Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №520/10334/26
Суддя: Русанова В.Б.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 р.Справа № 520/10334/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 (головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А.) у справі №520/10334/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив:
визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті грошової допомоги, передбаченої п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";
зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, передбачену п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 задоволено позов.
ГУ ПФУ в Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просило скасувати останнє та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що грошова допомога, передбачена п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у розмірі десяти місячних пенсій , виплачується особам які досягли пенсійного віку, працювали в закладах та установах державної або комунальної власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.п."е"-"ж" ст.55 Закону України " Про пенсійне забезпечення" і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років) на таких посадах, а також якщо вони не отримували будь-яку пенсію.
Позивач на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 Закону 1058, не працював в закладах та установах державної або комунальної власності на посадах, робота на яких дає права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.п."е"-"ж" ст.55 Закону України " Про пенсійне забезпечення" .
Зазначені в довідці від 07.06.2021 №486, виданої Державною установою “Інститут дерматології та венерології Національної академії медичних наук України” посади, на яких позивач працював (молодший науковий співробітник, науковий співробітник), не передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (із змінами), тому підстави для зарахування до спеціального стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, періоду роботи з 03.07.1990 по 07.06.2021, відсутні.
Зазначає, що ГУ ПФУ в Харківській області діяло правомірно та відповідно до норм чинного законодавства.
Вважає, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими, а тому помилково задоволені судом першої інстанції.
Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу.
На підставі положень ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач перебуває на обліку та отримує пенсію за віком згідно з Законом України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 24.05.2021.
01.12.2025 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення та виплати грошової допомоги, передбачену п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії.
Листом від 29.12.2025 №46786-48342/У-03/8-2000/25 відповідач повідомив, що право на пенсію за вислугу років визначається по займаній посаді за основним місцем роботи, зарахування до спеціального стажу періодів роботи за сумісництвом на посадах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 4.11.1993р. № 909 (із змінами), законодавством не передбачено. Зазначено, що відповідно до довідки від 07.06.2021 р. №486, виданої Державною установою "Інститут дерматології та венерології Національної академії медичних наук України" ОСОБА_1 працював: з 03.07.1990 на посаді молодшого наукового співробітника відділення венерології епідеміологічних дерматовенерологічних захворювань: з 01.04.1991 на посаді молодшого наукового співробітника відділення венерології; з 01.05.2000 на посаді наукового співробітника відділення венерології; з 01.01.2006 на посаді наукового співробітника відділення інфекцій, що передаються статевим шляхом по 07.06.2021. Вищевказані посади не передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 4.11.1993 №909 (із змінами), а тому підстави зарахування до спеціального стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, періоду роботи з 03.07.1990 по 07.06.2021 відсутні.
Позивач, вважаючи, що відповідачем допущено протиправні дії щодо відмови йому у призначенні та виплаті грошової допомоги, передбаченої п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", звернувся з позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем дотримані усі необхідні умови для призначення та виплати спірної грошової допомоги, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини у сфері призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовані Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі по тексту - Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-VI).
Згідно зі ст.2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії, до яких відносяться: пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон №1058-IV.
Відповідно до ст.4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
При цьому, п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV визначено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Пунктом «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 (далі по тексту - Порядок №1191).
Відповідно до п.2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» і «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком № 909.
Грошова допомога надається особам, яким, починаючи з 01 жовтня 2011 року, призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е»-«ж» ст.55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію (п.5 Порядку №1191).
Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й виходом на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 462/5636/16-а, від 19.03.2019 у справі № 466/5637/17.
Синтаксичний аналіз п.7.1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV та п.5 Порядку №1191 дає підстави для висновку, що умовою наявності права на отримання вказаної грошової допомоги є не відсутність факту отримання особою будь-якого іншого виду пенсії на момент виходу на пенсію за віком, а відсутність такого факту до моменту виходу на цю пенсію, тобто в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. При цьому законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком.
Відтак, отримання вказаної грошової допомоги визначене законодавцем як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові Верховного Суду від 27.11.2018 № 328/1619/17.
Відповідно до п.7 Порядку №1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Суть зазначеної грошової допомоги полягає в додатковій гарантії для працівників, які працювали в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е - ж ст. 55 Закону №1788-ХІІ.
Наявність такої гарантії спонукає осіб працювати саме в установах державної або комунальної форми власності і набувати необхідний стаж у зазначених установах.
Аналізуючи положення п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, останні передбачають наступні умови отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення:
особи, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" ст.55 Закону №1788-ХІІ;
наявність страхового стажу (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах,
не отримання будь-якої пенсії до того.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 15.06.2022 у справі №200/854/19-а, від 22.02.2024 у справі №260/323/20.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку та отримує пенсію за віком згідно з Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 24.05.2021.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 у справі №520/18906/23, яке набрало законної сили 26.01.2024, зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області провести ОСОБА_1 за зверненням від 18.05.2023 перерахунок пенсії з 18.05.2022 шляхом включення до страхового стажу періоду роботи 01.01.2004 - 21.05.2021 у подвійному розмірі у порядку ст.60 Закону №1788-ХІІ та провести виплату пенсії з урахуванням раніше здійснених платежів.
На виконання рішення суду позивачу проведено перерахунок з 18.05.2022 та зараховано до страхового стажу період роботи 01.01.2004-21.05.2021 у подвійному розмірі у порядку ст.60 Закону №1788-ХІІ.
Відтак, страховий стаж позивача складає 74 роки 1 місяць 13 днів (страховий стаж зараховано по 30.06.2023), що підтверджується листом відповідача від 03.07.2024.
Судом встановлено, що позивач досяг пенсійного віку, має достатній страховий стаж, понад 35 років , раніше пенсію не отримував .
Підставою відмови пенсійним органом у виплаті позивачу спірної грошової допомоги слугувало те, що посади "молодший науковий співробітник" та "науковий співробітник" не передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 4.11.1993р. № 909 (із змінами), тому підстави для зарахування до спеціального стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, періоду роботи з 03.07.1990 по 07.06.2021 відсутні.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно зі ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок №637).
Згідно з п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У п.3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Так, станом на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 Закону №1058-ІV, позивач працював в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Окрім того, згідно довідки ДУ "Інститут дерматології та венерології Національної академії медичних наук України" від 27.02.2023 №87 (а.с.27) позивач з 26.10.1989 по цей час працює в Державній установі «Інститут дерматології та венерології НАМН України» на посадах:
з 26.10.1989 на посаді лікаря дерматовенеролога відділення венерології (наказ про прийняття на роботу № 142-Л від 25.10.1989) по 03.07.1990 (наказ про переведення № 98-Л від 04.07.1990);
з 03.07.1990 на посаді молодшого наукового співробітника відділення венерології, епідеміології дерматовенерологічних захворювань (наказ про переведення № 98-Л від 04.07.1990);
з 01.04.1991 на посаді молодшого наукового співробітника відділення венерології (наказ про переведення №33-Л від 29.03.1991);
з 01.05.2000 на посаді наукового співробітника відділення венерології (наказ про переведення № 66-0 від 28.04.2000);
з 01.01.2006 на посаді наукового співробітника відділення інфекцій, що передаються статевим шляхом (наказ № 1-0 від 03.01.2006 р.);
з 27.01.2011 у зв`язку з перейменуванням відділення на посаді наукового співробітника відділу інфекцій, що передаються статевим шляхом (наказ № 12-0 від 27.01.2011) по цей час.
Наведене вище узгоджується із записами в трудовій книжці позивача.
Так, дійсно у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 №909 (далі по тексту - Перелік №909) в переліку посад не зазначено конкретно "молодший науковий співробітник" та "науковий співробітник".
Разом з тим, у вказаній постанові Кабінету Міністрів України зазначено: "лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладав, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установ з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Згідно з довідкою ДУ "Інститут дерматології та венерології Національної академії медичних наук України" від 27.02.2023 №88 (а.с.12), позивач працював в Державній установі „Інститут дерматології та венерології НАМН України" за сумісництвом:
з 03.12.2001 на 0,25 ставки лікаря-дерматовенеролога відділення венерології (наказ про зарахування №173-0 від 03.12.2001) до 18.08.2002 (наказ про звільнення №96-0 від 15.08.2002);
з 09.09.2002 на 0,25 ставки лікаря-дерматовенеролога відділення венерології (наказ про зарахування №109-0 від 09.09.2002) до 31.07.2003 (наказ про звільнення №92-0 від 01.08.2003);
з 01.10.2003 на 0,25 ставки лікаря-дерматовенеролога відділення венерології (наказ про зарахування №120-0 від 30.09.2003) до 15.08.2004 (наказ про звільнення №90-0 від 13.08.2004);
з 01.10.2004 на 0,25 ставки лікаря-дерматовенеролога відділення венерології (наказ про зарахування №118-Л від 01.10.2004) до 21.08.2005 (наказ про звільнення №83-0 від 15.08.2005);
з 05.09.2005 на 0,25 ставки лікаря-дерматовенеролога відділення венерології (наказ про зарахування №94-Л від 05.09.2005), до 20.08.2006 (наказ про звільнення №74-0 від 17.08.2006);
з 01.09.2006 на 0,25 ставки лікаря-дерматовенеролога відділення венерології (наказ про зарахування №77-0 від 31.08.2006), до 31.12.2008 (наказ про звільнення №1-0 від 05.01.2009).
з 02.02.2009 на 0,25 ставки лікаря-дерматовенеролога відділення венерології (наказ про зарахування №10-0 від 02.02.2009), до 24.08.2009 (наказ про звільнення №79-0 від 20.08.2009).
з 01.10.2009 на 0,25 ставки лікаря-дерматовенеролога відділення венерології (наказ про зарахування №98-0 від 01.10.2009), до 30.08.2010 (наказ про звільнення №77-0 від 27.08.2010).
з 01.10.2010 на 0,25 ставки лікаря-дерматовенеролога відділення венерології (наказ про зарахування №96-0 від 01.10.2010), до 29.08.2011 (наказ про звільнення №84-0 від 26.08.2011).
з 04.10.2011 на 0,25 ставки лікаря-дерматовенеролога відділення венерології (наказ про зарахування №106-0 від 04.10.2011), до 29.12.2012 (наказ про звільнення №142-Л від 29.12.2012).
ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України» є державним лікарняним закладом.
Як вірно зазначено судом першої інстанції , Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність" у п.1 ст.31 закріплює, що основними посадами наукових працівників наукових установ (їхніх філій, інших відокремлених підрозділів), наукових підрозділів юридичних осіб державної та інших форм власності є, зокрема, науковий співробітник, молодший науковий співробітник.
Відповідно до Державного класифікатора України, Класифікатора професій ДК 003-95, посада науковий співробітник (лікувальна справа, крім стоматології) код 2221.1 (23667) належить до посад лікарів та середнього медичного персоналу, незалежно від найменування посад, що передбачені Переліком №909.
При цьому, колегія суддів враховує, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що перелік закладів, установ освіти і посад, визначений Переліком №909, містить прогалини, що зумовлює обмеження права працівників охорони здоров`я на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV.
У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).
Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади віддали повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, під час розгляду заяви позивача про призначення грошової допомоги відповідач не здійснив належного аналізу поданих заявником документів, що призвело до необґрунтованих висновків про відсутність підстав для зарахування до спеціального стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, періоду роботи на посадах «молодший науковий співробітник» та «науковий співробітник» з 03.07.1990 по 07.06.2021.
Оскільки позивач дотримався необхідних умов для призначення та виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, яка передбачена п.7-1 Перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», останній має право на її отримання, а тому дії відповідача щодо відмови у її призначенні та виплаті є протиправними.
Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власних дій, що предметом оскарження у даній справі.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з частинами 1-3 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 у справі №520/10334/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц
Оригінал: reyestr.court.gov.ua