Суд: Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про відшкодування шкоди, з них
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №683/3797/25
Суддя: Луговий О. М.
Справа № 683/3797/25
2/683/356/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2026 року м. Старокостянтинів
Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючого - судді Лугового О.М.
з участю секретаря Градомської Д.Р.,
позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представника позивачів - адвоката Віхерко Н.О.,
представника відповідача – адвоката Фільварочної О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Старокостянтинові в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 683/3797/25, № 2/683/356/2026 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення моральної та матеріальної шкоди,
встановив:
08 грудня 2025 року адвокат Віхерко Н.О. в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення моральної та матеріальної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_3 , 19 червня 2015 року близько 04 години 30 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння та керуючи автомобілем марки «Volkswagen Golf», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в салоні якого перебували пасажири ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , рухаючись по об`їзній дорозі м. Старокостянтинів Хмельницької області, повертаючись з с. Самчики Старокостянтинівського району в напрямку м. Старокостянтинів, на 7 км + 828 метрів, поблизу «військового аеродрому» порушив вимоги п.п.2.9, 10.1, 12.1, 12.2, 12.4 та п.1.1 розділу 34 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року (в редакції від 08 жовтня 2014 року).
В результаті порушення водієм ОСОБА_3 вищевказаних вимог Правил дорожнього руху, який, керуючи автомобілем марки «Volkswagen Golf», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння, не переконавшись в безпечності руху, не вибравши безпечну швидкість, не врахувавши дорожню обстановку та видимість дороги і, як наслідок, втративши контроль за безпечністю руху керованого ним транспортного засобу, заходячи в поворот, виїхав на прилегле узбіччя в результаті чого автомобіль понесло боковим юзом і в стані заносу він, перетнувши горизонтальну розмітку та протилежну смугу руху, правою боковою поверхнею зіткнувся із земляним насипом та перекинувся.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди, пасажир автомобіля марки «Volkswagen Golf» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , який перебував на передньому пасажирському сидінні, отримав тілесне ушкодження у вигляді закритого поперечного перелому середньої третини тіла (діафіза) правої плечової кістки із зміщенням уламків, яке відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров`я, а пасажир ОСОБА_5 , який перебував на задньому пасажирському сидінні, отримав тілесні ушкодження у вигляді внутрішньочерепної травми: лінійного перелому основи черепа, який йде від заднього зовнішнього кута лівої середньої черепної ямки, йде до заду до заднього внутрішнього кута лівої задньої черепної ямки, де закінчується; субарахноїдального крововиливу по переважаючій поверхні обох півкуль головного мозку; крововиливу під м`які тканини голови в потиличній ділянці зліва; закритої травми грудної клітки: непрямих переломів 2, 3, 4, 5 ребер зліва по передньо-підмишечній лінії; розриву реберно-грудного з`єднання в ділянці 1-го ребра справа та ключично-грудного з`єднання справа; забою органів межистіння; закритої травми органів черевної порожнини з пошкодженням правої долі печінки по передньо-зовнішній поверхні; гемоперітонеуму, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень та потягли за собою смерть потерпілого.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 22 липня 2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, на підставі ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження щодо нього внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 червня 2015 року за №42015240220000008 – закрити на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України. Ухвала набрала законної сили 30.07.2025 року.
Представник позивачів вказує, що позивачам була спричинена майнова шкода у зв`язку з вчиненням відповідачем кримінального правопорушення, оскільки зі смерт`ю їх сина, вони змушені були витрачати свої власні кошти на його поховання, забезпечення проведення ритуальних послуг. Загальна сума витрат становить 121 840 грн., що підтверджується фіскальними чеками. Також, зазначає, що у зв`язку з злочинними діями ОСОБА_3 , їм спричинена також значна моральна шкода, яка виразилась в наступному: у фізичному болю та стражданнях, яких вони зазнали у зв`язку зі смерт`ю сина ОСОБА_5 ; у їх душевних стражданнях, які вони зазнали у зв`язку зі смерт`ю сина ОСОБА_5 ; у їх душевних стражданнях, які вони зазнали у зв`язку з протиправної поведінкою ОСОБА_3 відносно їх сина ОСОБА_5 ; погіршення їх особистих здібностей, а також позбавлення можливості їх реалізації, в результаті отримання ними психологячної травми у звязку зі злочинними діями ОСОБА_3 відносно їх сина ОСОБА_5 ; їх душевних стражданнях, які призввели до погіршення стану фізичного здоров`я. За таких обставин суму спричиненої позивачам моральної шкоди вони оцінюють в 1 000 000 грн. кожному.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 17 грудня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
05 лютого 2026 року ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивачі в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.
Представник позивачів – адвокат Віхерко Н.О., в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином у порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України, будь-яких заяв, клопотань на адресу суду не подавав, а тому суд вирішив розгляд справи проводити за його відсутності.
Представник відповідача – адвокат Фільварочна О.Б., в судовому засіданні зазначила, що розмір моральної шкоди заявленою представником позивачів є значно завищеною та не обгрунтованою, у зв`язку з чим, просить суд задовольнити її частково, а саме в розмірі по 200 000 грн. на кожного з позивачів. Щодо стягнення з відповідача на користь позивачів матеріальної шкоди заперечила та просила відмовити, оскільки розмір такої є недоведеним достатніми та достовірними доказами.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що в проваджені Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області перебувало кримінальне провадження справа №683/924/16-к провадження №1-кп/683/12/2025 по обвинуваченню ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України, за фактом того, що він 19 червня 2015 року близько 04 години 30 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння та керуючи автомобілем марки «Volkswagen Golf», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в салоні якого перебували пасажири ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , рухаючись по об`їзній дорозі м. Старокостянтинів Хмельницької області, повертаючись з с. Самчики Старокостянтинівського району в напрямку м. Старокостянтинів, на 7 км + 828 метрів, поблизу «військового аеродрому» порушив вимоги п.п.2.9, 10.1, 12.1, 12.2, 12.4 та п.1.1 розділу 34 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року (в редакції від 08 жовтня 2014 року).
В результаті порушення водієм ОСОБА_3 вищевказаних вимог Правил дорожнього руху, який, керуючи автомобілем марки «Volkswagen Golf», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння, не переконавшись в безпечності руху, не вибравши безпечну швидкість, не врахувавши дорожню обстановку та видимість дороги і, як наслідок, втративши контроль за безпечністю руху керованого ним транспортного засобу, заходячи в поворот, виїхав на прилегле узбіччя в результаті чого автомобіль понесло боковим юзом і в стані заносу він, перетнувши горизонтальну розмітку та протилежну смугу руху, правою боковою поверхнею зіткнувся із земляним насипом та перекинувся.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди, пасажир автомобіля марки «Volkswagen Golf» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , який перебував на передньому пасажирському сидінні, отримав тілесне ушкодження у вигляді закритого поперечного перелому середньої третини тіла (діафіза) правої плечової кістки із зміщенням уламків, яке відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров`я, а пасажир ОСОБА_5 , який перебував на задньому пасажирському сидінні, отримав тілесні ушкодження у вигляді внутрішньочерепної травми: лінійного перелому основи черепа, який йде від заднього зовнішнього кута лівої середньої черепної ямки, йде до заду до заднього внутрішнього кута лівої задньої черепної ямки, де закінчується; субарахноїдального крововиливу по переважаючій поверхні обох півкуль головного мозку; крововиливу під м`які тканини голови в потиличній ділянці зліва; закритої травми грудної клітки: непрямих переломів 2, 3, 4, 5 ребер зліва по передньо-підмишечній лінії; розриву реберно-грудного з`єднання в ділянці 1-го ребра справа та ключично-грудного з`єднання справа; забою органів межистіння; закритої травми органів черевної порожнини з пошкодженням правої долі печінки по передньо-зовнішній поверхні; гемоперітонеуму, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень та потягли за собою смерть потерпілого.
Порушення водієм ОСОБА_3 вищевказаних вимог Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року (в редакції від 08 жовтня 2014 року) знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками - спричиненням ОСОБА_4 середньої тяжкості тілесних ушкоджень та спричиненням ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень, що потягли за собою його смерть.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 22 липня 2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, на підставі ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження щодо нього внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 червня 2015 року за №42015240220000008 – закритj на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України. Ухвала набрала законної сили 30.07.2025.
Згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Судом встановлено, що позивачі по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 .
Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У відповідності до вимог ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.
Відсутність складу злочину, наприклад, закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.
На переконання суду, заподіяна позивачам матеріальна та моральна шкода внаслідок загибелі їх сина підлягає відшкодуванню відповідачем, як власником джерела підвищеної небезпеки, оскільки представник відповідача у судовому засіданні не довів про те, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Щодо непоборної сили - це надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, що позбавляє можливості за даних обставин запобігти негативним наслідкам її прояву. Непоборна сила є об`єктивним явищем, тобто подією яка не залежить від волі, свідомості та бажання людини. При цьому, ця подія має стосовно діяльності суб`єкта зовнішній характер втручання. Невідворотність дії непоборної сили або шкоди, що заподіюється нею, тісно пов`язана з її надзвичайним характером. Саме надзвичайний характер події не дає можливості особі запобігти та відвернути настання негативних наслідків. Непоборною силою є подія, яка об`єктивно є невідворотною. Запобігти її прояву не здатна жодна особа з урахуванням її фізичних, економічних, технічних та інших можливостей.
Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц; від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13ц; від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17.
Будь яких інших належних і допустимих доказів на підтвердження умислу потерпілого на настання його смерті чи непереборної сили, що спричинила її, що звільняло б відповідача від відповідальності за заподіяння моральної шкоди, відповідач суду не надав.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
У відповідності до приписів ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала та згідно ч.1 ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Згідно ст. 1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.
В судовому засіданні встановлено, що позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заподіяно відповідачем ОСОБА_3 , майнової шкоди у зв`язку зі смерт`ю їх сина та витратами на його поховання на загальну суму 9 978 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи накладною від 19.06.2015 року, які підлягають стягнення в судовому порядку, оскільки відповідача та його представник не спростували належними доказами факти понесення позивачами вказаних витрат.
Крім того, судом встановлено, що позивачами заявлено до стягнення витрати на замовлення транспортного засобу для перевезення осіб до місця проведення поминального обіду на сороковий день після смерті особи, смерть якої настала внаслідок кримінального правопорушення.
Оцінюючи зазначені вимоги, суд враховує, що відповідно до статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка здійснила витрати на поховання та спорудження надгробного пам`ятника, необхідні витрати на поховання та спорудження надгробного пам`ятника.
Разом із тим положення зазначеної статті передбачають відшкодування саме необхідних витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника. Витрати на організацію поминального обіду, зокрема на замовлення транспортного засобу для доставки осіб до місця його проведення, не є безпосередньо витратами на поховання.
Сам по собі звичай проведення поминального заходу на сороковий день після смерті особи, так само як і факт оплати транспортних послуг для забезпечення доставки його учасників, не свідчить про виникнення у відповідача обов`язку відшкодувати такі витрати в порядку статті 1201 ЦК України.
При цьому суд зазначає, що відповідно до статей 22, 1166 ЦК України для покладення на особу обов`язку з відшкодування майнової шкоди необхідним є встановлення факту її заподіяння, протиправності поведінки заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою і заявленими витратами.
Надані позивачами накладні від 27.06.2015 року та 28.07.2015 року підтверджують факт оплати послуг із перевезення осіб в розмірі 2 600 грн. (1 300 грн., 1 300 грн.), однак самі по собі не підтверджують, що зазначені витрати є необхідними витратами на поховання або іншими реальними збитками, які перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з діями відповідача.
За таких обставин суд доходить висновку, що заявлені витрати на замовлення транспортного засобу для доставки осіб на поминальний обід на сороковий день після смерті потерпілого не підлягають стягненню з відповідача на підставі статті 1201 ЦК України, а позивачами не доведено наявності передбачених статтями 22, 1166 ЦК України підстав для їх відшкодування, таким чином в цій частині стягнення слід відмовити.
Судом встановлено, що під час розгляду кримінального провадження потерпілі, які набули статусу цивільних позивачів, заявили цивільний позов про відшкодування завданої їм шкоди. Надалі цивільні позивачі відмовилися від заявленого цивільного позову, відмова була прийнята судом, а кримінальне провадження закрито у зв`язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.
При цьому питання щодо розподілу процесуальних витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги адвоката, який здійснював представництво потерпілих та цивільних позивачів у зазначеному кримінальному провадженні, судом вирішено не було.
Оцінюючи правову природу заявлених у цій справі вимог, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 118 КПК України процесуальні витрати складаються, зокрема, з витрат на правову допомогу.
Згідно з частиною другою статті 120 КПК України витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого та цивільного позивача, який надає правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий та цивільний позивач.
Водночас статтею 126 КПК України визначено, що питання щодо процесуальних витрат вирішується судом у вироку або ухвалою.
Отже, витрати на правничу допомогу адвоката, понесені потерпілими у зв`язку зі здійсненням їх представництва в межах кримінального провадження, належать до процесуальних витрат, порядок розподілу яких урегульований спеціальними нормами кримінального процесуального законодавства.
При цьому обставина, що потерпілі одночасно набули статусу цивільних позивачів та заявляли цивільний позов у кримінальному провадженні, не змінює правової природи витрат на оплату правничої допомоги адвоката, понесених у зв`язку з участю в такому провадженні.
Так само відмова цивільних позивачів від заявленого цивільного позову, прийнята судом, сама по собі не перетворює процесуальні витрати на правничу допомогу на матеріальні збитки, завдані кримінальним правопорушенням, та не змінює встановленого законом порядку їх розподілу.
Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц (провадження № 14-400цс18) дійшла висновку, що процесуальні витрати, понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, які можуть бути стягнуті з обвинуваченого шляхом пред`явлення окремого позову в порядку цивільного судочинства. Такі витрати підлягають розподілу виключно за правилами, встановленими главою 8 КПК України.
Крім того, у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 598/1781/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що положення КПК України, які регулюють питання процесуальних витрат, та положення, які регулюють питання цивільного позову, мають різну правову природу.
Зокрема, процесуальні витрати виникають у зв`язку зі здійсненням кримінального провадження, тоді як шкода, завдана кримінальним правопорушенням, пов`язана з матеріально-правовими відносинами.
Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що питання про розподіл процесуальних витрат має вирішуватися в межах того кримінального провадження, у якому вони виникли, незалежно від того, чи завершилося воно ухваленням обвинувального вироку, чи ухвалою про закриття кримінального провадження.
При цьому невирішення судом питання про розподіл процесуальних витрат у підсумковому судовому рішенні не змінює їх правової природи та не надає права на стягнення таких витрат шляхом пред`явлення окремого цивільного позову. Водночас потерпілий не позбавлений можливості повторно звернутися з відповідним клопотанням до суду першої інстанції, який постановив ухвалу про закриття кримінального провадження, для вирішення питання про розподіл процесуальних витрат.
Отже, факт прийняття судом відмови цивільних позивачів від цивільного позову, так само як і невирішення в ухвалі про закриття кримінального провадження питання щодо витрат на правничу допомогу, не змінює їх правової природи та не є підставою для віднесення таких витрат до складу матеріальних збитків у розумінні статті 22 ЦК України.
За таких обставин суд доходить висновку, що заявлені позивачами вимоги про стягнення з відповідача коштів, сплачених за правничу допомогу адвоката, який здійснював представництво їхніх інтересів у межах кримінального провадження, за своєю суттю спрямовані на відшкодування процесуальних витрат, а не матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Таким чином, з огляду на правову природу спірних правовідносин, положення статей 118, 120, 126 КПК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц та від 17 червня 2020 року у справі № 598/1781/17, суд доходить висновку, що заявлений вимоги щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, тому в цій частині слід відмовити.
Згідно з положеннями ст. 55 Конституції України фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно ч.2 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
За змістом ч. ч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.
Закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
В абз. 1 п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) передбачено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Крім того, в п. 9 вказаної вище постанови передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд погоджується з доводами позивачів, що їм заподіяно моральну шкоду внаслідок смерті сина.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд ураховує, що позивачі втратили сина — близьку та рідну людину, загибель якого спричинила їм глибокі душевні страждання, що мають тривалий характер і супроводжуватимуть їх протягом усього життя.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, ураховує характер і глибину душевних страждань позивачів, пов`язаних із непоправною втратою сина, а також те, що відновити становище, яке існувало до його загибелі, об`єктивно неможливо.
Отже, з огляду на викладене, беручи до уваги характер і обсяг завданих позивачам моральних страждань, принципи співмірності, розумності та справедливості, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача на користь кожного з позивачів моральну шкоду в розмірі 250 000 грн.
Визначаючи саме такий розмір відшкодування, суд виходить із того, що жодна грошова сума не здатна компенсувати душевні страждання батьків, спричинені втратою сина, та відновити порушений життєвий уклад їхнього життя. Водночас визначена судом сума, на переконання суду, є справедливим і співмірним відшкодуванням у конкретних обставинах цієї справи.
При цьому суд ураховує, що відшкодування моральної шкоди не має на меті збагачення потерпілих, а спрямоване на надання їм грошової компенсації за завдані фізичні та душевні страждання, маючи при цьому оціночний і компенсаційний характер.
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України та враховуючи, що позивачі звільнені від сплати судового збору, тому з відповідача на користь держави підлягає до стягнення судовий збір 3 028 грн.
На підставі ст. 23, 1167, 1168, 1172, 1187 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення моральної та матеріальної шкоди, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 9 978 (дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят вісім) грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати в розмірі 3 028 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Позивач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 .
Повний текст рішення складено 09 листопада 2026 року.
Суддя:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua