Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 15 жовтня 2026 р.
Справа: №462/727/25
Суддя: Бойко С. М.
Справа № 462/727/25 Головуючий у 1 інстанції: Постигач О.Б
Провадження № 22-ц/811/2586/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2026 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів - Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Хоцяновича О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 червня 2025 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
У січні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Бізнес позика» звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання кредиту №493824-КС-004 від 18.05.2024 року у розмірі 234428 грн. 60 коп., яка складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 75000 грн., суми прострочених платежів по процентах - 155663 грн. 20 коп., суми прострочених платежів за комісією - 3765 грн. 40 коп.
Позов обґрунтовано тим, що 18.05.2024 року між позивачем та відповідачем укладено договір №493824-КС-003 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п.1 договору кредиту ТОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 75000 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правилами про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить процентів за кожен день користування кредитом. Пунктом 2 договору кредиту визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно з графіком платежів. Пунктом 3 договору кредиту встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов зазначеного договору.
Позивач свої зобов`язання за договором кредиту виконав, надав відповідачу грошові кошти в розмірі 75000 грн., шляхом перерахування на його банківську картку № НОМЕР_1 , котру відповідачем вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті.
Оскільки відповідач належним чином не виконував свої зобов`язання за договором кредиту, а лише частково сплатив кошти на загальну суму 32500 грн., розмір заборгованості станом на 14.01.2025 становить 234428 грн. 60 коп., яка складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 75000 грн., суми прострочених платежів по процентах - 155663 грн. 20 коп., суми прострочених платежів за комісією - 3765 грн. 40 коп. та понесених судових витрат в розмірі 2813 грн. 14 коп.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 24 червня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» 150000 грн. заборгованості за договором №493824-КС-004 від 18.05.2024 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1549 грн. 85 коп.
Рішення суду в частині відмовлених позовних вимог оскаржив позивач ТОВ «Бізнес позика», просив його в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути грошову суму в розмірі 84428 грн. 60 коп., в решті рішення залишити без змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликається на те, що судом не враховано умов договору, зокрема, в частині погоджених процентів та розміру комісії.
Вказує, що за період з 18.05.2024 року по 22.06.2024 року включно проценти нараховувались по зниженій процентній ставці (1,15012667%), у період з 23.06.2024 року по 02.11.2024 року включно проценти нараховувались по стандартній процентній ставці (1,5%), оскільки позичальник 15.06.2024 року згідно графіку платежів не здійснив другий плановий платіж, відповідно, почалось прострочення заборгованості, тому по спливу семи днів, починаючи з восьмого дня, почала діяти збільшена процентна ставка. Таким чином, проценти за користування кредитом на загальну суму 155663 грн. 20 коп. включають в себе: нараховані за зниженою процентною ставкою в сумі 18114 грн. 60 коп. у період з 18.05.2024 року по 22.06.2024 року та нараховані за стандартною процентною ставкою в сумі 137548 грн. 60 коп. у період з 23.06.2024 року по 02.11.2024 року.
Крім того, наголошує, що штрафні санкції за неналежне виконання умов договору не нараховувались та не входять до складу позовних вимог.
Щодо правомірності вимог про стягнення комісії за надання кредиту, то звертає увагу на те, що у кредитному договорі передбачено сплату разової комісії за надання кредиту, а не за його обслуговування, комісія за надання кредиту встановлюється не лише у правилах надання кредитів чи паспорті споживчого кредиту, а й у самих кредитних договорах, які укладаються в порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», та які підписуються за допомогою одноразових ідентифікаторів, проте, судом першої інстанції не було належним чином досліджено умови кредитного договору.
Вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надано належної правової оцінки доказам, які подала їхня сторона, що призвело до помилкового висновку суду про відмову у стягненні 84428 грн. 60 коп. заборгованості за кредитним договором.
У судове засідання апеляційного суду учасники справи повторно не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.247, ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто у відсутності учасників справи без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 06.10.2026 року, є дата складення повного судового рішення - 16.10.2026 року.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом встановлено, що 18.05.2024 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено договір №493824-КС-004 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п.2.1 договору, кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 75000 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та правилами надання споживчих кредитів; строк, на який надається кредит - 24 тижні; стандартна процентна ставка за кредитом: в день 1,5000000%, фіксована; знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,15012667%, фіксована; комісія за надання кредиту - 11250 грн.; загальний розмір наданого кредиту - 75000 грн.; термін дії договору до 02.11.2024 року; орієнтовна загальна вартість кредиту - 222309 грн. 10 коп.; орієнтовна реальна річна процентна ставка - 19672,38%.
Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-9884 18.05.2024 року о 21:19:21, який був надісланий на номер телефону НОМЕР_2 .
Також додано пропозицію (оферту) укласти договір №493824-КС-004 про надання кредиту та прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) щодо укладання договору №493824-КС-004 про надання кредиту, а також паспорт споживчого кредиту, в яких містяться основні умови кредитування, інформація щодо орієнтовної реальної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту, аналогічні договору про надання кредиту. Крім того, в паспорті споживчого кредиту в розділі 5 міститься графік платежів.
Крім того, до матеріалів справи долучено витяг з анкети клієнта ОСОБА_1 , в якому зазначені всі анкетні дані відповідача та інформація стосовно бажаного кредиту.
Приймаючи умови договору, відповідач ОСОБА_1 підтвердив, що він ознайомлений з договором, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань та погоджується неухильно їх дотримуватися (розділ 7 договору кредиту).
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №493824-КС-004, відповідач на виконання умов договору здійснив часткову оплату за договором №493824-КС-004 на загальну суму 32500 грн., відповідно станом на 14.01.2025 року заборгованість відповідача становить 234428 грн. 60 коп., яка складається із: 75000 грн. тіла кредиту, 155663 грн. 20 коп. процентів, 3765 грн. 40 коп. комісії.
За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
При цьому, в ч.1 ст.207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Згідно зі ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку, електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Згідно зі ст.13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
З матеріалів справи встановлено, що договір №493824-КС-004 про надання кредиту від 18.05.2024 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено у вигляді електронного документу із застосуванням електронного підпису (UA-9884).
Зі змісту договору встановлено, що ОСОБА_1 при його оформленні зазначив свої персональні дані, зокрема: ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, електрону адресу, адресу місця реєстрації (проживання), номер телефону, номер банківської картки, на яку необхідно перерахувати кошти. Дані обставини стверджуються витягом з інформаційно-телекомунікаційної системи - www.my.tpozyka.com.
ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого позикодавець надіслав останньому за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор, який заявник використав для підтвердження підписання договору позики.
Сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, розмір процентів, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Отже, підписанням договору №493824-КС-004 про надання кредиту від 18.05.2024 року, ОСОБА_1 підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Без вчинення вказаних вище дій, зокрема надання особистих даних для оформлення кредитного договору, у тому числі номеру телефону та/або та електронної пошти для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений.
Окрім того, факт укладення договору підтверджується частковим виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань, зокрема, на загальну суму 32500 грн., частина коштів з яких була зарахована в рахунок погашення заборгованості за процентами ( 25015 грн. 40 коп.), а частина - на погашення комісії (7484 грн. 60 коп.)
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, встановивши, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», дійшов обґрунтованого висновку про факт укладення договору №493824-КС-004 від 18.05.2024 року.
Подібні правові за змістом висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 20 червня 2022 року у справі №757/40396/20, від 04 грудня 2023 року у справі №212/10457/21.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав.
Як вбачається з матеріалів справи, укладаючи договір №493824-КС-004 від 18.05.2024 року, сторони погодили, що загальна сума отриманого кредиту, з розрахунку на 24 тижні, зі сплатою 1,15082147% в день, та комісії за надання кредиту, становить 222309 грн. 10 коп.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату ним заборгованості у повному розмірі чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості за тілом кредиту у добровільному порядку, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення 75000 грн. тіла кредиту.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що нараховані позивачем проценти за користування кредитом не відповідають вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів, оскільки високий розмір процентів порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є відповідач, як споживач, тим самим порушує його права споживача, відтак, вимога позивача про стягнення цих сум заборгованості за процентами, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим чинним ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а наявність в останнього, як кредитора, можливості стягувати з відповідача, як споживача, надмірні грошові суми процентів, спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання відповідача як боржника виконувати основне грошове зобов`язання.
Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
Частиною п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними окремих умов договору у разі визнання цих положень договору несправедливими.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі).
Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі №201/13593/19, від 11 грудня 2024 року у справі №725/5919/19 та інших.
Враховуючи зазначені положення, слід дійти висновку, що під час укладення договору №493824-КС-004 від 18.05.2024 року ОСОБА_1 був достеменно обізнаний про розмір процентів, порядок їх сплати та інші істотні умови договору, добровільно уклав цей договір та користувався отриманими коштами, в тому числі, сплачував проценти.
Під час розгляду даної справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 не заявляв зустрічних вимог про визнання недійсним договору в частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», тому висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на вимогах п.6 ст.3, ч.2 ст.13, ч.3 ст.509, ст.627 ЦК України, а також положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Перевіряючи наданий стороною позивача розрахунок заборгованості в частині нарахування процентів за користування кредитними коштами, колегія суддів вважає, що в ТОВ «Бізнес позика» відсутні підстави для стягнення заборгованості в повному обсязі, оскільки вона була нарахована з порушенням вимог чинного законодавства.
22.11.2023 року прийнятий Закон України №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023 року.
Вказаним Законом внесено зміни та доповнення до Закону України №1734-VIII від 15.11.2016 року «Про споживче кредитування».
Зокрема, ст.8 Закону України №1734-VIII від 15.11.2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частинами 4 та 5, якими визначено, що денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t х100%, де: ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.
Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Враховуючи, що самим Законом України від 22.11.2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24.12.2023 року, а кредитний договір було укладено 18.05.2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, тому нарахування процентної ставки слід розраховувати у відповідності до чинного законодавства у розмірі 1%.
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Таким чином, умови укладеного між сторонами договору (п.2.4) щодо встановлення фіксованої денної процентної ставки 1,5% (стандартна) та 1,15012667 % (знижена) є нікчемними відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки на дату його укладення 18.05.2024 року максимальний допустимий розмір такої ставки, визначений ч.5 ст.8 цього Закону, становив лише 1%.
Відтак, з урахуванням максимальної денної процентної ставки, що визначена ст.8 Закону України №1734-VIII, та сплачених відповідачем процентів, розмір заборгованості за процентами, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика», становить 100984 грн. 60 коп. (75000,00*1%*168(днів)-25015,40=100984,60 грн.).
В іншій частині, нарахована ТОВ «Бізнес позика» заборгованість стягненню не підлягає.
Застосування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові №132/1006/19 від 07 жовтня 2020 року, колегія суддів вважає помилковим, оскільки обставини, встановлені у справі №132/1006/19, не є релевантними обставинам даної справи.
Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19, стосуються обґрунтованості вимог зустрічного позову про визнання недійсним пунктів кредитного договору про розмір процентів.
Також не підлягають застосуванню в даній справі правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, оскільки обставини справи, що перебуває на апеляційному перегляді, не є подібними до обставин справи, на яку посилається апелянт.
Предметом спору у справі №902/417/18 є стягнення заборгованості за договором поставки, а також неустойки і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, на яку покликався суд першої інстанції, зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_1 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався.
Таким чином, посилання суду на вищевказану судову практику і на рішення Конституційно го Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013 не заслуговують на увагу, оскільки різними є правовідносини сторін у справі, що переглядається (проценти, нараховані за стандартною (зниженою) процентною ставкою), та наведених справах (можливість зменшення процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання).
Також колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови у стягнення комісії.
Так, відмовляючи у стягненні комісії, суд виходив із того, що її стягнення з відповідача суперечить положенням ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Вказавши при цьому, що таку суму коштів позивач вчинив на власну користь та такі дії не становлять кредитну послугу, яку замовив позичальник, оскільки відповідають економічним потребам лише самого кредитодавця.
Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що у п.2.5 договору сторони погодили, що комісія за надання кредиту складає 11250 грн. та нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту. Розмір комісії, встановлений цим пунктом договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір комісії не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Супровідні послуги відсутні, тарифи не змінні в продовж дії договору, зміна будь-яких умов здійснюється шляхом укладання додаткового договору до договору, який сторони погодили іменувати у своїх відносинах додатковою угодою (далі - додаткова угода).
Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Згідно з Правилами розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затвердженими постановою правління Національного банку України від 11.02.2021 року №16 (далі - Правила №16), загальними витратами за споживчим кредитом є витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (включаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (комісії за розрахунково-касове обслуговування банку, в якому відкритий рахунок кредитодавця (під час зарахування коштів у рахунок погашення споживчого кредиту), страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб, а також інші обов`язкові платежі), які сплачуються споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (крім платежів, що згідно із законодавством України не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом) (п. 1 Методики загальної вартості кредиту для споживача).
Таким чином, сплата відповідачем комісії за надання кредиту передбачена як пунктом 2.5 договору, так і частиною другою статті 8 Закону №1734-VIII і Правилами №16.
Так, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.
Виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст.1, ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, така форма витрат як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Тобто спеціальним законодавством прямо визначені легальні можливості позивача включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, а також витребувати суму несплаченої вказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
Як вбачається з умов кредитного договору та правил надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика», укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов`язкових платежів.
Згідно наданого стороною позивача розрахунку заборгованості за комісією, розмір такої становить 3765 грн. 40 коп., з урахуванням сплаченої відповідачем в розмірі 7484 грн. 60 коп. комісії.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про сплату відповідачем зазначеної комісії, колегія суддів доходить висновку про її стягнення, в розмірі, заявленому позивачем.
Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове обґрунтування, тому рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру стягуваної з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №493824-КС-004 про надання кредиту від 18.05.2024 року необхідно змінити, збільшивши його до 179750 грн., з яких: 75000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 100984 грн. 60 коп. - заборгованість за процентами, 3765 грн. 40 коп. - заборгованість за комісією.
Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Встановлено, що при зверненні до суду із вказаним позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 2813 грн. 14 коп., а за подання апеляційної скарги - 3633 грн. 60 коп., що сумарно становить 6446 грн. 74 коп.
Враховуючи вимоги статті 141 ЦПК України та наслідки розгляду справи апеляційним судом, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 4963 грн. 99 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог позивача (77%), тому рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат також необхідно змінити.
В решті, підстав для скасування чи зміни рішення немає.
Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
ухвалив:
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 червня 2025 року в частині визначення розміру заборгованості за договором №493824-КС-004 про надання кредиту від 18.05.2024 року, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», змінити, збільшивши його до 179750 гривень, з яких: 75000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 100984 гривень 60 копійок - заборгованість за процентами, 3765 гривень 40 копійок - заборгованість за комісією.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 червня 2025 року в частині визначення розміру судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», змінити, збільшивши його до 4963 гривень 99 копійок.
В решті рішення суду - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 16 жовтня 2026 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич
Оригінал: reyestr.court.gov.ua