Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 15 жовтня 2026 р.
Справа: №445/983/25
Суддя: Бойко С. М.
Справа № 445/983/25 Головуючий у 1 інстанції: Кіпчарський О.М.
Провадження № 22-ц/811/3461/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2026 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого – судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 26 травня 2025 року у справі за позовом акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
У квітні 2025 року акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі – АТ «А-Банк») звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №ABH0CT155101707692833648 від 12.02.2024 року в розмірі 81940 грн. 94 коп., з яких: 63878 грн. 71 коп. – загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 17298 грн. 37 коп. – загальний залишок заборгованості за процентами, 783 грн. 84 коп. – загальний залишок заборгованості за пенею.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 12.02.2024 року ОСОБА_1 , будучи клієнтом банку, уклав з АТ «А-Банк» кредитний договір №ABH0CT155101707692833648 щодо надання кредиту в розмірі 75000 грн., строком на 60 місяців, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 75% річних. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява про надання послуги «Швидка готівка», разом з умовами та правилами надання банківських послуг, паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту, складає між ним та банком кредитний договір, що підтверджується його підписом.
Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, відповідно до умов договору, проте, відповідач своєчасно не сплатив банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, внаслідок чого утворилась заборгованість станом на 24.04.2025 року на загальну суму 81940 грн. 92 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредитом – 63878 грн. 71 коп., заборгованості за процентами – 17298 грн. 37 коп., заборгованості за пенею – 763 грн. 84 коп.
Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 26 травня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за договором кредиту №ABH0CT155101707692833648 від 12.02.2024 року в розмірі 81940 грн. 92 коп., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 63878 грн. 71 коп., 17298 грн. 37 коп. заборгованості по процентам, 763 грн. 84 коп. заборгованості за пенею.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп.
Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1 , просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач покликається на те, що він, як військовослужбовець та учасник бойових дій, має право на пільги, передбачені ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», окрім того, вказує на несправедливість умов договору щодо непропорційно великої суми процентів.
Вважає вимогу про сплату нарахованих процентів, які є явно завищеними, такими, що не відповідають передбаченим у ч.3 ст.509, ч.ч.1, 2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Звертає увагу на максимальний розмір денної процентної ставки, передбачений нормами Закону України «Про споживче кредитування».
11.12.2025 року АТ «Акцент-Банк» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи та вимоги скаржника.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 06.10.2026 року, є дата складення повного судового рішення – 16.10.2026 року.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12.02.2024 року між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ABH0CT155101707692833648 про надання кредиту в розмірі 75000 грн., строком на 60 місяців, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 75% річних.
Відповідно до п.п.3-5 заяви про надання послуги «Швидка готівка» №ABH0CT155101707692833648 від 12.02.2024 року, розмір кредиту – 75000 грн., строк кредиту: з 12.02.2024 року до 11.02.2029 року, розмір щомісячного платежу – 4870 грн. 07 коп.
Згідно з п.6 кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 75% річних.
До позовної заяви позивачем додано анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, заяву про надання послуги «Швидка готівка», таблицю обчислення загальної вартості кредиту та паспорт споживчого кредиту, підписані ОСОБА_1 12.02.2024 року електронним підписом.
Згідно меморіального ордеру від 12.02.2024 року, АТ «Акцент-Банк» видано ОСОБА_1 кредит у розмірі 75000 грн.
Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості ОСОБА_1 , яка станом на 24.04.2025 року складає 81940 грн. 92 коп.: заборгованість за тілом кредиту – 63878 грн. 71 коп., заборгованість за процентами – 17298 грн. 37 коп., заборгованість за пенею – 763 грн. 84 коп.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства або за письмовою згодою сторін у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
З матеріалів справи встановлено, що договір про надання кредиту, а також додаткові угоди укладені сторонами в електронній формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі у якій розміщено таку пропозицію і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку, електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20 (провадження №61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження №61-2303св21).
Згідно зі статею 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних – фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних – будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних», не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.
Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
АТ «Акцент-Банк», звертаючись до суду із вказаним позовом, довів належними та допустимими доказами факт отримання 12.02.2024 року відповідачем ОСОБА_1 кредиту в розмірі 75000 грн., який було надано на підставі заяви відповідача про надання послуги «Швидка готівка» №ABH0CT155101707692833648 від 12.02.2024 року та на умовах, зазначених у цій заяві.
АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 погодили суму кредиту, строк кредиту, процентну ставку, розмір щомісячного платежу, загальну вартість кредиту, а також штрафні санкції у випадку порушення останнім зобов`язань.
З наданого банком розрахунку заборгованості встановлено, що ОСОБА_1 , окрім процентів, нараховувалася ще й пеня у зв`язку з неналежним виконанням умов договору.
Станом на 24.04.2025 року, розмір заборгованості за процентами становить 15791 грн. 83 коп., заборгованість за пенею – 763 грн. 84 коп.
Пунктом 11 заявки про надання послуги «Швидка готівка» визначено, що у випадку порушення клієнтом зобов`язань із погашення заборгованості клієнт сплачує банку пеню у розмірі 0,07% (не менше 1 грн. ) від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочення, при цьому, пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15% суми простроченого платежу.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 року №2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Отже, в період існування особливих правових наслідків – протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки звільнення від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) кредитних зобов`язань.
Аналогічний правовий висновок щодо правового аналізу пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України викладений у постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі №910/10901/23, який, відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України, судом застосовується під час ухвалення судового рішення у подібній справі.
Згідно з правовим висновком, який викладений у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі №706/68/23 (провадження №61-8279св23), дія пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України розповсюджується на кредитний договір.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 763 грн. 84 коп. заборгованості за пенею.
Щодо посилання відповідача на положення п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», колегія суддів звертає увагу на наступне.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Дія цього Закону поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей; 2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; 3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей; 4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України (ч.1 ст.3 Закону №2011-XII).
У п.15 ч.3 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, зазначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) – штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року та триває по теперішній час.
За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №199/3051/14 викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 року №322/2/7142.
Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів – витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.
На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.
З наданої стороною відповідача ОСОБА_1 фотокопії військового квитка серії НОМЕР_1 , а також довідки (форма 5) №1149/82/2025 від 04.04.2025 року, виданої військовою частиною № НОМЕР_2 , встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з 22.03.2025 року по теперішній час (станом на момент видачі довідки).
Отже, відповідач ОСОБА_1 є таким, що має право на гарантії соціального та правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» для військовослужбовців, зокрема, в частині заборони нарахування процентів за користування кредитними коштами на період перебування на військовій службі.
З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_1 є особою, на яку поширюється дія п.15 ч.3 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Враховуючи дату укладення договору про надання кредиту (заявка про надання послуги «Швидка готівка»), строк його дії, відповідач ОСОБА_1 має право на пільги, передбачені п.15 ч.3 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з 22.03.2025 року.
Відповідно до розрахунку заборгованості, загальний залишок заборгованості за процентами до 22.03.2025 року становив 12099 грн. 89 коп., а відтак, саме ця сума підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» разом із заборгованістю за тілом кредиту – 63878 грн. 72 коп., а всього разом – 75978 грн. 61 коп.
В частині посилання відповідача на несправедливість умов кредитного договору щодо розміру процентної ставки, колегія суддів звертає увагу, що сторонами була погоджена процентна ставка (фіксована) в розмірі 75%, яка не перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, передбаченої ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування».
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву: «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача», передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.
Натомість, оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 07 вересня 2026 року в справі №552/672/23 (провадження №61-4595сво25))
Колегія суддів звертає увагу, що тлумачення змісту умов кредитного договору №ABH0CT155101707692833648 від 12.02.2024 року не дозволяє зробити висновки про те, що вони є нечіткими або двозначними. Нараховані банком проценти за користування кредитом здійснені згідно погодженої сторонами процентної ставки.
Отже, в цій частині доводи та вимоги апеляційної скарги є безпідставними.
З урахуванням наведених вище мотивів, рішення суду першої інстанції підлягає зміні на підставі п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України (неправильне застосування норм матеріального права) в частині визначення розміру стягуваної з відповідача на користь позивача заборгованості, шляхом його зменшення до 75978 грн. 61 коп., з яких: заборгованість за процентами – 12099 грн. 89 коп., заборгованість за тілом кредиту – 63878 грн. 72 коп.
Враховуючи вимоги статті 141 ЦПК України та наслідки розгляду справи апеляційним судом – часткове задоволення позовних вимог позивача (93%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1768 грн. 35 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (93%), а з позивача на користь відповідача – судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 254 грн. 35 коп., пропорційно до розміру позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено (7%).
Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України, остаточний розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1514 грн. (1768 грн. 35 коп. – 254 грн. 35 коп. = 1514 грн.), тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні і в частині розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 26 травня 2025 року в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором та судового збору, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Акцент-Банк», змінити, зменшивши розмір стягуваної заборгованості за договором кредиту №ABH0CT155101707692833648 від 12.02.2024 року до 75978 гривень 61 копійки та зменшивши розмір стягуваного судового збору до 1514 гривень.
В решті рішення суду – залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 16 жовтня 2026 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич
Оригінал: reyestr.court.gov.ua