Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №755/6755/25 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №755/6755/25

Суддя: Музичко Світлана Григорівна

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року

справа № 755/6755/25

провадження № 22-ц/824/6341/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Музичко С.Г.,

суддів: Сушко Л.П., Ратнікової В.М.

при секретарі: Яхно П.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2»

третя особа: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2» Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) - Павлішиної Наталії Вікторівни на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2025 року, постановлене під головуванням судді Марфіної Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2», третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

21.04.2025 року позивач в особі законного представника звернувся до суду із позовом до відповідача про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь 9 406 282,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 17.03.2014 року батьки малолітнього позивача звернулися до Київської міської дитячої клінічної лікарні № 2 для отримання консультації та можливого оперативного лікування дитини з непідтвердженим діагнозом «Лівосторонній крипторхізм» за направленням лікаря-хірурга дитячої поліклініки Дарницького району м. Києва. Того ж дня, після консультації із завідувачем відділення дитячої хірургії КМДКЛ № 2 ОСОБА_3., хлопчик був госпіталізований у плановому порядку до хірургічного відділення КМДКЛ № 2 із діагнозом «Лівосторонній крипторхізм».

18.03.2014 року лікарем дитячим хірургом ОСОБА_3 було проведено оперативне втручання та видалено малолітньому «рудимент лівого яєчка». ОСОБА_3 на момент проведення оперативного втручання був працівником КМДКЛ № 2 та обіймав посаду завідувача хірургічного відділення. Цей факт підтверджується матеріалами кримінального провадження № 12017100040003627 від 15.03.2017 року та був встановлений у ході розгляду Дніпровським районним судом м. Києва справи № 755/11228/20.

27.06.2016 року малолітній ОСОБА_1 був доставлений каретою швидкої допомоги до КМДКЛ № 1 зі скаргами на біль у животі, блювання, відсутність стільця. Після огляду та проведення оглядової рентгенографії органів черевної порожнини дитині був встановлений діагноз «Кишкова непрохідність» і проведена операція. Виходячи з даних протоколу операції, під час проведення оперативного втручання з приводу кишкової непрохідності в черевній порожнині дитини, позаду сигмоподібної кишки, випадково було виявлене ліве яєчко з оболонками. Крім того, відповідно до медичної картки стаціонарного хворого № 1432, у лютому 2018 року дитина перебувала у КМДКЛ № 1 із діагнозом: «Лівосторонній абдомінальний крипторхізм. ІІ етап оперативного лікування. Рубцовий фімоз».

Отже, наявний факт того, що працівник КМДКЛ № 2 ОСОБА_3 при виконанні своїх посадових обов`язків як лікар дитячий хірург КМДКЛ № 2 надав неналежну медичну допомогу, що призвело до тяжких наслідків у малолітньої дитини.

За результатами досудового слідства та судового розгляду справи № 755/11228/20 було встановлено, що лікарем дитячим хірургом КМДКЛ № 2 ОСОБА_3 під час проведення операції дитині з приводу лівобічного крипторхізму 18.03.2014 року було допущено такі недоліки: передопераційне недообстеження дитини; ревізія пахового каналу в недостатньому обсязі; інтраопераційне ушкодження елементів яєчка; відсутність післяопераційного контролю за результатами виконаного втручання з призначенням інструментальних методів обстеження. Згідно з висновком експертизи № 161/18 від 31.07.2018 року - 13.05.2019 року, перелічені недоліки надання медичної допомоги перебувають у прямому причинному зв`язку з тривалим розладом здоров`я малолітньої дитини.

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 31.07.2023 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України, та призначено покарання у вигляді 2 років позбавлення волі з позбавленням права займатися лікарською діяльністю на строк 2 роки. Цим же вироком ОСОБА_3 звільнено від призначеного покарання за ч. 2 ст. 140 КК України як основного, так і додаткового, відповідно до вимог ч. 5 ст. 74 КК України, на підставах, передбачених ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Зазначений вирок суду першої інстанції залишений без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 13.12.2023 року.

Своїми протиправними діями ОСОБА_3 спричинив малолітньому велику моральну шкоду, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав у зв`язку зі злочинними діями ОСОБА_3 . Дитина перебувала та перебуває у постійному страху, тривозі та депресії за стан свого здоров`я, які виникли внаслідок злочинних дій лікаря. Хлопчик має занижену самооцінку, почуття неповноцінності через фізичні вади, що виникли через злочинну діяльність ОСОБА_3 . Сторона позивача оцінює завдану моральну шкоду в розмірі 9 406 282,00 грн.

Вказана сума моральної шкоди підтверджується висновком експерта № 2024/05/08 від 08.05.2024 року та розрахунком індексації суми моральної шкоди за період із січня 2024 року по квітень 2025 року. Разом із цим оцінити грошима страждання дитини неможливо. Обставини, встановлені вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 31.07.2023 року у справі № 755/11228/20, у частині того, чи мали місце відповідні дії та чи вчинені вони відповідною особою, мають бути враховані під час розгляду цивільної справи про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

У постанові Верховного Суду у справі № 398/571/15ц вказано, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності в контексті розглядуваного правового інституту не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за нормою ст. 1172 ЦК України пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця. На момент вчинення протиправних дій ОСОБА_3 перебував на посаді завідувача відділення дитячої хірургії КМДКЛ № 2 та виконував свої трудові обов`язки, у тому числі як лікар дитячий хірург КМДКЛ № 2, тому цивільно-правову відповідальність за спричинені лікарем збитки несе роботодавець.

Законний представник позивача вказує, що звертався до відповідача з вимогою про відшкодування моральної шкоди, однак останній відмовився від відшкодування моральної шкоди, завданої його працівником, надавши звичайну відписку. Ця обставина ще більше поглиблює моральну шкоду дитини. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам. Надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника. Факт вини ОСОБА_3 , який був працівником КМДКЛ № 2, встановлено вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 31.07.2023 року у справі № 755/11228/20. Зазначеним вироком доведено факт завдання шкоди малолітній дитині за участі ОСОБА_3 , а також той факт, що ОСОБА_3 завдав шкоди під час виконання службових обов`язків як працівник КМДКЛ № 2 і є заподіювачем шкоди. Завдані дитині ушкодження належать до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна лікарня №2» на користь ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 завдану внаслідок кримінального правопорушення моральну шкоду у розмірі 3 500 000 (три мільйони п`ятсот тисяч) грн. 00 коп.

В іншій частині позову - відмовлено.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна лікарня №2» в дохід держави судовий збір у розмірі 5698 (п`ять тисяч шістсот дев`яносто вісім) грн. 00 коп.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2» Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) - Павлішина Наталія Вікторівна звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду, зменшивши суму, яка підлягає стягненню.

Вимоги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції фактично ототожнив експертний висновок із безумовною сумою стягнення, не здійснивши власної оцінки пропорційності заявленої суми.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.

Сума заявленої компенсації у вигляді моральної шкоди, яку лікарня має сплатити за рішенням суду першої інстанції, позбавить можливості отримувати заробітну плату близько 120 працівників. Адже компенсація не повинна перетворюватися на каральну санкцію або необґрунтоване збагачення, що прямо суперечить правовій природі моральної шкоди.

Враховуючи характер та обсяг страждань (душевних, психічних), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення), інші обставини у справі, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що грошова компенсація моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн (п`ятсот тисяч гривень) була б розумною, достатньою та справедливою.

У відзиві на апеляційну скаргу законний представник позивача - ОСОБА_2 зазначає, що замість належного правового спростування рішення суду першої інстанції апелянт будує скаргу на припущеннях, емоційних твердженнях про фінансовий стан лікарні, довільно обраній сумі 500 000 грн та фактичному знеціненні страждань малолітньої дитини.

У межах цієї цивільної справи не можуть повторно доводитися або ставитися під сумнів обставини, встановлені вироком суду, а саме: факт кримінального правопорушення, його вчинення ОСОБА_3 , неналежне виконання ним професійних обов`язків та спричинення тяжких наслідків неповнолітньому потерпілому.

Апелянт фактично визнає наявність трудових відносин із ОСОБА_3 і можливість регресу до нього, а отже, визнає і юридичний зв`язок між діями працівника та відповідальністю лікарні. Посилання на майбутній регрес не спростовує, а, навпаки, підтверджує, що відповідач усвідомлює правову природу своєї відповідальності.

У цій справі моральна шкода є очевидною, реальною та доведеною. Вона не є абстрактною або припущеною. Йдеться про малолітню дитину, якій у ранньому віці працівником лікарні було завдано шкоди, що призвела до тяжких наслідків унаслідок кримінального правопорушення.

У письмових поясненнях законний представник позивача - ОСОБА_2 зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не надав належного доказового спростування висновку експерта, не заявив обґрунтованих заперечень щодо визначеного експертом обсягу моральної шкоди, не запропонував суду іншого підтвердженого доказами розміру компенсації та не обґрунтував необхідності істотного зменшення заявленої позивачем суми.

Наскільки це підтверджується матеріалами провадження, відповідач також не ініціював проведення додаткової чи повторної експертизи для перевірки висновків, із якими тепер фактично намагається сперечатися.

Якщо апелянт посилається на нові документи щодо фінансового стану лікарні, заробітної плати її працівників, можливостей регресного стягнення з лікаря або інших обставин, які існували на момент розгляду справи судом першої інстанції, він повинен обґрунтувати не тільки належність таких доказів, а й причини, що об`єктивно унеможливлювали їх своєчасне подання.

Саме по собі припущення про можливі фінансові ускладнення не доводить неправильності визначення розміру моральної шкоди.

В судовому засіданні законний представник позивача ОСОБА_2 проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача Павлішина Н.В. апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що при розгляді цієї справи судом достеменно встановлено, що протиправними діями ОСОБА_3 малолітньому позивачу спричинені тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, що безумовно вказує на завдання дитині такими діями моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_1 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (Т. 1, а. с. 16).

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 31.07.2023 року у справі № 755/11228/20, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 13.12.2023 року, ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 Кримінального кодексу України, та призначено йому покарання за це кримінальне правопорушення у виді 2 (двох) років позбавлення волі з позбавленням права займатися лікарською діяльністю на строк 2 (два) роки. ОСОБА_3 звільнено від призначеного покарання за ч. 2 ст. 140 КК України як основного, так і додаткового, відповідно до вимог ч. 5 ст. 74 КК України, на підставах, передбачених ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Цивільний позов законного представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 000 гривень, завданої кримінальним правопорушенням, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено (Т. 1, а. с. 17-73).

У справі № 755/11228/20 суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі обставини та дійшли таких висновків:

- під час судового розгляду знайшла підтвердження подія кримінального правопорушення та винуватість обвинуваченого у його вчиненні, дії якого підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 140 КК України;

- лікар дитячий-хірург ОСОБА_3 , готуючи пацієнта ОСОБА_1 до хірургічної операції, провів лише пальпацію калитки та, отримавши результати аналізів сечі та крові, не виконав усіх обов`язкових дій, а саме не провів обов`язкових діагностичних заходів, унаслідок чого дійшов хибного висновку щодо діагнозу дитини та прийняв рішення про необхідність оперативного втручання;

- дитині не проводилося ультразвукове дослідження, що слід вважати недоліком надання медичної допомоги;

- мало місце невжиття необхідних заходів у передопераційний період, що не дало можливості своєчасно встановити правильний діагноз;

- мала місце неправильна тактика оперативного втручання;

- у післяопераційний період також не було застосовано ультразвукове дослідження з метою контролю результатів проведеної операції; будь-яких обстежень дитини в післяопераційний період лікарем ОСОБА_3 проведено не було, та 19 березня 2014 року ОСОБА_1 було виписано з КМДКЛ № 2 для проходження післяопераційної реабілітації в домашніх умовах;

- заключний клінічний діагноз, який був встановлений дитині на етапі виписки, був необґрунтованим та не підтвердженим об`єктивними медичними даними;

- ОСОБА_3 як лікарем дитячим хірургом хірургічного відділення КМДКЛ № 2 під час проведення операції дитині ОСОБА_1 18 березня 2014 року було допущено такі недоліки: передопераційне недообстеження дитини; ревізія пахового каналу в недостатньому обсязі; інтраопераційне ушкодження; відсутність післяопераційного контролю за результатами виконаного втручання з призначенням інструментальних методів обстеження;

- вказані недоліки призвели до необхідності проведення повторного оперативного втручання, тобто до двохетапної операції;

- недоліки надання медичної допомоги, такі як передопераційне недообстеження дитини, ревізія пахового каналу в недостатньому обсязі, інтраопераційне ушкодження, що призвели до порушення анатомічної цілісності органу та його функції, викликали необхідність проведення повторного оперативного втручання на рубцево-змінених тканинах й обумовили тривалість лікування в стаціонарі та подальше амбулаторне лікування, а отже, перебувають у прямому причинному зв`язку з тривалим розладом здоров`я дитини ОСОБА_1 ;

- порушення анатомічної цілісності тканин і органів та їхніх функцій, що виникло внаслідок вищевказаних недоліків (неналежного надання медичної допомоги), є тілесним ушкодженням, оскільки це ушкодження викликало у дитини тривалий розлад здоров`я, і за цим критерієм воно належить до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості;

- ОСОБА_3 неналежно виконав свої професійні обов`язки медичного працівника внаслідок несумлінного ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому ОСОБА_1 у формі тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості;

- судом встановлено, що через неналежне виконання обвинуваченим як медичним працівником своїх професійних обов`язків унаслідок несумлінного ставлення до них було спричинено тяжкі наслідки неповнолітньому потерпілому;

- судом враховано докази обвинувачення щодо недотримання обвинуваченим положень клінічних протоколів та їхні наслідки, які перебувають у прямому причинному зв`язку з тривалим розладом здоров`я дитини ОСОБА_1 ;

- визнано достатніми доводи обвинувачення щодо порушення обвинуваченим відповідних галузевих нормативно-правових актів у сфері охорони здоров`я (клінічних протоколів);

- взято до уваги твердження захисту та надані спеціалістами у сфері медицини відповіді на запити, які жодним чином не спростовують обставин, встановлених судом;

- суд кваліфікував дії ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 140 КК України, оскільки він неналежно виконав як медичний працівник свої професійні обов`язки внаслідок несумлінного ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому потерпілому у формі тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості;

- під час наведеної вище кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_3 суд дійшов висновку, що обвинувачений, з урахуванням фактичних обставин справи, неналежно виконав свої професійні обов`язки внаслідок саме несумлінного ставлення до них, а тому в порядку ч. 3 ст. 337 КПК України підлягає виключенню з обвинувачення вказівка на недбале ставлення ОСОБА_3 до своїх професійних обов`язків як така, що не знайшла підтвердження.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 284 ЦК України фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування відповідних норм права у правовідносинах про відшкодування моральної шкоди, що враховується у цих правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 760/19703/23.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, - то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

Відповідно до статті 33 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянам України надається лікувально-профілактична допомога поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів та іншими акредитованими закладами охорони здоров`я, службою швидкої медичної допомоги, а також окремими медичними працівниками, які мають відповідну ліцензію.

Лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров`я чи його підрозділу. Обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря (стаття 34 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я").

Надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправним.

Подібних висновків дійшов Верховних Суд у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 661/2894/16-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, від 09 квітня 2024 року у справі № 584/947/20.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21 звернув увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг, вказавши, що "мають пред`являтися пропорційні вимоги до ступеня деталізації обставин справи, які надаються пацієнтами. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв`язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров`ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін".

Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У справі, яка переглядається, суд встановив, що 18.03.2014 року лікарем дитячим хірургом ОСОБА_3 було проведено оперативне втручання та видалено малолітньому «рудимент лівого яєчка». 27.06.2016 року малолітній ОСОБА_1 був доставлений каретою швидкої допомоги до КМДКЛ № 1 зі скаргами на біль у животі, блювання, відсутність стільця. Після огляду та проведення оглядової рентгенографії органів черевної порожнини дитині було встановлено діагноз « Кишкова непрохідність» і проведено операцію. Виходячи з даних протоколу операції, під час проведення оперативного втручання з приводу кишкової непрохідності в черевній порожнині дитини, позаду сигмоподібної кишки, випадково було виявлене ліве яєчко з оболонками. Крім того, відповідно до медичної картки стаціонарного хворого № 1432, у лютому 2018 року дитина перебувала у КМДКЛ № 1 із діагнозом: «Лівосторонній абдомінальний крипторхізм. ІІ етап оперативного лікування. Рубцовий фімоз».

У справі № 755/11228/20 суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_3 неналежно виконав свої професійні обов`язки медичного працівника внаслідок несумлінного ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому ОСОБА_1 у формі тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.

Згідно з висновком експерта № 2024/05/08 судової експертизи (судово-експертного дослідження) моральної шкоди потерпілого від 08.05.2024 року, який був складений на замовлення сторони позивача та поданий до суду:

1. Громадянину ОСОБА_1 завдано моральну шкоду внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 12017100040003627.

2. Ця ситуація є психотравмуючою для позивача /потерпілого/ ОСОБА_1 з психологічної точки зору.

3. Оскільки ця ситуація була психотравмуючою, ОСОБА_1 завдано моральної шкоди з психологічної точки зору.

4. Загальний розмір моральної шкоди, яку заподіяв ОСОБА_3 , становить для ОСОБА_1 8 513 240,00 грн у цінах на 01.01.2024 як розумна та справедлива сатисфакція, з урахуванням індивідуальних психічних особливостей піддослідної особи в сукупності з її соціальним оточенням, моральних цінностей та судової практики ЄСПЛ.

5. Психіка піддослідної особи ОСОБА_1 має особливості, які об`єктивно посилюють відчуття моральної шкоди за подібних умов порівняно із середньоунормованою особистістю. Особливостей психіки підекспертної особи ОСОБА_1 , які об`єктивно послаблюють відчуття моральної шкоди за подібних умов порівняно із середньоунормованою особистістю, не виявлено (Т. 1, а. с. 74-118).

За змістом письмових пояснень експерта № 2024/05/08 від 08.05.2024 року на запит законного представника позивача, моральна шкода, завдана ОСОБА_1 , складається з моральної шкоди, завданої здоров`ю ОСОБА_1 , та психологічних переживань ОСОБА_1 у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього. Шкода, завдана здоров`ю ОСОБА_1 , залежить від тяжкості фізичних страждань, болю, тяжкості завданих ушкоджень і не залежить від інших факторів, як-от війна чи COVID-19. Шкода у зв`язку з протиправною поведінкою щодо ОСОБА_1 залежить від шкоди здоров`ю, від самих протиправних діянь лікаря ОСОБА_3 , від індивідуальних психологічних особливостей ОСОБА_1 та характеру (обставин справи, вчинення протиправних діянь щодо малолітнього). Зазначені обставини не залежать від війни та COVID-19 (Т. 2, а. с. 23).

Районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу було завдано моральної шкоди, а стороною позивача обґрунтовано обставини її завдання. Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції достеменно було встановлено, що протиправними діями ОСОБА_3 малолітньому позивачу спричинено тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що безумовно свідчить про завдання дитині такими діями моральної шкоди.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі "Stankov v. Bulgaria" від 12 липня 2007 року).

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять "розумність" та "справедливість" при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях "Thoma v. Luxembourg" (Тома проти Люксембургу), "Caloc v. France" (Калок проти Франції) та "Niedbala v. Poland" (Недбала проти Польщі) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування завданої шкоди, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

У постанові від 21 квітня 2022 року у справі № 748/359/20 Верховний Суд зазначив, що "…будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом…".

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, яка переглядається, на підтвердження глибини моральних переживань позивачем було надано висновок експерта № 2024/05/08 судової експертизи (судово-експертного дослідження) моральної шкоди потерпілого від 08.05.2024 року, складений судовим експертом-психологом Карачевцевим Ярославом Миколайовичем.

Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (частини перша, друга, п`ята статті 106 ЦПК України).

Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Висновок психолога може слугувати для судді орієнтиром у розумінні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування, незалежно від наявності висновку психолога, суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18).

Суд першої інстанції правильно взяв до уваги висновки психолога в частині бачення психологом глибини фізичних та душевних страждань позивачів.

Визначення розміру моральної шкоди за своїм характером є складним процесом. При визначення розміру такої компенсації, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у статті 23 ЦК України, враховувати вимоги розумності і справедливості.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 760/19703/23.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, суд першої інстанції врахував істотність вимушених змін у житті позивача, характер, тривалість і обсяг заподіяних йому моральних страждань, а також вимоги розумності та справедливості.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 500 000 грн 00 коп.

Саме по собі суб`єктивне переконання апелянта в тому, що визначена судом сума є надмірною, не становить достатньої правової підстави для її зменшення.

Згідно вимог статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленої ухвали.

Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2» Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) - Павлішиної Наталії Вікторівни залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст складено 06 листопада 2026 року.

Суддя-доповідач

Судді

Оригінал: reyestr.court.gov.ua