Суд: Черкаський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №580/9694/26
Суддя: Ілля ТИХОНОВ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 рокусправа № 580/9694/26
м. Черкаси
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
09 вересня 2026 року до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Служби безпеки України в Черкаській області (далі – відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 , на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050 - III, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації різниці грошового забезпечення за період з 01.04.2018 року по день фактичної виплати індексації - різниці грошового забезпечення включно 23.08.2026 року за весь час затримки виплати;
- зобов`язати Управління Служби безпеки України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050 - III, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації різниці грошового забезпечення за період з 01.04.2018 року по день фактичної виплати індексації — різниці грошового забезпечення включно 23.08.2026 року за весь час затримки виплати;
- зобов`язати Управління Служби безпеки України в Черкаській області виплатити ОСОБА_1 , відповідно до статті 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.11.2020 по 22.08.2026 року.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 року залишеного в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2026 року по справі № 580/10904/25 його позовні вимоги були задоволені частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 11.11.2020 включно, різниці індексації грошового забезпечення, відповідно до абзаців 4, 5 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Зобов`язав Управління Служби безпеки України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 11.11.2020 включно відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Щодо позовної вимоги про виплату компенсацію втрати частини доходів суд зазначив: оскільки станом на час розгляду справи ще не нарахована і не виплачена позивачу індексації-різниці грошового забезпечення, що склалася в березні 2018 року за період з 01.03.2018 по дату фактичної виплати, тому позов у цій частині позовних вимог щодо виплати компенсації втрати доходів не підлягає до задоволенню.
23.08.2026 року на виконання вказаного рішення суду відповідач виплатив заборгованість індексації - різниці грошового забезпечення за вказаний період у розмірі 138521,75 грн. (за мінусом 1,5% військового збору). Однак компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 року по день фактичної виплати індексації - різниці грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати відповідач не виплатив.
Таким чином на день звільнення з військової служби, відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України, не було виплачено у повному обсязі належне грошове забезпечення.
Позивач зазначає, що затримка остаточного розрахунку при звільненні була зумовлена протиправною бездіяльністю відповідача, яку визнано судом, та вказує, що останній, незважаючи на встановлене порушення, у добровільному порядку не здійснив виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, передбаченої Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III.
На переконання позивача, належним та ефективним способом захисту його порушених майнових прав та законних інтересів є стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, нарахованої на суму невиплаченої індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01 квітня 2018 року до дня фактичної виплати зазначеної суми включно, за весь час затримки її виплати, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Позивач зазначає, що відповідно до довідки відповідача середньоденний заробіток становить 941,36 грн, а загальний розмір середнього заробітку за період затримки остаточного розрахунку при звільненні, за його розрахунком, — 752 146,64 грн. Водночас, посилаючись на правові висновки Верховного Суду щодо необхідності дотримання принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування за статтею 117 КЗпП України, возивач зазначає, що через відсутність у нього відомостей про всі належні при звільненні виплати та їх розмір не має можливості самостійно визначити суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню, та надати відповідний розрахунок.
Ухвалою суду від 14 вересня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
30 вересня 2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі № 580/10904/25 вже вирішено питання щодо виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, у задоволенні відповідної позовної вимоги відмовлено, а позивач зазначене рішення в апеляційному порядку не оскаржував. Відповідач також наголосив, що на виконання вказаного судового рішення 23 серпня 2026 року Позивачу виплачено 138 521,75 грн згідно з платіжним дорученням від 21 серпня 2026 року № 2835.
Крім того, відповідач вказав на відсутність належного обґрунтування заявленої вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів, оскільки позивачем не визначено її ціну, не надано помісячного розрахунку із застосуванням відповідних індексів інфляції та не доведено наявності інфляційного приросту за кожен із заявлених періодів. На думку відповідача, така вимога за своєю правовою природою є майновою, а її невизначеність унеможливлює належне заперечення проти заявленого розміру вимог та порушує принцип змагальності сторін.
Також відповідач зазначив, що порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України врегульовано Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженою наказом СБУ від 10 квітня 2018 року № 515/дск, а Управління не є головним розпорядником бюджетних коштів та не уповноважене самостійно визначати інший порядок застосування нормативно-правових актів СБУ.
Заперечуючи проти вимоги про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач послався на необхідність дотримання принципів пропорційності та співмірності при визначенні розміру відшкодування відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням законодавчого обмеження періоду такої відповідальності шістьма місяцями з 19 липня 2022 року. Вважає заявлений позивачем розмір середнього заробітку в сумі 752 151,64 грн необґрунтованим як за методикою розрахунку, так і за розміром.
З огляду на викладене відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
16 жовтня 2026 року на адресу суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову.
19 жовтня 2026 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому додатково зазначив, що у довідці відповідача від 12 березня 2024 року № 21/284 враховано практично всі види та розміри грошового забезпечення за вересень – жовтень 2020 року, які підлягали виплаті під час проходження військової служби, за винятком індексації грошового забезпечення.
При цьому позивач посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22 травня 2025 року у справі № 420/18799/24, відповідно до якого індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців та підлягає включенню до розрахунку середньоденної заробітної плати для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Звернув увагу, що відповідачем до жодної з довідок про розмір грошового забезпечення за останні два місяці військової служби, а саме від 17 грудня 2021 року № 21/587, від 12 березня 2024 року № 21/284 та від 25 вересня 2026 року № 21/600, не включено ані фактично виплачену йому індексацію грошового забезпечення за вересень – жовтень 2020 року, ані індексацію-різницю грошового забезпечення, виплачену на виконання судового рішення за цей період. У зв`язку із цим вважає, що відповідач продовжує допускати протиправні дії щодо визначення розміру належного йому грошового забезпечення.
Ухвалою суду від 21 жовтня 2026 року заяву ОСОБА_1 від 16 жовтня 2026 року про зміну предмета позову повернуто позивачу без розгляду, з підстав спливу встановленого процесуального строку. Роз`яснено, що повернення заяви не перешкоджає подальшому розгляду справи за первісно заявленими позовними вимогами.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 05 липня 1993 року до 11 листопада 2020 року проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Черкаській області. З 12 листопада 2020 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримує пенсію, призначену відповідно до частини третьої статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі № 580/10904/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2026 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати Позивачу за період з 01 березня 2018 року до 11 листопада 2020 року включно індексації-різниці грошового забезпечення відповідно до абзаців четвертого – шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Цим же рішенням суд зобов`язав Управління Служби безпеки України в Черкаській області нарахувати та виплатити позивачу зазначену індексацію-різницю грошового забезпечення за відповідний період з одночасним відрахуванням військового збору та компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до встановленого законодавством порядку, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання зазначеного судового рішення відповідач 23 серпня 2026 року виплатив позивачу 138 521,75 грн згідно з платіжним дорученням від 21 серпня 2026 року № 2835, що не заперечується сторонами. Позивач зазначає, що компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року до дня фактичної виплати включно відповідачем не нараховано та не виплачено.
У зв`язку із цим позивач вважає, що на день звільнення з військової служби остаточний розрахунок із ним проведено не було, оскільки належні йому суми грошового забезпечення, зокрема індексацію-різницю грошового забезпечення, у повному обсязі виплачено не було, чим, на його переконання, порушено вимоги статті 116 КЗпП України.
Вважаючи, що відповідачем допущено порушення його прав та законних інтересів у зв`язку з ненарахуванням та невиплатою компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату індексації-різниці грошового забезпечення, а також непроведенням повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить із такого.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст.3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Водночас, зі змісту статті 1 Закону №2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Згадані вище статті 2, 3 Закону №2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Статтею 3 цього Закону передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків та обов`язкових платежів на індекс інфляції за період невиплати доходу, при цьому інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться.
Як встановлено судом, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 у справі № 580/10904/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2026, визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 11.11.2020 включно.
Цим же рішенням відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу відповідну індексацію-різницю грошового забезпечення.
На виконання зазначеного рішення 23.08.2026 відповідач виплатив позивачу 138 521,75 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 21.08.2026 № 2835 та не заперечується сторонами (а.с.16).
Отже, установленим судом фактом є те, що належна позивачу індексація-різниця грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 11.11.2020 була виплачена із суттєвим порушенням встановлених строків.
Суд ураховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 розмежувала доходи, які мають разовий характер, та доходи, що підлягають компенсації відповідно до Закону № 2050-III. При цьому стаття 2 Закону № 2050-III прямо передбачає суму індексації грошових доходів як об`єкт компенсації.
На відміну від одноразової додаткової винагороди, яка була предметом розгляду Великої Палати у зазначеній справі, індексація-різниця відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 має щомісячний характер та належить до складових грошового забезпечення військовослужбовця. Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 280/8933/24 не виключають можливості застосування Закону № 2050-III до спірних правовідносин.
Суд також бере до уваги, що у справі № 580/10904/25 щодо задоволення вимог про компенсацію втрати частини доходів було відмовлено з огляду на те, що на момент розгляду справи індексація-різниця ще не була нарахована та виплачена.
Натомість у цій справі позивач обґрунтовує вимогу фактом фактичної виплати відповідної заборгованості 23.08.2026, тобто обставиною, яка виникла після ухвалення попереднього судового рішення.
З огляду на це суд доходить висновку, що попереднє рішення не перешкоджає розгляду вимоги про компенсацію втрати частини доходів, яка виникла у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації-різниці. Суд також відхиляє доводи відповідача про відсутність помісячного розрахунку компенсації як підставу для відмови в позові.
Закон № 2050-III установлює порядок обчислення компенсації, який передбачає врахування суми невиплаченого доходу за відповідний місяць після утримання податків та обов`язкових платежів, а також індексу інфляції за період невиплати.
Визначення конкретного розміру компенсації має здійснюватися відповідачем відповідно до встановленої законом методики на підставі первинних документів про нарахування та виплату грошового забезпечення. При цьому суд уважає за необхідне зазначити, що компенсація повинна обчислюватися не шляхом застосування одного індексу інфляції до всієї суми заборгованості з 01 березня 2018 року, а окремо щодо кожної щомісячної суми належного доходу з урахуванням установленого законом порядку визначення періоду невиплати.
За таких обставин суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період несвоєчасної виплати до 23.08.2026 включно.
Оцінюючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, суд виходить із такого.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При цьому, якщо спір щодо належних працівникові сум вирішено на його користь частково, розмір відшкодування за час затримки визначає суд, який вирішує спір по суті.
Отже, для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, необхідно встановити факт несвоєчасного проведення остаточного розрахунку, обставини допущеного порушення, а також визначити розмір середнього заробітку, який становить основу для обчислення відшкодування.
Як встановлено судом вище, позивач проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Черкаській області з 05.07.1993 до 11.11.2020. На час звільнення відповідачем не було нараховано та виплачено позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 11.11.2020, право на отримання якої підтверджено судовим рішенням у справі № 580/10904/25.
Таким чином, остаточний розрахунок із позивачем у повному обсязі на день звільнення проведений не був, а відповідні суми виплачені лише після звільнення на виконання судового рішення. Подальша виплата заборгованості не усуває факту порушення відповідачем строків остаточного розрахунку та сама по собі не звільняє його від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Встановлення факту такого порушення не означає автоматичного підтвердження заявленого позивачем розміру відшкодування, оскільки його визначення потребує встановлення достовірної розрахункової бази.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем надано дві довідки щодо грошового забезпечення позивача за один і той самий розрахунковий період – вересень та жовтень 2020 року, які містять різні показники.
Відповідно до довідки від 12.03.2024 № 21/284 загальна сума грошового забезпечення за зазначені місяці становить 57 422,70 грн, а середньоденний показник – 941,36 грн (а.с. 17). Натомість згідно з довідкою від 25.09.2026 № 21/600 загальна сума грошового забезпечення за той самий період становить 49 058,04 грн, а середньоденний показник – 804,23 грн (а.с. 35). Отже, різниця між зазначеними загальними сумами становить 8 364,66 грн, що безпосередньо впливає на визначення середньоденного показника та остаточного розміру відшкодування.
Суд зауважує, що зазначені розбіжності унеможливлюють безумовне прийняття будь-якого з наведених розрахунків, оскільки достовірність середньоденного показника залежить насамперед від правильності визначення вихідної суми грошового забезпечення, складу врахованих виплат та їх відповідності фактичним нарахуванням і вимогам законодавства, а не від дати складення довідки чи розміру зазначеної в ній суми. Суд ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22.05.2025 у справі № 420/18799/24, відповідно до якого індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення та підлягає врахуванню під час обчислення середнього заробітку для цілей застосування статті 117 КЗпП України.
Отже, для визначення належного середньоденного показника необхідно встановити не лише загальну суму виплат за розрахункові місяці, а і конкретні складові грошового забезпечення, їх розмір та період нарахування, а також правильність їх урахування відповідно до застосовного порядку обчислення середнього заробітку. Наявні у справі довідки не дають можливості встановити причини розбіжностей між наведеними сумами, з`ясувати склад виплат, які враховувалися під час їх складення, та перевірити, який із показників відповідає фактичним нарахуванням позивачу.
Позивач, обґрунтовуючи власний розрахунок, посилається на довідку від 12.03.2024 № 21/284 та зазначений у ній середньоденний показник 941,36 грн. Водночас наявність іншої довідки відповідача з відмінними середньоденними даними не дає можливості визнати наведений позивачем розрахунок достовірним причин такої розбіжності. За таких обставин відповідно до статей 9, 77 та 90 КАС України суд не може надати перевагу жодному з двох розрахунків виключно з огляду на дату його складення або розмір зазначеної в ньому суми.
Крім того, суд враховує, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, має компенсаційний характер, а його розмір повинен визначатися з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 наголосила на необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами працівника та роботодавця при визначенні розміру такого відшкодування.
Суд бере до уваги, що позивачем подавалася заява про зміну предмета позову, в якій було викладено позовні вимоги в новій редакції та наведено власний розрахунок середнього заробітку. Однак ухвалою суду зазначену заяву повернуто без розгляду у зв`язку з недотриманням установленого статтею 47 КАС України процесуального строку для зміни предмета позову. За таких обставин нова редакція позовних вимог не була прийнята судом до розгляду та не змінила меж судового розгляду. Відтак спір підлягає вирішенню в межах первісно заявлених позовних вимог.
Водночас повернення зазначеної заяви саме по собі не є підставою для відмови в позові та не звільняє суд від обов`язку оцінити наявні докази. Проте наведений у ній розрахунок не усуває суперечностей між двома довідками відповідача та не підтверджує достовірності вихідних показників, використаних позивачем.
За результатами оцінки наявних у справі доказів суд доходить висновку, що достовірний середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за розрахунковий період не встановлений, а тому відсутня можливість перевірити правильність визначеного позивачем розміру середнього заробітку та обчислити конкретну суму відшкодування з дотриманням вимог статті 117 КЗпП України.
Таким чином, суд зазначає, що факт несвоєчасного розрахунку при звільненні з боку відповідача є підтвердженим, а відмова у задоволенні позову в цій частині не пов`язана виключно із поверненням заяви про зміну предмета позову. Разом з тим, ухвалення судового рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, тоді як позивач не надав суду беззаперечних матеріалів для встановлення чіткої бази нарахування середнього заробітку. Оскільки точний розмір заборгованості та помісячний розрахунок належних виплат не знайшли свого підтвердження належними доказами, суд позбавлений можливості самостійно визначити суму стягнення, у зв`язку з чим позовна вимога у заявленому розмірі підлягає відхиленню як недоведена.
Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судового збору у справі судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 72– 77, 90, 139, 241– 246, 255, 257– 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 11 листопада 2020 року.
Зобов`язати Управління Служби безпеки України в Черкаській області (18001, м. Черкаси вул. Гоголя, 240, код ЄДРПОУ 20001740) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації-різниці грошового забезпечення, нарахованої за період з 01 березня 2018 року по 11 листопада 2020 року включно та фактично виплаченої заборгованості 23 серпня 2026 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
СуддяІлля ТИХОНОВ
Оригінал: reyestr.court.gov.ua