Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №359/12767/25 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших видів кредиту

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №359/12767/25

Суддя: Соколова Вікторія Вячеславівна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопад 2026 року м. Київ

Справа №359/12767/25

Апеляційне провадження №22-ц/824/10643/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Липченко О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Чирки С.С. 22 січня 2026 року в м. Бориспіль,

у справі за позовом акціонерного товариства «Сенс банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В

Короткий зміст позовних вимог.

У жовтні 2025 року АТ «Сенс банк» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 110 473 грн 26 коп. Вирішити питання судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є правонаступником АТ «Альфа-Банк».

10 вересня 2020 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту №491034322. За цим договором АТ «Альфа-Банк» зобов`язався надати кредит у розмірі 53 635 грн 15 коп., а ОСОБА_1 зобов`язався протягом 60 місяців повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 39,90 % річних. На наступний день АТ «Альфа-Банк» перерахував на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 53 635 грн 15 коп., тобто виконав свої договірні зобов`язання.

Відповідач, в свою чергу, зобов`язання за договором належним чином не виконує. Тому станом на 15 вересня 2025 року у нього виникла заборгованість у розмірі 110 473 грн 26 коп., яку він відмовляється добровільно сплатити. Тому АТ «Сенс Банк» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 110 473 грн 26 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2026 року позовні вимоги АТ «Сенс банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 110 473 грн 26 коп. та судовий збір в розмірі 2 422 грн 40 коп.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2026 року - залишено без задоволення.

Заочне рішення мотивоване тим, що відповідно до наданого письмового розрахунку заборгованості наданої позивачем у ОСОБА_1 станом на 15 вересня 2025 року виникла заборгованість у розмірі 110 473 грн 26 коп., з яких 46 047 грн 03 коп. заборгованість за тілом кредиту та 64 426 грн 23 коп. заборгованості за відсотками. Іншого розрахунку матеріали справи не містять, відповідач з приводу вказаної заборгованості заперечення не направляв. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач добровільно сплатив заборгованість за кредитним договором. Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» належить стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 110 473 грн 26 коп.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги.

Не погодився із вказаним заочним рішенням ОСОБА_1 , ним подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми процесуального та неправильно застосовані норми матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що відповідача не було належним чином повідомлено про предмет та підстави позову. Відповідач не отримував копії позовної заяви та доданих до неї документів.

Посилається на те, що у зв`язку з оголошенням воєнного стану відповідач ОСОБА_1 разом із сином перебуває за межами території України у статусі біженця та відповідно не може реалізувати своє право на ознайомлення з матеріалами справи безпосередньо у суді першої інстанції.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не забезпечив сканування відповідних матеріалів справи у паперовій формі та не долучив їх до матеріалів електронної судової справи. Ненадання доступу судом першої інстанції до електронної справи є порушення права на справедливий суд у розумінні практики ЄСПЛ.

Скаржник звертає увагу, що таким чином його було безпідставно позбавлено процесуального права подати заяву про застосування строків позовної давності.

Зазначає, що судом не було враховано висновки Верховного Суду щодо порушення права кредитодавця з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, а також щодо нарахування процентів. Позивачем було нараховано проценти саме на прострочену заборгованість відповідача (стаття 1048 ЦК України), а не проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України), як того вимагає чинне законодавство.

Посилається на те, що в оскаржуваному рішенні не зазначено мотивів прийняття або відхилення вище зазначених скаржником аргументів, доводів, а саме по собі рішення є незрозумілим та належним чином невмотивованим.

На підставі викладеного, просить скасувати заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Процесуальні дії учасників справи та суду.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись в порядку визначеному процесуальним законом, причини неявки суду не повідомили. А тому колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність вказаних осіб.

В порядку ч.ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з такого.

Фактичні обставини справи.

10 вересня 2020 року ОСОБА_1 підписав Анкету-Заяву про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк» (т. 1 а.с. 91).

Також, 10 вересня 2020 року ОСОБА_1 підписав оферту на укладення угоди про надання кредиту № 491034322.

В умовах споживчого кредиту зазначених в оферті вказано, що: тип кредиту - «Кредит готівкою», сума кредиту - 53635,15 грн, Процентна ставка, % річних - 39,90%, тип ставки - фіксована. Строк кредиту - 60 місяців. Дата повернення кредиту 11 вересня 2025 року (т. 1 а.с. 84).

10 вересня 2020 року відповідач подав до АТ «Альфа-Банк» клопотання про укладення з ним договору про реструктуризацію заборгованості в сумі 53635,15 грн строком на 60 міс. Обравши термін кредиту, дату погашення та суму щомісячного платежу, зобов`язався, у термін та в розмірах, встановлених договором реструктуризації, здійснити погашення кредиту щомісяця (згідно графіку) (т.1 а.с. 86).

Додатком № 1 до Угоди про надання кредиту є «Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг» підписаний позивачем та відповідачем (т.1 а.с. 88).

Окрім цього в день підписання договору було також підписано й паспорт споживчого кредиту, повідомлення про доходи (т.1 а.с. 87, 89, 90).

11 вересня 2020 року АТ «Сенс Банк» перерахувало відповідачу 53635,15 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 225428 (т.1 а.с. 50).

12 серпня 2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року (т.1 а.с. 55-81).

Досудовою вимогою представник АТ «Сенс Банк» звернувся до відповідача щодо погашення заборгованості в розмірі простроченого боргу, а у випадку не виконання - достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і несплачені станом на 24 березня 2025 року проценти за користування кредитом, комісії, в сумі 101100,46 грн (т.1 а.с. 83). Дані про дату направлення АТ «Сенс Банк» та дату отримання ОСОБА_1 цього листа в матеріалах справи відсутні.

Випискою по особовому рахунку відповідача ОСОБА_1 за період з 10 вересня 2020 року по 15 вересня 2025 року підтверджено, що АТ «Сенс Банк» свої зобов`язання виконало належним чином, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами (в межах встановленого кредитного ліміту), в поряду та на умовах, передбачених Договором, а також вбачається, що по рахунку обліковується заборгованість (т.1 а.с. 12-49).

Згідно з долученого позивачем розрахунку заборгованості, відповідачем ОСОБА_1 частково здійснювалося внесення коштів на погашення заборгованості, останній платіж - 11 травня 2022 року, а в загальному сплачено 7588,12 грн. З наданого розрахунку заборгованості також вбачається, що вказані платежі були враховані позивачем при визначені загального розміру заборгованості. В подальшому починаючи з червня 2022 року і по вересень 2025 року, жодних платежів від відповідача на виконання умов договору та погашення заборгованості не надходило, у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 110473,26 грн, яка складається з тіла кредиту - 46047,03 грн та відсотків - 64426,26 грн (т.1 а.с.51-52).

Застосовані норми права.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За змістом частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно до ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц викладено правовий висновок про те, що презумпція правомірності правочину означає визнання його таким, що породжує відповідні цивільні права та обов`язки, доки зазначена презумпція не буде спростована в установленому законом порядку.

У постанові від 28 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 444/9519/12 зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Права та інтереси позивача у цих правовідносинах забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Виходячи із правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

У свою чергу позичальник наділений правом заперечувати як укладення кредитного договору, так і факт отримання коштів. Проте, у разі твердження про повне чи часткове виконання зобов`язання, позичальник повинен підтвердити це належними доказами, які свідчать про своєчасне повернення суми кредиту та сплату нарахованих відсотків.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Однак під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 зазначав, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 367/2259/15 зазначено, що оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) зазначено, що: «обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання … є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства».

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд.

З наведених обставин справи вбачається, що 10 вересня 2020 року між АТ «Альфа-Банк» (найменування якого змінено на АТ «Сенс Банк») та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 491034322 шляхом підписання оферти, Анкети-заяви про акцепт Публічної пропозиції, Графіка платежів та Паспорта споживчого кредиту.

За умовами вказаного договору позичальнику надано кредит у розмірі 53 635, 15 грн зі сплатою 39,90 % річних строком на 60 місяців (з кінцевою датою повернення до 11 вересня 2025 року).

Позивач у повному обсязі виконав свої зобов`язання, перерахувавши кошти позичальнику, що підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача за період з 10 вересня 2020 року по 15 вересня 2025 року.

Апеляційний суд враховує, що кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.

Станом на 15 вересня 2025 року виникла заборгованість у розмірі 110 473,26 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 46 047,03 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 64 426,23 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем неправомірно нараховано проценти за користування кредитом за статтею 1048 ЦК України замість застосування відповідальності за статтею 625 ЦК України, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

За змістом статей 6, 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, які становлять його зміст і є обов`язковими для виконання. Підписавши 10 вересня 2020 року оферту на укладення угоди про надання кредиту № 491034322, Анкету-заяву, Паспорт споживчого кредиту та Графік платежів (Додаток № 1 до Угоди), відповідач ОСОБА_1 погодився з усіма істотними умовами кредитування. Вказаними документами сторони чітко узгодили, що тип процентної ставки є фіксованим, її розмір становить 39,90 % річних, а строк кредитування визначено тривалістю 60 місяців - з кінцевою датою повернення кредиту до 11 вересня 2025 року.

У матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними укладеного між сторонами договору або окремих його умов у судовому порядку.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості убачається, що нараховані проценти у розмірі 64 426,23 грн є саме платою за правомірне користування наданими кредитними коштами за договором за погодженою фіксованою ставкою 39,90 % річних, замість безпідставно стверджуваних відповідачам штрафних санкцій чи відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Нарахування вказаних процентів здійснено позивачем виключно в межах погодженого сторонами строку дії кредитного договору до 11 вересня 2025 року, що повністю відповідає положенням статей 526, 1048, 1054 ЦК України, умовам підписаного відповідачем Графіка платежів та усталеній судовій практиці щодо збереження обов`язку зі сплати процентів за користування кредитом протягом усього строку, на який він надавався.

Відповідач відповідно до вимог частин першої та шостої статті 81 ЦПК України належних, допустимих та достатніх доказів на спростування наданого банку розрахунку заборгованості або доказів її погашення суду не надав.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 110 473, 26 грн є правильним по суті.

Оцінюючи доводи відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності, апеляційний суд виходить із наступного.

Загальний строк позовної давності визначений у законодавстві строком три роки, проте на час дії карантину, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-2, цей строк був зупинений. Отже, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і був відновлений з 04 вересня 2025 року.

Позовні вимоги АТ «Сенс Банк» стосуються заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором від 10 вересня 2020 року, де останній платіж було здійснено ОСОБА_1 11 травня 2022 року.

З огляду на наведені приписи норм матеріального права та усталену судову практику, станом на 11 травня 2022 року (момент виникнення прострочення зобов`язання) вже діяли норми пунктів 12 та 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо продовження позовної давності на період дії карантину та воєнного стану.

Відтак, на час звернення АТ «Сенс Банк» до суду з цим позовом у жовтні 2025 року визначений ЦК України строк позовної давності не є таким, що закінчився, а тому відсутні підстави для застосування наслідків у вигляді відмови у задоволені позовної вимог повністю або частково.

Щодо доводів апеляційної скарги про процесуальні порушення (відсутність направлення матеріалів позову, відсутність розгляду клопотань та відсутність доступу до електронної справи).

Колегія суддів оцінює доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та позбавлення його права на справедливий суд через неможливість ознайомлення з матеріалами справи та неприєднання сканованих документів до підсистеми «Електронний суд» з урахуванням такого.

Як убачається з матеріалів справи, позивач АТ «Сенс Банк» реалізував своє право на звернення до суду шляхом подання позовної заяви в електронній формі через підсистему «Електронний суд».

Згідно з частиною сьомою статті 43 ЦПК України у разі подання до суду документів в електронній формі учасник справи зобов`язаний надати до суду доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих документів.

Матеріали справи свідчать, що на виконання вказаних вимог процесуального закону позивачем було направлено копію позовної заяви з доданими до неї документами на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними доказами поштового відправлення (т. 1 а.с. 10-11).

Крім того, відповідно до частин першої та другої статті 128 ЦПК України суд першої інстанції належним чином вживав заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи за адресою його зареєстрованого місця проживання в порядку, визначеному ЦПК України.

Сам по собі факт перебування відповідача за межами України у статусі біженця під час дії воєнного стану не звільняє особу від процесуальних обов`язків та не є автоматичною підставою для скасування ухваленого судового рішення. Відповідач не був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права через уповноваженого представника на території України.

Стосовно доводів про неприєднання сканованих матеріалів до електронної справи, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення неправильного рішення.

Верховним Судом наголошено, що правило про те, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, стосується випадків, коли процесуальні недоліки не призводять до порушення основних засад цивільного судочинства та не впливають на підсумкову правильність вирішення спору.

Оскільки позивачем та судом першої інстанції було дотримано вимог процесуального закону щодо надсилання документів та повідомлення відповідача, а рішення суду є правильним по суті, наведені відповідачем процесуальні недоліки не призвели до помилкового вирішення спору та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного заочного рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування заочного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2026 року немає.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: О.В. Желепа

Н.В. Поліщук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua