Суд: Тернопільський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №595/708/26
Суддя: Гірський Б. О.
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 595/708/26Головуючий у 1-й інстанції Содомора Р.О.
Провадження № 22-ц/817/1266/26Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 листопада 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
cуддів - Костіва О.З., Хоми М.В.
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №595/708/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Негуляєв Максим Анатолійович на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 03 серпня 2026 року (ухвалене суддею Содоморою Р.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
В травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що 30.09.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №39208-09/2024 відповідно до умов якого товариство надало відповідачу фінансовий кредит в розмірі 10 500 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Стверджували, що ТОВ «Стар Файненс Груп» свої зобов`язання перед відповідачкою виконало в повному обсязі, надавши останній грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами договору, натомість відповідачка не виконала умови Кредитного договору.
Вказували на те, що у зв`язку з відсутністю здійснення платежів на виконання умов кредитного договору у відповідача утворилась заборгованість.
Зазначали, що 27.01.2025 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу № 27012025, відповідно до умов якого та відповідно до ст.512 ЦК України ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Стар Файненс Груп», в тому числі і до відповідачки за кредитним договором № №39208-09/2024 від 30.09.2024.
Вказували на те, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 28 350 грн, з яких: 10 500 грн - заборгованість за тілом кредиту; 12 600 грн - заборгованість за процентами; 5 250 грн - заборгованість за штрафами.
Враховуючи наведене просили позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідачки на свою користь вищезазначений розмір заборгованості.
Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 03 серпня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за Кредитним договором №39208-09/2024 від 30.09.2024 року у сумі 23 100 грн з яких: 10 500 грн - заборгованість за тілом кредиту; 12 600 грн - заборгованість за процентами.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» 2 169 грн 36 коп сплаченого судового збору та 6 518 грн 52 коп витрат на професійну правничу допомогу.
В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Негуляєв М.А. просить скасувати рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 03 серпня 2026 року в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовує неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд визнав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи та істотним порушенням норм процесуального права.
Зазначає, що суд визнав доведеним факт укладення нею електронного кредитного договору на підставі його паперової копії, довідки про ідентифікацію, інформації про направлення одноразового ідентифікатора W3601 та листа про перерахування коштів, не здійснивши належної перевірки первинних електронних даних.
Звертає увагу на те, що заперечувала факт укладення договору та поставила під сумнів достовірність наданих позивачем доказів. З цією метою зверталася з клопотанням про витребування оригіналу електронного договору, файлу, в якому він зберігається, даних інформаційно-комунікаційної системи, відомостей про направлення їй договору та використання одноразового ідентифікатора, а також про забезпечення можливості огляду відповідної вебсторінки.
Вважає безпідставною відмову в задоволенні цього клопотання ухвалою від 02 липня 2026 року, оскільки самостійно отримати зазначені докази не могла.
Посилаючись на положення статті 100 ЦПК України, зазначає, що її заперечення стосувалися відповідності копії електронного документа оригіналу, його достовірності та цілісності, тому подання паперової копії не усувало необхідності перевірки цих обставин.
Вказує, що складена кредитодавцем довідка про ідентифікацію сама по собі не може вважатися безумовним підтвердженням отримання та використання саме нею одноразового ідентифікатора.
Вважає, що суд мав перевірити спосіб ідентифікації особи, належність номера телефону й облікового запису, порядок формування та направлення ідентифікатора W3601, його зв`язок саме з договором № 39208-09/2024, а також можливість повторного використання або зміни відповідних електронних даних.
Посилається на неврахування судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23, щодо перевірки цілісності та незмінюваності електронного кредитного договору, способу його направлення позичальнику та зв`язку одноразового ідентифікатора з конкретним електронним документом.
Також посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 щодо дослідження електронних доказів, встановлення їх походження та достовірності.
Зазначає, що суд не встановив належності їй платіжної картки, на яку перераховано 10 500 грн, та фактичного отримання нею цих коштів. Вважає, що лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» підтверджує лише здійснення транзакції за певними реквізитами, але сам по собі не підтверджує особу власника картки.
Вказує на те, що місцевий суд не з`ясував, кому належали картка та відповідний рахунок станом на 30 вересня 2024 року, і не перевірив первинних документів щодо перерахування коштів, хоча позивач зазначав, що оригінал листа-повідомлення перебуває у провайдера платіжних послуг.
Вважає, що відмовивши у витребуванні доказів, а надалі поклавши спірні документи в основу рішення, суд першої інстанції позбавив її можливості повноцінно перевірити докази, на яких ґрунтувався позов.
Вважає, що суд не встановив взаємного зв`язку поданих доказів на рівні первинних електронних даних та фактично поклав на неї обов`язок спростувати обставини, які мав довести позивач.
Щодо переходу права вимоги зазначає, що договір факторингу та документи на його виконання можуть підтверджувати відступлення вимоги лише за умови доведеності первісного грошового зобов`язання.
Звертає увагу, що договір факторингу укладено 27 січня 2025 року, тоді як зазначений судом акт приймання-передачі реєстру боржників датований 19 червня 2025 року.
Вважає, що суд не встановив моменту фактичного переходу права вимоги щодо неї, змісту відповідного запису в реєстрі боржників, суми переданої вимоги та того, чи охоплювала вона заявлені до стягнення тіло кредиту і проценти.
Звертає увагу на те, що розрахунок заборгованості є похідним доказом і не може самостійно підтверджувати існування та обсяг зобов`язання, якщо не доведено факту укладення договору та його умов.
У зв`язку з наведеним також просила апеляційний суд витребувати у ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» та/або ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» оригінал електронного договору про надання фінансового кредиту № 39208-09/2024 від 30.09.2024 з усіма електронними даними, необхідними для перевірки його цілісності, достовірності та незмінюваності, докази, які підтверджують направлення відповідачці електронного договору, отримання нею одноразового ідентифікатора W3601 та введення саме цього ідентифікатора для підписання саме договору № 39208-09/2024, належні докази переходу до ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» саме права вимоги до ОСОБА_1 , у тому числі відповідний Реєстр боржників, акт приймання-передачі та документи, що дають можливість встановити конкретний склад та розмір переданої вимоги.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заперечує проти її задоволення, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим.
Зазначає, що укладення договору та ідентифікація відповідачки підтверджуються копією договору, додатком до нього й довідкою про ідентифікацію, а перерахування кредитних коштів - листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення».
Вважає обґрунтованою відмову у витребуванні оригіналу договору, оскільки подано належним чином засвідчену копію електронного документа.
Посилається на підтвердження переходу права вимоги договором факторингу, актом приймання-передачі реєстру боржників, витягом із реєстру та платіжною інструкцією.
Вказує на те, що розрахунок заборгованості відповідає умовам договору, відповідачкою не спростований, альтернативного розрахунку не надано.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно із ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу колегія суддів приходить до наступного.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
30.09.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 39208-09/2024, за умовами якого відповідачка отримала кредит у сумі 10 500 грн строком на 120 днів - з 30.09.2024 до 27.01.2025 (пункт 1.2 договору).
Договір укладено в електронній формі та підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором W3601.
Згідно з пунктом 1.4 договору за користування кредитом товариством нараховуються проценти в розмірі 1 % на залишок заборгованості, що є платою за користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована.
Відповідно до пункту 1.6 договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2, протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту.
Згідно з пунктом 5.3 договору в разі прострочення клієнтом сплати платежів відповідно до термінів, встановлених у графіку платежів, товариство нараховує неустойку у вигляді штрафу в розмірі 100 % від суми простроченої заборгованості - на наступний день після терміну сплати, встановленого у графіку платежу, за відповідний розрахунковий (платіжний) період та до дати погашення заборгованості, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством України.
Відповідно до паспорта споживчого кредиту, підписаного відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором, погоджено всі істотні умови кредитного договору. Паспорт споживчого кредиту містить істотні умови кредитування, зазначені у договорі про надання фінансового кредиту № 39208-09/2024 від 30.09.2024.
Згідно з довідкою про ідентифікацію ТОВ «Стар Файненс Груп» клієнт ОСОБА_1 , з якою укладено договір № 39208-09/2024 від 30.09.2024, ідентифікована товариством. Акцепт договору позичальником шляхом використання одноразового ідентифікатора W3601, відправленого 30.09.2024 о 17:46:38 на номер телефону НОМЕР_1 .
Отримання відповідачкою кредитних коштів у розмірі 10 500 грн підтверджено листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (iPay.ua) № 3426_260217115948 від 17.02.2026, згідно з яким 30.09.2024 о 17:50:08 перераховано 10 500 грн на картку № НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 524531306.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 39208-09/2024 від 30.09.2024, наданим ТОВ «Стар Файненс Груп», загальна сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 03.03.2026 становить 28 350 грн, з яких: 10 500 грн - заборгованість за тілом кредиту, 12 600 грн - заборгованість за відсотками, 5 250 грн - заборгованість за штрафами.
27.01.2025 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 27012025, відповідно до умов якого позивач набув права грошової вимоги, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 39208-09/2024 від 30.09.2024.
Перехід права вимоги підтверджено підписаним сторонами акт приймання-передачі реєстру боржників від 27.01.2025, витяг із реєстру боржників до договору факторингу № 27012025 та платіжну інструкцію № 1768 від 27.01.2025.
Також до позовної заяви долучено досудову вимогу № 24120023 від 11.05.2026 про необхідність сплатити заборгованість за договором № 39208-09/2024 від 30.09.2024 у сумі 28 350 грн на реквізити позивача.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, однак вважав, що відсутні підстави для стягнення заборгованості за штрафами.
Колегія суддів в повній мірі погоджується із висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог з огляду на наступне.
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними Кредитним договором.
На підставі п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до змісту ст. 610, ст. 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Згідно з ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (правові висновки Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2025 року у справі № 701/171/25).
Так, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність факту переходу до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 39208-09/2024 від 30 вересня 2024 року, що підтверджується договором факторингу № 27012025 від 27 січня 2025 року, підписаним сторонами актом приймання-передачі реєстру боржників від 27 січня 2025 року, витягом із реєстру боржників до зазначеного договору факторингу та платіжною інструкцією № 1768 від 27 січня 2025 року.
Доводи апеляційної скарги щодо розбіжності між датою укладення договору факторингу та датою акта приймання-передачі реєстру боржників, наведеною в оскаржуваному рішенні, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначення судом дати "19 червня 2025 року" є опискою, так як наявний у матеріалах справи акт приймання-передачі реєстру боржників датований саме 27 січня 2025 року.
Отже, така неточність у тексті рішення не впливає на правильність висновку суду першої інстанції про набуття позивачем права вимоги до відповідачки.
Щодо укладеності кредитного договору.
Так, за правовим висновком Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23, на який посилається скаржник, паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.
Колегія суддів звертає увагу, що кредитний договір підписано електронним підписом за допомогою використання одноразового ідентифікатора (електронного підпису), використання яких неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання такого одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20-ц, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18.
Разом з тим, в кредитному договорі зазначено особисті дані ОСОБА_1 , зокрема, реквізити паспортного документу, адреса місця реєстрації, РНОКПП.
Доказів на спростування відповідності анкетних даних відповідачки матеріали справи не містять.
Також, доказів про те, що персональні дані відповідачки були використані первісним кредитором для укладення кредитного договору від її імені, проте без її згоди до суду не надано.
За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, апеляційний суд вважає, що посилання скаржника про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.
Крім того, колегія суддів бере до уваги те, що сторона відповідача не була позбавлена можливості надати докази на підтвердження своїх заперечень проти позовних вимог, в тому числі шляхом надання доказів щодо наявних карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1 , відсутності емітованої на ім`я відповідачки банківської карти з маскою, зазначеною у кредитному договорі та надання виписки по карткових рахунках, з метою спростування факту зарахування кредитних коштів.
Водночас отримання відповідачкою кредитних коштів у розмірі 10 500 грн підтверджено листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (iPay.ua) № 3426_260217115948 від 17.02.2026, згідно з яким 30.09.2024 о 17:50:08 перераховано 10 500 грн на картку № НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 524531306.
Отже, надані позивачем докази у своїй сукупності та взаємозв`язку підтверджують як укладення кредитного договору саме ОСОБА_1 , так і фактичне отримання нею кредитних коштів, тоді як належних доказів на спростування цих обставин відповідачем не надано.
Колегія суддів вважає, що такі висновки є більш вірогідними ніж твердження скаржника про те, що відповідний кредитний договір не було укладено.
Апеляційний суд вважає, що нарахування процентів за користування кредитом нараховані виключно в межах строку кредитування, а відсоткова ставка не суперечить вимогам пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».
Оскільки скаржником не доведено існування обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви щодо відповідності оригіналу паперової копії кредитного договору, укладеного між відповідачкою та первісним кредитором, колегія суддів вважає, що наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності є достатніми для встановлення факту виникнення кредитного зобов`язання та отримання відповідачкою кредитних коштів, а тому необхідність у витребуванні зазначених в апеляційній скарзі оригіналів та електронних примірників документів - відсутня.
Суд першої інстанції надав належну правову оцінку всім поданим позивачем доказам, тому доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з такою оцінкою та не спростовують правильності встановлених судом обставин.
Інші доводи апеляційної скарги не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, а тому не дають підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, надав доказам правильну правову оцінку, відтак рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає, відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Ураховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 03 серпня 2026 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повна постанова складена 04 листопада 2026 року.
Головуючий Гірський Б.О.
Судді: Хома М.В.
Костів О.З.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua