Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про відшкодування шкоди, з них
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №761/23607/24
Суддя: Стрижеус Анатолій Миколайович
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 листопада 2026 року м. Київ
Справа № 761/23607/24
Провадження № 22-ц/824/7683/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д.,Шкоріної О.І.
секретаря: Узлій М.М.
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2025 року, ухваленого у складі судді Юзькової О.Л., -
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних, внаслідок невиконання грошового зобов`язання та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 31 травня 2022 року Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалив рішення по справі № 640/13946/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про визнання протиправним непроведення перерахунку пенсії Позивачу починаючи з 01 квітня 2019 року. Окружний адміністративний суд м. Києва зобов?язав Відповідача перерахувати та виплатити з 01.04.2019 пенсію Позивачу на підставі Довідки військової частини НОМЕР_1 за № 222/4/164/239/724 від 09 листопада 2020 року (з урахуванням виплачених сум). Разом з тим, суд відмовив Позивачу в перерахунку пенсії без обмеження її максимального розміру. 21 вересня 2022 року Шостий адміністративний апеляційний суд постановив ухвалу по справі № 6640/13946/21, якою відмовив Відповідачу у відкритті апеляційного провадження і повернув його (Відповідача) апеляційну скаргу.
Позивач зазначає, що 21 вересня 2022 року рішення ОАСК по справі № 640/13496/21 набрало законної сили і стало таким, що підлягає виконанню.
12 грудня 2022 року Окружний адміністративний суд м. Києва постановив ухвалу по справі № 640/13946/21, якою виправив описку в резолютивній частині рішення ОАСК від 31 травня 2022 року, що стосувалася виправлення РНОКПП Позивача, тобто виправив описку, що за своєю суттю жодним чином не впливає на зміст рішення ОАСК від 31.05.2022 року по справі № 640/13496/21.
Позивач, враховуючи те, що станом на кінець березня 2023 року Відповідач виконав Рішення ОАСК від 31.05.2022 року лише частково (тільки стосовно підвищення розміру пенсії), але ухилився від виплати Позивачу належних йому доплат за неповністю виплачену пенсію за період з 01 квітня 2019 року по 28 лютого 2023 року, 24 березня 2023 року Позивач направив Відповідачу «Інформаційний запит».
15 травня 2023 року Позивач отримав від Головного управління ПФУ в м. Києві відповідь за № 12817-10831/Г-02/8-2600/23 від 21 квітня 2023 року на свій «Інформаційний запит», з якої вбачається, що Відповідач визнає свою заборгованість перед Позивачем на суму 227 668 грн. 89 коп. Оскільки Відповідач протягом тривалого часу добровільно не виконує Рішення ОАСК від 31.05.2022 року по справі № 640/13946/2, яке ще 21.09.2022 набрало законної сили, Позивач направив Відповідачу «Повторну досудову вимогу», в якій вдруге висунув вимогу добровільно сплатити Позивачу грошові кошти в сумі 227 668 грн. 89 коп.
Позивач зазначає, що станом на день подання позову Відповідач не виконав в добровільному порядку рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2022 року по справі № 640/13496/21, що є порушенням його право на своєчасне отримання недоплачених йому пенсійних виплат. Тому просить суд з урахуванням уточненої позовної заяви стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 311 966,62 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2025 року позов задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 3% річних у розмірі - 17 065,82 грн., інфляційні збитки - 60 648, 35 грн. та в якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, суму в розмірі 10 000,00 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Не погоджуючись з рішенням суду, ГУ ПФУ в м. Києві подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 заперечував проти доводів апеляційної скарги.
В судове засідання сторони не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином відповідно до звітів про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.
ОСОБА_1 подав до апеляційного суду заяву, в якій просив справу розглянути за його відсутності.
За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін.
Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише
у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 31 травня 2022 року Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалив рішення по справі № 640/13946/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про визнання протиправним не проведення перерахунку пенсії Позивачу починаючи з 01 квітня 2019 року.
21 вересня 2022 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 640/13496/21 набрало законної сили.
Відповідно до матеріалів справи, позивач 24.03.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з приводу часткового виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва.
Так, 21.04.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом № 12817-10831/Г-02/8-2600/23 повідомило позивача, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Також зазначено, що у лютому 2021 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2022 у справі № 640/13946/21 Головним управління здійснено перерахунок пенсії позивача в порядку, встановленому судовим рішенням та нараховані кошти в сумі 227 668,89 грн. за період з 01.04.2019 по 28.02.2023. Сума нарахованих коштів обліковується в автоматизованих базах даних обробки пенсійної документації. Крім того зазначено, що погашення заборгованості, обчисленої на виконання судового рішення, здійснюється в порядку черговості в межах відповідних бюджетних асигнувань.
Як зазначає позивач, на день звернення до суду з даним позовом, відповідачем рішення суду не було виконано, не виплачено суми пенсії за період з 01.04.2019 по 31.01.2024, яка становить 227 668,89 грн.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`зок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів, інших правочинів, а також із дій осіб, які хоча і не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дана норма матеріального права визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання.
Дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
В розумінні даної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 5 статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
Згідно із частиною першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.
Наведене вище узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 10 квітня 2018 року в справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), від 11 квітня 2018 року в справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц (14-16цс18).
Зобов`язання, що виникли у відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на підставі судового рішення є грошовими та виражені в національній валюті.
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом
у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Апеляційний суд установив, що у порушення наведених норм процесуального права сторона відповідача не надала належних та допустимих доказів про виконання зобов`язань належним чином.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2026 року - без змін, оскільки підстави для його скасування немає.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua