахунок яких має здійснюватися списання коштів під час виконання виконавчого документа.

Суд зазначає, що питання визначення конкретної бюджетної програми, коду економічної класифікації видатків бюджету, рахунків, з яких має здійснюватися безспірне списання коштів, а також черговості та процедури такого списання належить до сфери застосування спеціального бюджетного законодавства та законодавства, яке регулює порядок казначейського обслуговування бюджетних коштів, і вирішується уповноваженими органами на стадії виконання виконавчого документа.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Пунктом 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства.

Абзацом десятим пункту 25 Порядку № 845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», головним розпорядником якої є ДСА України, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Так, Верховний Суд у постанові від 09.06.2022 у справі № 280/136/21 урахував, що "у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень – КПКВ 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів”, призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. За таких обставин, на думку колегії суддів, наявні правові підстави для стягнення на користь позивачки суми невиплаченої у спірному періоді суддівської винагороди за рахунок коштів, передбачених для виконання рішень судів на користь суддів".

Окрім того, пунктами 47-49 Порядку № 845 врегульовано особливості безспірного списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, у тому числі порядок дій Казначейства у разі недостатності відповідних бюджетних призначень.

Отже, законодавством встановлено спеціальний порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державних органів та бюджетних установ, а тому суд під час розгляду заяви в порядку статті 378 КАС України не вправі підміняти собою орган Казначейства та визначати, з якої саме бюджетної програми, за яким кодом економічної класифікації видатків бюджету та з яких рахунків має бути здійснено списання коштів.

Суд першої інстанції також урахував, що заявником не доведено неможливості виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 у визначений судом спосіб.

Натомість, з матеріалів справи слідує, що виконавчий лист у справі № 520/20987/25 пред`явлений до виконання до органу Казначейства та перебуває на виконанні.

Окрім того, за змістом пояснень учасників справи та поданих заявником додаткових пояснень, виконання судового рішення здійснюється частково, про що свідчить перерахування на користь заявника окремих сум у рахунок погашення заборгованості.

Суд зауважує, що факт тривалого виконання судового рішення, недостатності бюджетних асигнувань за відповідною програмою або перебування виконавчого документа у черзі на виконання не свідчить про наявність підстав для визначення судом іншої бюджетної програми чи коду економічної класифікації видатків бюджету, за рахунок яких має здійснюватися виконання рішення.

Такі обставини, на думку суду першої інстанції, з якою погоджується і колегія суддів, можуть свідчити про складність фактичного виконання судового рішення, однак не надають суду повноважень змінювати встановлений законом порядок бюджетного фінансування та казначейського обслуговування виконавчого документа.

Суд окремо звертає увагу, що заявник просить встановити спосіб і порядок виконання рішення шляхом стягнення невиплаченого залишку заборгованості у розмірі 166680,00 грн шляхом стягнення з Господарського суду Луганської області за рахунок його бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 «Суддівська винагорода».

Водночас задоволення заяви у запропонованій заявником редакції не призведе до встановлення нового способу виконання судового рішення, а призведе до визначення порядку майбутнього списання коштів з бюджетних призначень боржника, що виходить за межі повноважень суду при вирішенні питання в порядку статті 378 КАС України.

Зміна способу і порядку виконання судового рішення не може полягати у встановленні судом для органів Казначейства та боржника спеціального алгоритму бюджетного списання коштів, який не був визначений резолютивною частиною судового рішення та регулюється спеціальними нормами законодавства.

Суд погоджується з доводами відповідачів у тій частині, що визначення в ухвалі конкретної бюджетної програми КПКВК 0501020 та КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода», як джерела виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026, фактично означало б втручання суду у встановлений законом порядок виконання рішень про стягнення коштів з державних органів та бюджетних установ.

При цьому суд наголошує, що відмова у задоволенні цієї заяви не скасовує обов`язку виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 у справі №520/20987/25 та не звільняє боржника, Державну судову адміністрацію України чи органи, на які законом покладено функції казначейського обслуговування бюджетних коштів, від обов`язку забезпечити її виконання у порядку, визначеному законом.

Однак обов`язковість судового рішення не надає права суду на стадії розгляду заяви за статтею 378 КАС України змінити, передбачений законом порядок бюджетного виконання такого рішення або визначити інше джерело списання коштів лише з мотивів більш швидкого чи ефективного фактичного виконання.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заявником не доведено наявності обставин, які у розумінні частини третьої статті 378 КАС України свідчать про необхідність встановлення або зміни способу чи порядку виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 у запропонований заявником спосіб.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на позитивний приклад оперативного та повного виконання рішення суду у справі № 520/21575/24 шляхом зміни способу виконання рішення на стягнення з божника на його користь заборгованості з суддівської винагороди за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020) за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2113 «Суддівська винагорода», не можуть бути враховані колегією суддів, оскільки в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не у рішеннях (постановах) судів першої (апеляційної) інстанції.

Ураховуючи, що постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 вже містить стягнення грошової суми з Господарського суду Луганської області, виконавчий документ перебуває на виконанні, судове рішення частково виконується, а заявлене клопотання фактично зводиться до визначення судом конкретної бюджетної програми та коду економічної класифікації видатків бюджету для списання коштів, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення.

Отже, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, статті 378 КАС України, при розгляді заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58), згідно з якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів уважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені положення процесуального законодавства та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу у справі слід залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 у справі № 520/20987/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua