Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №600/1547/26-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

Суд: Чернівецький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: проходження служби, з них

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №600/1547/26-а

Суддя: Левицький Василь Костянтинович

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року м. Чернівці Справа № 600/1547/26-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду його рапорту про звільнення його з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військову службу та військовий обов`язок” як військовослужбовця який самостійно виховує дитину до 18 років;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути його рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту “Г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військову службу та військовий обов`язок" як військовослужбовець який самостійно виховує дитину до 18 років з урахуванням викладених обставин.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він самостійно виховує малолітню дитину віком до 18 років, тому має право на звільнення з військової служби на підставі абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Підтвердженням самостійного виховання дитини позивач вважає рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці по розірвання шлюбу та встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина. У зв`язку із цим, позивач засобами поштового зв`язку направив на адресу військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби від 31.10.2025 на підставі абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". До Рапорту позивачем були долучені підтверджуючі документи. Однак, на думку позивача, військова частина протиправно не розглянула рапорт, що й стало підставою для його звернення до адміністративного суду.

За вказаною позовною заявою, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Військова частина НОМЕР_1 (далі – відповідач) подала до суду відзив, в якому просила відмовити позивачу в задоволення позову. В обґрунтування заперечень відповідач зазначав, що позивача наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2025 № 64 призначено на посаду розвідника-навідника 8 розвідувальної групи спеціального призначення 3 роти спеціального призначення НОМЕР_2 загону спеціального призначення з 05.03.2025. Таким чином, безпосереднім командиром позивача є командир 8 розвідувальної групи спеціального призначення 3 роти спеціального призначення НОМЕР_2 загону спеціального призначення. Наступний за ланкою командир позивача – командир 3 роти спеціального призначення НОМЕР_2 загону спеціального призначення, командиром якого, в свою чергу, являється командир НОМЕР_2 загону спеціального призначення. Як вбачається з доданих до позовної заяви документів, позивач не звертався з рапортом до свого безпосереднього командира, а скерував рапорт одразу на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 , чим порушив приписи Положення № 1153, Порядку № 531. При цьому жодних пояснень, чому рапорт поданий не по команді, позивач ні у рапорті, ні у позовній заяві не вказує. В свою чергу, військова частина НОМЕР_1 , керуючись у своїй діяльності принципом законності, правомірно не взяла до уваги рапорт позивача, як такий, що поданий всупереч встановленому порядку.

Крім того, у відзиві відповідач зазначав, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.04. 2025 № 115 солдат ОСОБА_1 вважається безпідставно відсутнім за місцем проходження військової служби без поважних причин з 25.04.2025.

За таких обставин, враховуючи самовільне залишення позивачем військової частини НОМЕР_1 та відсутність інформації про його місцезнаходження, командування військової частини НОМЕР_1 позбавлене можливості розгляду будь-яких рапортів позивача. Водночас, у разі повернення останнього до виконання обов`язків військової служби, позивач матиме усі передбачені чинним законодавством права, які мають військовослужбовці, в тому числі і право на будь-які звернення до вищого командування.

З`ясувавши обставини, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивач є військовослужбовцем, що підтверджується матеріалами справи.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.03.2025 № 64 позивача призначено на посаду розвідника-навідника 8 розвідувальної групи спеціального призначення 3 роти спеціального призначення НОМЕР_2 загону спеціального призначення з 05.03.2025 (а.с. 48).

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.04.2025 № 115, солдат ОСОБА_1 вважається безпідставно відсутнім за місцем проходження військової служби без поважних причин з 25.04.2025 (а.с. 49 на звороті)

Згідно свідоцтва про народження від 18.01.2018, позивач є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 17 - 18).

Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 18.08.2025 у справі № 725/4862/25, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, позов задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , зареєстрований 25.12.2014 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №2172 розірвано. Залишено проживати неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із батьком ОСОБА_1 . Встановлено факт здійснення батьком ОСОБА_1 , самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 22 - 23).

31.10.2025 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставинами, а саме: самостійним вихованням та утриманням дитини віком до 18 років (а.с. 24-25).

Вказаний рапорт надісланий на адресу військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується рекомендованим поштовим відправленням, яке отримано відповідачем 27.11.2025 (а.с. 26, 27).

Вважаючи бездіяльність щодо не звільнення з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.

Указом Президента України № 69/2022 “Про загальну мобілізацію” від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Пунктом 12 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

З матеріалів справи видно, що позивач призваний на військову службу під час мобілізації. Проходить військову службу позивач у військовій частині НОМЕР_1 .

Судом встановлено, що позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби, у зв`язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років.

Правові підстави звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб під час мобілізації в особливий період врегульовано п. 2 ч. 4 ст. 26 Законом № 2232-XII.

Зокрема, п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008).

Відповідно до п. 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно з абз. 4 п. 241 Положення № 1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами.

Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція) звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

На підставі пункту 12.11 розділу XII Інструкції перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Підпунктом 14 пункту 5 Додатку 19 Інструкції визначено Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, подаються:

копія аркуша бесіди;

копія рапорту військовослужбовця;

копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: військовослужбовцями, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, зник безвісти, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України:

копія свідоцтва про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства (материнства) особи;

один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного із батьків безвісно відсутнім, або оголошення померлим, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України № 735 від 28.12.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.01.2017 за № 94/29962 (далі - Інструкція № 735).

Відповідно до п. 1 розділу III Інструкції № 735, посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов`язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об`єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з`ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.

Згідно з п. 2 розділу III Інструкції № 735, рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.

За правилами п. 5 розділу III Інструкції № 735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Пунктом 7 розділу III Інструкції № 735 визначено, що відповідь за результатами розгляду звернення обов`язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.

Відповідно до п. 8 розділу III Інструкції № 735, рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.

З системного аналізу вказаних норм права вбачається, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту, які мають бути прийняті в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Наказом Міністерства оборони України № 531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за № 1214/42559, затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України від 06.08.2024 (далі - Порядок № 531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

Розділом II зазначеного Порядку визначено форми рапортів, де зокрема п. 1 визначено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі регламентовані розділом III Порядку № 531, а особливості подання та розгляду рапортів в електронній формі - розділом IV Порядку № 531.

Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9 розділу III Порядку № 531 у рапорті у паперовій формі військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис. Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, а саме: погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада безпосереднього командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Відповідно до п. 1 розділу IV Наказу № 531 рапорт в електронній формі створюється та подається за допомогою засобів СЕДО, Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони "Армія+" (включаючи його складові частини) та інших інформаційно-комунікаційних систем, які введені в експлуатацію в системі Міноборони України.

При цьому, відповідно до п.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби), із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Згідно з п.31 Статуту внутрішньої служби начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Отже, з огляду на вказані вище норми, подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та погодження передає його своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.

Як свідчать матеріали справи, позивач, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, подав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини: самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років.

Як доказ наявності сімейних обставин або інших поважних причин позивач долучив до рапорту наступні документи: копію паспорта громадянина України та РНОКПП; копію свідоцтва про народження дитини; копію рішення суду від 18.08.2025 у справі № 725/4862/25.

Дослідженням рапорту від 31.10.2025 вбачається, шо рапорт дійсно поданий командиру військової частини НОМЕР_1 та надісланий на адресу вказаної військової частини, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.04.2025 № 115 позивач вважається безпідставно відсутнім за місцем проходження військової служби без поважних причин з 25.04.2025.

Судом встановлено, що рапорт подано позивачем 31.10.2025, вже після видання наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.04.2025 № 115.

Наведена обставина не спростовується позивачем чи його представником.

Відсутність позивача на службі без поважних причин (самовільне залишення частини), на переконання суду, перешкоджає вирішенню питання звільнення з військової служби, оскільки відсутня можливість вчинення дій, напряму передбачених вимогами Положення №1153/2008 та Інструкції №170, зокрема проведення співбесіди, здача посади та військового майна тощо.

Суд погоджується із доводами відповідача, що безпосереднім командиром позивача є командир 8 розвідувальної групи спеціального призначення 3 роти спеціального призначення НОМЕР_2 загону спеціального призначення. Наступний за ланкою командир позивача – командир 3 роти спеціального призначення НОМЕР_2 загону спеціального призначення, командиром якого, в свою чергу, являється командир НОМЕР_2 загону спеціального призначення.

Матеріали справи не містять, що позивач звертався з рапортом до свого безпосереднього командира, а скерував рапорт одразу на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 , чим порушив приписи Положення № 1153/2008 та Порядку № 531.

При цьому, в рапорті позивач не обґрунтував неможливість звернення з таким рапортом до безпосереднього керівника та не зазначив про наявність обставин не розгляду такого рапорту безпосереднім керівником. Відсутні такі обґрунтування і в позовній заяві.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2022 в справі № 9901/276/19 висловила правову позицію, згідно якої протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

При цьому, суд зауважує, що позивач не позбавлений права звернутися до свого безпосереднього командира з рапортом про звільнення з військової служби на підставі абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Враховуючи викладене, суд вважає, що не було встановлено факту протиправної бездіяльності відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби, у зв`язку з порушенням процедури подання рапорту, визначеної Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, тобто не по команді.

Водночас, суд не надає оцінку наявності підстав для звільнення позивача з військової служби, оскільки встановлення їх наявності та прийняття рішення про звільнення з військової служби належить до компетенції відповідного суб`єкта владних повноважень за наслідками розгляду рапорту, поданого у встановленому законодавством України порядку та з дотриманням вимог чинного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб`єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положення ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного, оскільки доводи позивача про допущення військовою частиною НОМЕР_1 протиправної бездіяльності щодо не вирішення питання про його звільнення не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю, та за відсутності понесення відповідачем судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241-243, 246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, - відмовити повністю.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач – військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя В.К. Левицький

Оригінал: reyestr.court.gov.ua