Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №372/2150/26 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/2150/26

Провадження 2-1884/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Проць Т.В.

при секретарі Ковтун А.М.

за участю відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року представник ТОВ «Споживчий центр» - Медведєва Н.О. сформувала та надіслала засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний суд» позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Подану заяву мотивувала тим, що 17.08.2025 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 17.08.2025-100000949, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти в сумі 5 000 грн. на строк 189 днів. Свої зобов`язання Товариство виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредитні кошти, тоді як ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконує, у зв`язку з чим у останнього утворилася заборгованість в розмірі 23 400 грн., яку представник позивача просить стягнути на користь Товариства.

Ухвалою судді від 14.04.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.

30.07.2026 року відповідач ОСОБА_1 подала через канцелярію суду заяву, в якій вказала, що у серпні 2025 року невстановлені особи отримали доступ до її персональних даних та вчинили ряд неправомірних дій, зокрема без її відома та згоди оформили декілька кредитних договорів. У зв`язку з викладеним відповідачка звернулася до Обухівського РУП ГУНП в Київській області та вказала, що вказаний кредитний договір з ТОВ «Споживчий центр» не укладала та кредитні кошти не отримувала.

Ухвалою суду від 26.08.2026 року витребувано від АТ «ОТП Банк» інформацію по картковому рахунку.

12.10.2026 року на адресу суду надійшла відповідь від банку.

Позивач в судове засідання в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи за відсутності його представника.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні позову, оскільки кредитний договір з позивачем не укладала та кошти не отримувала.

Суд, заслухавши відповідача, розглянувши матеріали справи та оцінивши наявні в справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, виходить з наступного.

Встановлено, що 17.08.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено Кредитний договір (оферту) № 17.08.2025-100000949. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 5 000 грн., строком на 189 днів. Дата повернення кредиту 21.02.2026 року.

Також сторони узгодили, що плата за користування кредитом здійснюється за фіксованою незмінною процентною ставкою у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит; розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Разом з цим, п. 8 передбачена комісія за надання кредиту 7% від суми кредиту, яка становить 350 грн.

Пунктом 9 передбачена також комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 350 грн. у кожному з 2 чергових періодів.

ТОВ «Споживчий центр» 17.08.2025 року перерахувало суму кредиту в розмірі 5 000 грн. на вказану позичальником у договорі платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується листом ТОВ «УПР» від 03.04.2026 року.

Разом з цим, листом від 06.10.2026 року АТ «ОТП Банк» повідомило суд про те, що банківська картка № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 не випускалася.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування покладається на сторону, яка заявляє вимогу. Суд не зобов`язаний збирати докази замість сторін і не може ґрунтувати свої висновки на припущеннях.

Як убачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовує свої вимоги твердженням про укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі та перерахування кредитних коштів на банківську картку, яку він вважає такою, що належить відповідачу.

Разом з тим, відповідно до статей 1046, 1049 ЦК України, зобов`язання з повернення позики (кредиту) виникає лише за умови фактичного передання грошових коштів позичальнику. Сам факт укладення договору або наявність його тексту не є достатнім для виникнення обов`язку з повернення коштів без доведеності їх реального отримання конкретною особою.

Судом було витребувано інформацію від АТ «ОТП Банк» з якої вбачається, що банківська картка № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 не випускалася.

Таким чином, офіційна інформація банку-емітента спростовує твердження позивача щодо перерахування кредитних коштів на платіжну картку, відкриту та видану відповідачу саме в АТ «ОТП Банк», і виключає можливість ототожнення відповідача з власником зазначеного платіжного інструменту.

Суд звертає увагу, що відповідно до статей 76-78 ЦПК України, доказами є лише ті відомості, які підтверджують обставини справи та відповідають вимогам належності і допустимості.

Подані позивачем копії платіжних доручень, довідки фінансово-розрахункових установ та розрахунок заборгованості є внутрішніми документами позивача і не підтверджують факту отримання відповідачем кредитних коштів за відсутності доказів належності платіжної картки та рахунку саме відповідачу.

Відсутність доказів відкриття банківського рахунку на ім`я відповідача, видачі їй платіжної картки та зарахування на такий рахунок кредитних коштів свідчить про те, що позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях, що прямо суперечить положенням статті 89 ЦПК України, яка забороняє суду ухвалювати рішення на підставі недоведених обставин.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достовірними доказами: факту отримання відповідачем кредитних коштів; існування між сторонами кредитних правовідносин; наявності правових підстав для стягнення заявленої суми заборгованості.

Такий підхід відповідає усталеній правовій позиції Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про стягнення заборгованості за кредитними договорами саме кредитодавець зобов`язаний довести не лише факт укладення договору, але й факт фактичного надання грошових коштів конкретній особі.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 суд зазначив, що для виникнення зобов`язання з повернення кредиту вирішальним є факт передання грошових коштів позичальнику, а сам по собі кредитний договір без доказів отримання коштів не підтверджує наявність боргу.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 522/1016/17, у якій наголошено, що банківські документи повинні підтверджувати зарахування коштів саме на рахунок відповідача, а відсутність доказів належності рахунку позичальнику свідчить про недоведеність позовних вимог.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 761/38955/19 зроблено висновок, що внутрішні документи кредитодавця, розрахунки заборгованості та довідки фінансових установ не можуть вважатися достатніми доказами отримання кредиту, якщо не підтверджено відкриття рахунку та рух коштів по ньому на користь конкретної особи.

Отже, відсутність належних доказів, які б беззаперечно підтверджували отримання саме відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів, є самостійною та достатньою підставою для висновку про недоведеність позовних вимог.

Усі сумніви щодо доведеності обставин, які є підставою для позову, відповідно до принципів змагальності сторін, розподілу обов`язку доказування (статті 12, 13, 81 ЦПК України) та наведеної практики Верховного Суду, тлумачаться на користь відповідача, у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 274-282, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 09 листопада 2026 року.

Суддя Т.В. Проць