Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №335/2664/26 — Запорізький апеляційний суд

Суд: Запорізький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №335/2664/26

Суддя: Кухар С. В.

Дата документу 09.11.2026 Справа № 335/2664/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/2664/26

Провадження № 22-ц/807/2320/26

Головуючий в 1-й інстанції: Соболєва І. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В.,

суддів:Кочеткової І.В., Трофимової Д.А.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Мороза Кирила Тарасовича на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_2 в особі представника адвоката Харькова Віталія Олександровича звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів. В обґрунтування позову послалася на те, що відповідач є батьком дітей позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач ОСОБА_1 матеріально не забезпечує власних дітей та відмовляється надавати допомогу на їхнє утримання, у зв`язку з чим ОСОБА_2 вимушена одноосібно утримувати двох дітей. Позивач разом з дітьми проживають за адресою: АДРЕСА_1 . 05.08.2021 Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя по справі № 335/11072/20 за позовом ОСОБА_2 , було позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_2 в особі представника адвоката Харькова Віталія Олександровича просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу) платника аліментів, не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, щомісячно, починаючи з дати подання позовної заяви.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2026 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 16.03.2026 до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у сумі 1 331 грн 20 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Мороза Кирила Тарасовича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції, визначаючи розмір аліментів у частці 1/3 від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, не врахував належним чином його матеріальне та сімейне становище, зокрема наявність іншої дитини, на утримання якої він сплачує аліменти в розмірі 1/4 частини доходу, а також необхідність утримання матері пенсійного віку, яка має хронічні захворювання та потребує витрат на лікування. Крім того, зазначає, що позивачка фактично проживає за межами України без дітей, які залишилися в Україні, що, на його думку, свідчить про відсутність підстав для стягнення аліментів у визначеному судом розмірі. Вважає, що належним розміром аліментів є 1/6 частина його заробітку (доходу).

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, зазначаючи, що доводи апелянта не спростовують правильності висновків суду. Зокрема, вказує, що позивачка проживає разом із дітьми, а її тимчасовий виїзд за кордон був зумовлений необхідністю лікування після дорожньо-транспортної пригоди. Вважає безпідставними посилання відповідача на наявність іншої дитини та необхідність утримання матері, оскільки останнім не надано належних доказів погіршення його матеріального становища та неможливості виконувати аліментні обов`язки в установленому судом розмірі. Наголошує на наявності у відповідача стабільного доходу від проходження військової служби, рівності прав усіх його дітей на утримання та необхідності першочергового забезпечення найкращих інтересів дитини.

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн. (3328,00 грн. Х 30 = 99840,00 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_4 є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу 07.09.2018 ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_6 . Після шлюбу дружина обрала прізвище ОСОБА_7 .

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 21.11.2022 в справі № 335/2815/22 розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 05.08.2021 в справі № 335/11072/20 позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Згідно з відповіддю № 2467490 від 17.03.2026 з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку та військового збору з 1-го кварталу 2025 року по 1-ий квартал 2026 року ОСОБА_1 отримав 537 076,56 грн. доходу в якості виплат військовослужбовцям.

Відповідно до свідоцтва Серія НОМЕР_3 від 20.08.2022 ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_8 .

Згідно зі свідоцтвом Серія НОМЕР_4 від 02.07.2020 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_1 .

З акту від 08.05.2025, складеному мешканцями будинку АДРЕСА_2 , вбачається, що в кв. АДРЕСА_3 вказаного будинку проживають ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4

08.05.2026 лікарем ТОВ «Укрмедгруппа» (Олександрівська клініка) була прийнята ОСОБА_2 зі скаргами на стан здоров`я після ДТП.

Згідно з відповіддю Державної прикордонний служби за період з 01 січня по 04 травня 2026 року ОСОБА_2 виїхала за межи України 03.03.2026.

12.06.2026 Новокадацький районний суд м. Дніпра видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 аліментів на утримання ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу).

Під час розгляду справи суд першої інстанції допитав свідка ОСОБА_9 яка в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 є її сусідкою. Вони проживають в одному будинку. Знає її з 2006 року. ОСОБА_1 не знає та ніколи не бачила. Дітям він допомоги не надає. Коли почалася війна ОСОБА_2 з дітьми виїхала до Польщі. В минулому році вона в Польщі потрапила в аварію і вони з дітьми повернулися до Запоріжжя. Дітей утримують ОСОБА_2 та її матір. Зараз діти проживають з бабусею, оскільки декілька місяців тому ОСОБА_2 виїхала на лікування до Польщі.

Також, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що ОСОБА_2 є її донькою. Якийсь час вона проживала в цивільному шлюбі з ОСОБА_1 , від сумісного проживання в них народилося двоє дітей. Згодом відносини між ними припинилися. Після чого ОСОБА_1 дітьми не цікавився, ніякої допомоги їм не надавав. Коли почалася війна ОСОБА_2 з дітьми виїхала до Польщі. В минулому році вона в Польщі потрапила в аварію, отримала важкі тілесні ушкодження та втратила роботу. Оскільки родина залишилася без засобів існування, вона з дітьми повернулися до Запоріжжя. Дітей утримують ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_10 .

Судом першої інстанції було також встановлено, що неповнолітні діти проживають разом з позивачкою і перебувають на її повному матеріальному утриманні, так як відповідач матеріальну допомогу на їхнє утримання у добровільному порядку не надає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є батьком неповнолітніх дітей, які проживають разом із позивачкою та перебувають на її утриманні, оскільки відповідач добровільної матеріальної допомоги на їх утримання не надає. Визначаючи розмір аліментів, суд урахував матеріальне становище сторін, стан їхнього здоров`я, наявність у відповідача іншої дитини, на утримання якої він сплачує аліменти, а також його стабільний дохід. При цьому суд зазначив, що відповідач не надав належних і допустимих доказів погіршення свого матеріального становища чи неможливості одночасного виконання аліментних зобов`язань щодо всіх дітей, а також не підтвердив обставин перебування матері на його утриманні та необхідності її лікування. З огляду на рівність дітей у праві на утримання з боку батька та необхідність забезпечення їхніх інтересів суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідачем у справі не спростовано доводів позивача щодо наявності змоги сплачувати аліменти на дитину у заявленому позивачем розмірі. Відповідач є працездатною особою, офіційно працевлаштований, доказів неможливості сплати аліментів за станом здоров`я надано не було.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивачка фактично проживає за кордоном без дітей, а тому не здійснює їх утримання та не має підстав для отримання аліментів.

Як правильно встановив суд першої інстанції, наведені твердження спростовуються дослідженими у справі доказами, зокрема показаннями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підтвердили, що позивачка проживала разом із дітьми у м. Запоріжжі, брала участь у їх утриманні, а її тимчасовий виїзд до Польщі був зумовлений необхідністю лікування після дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, факт проживання позивачки разом із дітьми підтверджується актом від 08 травня 2025 року, складеним мешканцями будинку за місцем їх проживання. Сам по собі факт перетину позивачкою державного кордону та її тимчасового перебування за межами України не свідчить про припинення проживання дітей разом із нею, ухилення від їх утримання чи відсутність у неї права вимагати від батька виконання передбаченого законом обов`язку щодо утримання дітей.

Відповідно, доводи апелянта в цій частині ґрунтуються на вибірковому тлумаченні окремих доказів та не спростовують установлених судом першої інстанції обставин.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції наявності у відповідача іншої дитини, на утримання якої стягуються аліменти.

Так, наявність у платника аліментів інших дітей відповідно до статті 182 СК України є обставиною, яка підлягає врахуванню під час визначення розміру аліментів. Водночас сама по собі така обставина не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів на утримання інших дітей. При цьому визначальним є не лише факт наявності в платника аліментів інших утриманців, а й оцінка його матеріального становища, можливості виконувати аліментні зобов`язання щодо всіх дітей та забезпечувати їхні потреби.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не залишив поза увагою наявність у відповідача іншої дитини та обов`язку зі сплати аліментів на її утримання. Водночас суд урахував, що відповідач має постійний дохід від проходження військової служби, а доказів погіршення його матеріального становища чи неможливості одночасного виконання аліментних зобов`язань щодо всіх дітей не надано. Саме лише посилання на наявність іншої дитини без належного обґрунтування того, яким чином ця обставина впливає на реальну можливість відповідача утримувати інших дітей, не спростовує висновків суду щодо визначеного розміру аліментів.

При цьому колегія суддів зауважує, що діти мають рівні права на утримання з боку батьків, а тому виникнення у відповідача обов`язку утримувати іншу дитину не може саме собою бути підставою для покладення на інших дітей несприятливих майнових наслідків у вигляді зменшення належного їм утримання. Відповідач не позбавлений можливості виконувати свої батьківські обов`язки щодо всіх дітей, а доказів протилежного матеріали справи не містять.

Безпідставними є й доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції обставин перебування на утриманні відповідача його матері пенсійного віку, яка, за твердженням апелянта, має хронічні захворювання та потребує значних витрат на діагностику і лікування.

Дійсно, відповідно до статті 182 СК України наявність у платника аліментів непрацездатних батьків належить до обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Разом із тим саме по собі досягнення особою пенсійного віку та посилання на наявність захворювань не є достатнім підтвердженням перебування такої особи на утриманні платника аліментів і необхідності врахування відповідного фінансового навантаження при визначенні розміру аліментів.

Однак відповідач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження стану здоров`я матері, її непрацездатності, потреби в сторонній матеріальній допомозі, фактичного здійснення ним витрат на її утримання та лікування, а також розміру таких витрат. Не наведено й конкретних обставин, які б свідчили про те, що відповідні витрати істотно впливають на його матеріальне становище та обмежують можливість виконання аліментних зобов`язань перед дітьми.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано не визнав наведені твердження відповідача підставою для зменшення розміру аліментів, оскільки вони залишилися непідтвердженими належними доказами. Саме лише посилання на необхідність утримання матері без доказового підтвердження відповідних обставин не може бути покладене в основу зміни судового рішення.

При цьому колегія суддів зауважує, що законодавець, визначаючи у частині п`ятій статті 183 СК України розміри аліментів, які можуть стягуватися у наказному провадженні, встановив для утримання трьох і більше дітей частку в розмірі 1/2 заробітку (доходу) платника аліментів. Хоча зазначене положення безпосередньо не визначає розмір аліментів у цій справі, воно відображає законодавчий підхід до забезпечення утримання кількох дітей. За таких обставин зменшення розміру аліментів на двох дітей до 1/6 частини доходу за одночасного збереження стягнення 1/4 частини доходу на одну дитину призвело б до непропорційного розподілу коштів, спрямованих на утримання дітей відповідача, та не узгоджувалося б із принципом рівності їхніх прав.

Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Вони не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Мороза Кирила Тарасовича залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 09 листопада 2026 року.

Головуючий С. В. Кухар

Судді: І.В. Кочеткова

Д.А. Трофимова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua