Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №369/9225/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/13461/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року м. Київ

Справа № 369/9225/26

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 червня 2026 року, постановлену у складі судді Дубас Т.В.,

у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини з ОСОБА_3 ,

встановив:

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2026 року у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_4 про стягнення аліментів з ОСОБА_5 на утримання дитини - відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду, представник стягувача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що до заяви були подані всі документи, сформульовані вимоги заяви відповідають ст. 161 ЦПК України, у зв`язку з чим підстав для відмови у видачі наказу не було.

У відзиві на апеляційну скаргу боржник ОСОБА_3 просить відмовити в її задоволенні, ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що між сторонами існує спір про право, тоді як наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум, щодо яких відсутній спір або про наявність спору заявнику не відомо.

Боржник посилається на те, що він добровільно перераховує кошти на утримання сина і не заперечує проти обов`язку матеріально утримувати його.

На стадії провадження в суді першої інстанції заяву було подано у письмовій формі, що не заборонено процесуальним законом і до заяви було додано документи, що підтверджують повноваження: договір про правничу допомогу, ордер.

Боржник вважає необґрунтованим посилання стягувача на постанову Київського апеляційного суду від 21.04.2025 у справі № 753/24667/24, стверджуючи про відмінність фактичних обставин цієї та порівнюваної справи.

Крім цього, боржник посилається на те, що на його утриманні перебуває мати.

Відмова у видачі судового наказу не позбавляє стягувача можливості звернутися до суду з позовною заявою.

11 серпня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення представника стягувача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в який представник зазначив, що вимога про сплату аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку встановлена законом, а отже може стягуватися в будь-якому провадженні та не може бути меншою.

Фактичні обставини у справі № 753/24667/24 ідентичні обставинам цієї справи.

Стягувач вказує на те, що боржник надав 19 квитанцій про сплату аліментів з 01 червня 2026 року по 20 липня 2026 року, проте ці кошти стягувачу доводилося щоразу просити в боржника, принижуватись та вмовляти боржника отримати допомогу на дитину, а боржник вдає вигляд, що добровільно сплачує аліменти.

Стягувач заперечує проти аргументів боржника, оскільки у боржника є ще двоє сестер, він є наймолодшою дитиною, а відтак - він не єдиний, хто має забезпечувати матір.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про відмову у видачі судового наказу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, справу розглянуто апеляційним судом відповідно до статті 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

З`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існує спір, а тому заява не підлягає розгляду за правилами наказного провадження, оскільки для цього виду судового провадження характерним є безспірність вимог.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає нормам процесуального права.

Згідно з матеріалами справи, у травні 2026 року стягувач ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою, в якій просила видати судовий наказ про стягнення з боржника ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня подання заяви і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 2).

Заява мотивована тим, що стягувач перебувала у шлюбі з боржником, під час якого в них народився син ОСОБА_7 . З квітня 2023 року шлюбні відносини припинено, боржник проживає окремо від стягувача та сина, матеріальну допомогу не надає, що стало підставою звернення до суду з цією заявою (а.с. 1, 2).

28 травня 2026 року боржник подав до суду першої інстанції заперечення проти заяви про видачу судового наказу, мотивувавши їх тим, що стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки від заробітку боржника не враховує майнового становища обох батьків, не враховує реальні потреби дитини та принципу рівності обох батьків щодо утримання дитини, передбаченого ст. 180 СК України. Стягнення в зазначеному розмірі, враховуючи розмір щомісячного грошового забезпечення військовослужбовця в бойовому підрозділі, є неспівмірним та може призвести до стягнення значної суми коштів.

Крім цього, боржник стверджував, що добровільно утримує сина, систематично переказуючи кошти, та вказав на те, що в установі банку відкрито картку на ім`я стягувача, а картка прив`язана до рахунку IBAN НОМЕР_1 , який належить боржнику. Тобто, фактичним власником рахунку та розпорядником коштів є саме боржник, який відкрив додаткову картку на ім`я дружини для забезпечення її поточних витрат на утримання сім`ї.

Також боржник зазначив у письмових запереченнях, що на його утриманні перебуває його мати ОСОБА_8 , яка є особою пенсійного віку та потребує матеріальної допомоги сина.

Стягувач не довела наявність у неї права вимоги в наказному провадженні, зважаючи на те, що вона із сином та боржником проживають за однією адресою, при цьому, дитина і боржник проживають без зареєстрованого у відповідному житлі місця проживання (а.с. 16-20).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 червня 2026 року у видачі судового наказу про стягнення аліментів - відмовлено , оскільки між сторонами наявний спір щодо визначення розміру аліментів, що унеможливлює розгляд справи в наказному провадженні.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження (частина друга статті 19 ЦПК України).

Зокрема, наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо (частина третя статті 19 ЦПК України).

Відповідно до частин першої і другої статті 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб (пункт 4 частини першої статті 161 ЦПК України).

Однією з підстав для відмови у видачі судового наказу, згідно з пунктом 3 частини першої статті 165 ЦПК України, є пред`явлення вимоги, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу.

Відповідно до статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом частин другої і третьої статті 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

У частині другій статті 182 СК України вказано, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

За частинами першою і п`ятою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Таким чином, безспірність заборгованості за вимогою в наказному провадженні визначається, незважаючи на суб`єктивне відношення боржника до виконання обов`язку. При вирішенні питання про наявність чи відсутність спору у справах наказного провадження суд має першочергово брати до уваги не відношення боржника чи стягувача до обов`язку, а керуватися об`єктивним критерієм.

У справах про стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) платника аліментів питання про наявність чи відсутність спору вирішується незалежно від відношення боржника (платника аліментів) до обов`язку з утримання дитини, а насамперед з положень законодавства, що регулюють обов`язок батьків утримувати дітей до досягнення повноліття у взаємозв`язку з нормами, що встановлюють як мінімальний, так і максимальний розмір аліментів, що можуть бути стягнуті з платника аліментів на користь одержувача аліментів на утримання дитини у частці від заробітку (доходу) платника аліментів.

При вирішенні питання за заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у частці, суд має перевірити, зокрема, чи розмір вимоги відповідає встановленому законом розміру аліментів, що можуть бути стягнуті на утримання дитини: на одну дитину може бути стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку. При цьому, у заяві про стягнення аліментів не повинно порушуватися питання про встановлення чи оспорювання батьківства (материнства) та не передбачає залучення інших заінтересованих осіб.

Водночас, матеріальний закон встановлює мінімальний розмір аліментів, який підлягає сплаті платником аліментів щомісяця - не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення повноліття є безумовним, а звернення до суду із заявою про стягнення аліментів в порядку наказного провадження має на меті забезпечити швидкий судовий захист майнових прав та інтересів дитини.

Апеляційний суд зазначає, що з огляду на імперативність норм матеріального та процесуального права з приводу обов`язку батьків утримувати дитину до досягнення повноліття, до предмету доказування у наказному провадженні не входять обставини добровільного утримання батьками своїх дітей чи перебування на їх утриманні інших осіб. Для видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання однієї дитини в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, достатнім є надання доказів, що свідчать про кровне споріднення дитини та платника аліментів, проживання дитини із заявником.

Водночас, питання про відповідність присудженого до стягнення розміру аліментів критеріям, визначеним у статті 182 СК України, є предметом доказування у справах за позовом платника аліментів про зменшення розміру аліментів.

Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про видачу судового наказу, стягувач надала копію свідоцтва про народження сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько вказано боржника ОСОБА_3 (а.с. 7), а також докази сумісного фактичного проживання із сином за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8, 9).

Зважаючи на те, що стягувач фактично заявила вимогу, передбачену пунктом 4 частини першої статті 163 ЦПК України, додала до заяви документи, що підтверджують виникнення у відповідача обов`язку з утримання дитини, підстави для відмови у видачі судового наказу були відсутні, оскаржувана ухвала місцевого суду постановлена з порушенням норм процесуального права, а отже апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність спору між стягувачем та боржником, оскільки в основу цього висновку поклав лише аргументи боржника та не врахував імперативні приписи матеріального та процесуального закону, що дозволяють стягувачу аліментів звернутися з суду із заявою про видачу судового наказу у відповідному розмірі.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 379, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 червня 2026 року - скасувати, справу № 369/9225/26 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.