Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №761/10407/26 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №761/10407/26

Суддя: Левенець Борис Борисович

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 року м. Київ

Унікальний номер справи № 761/10407/26

Суддя в суді першої інстанції: Мєлєшак О.В.

Провадження № 33/824/3782/2026

Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Левенця Б.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 06 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Азербайджанської Республіки, директор ТОВ «АСТОРІЯ21», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП, -

в с т а н о в и в :

Постановою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 06 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у штрафу, передбаченого санкцією статті в розмірі 51 (п`ятдесят одна) гривня на користь держави. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп. (а.с. 79-80).

Не погодившись з вказаною постановою, 13 травня 2026 року захисник ОСОБА_1 - адвокат Чередніченко І.Ю. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП (а.с. 82-92).

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що оскаржувана постанова є незаконною, немотивованою, прийнятою з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права. Висновок суду не ґрунтується на повному та всебічному дослідженні справи. Суд формально підійшов до вивчення обставин справи, неповно з`ясував усі фактичні обставини справи, не надавав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам.

Посилалась на упередженість судді Шевченківського районного суду м. Києва Мєлєшак О.В. в розгляді даної справи.

Вказувала, що відеозапис, долучений до протоколу про адміністративне правопорушення, не може вважатись належним доказом підтвердження факту вчинення правопорушення ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що сам протокол не містить посилань на технічний засіб за допомогою якого здійснено відеозапис, який міститься в додатному до матеріалів файлі, а тому має бути визнаний судом недопустимим доказом у справі.

Сторона захисту неодноразово звертала увагу, що незрозумілим є факт залучення до даної справи ОСОБА_2 як потерпілою від адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП. Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, що підтверджували, що пошкоджений навісний замок на воротах двору на праві власності належить безпосередньо громадянці ОСОБА_3 і що саме цій особі було завдано моральну або майнову шкоду.

Судом першої інстанції було необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про витребування доказів з посиланням на те, що сторона захисту усілякими способами затягує розгляду справи з метою уникнення ОСОБА_1 відповідальності. Суддею в даному випадку знехтувані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на всебічний, повний та об`єктивний розгляд справи.

Крім того, суд допустив порушення положень ч. 2 ст. 268 КУпАП, оскільки розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 .

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 не підтверджені жодними належними доказами у справі (а.с. 82-92).

Особи, які беруть участь у справі до суду 09 листопада 2026 року не прибули, причини неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази.

Так, повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи апеляційним судом 07 вересня 2026 року, 21 вересня 2026 року, 19 жовтня 2026 року і 09 листопада 2026 року повернулись, кожне окремо, із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Поряд з цим про розгляд справи апеляційним судом 07 вересня 2026 року, 21 вересня 2026 року, 19 жовтня 2026 року ОСОБА_1 був сповіщений повідомленням його захисника - адвоката Чередніченко І.Ю. до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення, 21 вересня 2026 року під письмову розписку та 19 жовтня 2026 року об 16:00:55 год. до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення (а.с. 99-135).

При цьому, в судовому засіданні 21 вересня 2026 року захисник ОСОБА_1 - адвокат Чередніченко І.Ю. на запитання суду повідомила про відсутність необхідності залучення перекладача, оскільки ОСОБА_1 розуміє мову судочинства, натомість просила про відкладення розгляду адміністративної справи у зв`язку з хворобою ОСОБА_1 , яке було задоволено судом із відкладенням розгляду справи на 19 жовтня 2026 року, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання апеляційного суду (а.с. 99-116).

19 жовтня 2026 року захисник ОСОБА_1 - адвокат Чередніченко І.Ю. подала клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 19 жовтня 2026 року у зв`язку з хворобою ОСОБА_1 , на підтвердження якого надала медичні висновки про хворобу підзахисного у період 21.09.2026 року -23.09.2026 року та 15.10.2026 року - 17.10.2026 року і таке клопотання повторно було задоволено судом апеляційної інстанції, про що свідчать матеріали справи, протоколи та звукозапис судових засідань (а.с. 124-128).

21 вересня 2026 року потерпіла особа ОСОБА_3 подала письмову заяву в якій зазначила про підтримання раніше наданих пояснень, просила залишити оскаржувану постанову районного суду без змін, а справу розглядати за її відсутності (а.с. 116-117).

Отже судом апеляційної інстанції вжито усіх можливих заходів на забезпечення права апелянта та його захисника взяти участь у розгляді справи апеляційним судом.

У справі GORYACHYY v. Ukraine (№ 43925/18 рішення в цій справі ухвалене Комітетом 24 лютого 2022 року, оприлюднене 15 вересня 2022 року та є остаточним), ЄСПЛ зауважив, що згідно з національним законодавством апеляційний суд мав обов`язок повідомити заявника про майбутню апеляцію та запропонувати йому викласти свої доводи. На відміну від багатьох інших справ, розглянутих ЄСПЛ, де у відповідних матеріалах не було доказів того, що належна кореспонденція була надіслана заявникам (див., наприклад, «Стрижак проти України», № 72269/01, § 39, 8 листопада 2005 року; Hudakova and Others v. Slovakia, № 23083/05, §§ 30-32, 27 квітня 2010 року; і ОСОБА_4 та інші, згадане вище, §§ 36 і 43), у цій справі докази, надані сторонами, показали, що 4 квітня 2016 року апеляційний суд справді надіслав заявнику рекомендованим листом повідомлення про апеляційну скаргу відповідача. Отже, виявляється, що національний суд належним чином дотримався вимоги, встановленої національним процесуальним законодавством.

ЄСПЛ також зазначив, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи (див., наприклад, згадане вище рішення у справі Лазаренко та інші, § 37, і, у контексті статті 8 Конвенції, Foley v. the United Kingdom (dec.), № 39197/98, вересня 2001 року).

Інакше кажучи, органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви заявника про те, що його права за пунктом 1 статті 6 Конвенції були порушені (див. Yeremeyev v. Ukraine, (dec.) [Committee], № 64766/12, §§ 31 і 32, 26 березня року, та Sydorenko v. Ukraine (dec.) [Committee], № 73193/12, § 32, 18 лютого 2021 року).

Крім того, попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

У цій справі ОСОБА_1 є апелянтом, оскільки його захисником - - адвокатом Чередніченко І.Ю. подана апеляційна скарга, розгляд справи неодноразово відкладався у т.ч. за клопотаннями захисника апелянта - адвоката Чередніченко І.Ю., а відтак апелянт ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Чередніченко І.Ю. мали б демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду цієї справи, натомість будь-які заяви із повідомленнями про причини неявки в судове засідання 09 листопада 2026 року від вказаних осіб до суду не надходили, а станом на дату і час проведення судового засідання повітряна тривога не оголошувалась (а.с. 99-135).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Відповідно до ст. 294 КУпАП, неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність перешкод для апеляційного перегляду справи.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення учасників справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ст.ст. 245, 280, 256 КУпАП одним із завдань провадження у справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. Необхідно також встановити, чи вчинено правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, а також інші обставини, які мають значення для справи. Наявним у матеріалах справи доказам, суд повинен дати належну оцінку.

За змістом ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до диспозиції статті 173 КУпАП дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, - тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п`ятнадцяти діб.

Диспозиція статті 173 КУпАП України передбачає, що об`єктивну сторону складу дрібного хуліганства становлять такі альтернативні діяння: 1) нецензурна лайка в громадських місцях; 2) образливе чіпляння до громадян; 3) інші подібні дії, за умови, що кожне із цих діянь порушує громадський порядок і спокій громадян, а обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони цього правопорушення є хуліганський мотив поведінки особи, яка вчиняє зазначені вище дії.

Об`єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері охорони громадського порядку.

Громадський порядок - це обумовлена потребами суспільства система врегульованих правовими та іншими соціальними нормами відносин, що складаються у громадських місцях в процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокійної обстановки суспільного життя, нормальних умов для праці і відпочинку людей, для діяльності державних органів, а також підприємств, установ та організацій.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, передбачає наявність діяння: нецензурну лайку в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та вчинення інших подібних дій, що як наслідок порушують громадський порядок та спокій громадян. При цьому дрібне хуліганство характеризується умислом, тобто особа, яка вчиняє таке правопорушення, усвідомлює, що своїми діями порушує громадський порядок і спокій громадян, та бажає чи свідомо припускає прояв неповаги до суспільства.

Також з диспозиції статті вбачається, що одним з елементів об`єктивної сторони є місце вчинення правопорушення - громадські місця, тобто місця скупчення громадян, проведення громадських заходів тощо.

«Інші подібні дії» у розумінні статті 173 КУпАП є надзвичайно різноманітними. Вони можуть включати в себе (але не обмежуються): вторгнення в громадські місця всупереч забороні певних осіб, які слідкують за порядком; безпідставне порушення спокою громадян телефонними дзвінками, лихослів`я по телефону; співання непристойних пісень; вигуки, свист під час демонстрації кінофільмів; ґвалт, крики з хуліганських мотивів біля вікон громадян у нічний час; справляння природних потреб у не відведених для цього місцях; поява у громадському місці в оголеному вигляді; самовільна без потреби зупинка комунального транспорту; нанесення непристойних малюнків на тротуари, стіни, паркани, двері чи вчинення написів нецензурного змісту; неправдиве повідомлення про смерть родичів, знайомих, якщо це не призвело до тяжких наслідків; грубе порушення черг, яке супроводжується ображенням громадян та проявленням неповаги до них; знищення або пошкодження з хуліганських мотивів якого-небудь майна у незначних розмірах тощо.

Окрім того, ознакою об`єктивної сторони дрібного хуліганства є місце його вчинення, а саме громадське місце, яке дістало законодавче визначення в п. 1 ч. 1 ст.1 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» №2899 від 22.09.2005 року, та визначається, як частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під`їзди, а також підземні переходи, стадіони.

Суб`єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини. Особа усвідомлює, що її дії протиправні, вона передбачає, що в результаті їх здійснення буде порушено громадський порядок і прагне саме цього. Суб`єктивна сторона полягає у неповазі до суспільства, у прагненні показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі.

Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу, як правило, відбуваються в публічних (громадських, людних) місцях, супроводжуються ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством, зневажливому ставленні до загальноприйнятих норм моралі та пристойності.

Таким чином, законодавцем імперативно встановлено, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП, необхідно встановити факт того, що особа дійсно в активній формі, безпричинно, з власної ініціативи чи через незначний привід, порушила громадський порядок і спокій громадян, перешкоджала нормальним умовам їх життєдіяльності чи відпочинку, вчинивши вказані дії в громадському місці.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 742178, ОСОБА_1 07.03.2026 року о 13 год. 35 хв. за адресою: м. Київ, вул. Софіївська, 14, пошкодив навісний замок воріт двору, чим вчинив дрібне хуліганство, за що передбачена відповідальність за ст. 173 КУпАП. Потерпілою зазначено ОСОБА_3 (а.с. 3).

До протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 742178 долучено рапорт працівників поліції, пояснення ОСОБА_1 , пояснення ОСОБА_3 , протокол огляду місця події, відеозапис (а.с. 4-18).

В матеріалах справи міститься рапорт ст. ДОП ВП № 4 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві майора поліції Корповича О. від 10 березня 2026 року, в якому зазначено, що до Шевченківського управління поліції ГУ НП у м. Києві надійшла заява гр. ОСОБА_3 зареєстрована до Єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події № 18352 від 07.03.2026 та додані матеріали, щодо пошкодження навісного замка воріт двору за адресою: АДРЕСА_2 , громадянином ОСОБА_5 . До заяви надано відеозапис з камери відеоспостереження, встановлених у дворі вказаного будинку. В ході перегляду відеозапису встановлено, що до вказаної події причетний гр. ОСОБА_6 ході опитування останній пояснив, що 07.03.2026 о 13 год. 53 хв. вирішив зіпсувати навісний замок встромивши у замкову щілину зубочистку. В подальшому відносно останнього складено адмінпротокол серії ВАД № 742178 (а.с. 4).

Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_7 від 10.03.2026 року вбачається, що 07.03.2026 року близько 14 год. 35 хв., він прибув за адресою: АДРЕСА_2 , та не зміг потрапити у двір будинку так як на воротах висів навісний замок. Дана ситуація його сильно обурила, він вирішив запхнути у замочну щілину зубочистку, що і подальшому і зробив (а.с. 5).

В матеріалах справи міститься також протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 07.03.2026 (а.с. 7-8), пояснення особи ОСОБА_3 (а.с. 9), протокол огляду місця події (а.с. 10-17), а також відеозапис з місця події (а.с. 18).

Апеляційний суд, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, а саме: протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою, в якому викладені обставини вчиненого правопорушення; рапорт поліцейського, який узгоджується з протоколом про адміністративне правопорушення; поясненнях, які були відібрані після події, наявний в матеріалах справи відеозапис, доходить висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.

Посилання представника апелянта на порушення ст. 268 КУпАП стосовно незалучення перекладача суд апеляційної інстанції визнав неспроможними та відхилив, оскільки під час надання пояснень, складання і підписання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_7 не заявляв, що не розуміє української мови та (або) потребує допомоги перекладача.

При цьому, суд апеляційної інстанції 21 вересня 2026 року обговорював питання залучення перекладача, проте захисник ОСОБА_1 - адвокат Чередніченко І.Ю. на запитання суду повідомила про відсутність необхідності залучення перекладача, оскільки ОСОБА_1 розуміє мову судочинства, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання апеляційного суду (а.с. 115).

Доводи апелянта щодо не задоволення районним судом клопотання про витребування замка для огляду, судом відхилені оскільки у письмових поясненнях під час складання і особистого підписання протоколу ОСОБА_7 не заявляв, що не розуміє мови, якою складений протокол і не заперечував фактичних обставин, що не зміг потрапити у двір будинку так як на воротах висів навісний замок та оскільки дана ситуація його сильно обурила, він вирішив запхнути у замочну щілину зубочистку, що і подальшому і зробив (а.с. 5).

Таким чином, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 252 КУпАП, всебічно, повно і об`єктивно дослідивши всі обставин справи в їх сукупності, прийшов до висновку, що постанова суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, є законною та обґрунтованою.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, тому відхиляються судом як необґрунтовані.

Керуючись ст. 294 КУпАП,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 06 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Азербайджанської Республіки, директор ТОВ «АСТОРІЯ21», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя _________________ Б.Б. Левенець

Оригінал: reyestr.court.gov.ua