Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №755/6539/26 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи щодо стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - 1/4, на двох дітей - 1/3, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №755/6539/26

Суддя: Ящук Тетяна Іванівна

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/11735/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року м. Київ

Справа № 755/6539/26

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2026 року, постановлену у складі судді Хромової О.О.,

у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на дитину,

встановив:

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2026 року у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на утримання дитини - відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник стягувача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення питання про видачу судового наказу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що правове обмеження максимальної суми є автоматичним складником вимоги про стягнення аліментів, який не залежить від волевиявлення сторін та не може бути змінений судом. Зазначення в заяві лише арифметичної частки без текстового дублювання встановленого законом ліміту не є виходом за межі ст. 161 ЦПК України, оскільки правова конструкція норми не передбачає іншого (альтернативного) порядку розрахунку цієї частки.

Стягувач посилається на принцип jura novit curia («суд знає закон»), аргументуючи скаргу тим, що у заяві порушувалося питання про стягнення з боржника 1/4 частки доходу (заробітку), а встановлений ліміт десять прожиткових мінімумів є імперативною частиною ст. 161 ЦПК України, а тому при видачі наказу суд повинен був застосувати її в цілому.

Боржник не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає апеляційному перегляду ухвали суду відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про відмову у видачі судового наказу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, справу розглянуто апеляційним судом відповідно до статті 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

З`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що заявлена вимога не відповідає статті 161 ЦПК України, що є підставою для відмови у видачі судового наказу.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає нормам процесуального права.

Відповідно до матеріалів справи, 30 квітня 2026 року стягувач ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою, в якій просила видати судовий наказ, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь стягувача аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) (а.с. 1 зворот).

До заяви про видачу судового наказу стягувач надала, зокрема, свідоцтво про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 , виданого 26 березня 2025 року Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), відповідно до якого батьками дитини зазначено стягувача і боржника (а.с. 7).

Невідповідність вимоги заяви про видачу судового наказу статті 161 ЦПК України судом першої інстанції мотивована тим, що стягувач у заяві не зазначила фразу «але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку», тобто максимальний розмір аліментів, що можуть бути стягнуті в порядку наказного провадження (а.с. 13).

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

В пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини зазначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

За ст. 4 Конвенції держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав Держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного співробітництва.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

За змістом частин першої і п`ятої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Згідно з пунктом 1 частини другої і частини п`ятої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження. Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

У частинах першій та другій статті 160 ЦПК України вказано, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 161 ЦПК України підставою для видачі судового наказу є заявлення вимоги про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Підставою для відмови у видачі судового наказу є пред`явлення вимоги, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу (пункт 3 частини першої статті 165 ЦПК України).

Відповідно до частин першої і другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналізуючи наведені норми процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що підставою для відмови у видачі судового наказу за пунктом 3 частини першої статті 165 ЦПК України є пред`явлення вимоги, що не передбачена в переліку вимог, наведеного в статті 161 ЦПК України, наприклад, про стягнення аліментів у розмірі, який не передбачений статтею 161 ЦПК України.

При цьому, зазначення у заяві про видачу судового наказу фрази «але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку» не є обов`язковим для стягувача, оскільки граничний розмір аліментів за заявою про видачу судового наказу встановлений законом та не потребує додаткового правового врегулювання з боку суду.

У заяві стягувач просила стягнути з боржника аліменти у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) боржника, зазначений розмір відповідає розміру аліментів, що може бути стягнутий в порядку наказного провадження, а отже стягувач заявила вимогу, що передбачена ст. 161 ЦПК України.

Відмова у видачі судового наказу за даних обставин є непропорційною, оскільки призводить до відстрочення судового захисту майнових прав та інтересів дитини, що не відповідає вимогам своєчасності (процесуальної економії) та принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, оскільки є надмірно формальною та не переслідує жодної легітимної мети.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що зазначення в заяві лише арифметичної частки без текстового дублювання встановленого законом ліміту не є виходом за межі ст. 161 ЦПК України, оскільки правова конструкція норми не передбачає іншого (альтернативного) порядку розрахунку цієї частки.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді ухвали місцевого суду, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2026 року - скасуванню, справу слід направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 379, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2026 року - скасувати, справу № 755/6539/26 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua