Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №757/10878/26-ц — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за законом.

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №757/10878/26-ц

Суддя: Соколова Вікторія Вячеславівна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 року м. Київ

Справа №757/10878/26-ц

Апеляційне провадження №22-ц/824/15701/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Липченко О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Вовка С.В. 20 травня 2026 року в м. Київ,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Будик Наталія Миколаївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Синиця Тетяна Василівна про визначення права власності в порядку спадкування за законом та витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В

Короткий зміст позовних вимог.

У травні 2026 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 та заборони відчуження квартири АДРЕСА_2 .

Заяву обґрунтовано тим, що перепродаж нерухомого майна яке є предметом спору, призведе до залучення до участі у справі нових осіб та затягування розгляду справи й ускладнить виконання можливого судового рішення у майбутньому, що потягне за собою зайві процесуальні втрати та зайві витрати з державного бюджету.

Вважає, що встановлення заборони відчуження спірного майна буде найменш обтяжливим для відповідачів, адже вони й надалі зможуть користуватися спірним майном до вирішення судом справи по суті, але не зможуть здійснити його відчуження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20 травня 2026 року заяву позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Будик Н.М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Синиця Т.В. про визначення права власності в порядку спадкування за законом та витребування майна з чужого незаконного володіння - задоволено.

Накладено заборону відчуження на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Накладено заборону відчуження на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .

Ухвала мотивована тим, що заходи забезпечення позову, які заявник просить вжити, є співмірними із заявленими позовними вимогами. Суд дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження на квартиру впливатиме на ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, зокрема враховуючи те, що здійснюється судовий розгляд кримінального провадження щодо відчуження майна шахрайським шляхом, а арешт на квартиру було скасовано, та відчуження майна буде процесуальною перешкодою щодо розв`язання спору та винесення рішення, а також його виконання по суті вимог.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги.

Не погодився із ухвалою суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 , його представником - адвокатом Ульяновим О.В., подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що оскаржувана ухвала є незаконною та прийнята з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що заявником не наведено посилань на те, що існують обставини, які свідчать про реальну можливість відчуження відповідачем спірного нерухомого майна на користь третіх осіб. Зі змісту заяви про забезпечення позову не вбачається, в чому саме полягає необхідність у забезпеченні позову, належним чином не обґрунтовано необхідність застосування забезпечення позову.

Звертає увагу, що заявником не надано жодних доказів, щодо наявності намірів відповідача щодо відчуження квартири, не доведено факту унеможливлення чи утруднення виконання рішення суду, у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Зазначає, що позивачем не надано: оголошень про продаж квартир; доказів пошуку покупців; попередніх договорів; листування щодо відчуження майна; будь-яких інших доказів підготовки до продажу нерухомості. Фактично доводи заяви про забезпечення позову зводяться до припущення, що після скасування арешту власники теоретично можуть розпорядитися своїм майном.

Вважає, що сам по собі факт існування спору щодо права власності не є достатньою підставою для забезпечення позову. Матеріали справи не містять жодного доказу того, що відповідачі вчиняють дії, спрямовані на відчуження спірного майна, ведуть переговори щодо його продажу, укладають попередні договори або іншим чином створюють реальну загрозу невиконання можливого рішення суду.

На підставі викладеного, просить скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Процесуальні дії учасників справи та суду.

Відзиву на апеляційну скаргу інші учасники не подали.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ульянов О.В. підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_5 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з такого.

Фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_2 у лютому 2026 року звернулася з вимогами до суду про визнання за нею:

права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

права власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який був спадкоємцем свого батька - ОСОБА_7 , якому належало право власності на вищезазначені 2/3 частини квартири та які перейшли до ОСОБА_6 в порядку ст. 1276 ЦК України;

права власності на квартиру АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який був спадкоємцем свого батька - ОСОБА_7 та якому належало право власності на вищезазначену квартиру та яка перейшла до ОСОБА_6 в порядку ст. 1276 ЦК України.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , квартиру АДРЕСА_1 на користь - ОСОБА_2 .

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , квартиру АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 ..

Встановити факт, що ОСОБА_2 є троюрідною сестрою ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов мотивовано тим, що позивач ОСОБА_2 є єдиним законним спадкоємцем за законом та в порядку спадкової трансмісії після смерті свого троюрідного брата ОСОБА_6 та його батька ОСОБА_7 , які за життя володіли квартирою АДРЕСА_1 та квартирою АДРЕСА_2 . Позивач у встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Однак відповідач ОСОБА_4 , використовуючи підроблені документи про укладення шлюбу зі спадкодавцем ОСОБА_6 , звернулася до нотаріуса та протиправно отримала свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначене майно (у тому числі до спливу строку для прийняття спадщини), після чого реалізувала спірні об`єкти нерухомості на користь відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння законного спадкоємця поза його волею внаслідок шахрайських дій, а захистити порушене право в позасудовому порядку неможливо, позивач звернулася до суду із вказаним позовом

У травні 2026 року позивач ОСОБА_2 подала до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження: квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 .

Заяву обґрунтовано тим, в межах кримінального провадження ухвалою Оболонського районного суду м. Києва було накладено арешт на спірні квартири. Водночас позивачу стало відомо, що ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області було скасовано арешт на квартири, які є предметом у даній справі.

Заявник вважає, оскільки арешт скасовано, то є реальна загроза перепродажу нерухомого майна яке є предметом спору, що призведе до залучення до участі у справі нових осіб та затягування розгляду справи й ускладнить виконання можливого судового рішення у майбутньому, що потягне за собою зайві процесуальні втрати та зайві витрати з державного бюджету.

Застосовані норми права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову, зокрема, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

У постанові від 24 грудня 2024 року у справі № № 450/2294/24 Верховний Суд вказав на те, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, як

Також у цій постанові Верховний Суд зробив висновок, що під час вирішення питання про забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову, а лише визначається, чи можуть існувати потенційні труднощі у разі виконання рішення у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22 зазначив, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідачів в будь-який момент розпорядитися своїм майном), своєю чергою свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд.

З наведених обставин справи вбачається, що предметом даного спору є визнання права власності в порядку спадкування за законом та витребування нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 з чужого незаконного володіння відповідачів. Отже, спір стосується безпосередньо речових прав на зазначені об`єкти нерухомості, тобто спір має майновий характер.

Під час вирішення питання про забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову, а лише визначається, чи можуть існувати потенційні труднощі у разі виконання рішення у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

В обґрунтуванні заяви про забезпечення позову позивач вказувала на обставини скасування накладеного в межах кримінального провадження арешту на спірне майно, що і зумовило звернення з такою заявою.

В доводах апеляційної скарги відповідач вказує на відсутність у нього будь-якого статусу у кримінальному провадженні, проте вказане не може бути прийнято до уваги суду, оскільки для вирішення питання щодо забезпечення позову у цій справі має значення наявність процесуального статусу відповідача у власника майна щодо якого застосовуються заходи забезпечення позову.

Сам факт скасування арешту в межах кримінального провадження щодо об`єктів нерухомості, які є предметом цього позову, не вказує на відсутність спору між учасниками цивільного провадження та у поєднанні з наявним майновим спором створює об`єктивну та реальну загрозу подальшого відчуження майна.

Скасування арешту майна ухвалою суду зняло будь-які публічно-правові заборони щодо вчинення реєстраційних дій стосовно спірних квартир. Тобто наразі відповідач, як зареєстрований власник спірного майна, має нічим не обмежене право в будь-який момент розпорядитися ним.

Доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність доказів щодо вчинення дій направлених на відчуження спірного майна відхиляються апеляційним судом з огляду на те, що вимога надання доказів щодо очевидних речей буде становить заздалегідь недосяжний стандарт доказування для позивача, що у свою чергу призведе до порушення балансу інтересів.

Забезпечення позову носить превентивний характер і покликане запобігти виникненню негативних наслідків, а не чекати факту здійснення повторного відчуження майна. А можливе подальше відчуження спірних квартир третім особам неминуче призведе до залучення до участі у справі нових власників, затягування розгляду справи, збільшення процесуальних витрат, а також істотно ускладнить або повністю унеможливить виконання можливого судового рішення про задоволення заявлених позовних.

Колегія суддів зауважує, що заходи цивільно-процесуального забезпечення позову спрямовані на захист об`єкта спору, а тому застосування судом першої інстанції заходів забезпечення позову у вигляді заборони відчуження є обґрунтованим, співмірним та юридично необхідним заходом, який забезпечує збереження існуючого стану до вирішення спору по суті.

При цьому слід зазначити, що накладення заборони відчуження є тимчасовим заходом і не порушує прав відповідачів, оскільки позбавляє їх виключно права розпорядження майном, залишаючи за ними повну можливість безперешкодно володіти та користуватися квартирами.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для її скасування.

Враховуючи наведене, відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Розподіл судових витрат.

Виходячи з ст. 141 ЦПК України розподіл судових витрат здійснюється за результатами розгляду справи по суті. Предметом апеляційного перегляду було процесуальне питання, а тому підстав для вирішення питання про компенсацію судових витрат наразі не має.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: О.В. Желепа

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 06 листопада 2026 року.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua