Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №466/7547/26 — Шевченківський районний суд м. Львова

Суд: Шевченківський районний суд м. Львова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №466/7547/26

Суддя: Зима І. Є.

Справа № 466/7547/26

Провадження № 2/466/4540/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого – судді Зими І.Є.

за участі секретаря с/з Васинчик М.О.

позивачки ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про зміну способу стягнення аліментів,

у с т а н о в и в:

18 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_4 про зміну способу стягнення аліментів.

В обґрунтування вимог зазначає, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 серпня 2006 року, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 травня 2016 року у справі № 466/8179/15-ц. За час перебування у шлюбі у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати разом із матір`ю.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 жовтня 2018 року, у справі № 466/1888/18 , змінено розмір аліментів, які стягувалися з відповідача на користь позивачки на утримання дітей, та визначено їх у розмірі по 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину до досягнення ними повноліття.

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 січня 2019 року рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення початку стягнення аліментів та встановлено їх стягнення з дня набрання рішенням законної сили.

Позивачка зазначає, що на час звернення до суду раніше визначений розмір аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7 є недостатнім для забезпечення його належного фізичного, інтелектуального, духовного та соціального розвитку.

Посилається на те, що з часу ухвалення попереднього судового рішення минуло понад сім років, дитина подорослішала, істотно збільшилися витрати на її утримання, зокрема на харчування, одяг, взуття, навчання, спортивні заняття, медичне обслуговування та інші повсякденні потреби. У зв`язку зі зростанням вартості життя та збільшенням потреб дитини отримуваних аліментів недостатньо, а основний тягар матеріального забезпечення неповнолітнього сина покладений на неї.

Вважає, що визначення аліментів у частці від заробітку (доходу) відповідача дозволить забезпечити більш справедливу та пропорційну участь батька в утриманні дитини відповідно до його фактичних доходів. У зв`язку з наведеним просить змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_4 на її користь , на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі постанови Львівського апеляційного суду від 10 січня 2019 року у справі № 466/1888/18, із 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно на 1/4 частину всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Ухвалою суду від 04.09.2026 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.

30 вересня 2026 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог.

У відзиві зазначає, що позивачкою не доведено обставин, які б свідчили про необхідність зміни раніше встановленого способу стягнення аліментів. Звертає увагу, що аліменти визначені не у фіксованій грошовій сумі, а у відсотковому співвідношенні до прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, який збільшується відповідно до законодавства. Відтак, на думку відповідача, зростання цін та інфляційні процеси вже враховуються шляхом збільшення прожиткового мінімуму, від якого залежить розмір аліментів. Крім того, представник відповідача зазначає, що позивачка разом із дітьми проживає у житловому приміщенні, яке належить відповідачу на праві власності, не сплачуючи орендної плати за користування ним. Вважає, що зазначена обставина свідчить про участь відповідача у матеріальному забезпеченні дітей, оскільки останній фактично забезпечує їх житлом. З огляду на наведене просить у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник , адвокат Ортинська Н.В. , позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. ОСОБА_1 пояснила, що розміру аліментів, який стягується з відповідача на підставі попереднього судового рішення, на сьогодні недостатньо для забезпечення належного утримання неповнолітнього сина.

Зазначила, що дитина росте, її потреби постійно збільшуються, значно зросли ціни на продукти харчування, одяг, взуття, навчальні матеріали та інші необхідні товари і послуги.

Крім того, син потребує додаткових витрат на навчання, розвиток здібностей, спортивні заняття та інші потреби, пов`язані з його віком.

Позивачка не заперечувала, що разом із дітьми проживає у житлі, яке належить відповідачу, однак пояснила, що самостійно оплачує всі житлово-комунальні послуги, несе витрати на поточне утримання житла, вирішення побутових питань та проведення необхідних ремонтних робіт.

Наголосила, що проживання у належному відповідачу житлі не забезпечує всіх потреб неповнолітнього сина та не звільняє відповідача від обов`язку брати належну участь у його матеріальному утриманні.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, підтримала доводи, викладені у відзиві. Основну увагу звернула на те, що позивачка разом із дітьми безоплатно користується житлом відповідача та не сплачує орендної плати, а тому відповідач уже бере участь у забезпеченні належних житлових умов дітей. Крім того, жодної заборгованості по сплаті аліментів, розмір яких уже визначено судом , у відповідача перед позивачкою немає. Майновий стан сторін жодним чином з моменту ухвалення судового рішення не змінився, відтак відсутні підстави і для зміни способу стягнення аліментів.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд доходить такого висновку.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до статті 141 СК України мати та батько мають рівні права й обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтею 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частиною третьою статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Отже, законодавець прямо передбачив можливість зміни раніше визначеного судовим рішенням способу стягнення аліментів за позовом їх одержувача.

Відповідно до частини першої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника інших дітей та непрацездатних членів сім`ї; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені витрати платника аліментів та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частиною другою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм свідчить, що сімейне законодавство допускає зміну способу стягнення аліментів, визначеного попереднім судовим рішенням, зокрема шляхом переходу від визначеної грошової суми до частки від заробітку (доходу) платника аліментів.

При цьому право одержувача аліментів на зміну способу їх стягнення не є безумовною підставою для задоволення відповідного позову, оскільки суд повинен оцінити встановлені у справі обставини, потреби дитини, матеріальне становище сторін та обґрунтованість заявлених вимог.

У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 367/10126/19, зазначено, що Сімейний кодекс України не містить імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження.

Верховний Суд виходив із того, що зміна розміру аліментів може передбачати зміну способу їх стягнення з частки від заробітку (доходу) на тверду грошову суму та навпаки.

При цьому при вирішенні таких спорів підлягають застосуванню не лише положення статті 192 СК України, але й статей 181–184 СК України, які регулюють порядок визначення та стягнення аліментів.

У зазначеній постанові Верховний Суд також звернув увагу на те, що сама по собі зміна законодавчо визначеного мінімального розміру аліментів не є підставою для зміни їх розміру відповідно до статті 192 СК України, пославшись на правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17.

Разом із тим Верховний Суд розмежував вимогу про збільшення розміру аліментів та вимогу про зміну способу їх стягнення, підтвердивши допустимість останньої за правилами статей 181–184, 192 СК України.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 686/28590/23, наголошено, що обставини, які враховуються при зміні розміру аліментів, мають оціночний характер, а тому в кожному конкретному випадку суд повинен навести мотиви, які саме обставини змінилися та чому визначений розмір аліментів є необхідним і достатнім для утримання дитини.

При цьому необхідний і достатній розмір аліментів охоплює не лише забезпечення фізіологічних потреб дитини, але й створення умов для її соціального та інтелектуального розвитку.

Застосування судового розсуду при вирішенні спорів щодо аліментів вимагає забезпечення справедливої рівноваги між інтересами дитини та матеріальними можливостями платника аліментів.

Наведені правові висновки Верховного Суду суд враховує відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини, серії НОМЕР_1 , актовий запис №5171.

На підставі постанови Львівського апеляційного суду від 10 січня 2019 року у справі № 466/1888/18 з відповідача на користь позивачки стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.

На час звернення позивачки до суду сину сторін ОСОБА_7 виповнилося 15 років, тоді як на час ухвалення попереднього судового рішення у 2019 році йому було вісім років.

Отже, з часу попереднього визначення аліментів минув тривалий період, протягом якого дитина подорослішала, змінилися характер та обсяг її повсякденних потреб.

Суд враховує, що потреби дитини підліткового віку охоплюють не лише забезпечення харчуванням, одягом, взуттям та іншими речами першої необхідності, але й витрати, пов`язані з навчанням, фізичним розвитком, заняттями спортом, розвитком здібностей та підготовкою до самостійного життя.

При цьому зазначені обставини суд оцінює не ізольовано, а в сукупності з наданими позивачкою доказами.

Так, на підтвердження понесених витрат позивачкою долучено платіжні документи щодо оплати освітніх послуг для неповнолітнього сина. Зокрема, відповідно до платіжної інструкції від 21 серпня 2026 року позивачкою здійснено оплату освітніх послуг у розмірі 2 290 грн.

Аналогічна оплата в сумі 2 290 грн підтверджується платіжною інструкцією від 26 вересня 2026 року.

Зазначені платежі стосуються освітніх послуг, пов`язаних із вивченням навчальних предметів. Крім того, до матеріалів справи долучено товарний чек від 09 жовтня 2026 року на суму 1 100 грн за спортивно-оздоровчі послуги.

Таким чином, наданими документами підтверджується понесення позивачкою витрат на навчання та фізичний розвиток неповнолітнього сина .

Суд враховує, що зазначена сума не є підтвердженим розміром щомісячних витрат на дитину, оскільки документи стосуються окремих платежів, здійснених у різні дати.

Водночас такі документи підтверджують наявність реальних витрат, спрямованих на забезпечення освітніх та спортивних потреб неповнолітнього, які не обмежуються його базовим фізичним утриманням.

При цьому суд бере до уваги, що витрати на навчання та спортивні заняття не охоплюють інших повсякденних потреб дитини, зокрема витрат на харчування, одяг, взуття, засоби гігієни, медичне обслуговування та побутові потреби.

Суд також враховує пояснення позивачки, надані безпосередньо в судовому засіданні, щодо збільшення витрат на утримання сина у зв`язку з його віком та зростанням вартості життя.

Оцінюючи зазначені пояснення в сукупності з письмовими доказами, суд доходить висновку, що позивачкою підтверджено наявність додаткових потреб неповнолітнього сина, які виникають у процесі його навчання, фізичного та інтелектуального розвитку.

Суд не залишає поза увагою доводи відповідача про те, що аліменти, визначені попереднім судовим рішенням, не становлять незмінної суми в гривнях, оскільки їх розмір залежить від установленого законодавством прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Дійсно, збільшення прожиткового мінімуму має наслідком відповідне збільшення грошового еквівалента аліментів, визначених у розмірі 50 відсотків такого мінімуму.

Водночас суд виходить із того, що мінімальний гарантований розмір аліментів, передбачений частиною другою статті 182 СК України, є законодавчо встановленою нижньою межею матеріального утримання дитини.

Визначення аліментів на рівні зазначеного мінімуму саме по собі не свідчить про достатність такого розміру для забезпечення всіх потреб конкретної дитини.

При цьому суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 лютого 2025 року у справі № 367/10126/19, відповідно до якого сама лише зміна законодавчо визначеного мінімального розміру аліментів не є достатньою підставою для їх перегляду.

Разом із тим у справі, що розглядається, позивачка обґрунтовує вимоги не виключно зміною прожиткового мінімуму чи інфляційними процесами, але й збільшенням фактичних потреб неповнолітнього сина, зокрема необхідністю оплати додаткових освітніх та спортивних послуг, що підтверджується наданими платіжними документами.

Крім того, предметом заявленого позову є зміна способу стягнення аліментів, а не лише механічне збільшення раніше визначеного грошового показника.

Таким чином, суд вважає, що доводи відповідача щодо автоматичного збільшення розміру аліментів у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму є обґрунтованими в частині механізму їх обчислення, однак не спростовують права позивачки вимагати зміни способу їх стягнення та не виключають можливості задоволення відповідного позову за наявності встановлених судом підстав.

Окремої оцінки суду підлягають доводи представника відповідача про те, що позивачка разом із дітьми проживає у житловому приміщенні, яке належить відповідачу на праві приватної власності, та не сплачує орендної плати за користування ним.

Зазначена обставина підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачкою.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердила, що разом із дітьми дійсно проживає у належному відповідачу житлі, однак пояснила, що всі витрати, пов`язані з оплатою житлово-комунальних послуг, поточним утриманням житла, вирішенням побутових питань та проведенням необхідних ремонтних робіт, вона несе самостійно.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із того, що забезпечення дитини житлом є важливою складовою створення належних умов для її проживання та розвитку.

Факт надання відповідачем належного йому житлового приміщення для проживання дитини свідчить про певну участь відповідача у забезпеченні її житлових потреб та підлягає врахуванню судом при оцінці матеріального становища сторін.

Водночас забезпечення житлових умов не є тотожним повному виконанню обов`язку щодо матеріального утримання дитини, оскільки такий обов`язок охоплює значно ширше коло її потреб. Між тим, розмір аліментів, який на даний час відповідач сплачує на утримання сина складає 1800 грн., що визнано сторонами в ході судового розгляду.

Зокрема, забезпечення дитини житлом не усуває необхідності здійснення витрат на її харчування, одяг, взуття, навчання, лікування, фізичний та інтелектуальний розвиток.

Відповідно до частини другої статті 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Суд також враховує пояснення позивачки про те, що вона самостійно оплачує житлово-комунальні послуги та несе витрати на утримання житла.

Водночас за відсутності окремих платіжних документів щодо всіх зазначених витрат суд оцінює наведені твердження саме як пояснення позивачки, не вважаючи доведеним конкретний розмір відповідних витрат.

При цьому сам факт безоплатного користування житлом не свідчить про відсутність у позивачки витрат, пов`язаних із забезпеченням повсякденних потреб неповнолітнього сина.

Суд бере до уваги, що відповідно до статей 141, 180 СК України обов`язок утримувати дитину покладається на обох батьків незалежно від того, кому належить житло, в якому вона проживає.

Відтак надання відповідачем житлового приміщення для проживання дитини є обставиною, яка підлягає врахуванню, однак сама по собі не виключає можливості зміни способу стягнення аліментів.

Таким чином, суд вважає, що посилання представника відповідача на безоплатне проживання позивачки разом із дітьми у належному відповідачу житлі не є достатньою самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Вирішуючи питання про зміну способу стягнення аліментів, суд враховує, що матеріали справи не містять належних документальних відомостей, які дозволяли б достовірно встановити конкретний розмір поточного заробітку (доходу) відповідача.

Водночас відсутність таких відомостей сама по собі не виключає можливості визначення аліментів у частці від доходу, оскільки відповідний спосіб їх стягнення прямо передбачений статтями 181, 183 СК України.

Суд не встановлює та не припускає наявності у відповідача доходів у певному розмірі, які не підтверджені належними доказами.

Суд виходить із того, що предметом цього спору є зміна способу стягнення аліментів, а не встановлення конкретної фіксованої грошової суми, яку відповідач повинен сплачувати щомісячно.

Визначення аліментів у частці від заробітку (доходу) платника дозволяє пов`язати розмір утримання дитини з фактичними доходами відповідача та враховувати їх зміну протягом періоду виконання аліментного обов`язку.

При цьому встановлення мінімальної межі аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку забезпечує дотримання встановлених законом гарантій мінімального матеріального утримання.

Суд також враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 183 СК України законодавцем передбачено можливість стягнення аліментів на одну дитину у розмірі однієї четвертої заробітку (доходу) платника у наказному провадженні.

Хоча зазначена норма безпосередньо регулює особливості наказного провадження, вона свідчить про те, що визначення аліментів на одну дитину у частці 1/4 заробітку (доходу) є передбаченим сімейним законодавством способом матеріального утримання дитини.

Оцінюючи встановлені обставини в сукупності, суд враховує тривалий час, який минув із моменту попереднього визначення аліментів, зміну віку та потреб неповнолітнього сина, наявність документально підтверджених витрат на його навчання та фізичний розвиток, пояснення позивачки щодо недостатності отримуваних аліментів, а також заперечення сторони відповідача.

Суд вважає, що за встановлених обставин зміна способу стягнення аліментів із визначеного попереднім судовим рішенням розміру 50 відсотків прожиткового мінімуму на частку від заробітку (доходу) відповідача спрямована на забезпечення належної участі батька в утриманні неповнолітнього сина з урахуванням фактичних доходів платника.

Такий спосіб стягнення забезпечує можливість пропорційної участі відповідача в утриманні дитини залежно від його доходів, водночас зберігаючи законодавчо встановлений мінімальний гарантований розмір аліментів.

При цьому суд враховує, що визначення аліментів у частці від доходу не в усіх випадках автоматично призводить до збільшення фактичної суми стягнення, оскільки така сума залежить від розміру доходів платника.

Однак зазначена обставина не спростовує доцільності обраного позивачкою способу стягнення за встановлених судом обставин.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У цій справі судом установлено факт існування між сторонами аліментного зобов`язання, факт проживання неповнолітнього сина разом із позивачкою, зміну вікових та освітніх потреб дитини, а також наявність фактичних витрат позивачки на забезпечення його навчання та розвитку.

Судом також враховано доводи відповідача щодо безоплатного користування позивачкою житловим приміщенням, яке належить відповідачу, та обставину збільшення грошового еквівалента раніше присуджених аліментів у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму.

Разом із тим наведені заперечення не спростовують права одержувача аліментів вимагати зміни способу їх стягнення та не виключають можливості застосування передбаченого статтею 183 СК України способу визначення аліментів у частці від заробітку (доходу) платника.

Враховуючи положення статей 180–183, 192 СК України, правові висновки Верховного Суду, встановлені обставини справи та необхідність забезпечення найкращих інтересів неповнолітньої дитини, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про момент, з якого підлягає застосуванню змінений спосіб стягнення аліментів, суд виходить із того, що предметом цього спору є зміна раніше встановленого судовим рішенням аліментного зобов`язання на майбутнє.

Зміна способу стягнення аліментів не означає припинення самого обов`язку відповідача утримувати неповнолітню дитину, а передбачає зміну порядку визначення розміру коштів, які підлягають сплаті на її утримання.

При цьому суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 753/14154/19, відповідно до якого рішення суду про зміну розміру аліментів має похідний характер від первісного судового рішення, яким вирішено спір про стягнення аліментів, та повинно враховуватися під час виконання відповідного судового рішення.

Верховний Суд зазначив, що рішення про збільшення розміру аліментів не є самостійною підставою для відкриття нового виконавчого провадження, а може бути підставою для перерахунку аліментів у межах уже відкритого виконавчого провадження.

Хоча наведений висновок стосується зміни розміру аліментів, а не безпосередньо зміни способу їх стягнення, суд враховує його в частині правової природи судового рішення, яким змінюються умови виконання раніше встановленого аліментного зобов`язання.

У зв`язку з цим суд вважає за необхідне визначити, що змінений спосіб стягнення аліментів застосовується з дня набрання цим рішенням законної сили.

Зазначене означає, що з цього моменту аліменти на утримання ОСОБА_6 повинні визначатися відповідно до нового способу їх стягнення, встановленого цим рішенням суду.

Водночас стягнення аліментів на утримання зазначеної дитини у раніше визначеному розмірі та способом за рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 жовтня 2018 року у справі № 466/1888/18, зміненим постановою Львівського апеляційного суду від 10 січня 2019 року, підлягає припиненню на майбутнє з дня набрання цим рішенням законної сили.

При цьому таке припинення стосується виключно застосування попереднього способу стягнення аліментів на утримання ОСОБА_6 та не означає припинення самого аліментного обов`язку відповідача.

Крім того, зміна способу стягнення аліментів не звільняє відповідача від обов`язку погасити заборгованість зі сплати аліментів, яка могла виникнути до набрання законної сили цим рішенням.

Суд також враховує, що попереднє судове рішення у справі № 466/1888/18 стосувалося стягнення аліментів на двох дітей сторін.

Разом із тим предметом цього спору є виключно зміна способу стягнення аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_6 , а тому суд не вирішує питання про припинення чи зміну інших зобов`язань, які не є предметом заявлених позовних вимог.

Таким чином, з метою забезпечення правової визначеності та недопущення подвійного стягнення аліментів на утримання однієї дитини за один і той самий період суд вважає за необхідне прямо зазначити у резолютивній частині рішення про припинення стягнення аліментів у раніше визначеному розмірі та способом щодо ОСОБА_6 з дня набрання цим рішенням законної сили.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір у разі задоволення позову підлягає стягненню з відповідача на користь держави у встановленому законом розмірі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 51 Конституції України, статтями 141, 150, 180, 181, 182, 183, 192 СК України, статтями 4, 12, 13, 76–81, 89, 133, 137, 141, 258, 259,263–265, 268, 273 ЦПК України, суд ,

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про зміну способу стягнення аліментів - задовольнити.

Змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 жовтня 2018 року у справі № 466/1888/18, зміненого постановою Львівського апеляційного суду від 10 січня 2019 року, із 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно на 1/4 (одну четверту) частину всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_4 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили та до досягнення ОСОБА_6 повноліття.

З дня набрання цим рішенням законної сили припинити стягнення аліментів на утримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у раніше визначеному розмірі та способом за рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 жовтня 2018 року у справі № 466/1888/18, зміненим постановою Львівського апеляційного суду від 10 січня 2019 року, у зв`язку зі зміною способу їх стягнення.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадках та порядку, передбачених статтею 354 ЦПК України.

Сторони в справі:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя І. Є. Зима

Оригінал: reyestr.court.gov.ua