Суд: Чернігівський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №620/9724/26
Суддя: Падій В.В.
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 листопада 2026 року м. Чернігів Справа № 620/9724/26
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:.
-визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , оформлену рапортом № НОМЕР_2 від 08 серпня 2026 року, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” №2232 XII , а саме: на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи;
-зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 видати наказ та звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, а саме: на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 08.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідачем в межах встановленого ухвалою суду строку подано до суду відзив на позов в якому заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, зазначає, що підстави для задоволення позовний вимог відсутні.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходить військову службу з січня 2024 року у військовій частині НОМЕР_1 .
Батько позивача – ОСОБА_2 має ІІ групу інвалідності та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 114/26/2526/В.
В зв`язку з цим позивач звернувся до відповідача з рапортом та просив звільнити його з військової служби в запас відповідно до підпункту підпунктом «ґ» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
У відповідь на зазначений рапорт, Відповідач відмовив у задоволенні поданого рапорту на звільнення з військової служби, зазначивши: “Жодної інформації про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 самі погребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК або рішення ЕКОПФО в акті перевірки сімейного стану військовослужбовця не зазначено. Солдат ОСОБА_1 додатково не додав до рапорту жодних документів (висновок МСЕК чи ЛКК або рішення ЕКОПФО), які підтверджують, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 самі потребують постійного догляду”
Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо не прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Спір у даній справі стосується питання чи були у позивача, передбачені Законом № 2232-XII підстави для звільнення його з військової служби й відповідно у відповідача підстави для фактичної відмови щодо такого звільнення, суд зазначає таке.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Пунктом 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Станом на час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).
Згідно із статтею 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Так у відповідності до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 26 Закону №2232-XII визначено підстави для звільнення з військової служби.
Згідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, під час дії воєнного стану, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.
Як слідує з матеріалів справи позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи, оскільки відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд за ОСОБА_2 .
Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_2 є батьком позивача, особою з інвалідністю IІ групи, який потребує постійного стороннього догляду.
Як вбачається з матеріалів справи:
- дружина ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 14.01.1973 є особою з інвалідністю ІІ (другої) групи, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №114/25/3413/В від 11.11.2025, група інвалідності безстрокова;
- син ОСОБА_2 – ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 29.11.1973, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_5 , що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_5 від 21.07.2026 №328;
- син ОСОБА_2 – ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 від 10.04.1982 та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 від 25.11.2019;
- онука ОСОБА_2 – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є неповнолітньою, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_8 від 03 липня 2013 року;
- онук ОСОБА_2 – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є неповнолітнім, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_9 від 08 липня 2014 року;
- онука ОСОБА_2 – ОСОБА_4 є особою з інвалідністю ІІІ (третьої) групи у зв`язку із хворобою опорно-рухового апарата та проживає окремо за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_10 від 11.06.2015, довідкою до акта огляду медико соціальною експертною комісією серія АВ №0636389 від 27 липня 2016 року, група інвалідності безстрокова, заявою серії НКР №508374 від 20 серпня 2026 року, витягом з реєстру територіальної громади №2026/012187701 від 21 липня 2026 року.
Зазначені факти також підтверджуються актом перевірки сімейного стану військовослужбовця №46 від 24 липня 2026 року
Однак командир Військової частини НОМЕР_1 відмовив позивачу у звільненні зі служби з підстав, що під час розгляду доданих до рапорту документів було встановлено, що наявні відомості про інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, а саме дружина - ОСОБА_3 , особа з інвалідністю ІІ групи (безстроково) та онука ОСОБА_4 , особа з інвалідністю ІІІ групи, у зв`язку із хворобою опорно-рухового апарата, натомість документи, які підтверджують, що вище вказані особи потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, позивачем не надано, а тому Військова частина НОМЕР_1 вважає, що на даний час підстави для звільнення позивача з військової служби відсутні.
Суд зауважує, що наявність особи, яка потребує постійного догляду у цій справі є встановленою та сторонами не заперечується.
Натомість проблемним питанням у спірних правовідносинах є з`ясування наявності чи відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.
Щодо вказаного питання Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 сформував такі висновки.
Для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
При цьому, «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу.
Суд встановив, що у батька позивача наявний член сім`ї першого ступеня споріднення – дружина ОСОБА_3 , особа з інвалідністю ІІ групи (безстроково), та другого ступеня споріднення - онука ОСОБА_4 , особа з інвалідністю ІІІ групи, у зв`язку із хворобою опорно-рухового апарата, а тому відповідач вважає, що вказані особи можуть та повинні здійснювати постійний догляд за своїм чоловіком/дідом, а тому відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби.
Позивач не погодився з таким висновком відповідача, зазначивши, що мати є особою з інвалідністю ІІ групи (безстроково), у зв`язку із діагнозом: “Основний діагноз: 120.8 - Інші форми стенокардії. Супутні діагнози: E04.2 - Нетоксичний багатовузловий зоб, Е11.31 Цукровий діабет типу 2 з фоновою ретинопатією, Н40.0 - Підозра на глаукому, 111.0 - Гіпертензивна (гіпертонічна) хвороба серця з (застійною) серцевою недостатністю, Ускладнення основного діагнозу: 136.8 - Інші неревматичні ураження тристулкового клапана, 134.0- Недостатність мітрального клапана, 150.0 - Застійна серцева недостатність”. Позивач наголосив, що наявність у матері ІІ групи інвалідності, встановленої безстроково, та сукупність зазначених захворювань істотно обмежують її фізичні можливості й унеможливлюють здійснення нею постійного догляду за своїм чоловіком (батьком позивача), який за станом здоров`я потребує сторонньої допомоги. За таких обставин позивач вважає, що висновок відповідача про можливість здійснення матір`ю такого догляду є необґрунтованим та не враховує фактичного стану її здоров`я.
Крім того, позивач зазначив, що сам по собі факт перебування матері у шлюбі з особою, яка потребує постійного догляду, не може свідчити про її реальну спроможність забезпечувати такий догляд. На думку позивача, під час розгляду поданих документів відповідач мав надати належну оцінку не лише формальним сімейним зв`язкам, а й фактичному стану здоров`я матері, характеру наявних у неї захворювань та їх впливу на можливість здійснення постійного стороннього догляду.
Також позивач зазначає, що онука ОСОБА_4 , особа з інвалідністю ІІІ групи, у зв`язку із хворобою опорно-рухового апарата, що також негативно впливає на її фізичні можливості та обмежує здатність здійснювати постійний сторонній догляд за дідусем. Відтак, на переконання позивача, відповідачем безпідставно враховано можливість здійснення догляду зазначеними членами сім`ї без належного з`ясування їхнього стану здоров`я, фізичних можливостей та фактичної спроможності забезпечувати такий догляд на постійній основі.
Суд погоджується з такими доводами позивача, оскільки сам факт наявності у особи родинних зв`язків із людиною, яка потребує постійного стороннього догляду, не є безумовним свідченням її фактичної можливості та спроможності здійснювати такий догляд.
При цьому суд зазначає, що під час вирішення питання щодо можливості здійснення постійного догляду необхідно враховувати не лише ступінь спорідненості між відповідними особами, а й об`єктивні обставини, які можуть перешкоджати виконанню таких обов`язків, зокрема стан здоров`я, наявність установленої групи інвалідності, характер захворювань та пов`язані з ними фізичні обмеження.
Отже відмова у звільненні позивача, за наявності в нього обов`язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю в ситуації, що склалася, суперечить принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон № 875-XII).
Су вважає, що при ухвалені відповідачем оскаржуваного рішення про звільнення позивача з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.
Ураховуючи встановлені судом обставин справи, підтверджених відповідними доказами, щодо необхідності позивачем здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, особою з інвалідністю IІ групи, відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли забезпечити та погодились здійснювати відповідний догляд суд дійшов висновку про не доведення Військовою частиною НОМЕР_1 правомірності свого рішення щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_1 , оформлену рапортом за вх. №25288КЛ від 08.08.2026, про відмову ОСОБА_1 у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «ґ» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_11 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_12 ).
Суддя В.В. Падій
Оригінал: reyestr.court.gov.ua