Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №455/1140/26 — Старосамбірський районний суд Львівської області

Суд: Старосамбірський районний суд Львівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №455/1140/26

Суддя: Кушнір А. В.

Справа № 455/1140/26

Провадження № 2/455/807/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

02 листопада 2026 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Кушніра А.В.,

секретар судового засідання Борковська Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

22.06.2026 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» Кукса К.О. звернулася до Старосамбірського районного суду Львівської області із зазначеною позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №200900 від 16.09.2025 в розмірі 40287,60гривень.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 16.09.2025 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» (надалі - Первісний Кредитор, Кредитодавець) та ОСОБА_1 (далі - Відповідач, Позичальник) укладено кредитний договір про споживчий кредит №200900 (далі - Кредитний договір) на суму 21250,00 грн. Позичальник приєднався до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний Кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом 69b03911, що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами. З урахуванням викладеного, наявність електронного підпису Відповідача підтверджує його волевиявлення, згоду з умовами надання кредиту, а також факт належного інформування Кредитодавцем у встановленій законом формі про всі істотні умови, передбачені чинним законодавством України. Зазначає, що на виконання умов Кредитного договору, 16.09.2025 Первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням на платіжну картку №5457-08ХХ-ХХХХ-4691 Відповідача, що, в свою чергу, свідчить доказом того, що Відповідач прийняв пропозицію Первісного кредитора. Кредитодавець виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, що підтверджується Довідкою про перерахування коштів. Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором, становить – 44287,60 грн, яка складається з: 20750,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 18636,60 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 901,00 грн - заборгованість по комісії; 4000,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи). Вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 40287,60 грн.

Вказує, що 10.10.2025 Первісний Кредитор та Позивач уклали Договір факторингу №10102025 (далі - Договір факторингу 1) згідно умов якого, Позивач набув право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором. відповідно до Реєстру прав вимог №6 від 04.03.2026 до Договору Факторингу 1 та Акту приймання-передачі Реєстру прав вимог №6 від 04.03.2026 до Договору факторингу 1, до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача.

З огляду на наведене, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача зазначену суму заборгованості за вищевказаним договором, понесені витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2026 року справа передана для розгляду судді Кушніру А.В.

Ухвалою судді від 01.07.2026 відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

17.07.2026 від відповідача ОСОБА_1 надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову, покликаючись на таке. Зокрема вказує, що у матеріалах справи не міститься копії договору факторингу між первинним Кредитором та первинним фактором у повному обсязі, у тому числі докази оплати договору факторингу та копія реєстру права вимог, та додатків до нього, що б підтверджувало належність позивача як нового кредитора у цій справі. Також у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором факторингу на час або після їх укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за договором. Договір факторингу було укладено ще до виникнення первинних кредитних правовідносин, отже на момент укладення Договору факторингу дійсне право вимоги не виникло. Вимога на момент укладення договору факторингу мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги на момент укладення договору факторингу не було. Тобто, позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором тоді як кредитний договір укладений з Відповідачем та Первинним кредитором було укладено пізніше ніж Договір факторингу, тобто після відступлення прав вимоги, що вказує на безпідставність доводів позивача. Не може Відступатися вимога, яка на час укладання договору факторингу ще не існувала. Зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що позичальник продовжив строк кредитування, а оскільки позивачем не надано доказів того, що строк було продовжено, то нарахування відсотків на період понад строку кредитування є незаконним. Також зазначає, що банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник, а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. Із урахуванням наведеного, положення договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором є нікчемними. Також зазначає, що у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також вказує, що заявлена сума витрат Позивачем на правову допомогу не відповідає критеріям реальності, з огляду на те, що даний спір є спором незначної складності, а спірні правовідносини не передбачають дослідження і застосування адвокатом великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів. Представником позивача не надано розрахунків витрат на правову допомогу (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, тому заявлена вимога про стягнення витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягає. З огляду на наведене, просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зменшити розмір судових витрат.

20.07.2026 від представника позивача ТОВ «Юніт Капітал» - Кукса К.О. надійшла до суду відповідь на відзив, в якій зазначила наступне. Зокрема вказує, що заперечення відповідача є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вказує, що Відповідач зазначав, що нібито кредитний договір укладений між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», проте як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Юніт Капітал» звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором №200900 від 16.09.2025 року укладений між відповідачем та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС». Стверджує, що відповідач не орієнтується в матеріалах справи та намагається ввести суд в оману. З огляду на наведене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання представник позивача не з`явилася, проте у позовній заяві просила суд розгляд справи проводити у відсутності представника позивача.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася.

Оскільки в судове засідання не з`явилися всі учасники справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Судом встановлено, що 16.09.2025 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 (відповідачем у справі) укладено Договір про споживчий кредит №200900 (далі - Кредитний договір) відповідно до умов якого (п.2.1. Договору), Кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.2.6. Договору надати Позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.2.2.1 Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.2.6. Договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.

Відповідно до п.2.2.1. Договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 21250,00 грн. надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 9710,46 грн. для погашення заборгованості Позичальника за договором про споживчий кредит №194245 від 30.07.2025 укладеним з Кредитодавцем; у розмірі 7289,54 грн. на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті (далі - рахунок Позичальника); у розмірі 4250,00 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Відповідно до п.2.3. Договору, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 350,00 % річних. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту Позичальником протягом строку кредитування, зазначений в п.2.6. цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний.

Відповідно до п.2.6. Договору, загальний строк кредитування за цим Договором складає 140 днів з 16.09.2025 р. (дата надання кредиту) по 03.02.2026 р.

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» за кредитним договором №200900 від 16.09.2025, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, за вищевказаним Кредитним договором, становить – 44287,60 грн, яка складається з: 20750,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 18636,60 грн – заборгованість за відсотками; 901,00 грн - заборгованість по комісії; 4000,00 грн - заборгованість за пенею.

10.10.2025 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «Юніт Капітал» (позивачем у справі) укладено Договір факторингу №10102025, відповідно до умов якого ТОВ «Юніт Капітал» набуло право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором №200900.

Згідно витягу з Реєстру прав вимоги №6 до Договору факторингу №10102025 від 10.10.2025 року, від ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №200900 в сумі 44287,60 грн., з них: 20750,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 18636,60 грн – заборгованість за відсотками; 901,00 грн - заборгованість по комісії; 4000,00 грн - заборгованість за пенею.

Позивач не заявляв вимогу щодо стягнення штрафу/пені у розмірі 4000 грн. у межах даного позову, у зв`язку з чим загальний розмір позовних вимог становить 40287,60 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, а саме: копією договору про споживчий кредит №200900 від 16.09.2025 (індивідуальна частина); копією договору про споживчий кредит (публічна частина); копією заяви на видачу кредиту №100936091 від 16.09.2025; копією Правил надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС»; копією довідки про проведення взаємозаліку від 09.04.2026; копією довідки від 09.04.2026 про перерахування суми кредиту; копією Договору факторингу №10102025 від 10.10.2025 року; копією витягу з Реєстру прав вимоги №6 до Договору факторингу №10102025 від 10.10.2025 року; копією Акту приймання-передачі Реєстру прав вимог №6 до Договору факторингу №10102025 від 10.10.2025 року; копією платіжної інструкції №1009 від 10.03.2025 про оплату за договором факторингу; копією розрахунку заборгованості за кредитним договором №200900 від 16.09.2025; копією виписки з особового рахунку за договором про споживчий кредит №200900 від 16.09.2025; листом АТ КБ «ПриватБанк» щодо ОСОБА_1 про зарахування коштів.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані наступними нормами права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

У відповідності до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позивальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 2 статті 1054 та частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною 5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В статті 610 ЦК України, зазначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до вимог ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

У відповідності до частини першої статті 516 ЦК України зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, про те, що позивачем не надано беззаперечних і достатніх доказів, які б доводили обґрунтування позовних вимог, зокрема доказів відступлення права вимоги та факту переходу права вимоги до ТОВ «Юніт Капітал» за вищевказаним договором, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч.2 ст.80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.5 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивач надав суду документи щодо надання кредиту позичальнику, зокрема, вказаний вище кредитний договір. Окрім того, позивачем до позовної заяви додано витяг з реєстру пра вимог, з яким і пов`язано набуття позивачем права вимоги та розрахунок заборгованості.

В свою чергу, відповідач не надала суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували факт надання їй кредиту в розмірі, визначеному договором, доказів належного чи часткового виконання зобов`язань по сплаті кредиту відповідачем також не надано до суду, вказані розрахунки не спростовані відповідачем із поданням відповідних своїх розрахунків або будь-яким іншим доказом.

Також суд зазначає, що ТОВ «Юніт Капітал» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до відповідача за Кредитним договором №200900.

Оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що ТОВ «Юніт Капітал», як новий кредитор, набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за укладеним договором у відповідній сумі, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами.

За приписами ст. 204 ЦК України, яка регламентує презумпцію дійсності правочину, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суд зазначає, що оскільки вищевказаний договір факторингу, яким обґрунтовуються позовні вимоги у цій справі, на час вирішення спору є дійсним, у судовому порядку недійсним не визнавався та доказів щодо його нікчемності (невідповідності умов імперативним вимогам законодавства) суду не надавалося, то суд вважає, що відповідний договір є дійсним та таким, що регламентує правовідносини, ним визначені.

Щодо нарахування процентів за кредитним договором, то суд виходить із наступного.

Відповідно до п.2.3. Договору, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 350,00 % річних. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту Позичальником протягом строку кредитування, зазначений в п. 2.6. цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний.

Відповідно до п.2.6. Договору, загальний строк кредитування за цим Договором складає 140 днів з 16.09.2025 р. (дата надання кредиту) по 03.02.2026 р.

Відповідно до п.2.6.1. Договору, строк на який надається кредит встановлюється Графіком платежів. Періодичність виплат кредиту, процентів та комісії за кредитом становить 1 раз на два тижні. Конкретні дати вказані в графіку платежів.

Відповідно до п.2.7. Договору, загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складає (не перевищує) 22896.60 грн.;

Відповідно до п.2.7.1. Договору, денна процентна ставка складає: 22896,60 грн. (двадцять дві тисячі вісімсот дев`яносто шість грн. шістдесят коп.) / 21250,00 грн. (двадцять одна тисяча двісті п`ятдесят грн. 00 коп.) / 140 днів * 100% = 0,7696%/день.

Відповідно до п.2.8. Договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка (загальні витрати за споживчим кредитом, виражені у процентах річних від загального розміру виданого кредиту) складає 10358,04% річних.

Відповідно до п.2.9.1. Договору, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника (сума загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом) складає 44146.60 грн. (сорок чотири тисячі сто сорок шість грн. шістдесят коп.).

Відповідно до п.2.9.2. Договору, всі вказані розрахункові величини, в пунктах 2.8. та 2.9.1, за весь строк кредитування, включаючи загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовну реальну річну процентну ставку, денну процентну ставку орієнтовну загальну вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться незмінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості згідно п.2.6 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені пунктах в 2.8. та 2.9.1. показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань.

Відповідно до п.3.1. Договору, договір про споживчий кредит, який складається з публічної та індивідуальної частини, а також графіку (ів) платежів набирає чинності з моменту його укладення в електронній формі Сторонами індивідуальної частини і діє до повного виконання Позичальником зобов`язань по цьому Договору. Строк дії цього Договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання Сторонами своїх зобов`язань. Сторони домовились, що повне виконання зобов`язань повинно відбутись в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості згідно п.2.6 Договору.

З огляду на вищенаведені, погоджені сторонами умови кредитування, зокрема щодо розміру погодженої відсоткової ставки та періоду кредитування, враховуючи те, що відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо оплати нарахованих відсотків за користування кредитом, так і щодо повернення тіла кредиту в повному обсязі не виконала, суд вважає, що позивачем доведено розмір нарахованих відповідно до умов договору процентів.

Щодо стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредиту у розмірі 901,00 гривня, то суд вважає за необхідне в цій частині позовних вимог відмовити, з огляду на таке.

Так, згідно п.2.4. кредитного договору (індивідуальної частини договору), знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривень. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено.

Згідно п.3.1.5. кредитного договору (публічної частини договору), за управління та обслуговування кредиту Кредитодавцем Позичальник сплачує на користь Кредитодавця комісію, що нараховується за кожний період користування кредитом між датами здійснення чергового платежу згідно графіку платежів (розрахунковий період) за зниженим тарифом. Якщо Позичальник порушив (прострочив) строки сплати чергового платежу згідно Графіку платежів, комісія у наступному розрахунковому періоді нараховується за стандартним (базовим) тарифом.

Згідно п.3.2. кредитного договору (публічної частини договору) Позичальник зобов`язаний повернути суму кредиту, сплатити проценти нараховані за користування кредитом, комісію за надання кредиту та комісію за управління та обслуговування кредиту в сумі та строки визначені індивідуальною частиною та/або в Графіку (ах) платежів.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі, комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак, вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 вказано, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) та у постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі №361/392/20 (провадження №61-16470св20) та зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У кредитному договорі позивач не конкретизував переліку таких послуг, не надав доказів надання таких послуг.

Таким чином, суд дійшов висновку, що встановлення комісії за надання консультаційних та інформаційних послуг щодо споживчого кредиту є нікчемною умовою кредитного договору, оскільки не зрозуміло, які саме послуги надавались відповідачу, як часто проводились консультаційні та інформаційні послуги з клієнтом, чи проводились вони за вимогою клієнта частіше одного разу на місяць.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21).

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення комісії за обслуговування кредиту з відповідача у розмірі 901,00 гривня.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Таким чином, враховуючи вищенаведені положення закону та встановлені судом фактичні обставини справи, з огляду на те, що відповідач ОСОБА_1 в порушення умов кредитного договору належним чином своїх зобов`язань щодо повернення кредиту та процентів передбачених кредитним договором, не виконує, внаслідок чого має заборгованість, яка в добровільному порядку відповідачем не погашена, беручи до уваги те, що до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача як боржника за кредитним договором, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитом та процентами за кредитним договором №200900 в розмірі 39386,60 гривень (20750+18636,60=39386,60) є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини третьої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини четвертої статті 137 ЦПК України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду для висновку, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 7000 гривень матеріали справи містять: договір про надання правничої допомоги №20/01/26-02 від 20.01.2026 з додатком; додаткову угоду №25771556249 від 20.04.2026 до Договору про надання правничої допомоги №20/01/26-02 від 20.01.2026; акт прийому-передачі наданих послуг від 05.05.2026.

Відповідач у відзиві зазначив, що заявлені позивачем суми за здійснену правничу допомогу є неспівмірними та завищеними.

Враховуючи вищенаведене, виходячи з предмета та підстав даного позову, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, беручи до уваги наявну судову практику в аналогічних спорах, обсяг виконаних безпосередньо адвокатом робіт, те, що спір належить до категорії незначної складності та не потребує дослідження великої кількості доказів, виходячи також із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на правничу (правову) допомогу у розмірі 5000 грн. Такий розмір витрат, на думку суду, є цілком обґрунтованим та пропорційним до предмета задоволеного позову.

Крім того, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача в користь позивача, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору на суму 2602,85 гривень (2662,40х39386,60/40287,60=2602,85) та витрати на професійну правничу допомогу на суму 4888,17 гривень (5000х39386,60/40287,60=4888,17).

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 264, 274, 265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП – НОМЕР_2 ), жительки та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (місцезнаходження: 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 333, ЄДРПОУ – 43541163) суму заборгованості за Кредитним договором №200900 від 16.09.2025 в розмірі 39386 (тридцять дев`ять тисяч триста вісімдесят шість) гривень 60 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП – НОМЕР_2 ), жительки та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (місцезнаходження: 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 333, ЄДРПОУ – 43541163) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2602 (дві тисячі шістсот дві) гривні 85 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4888 (чотири тисячі вісімсот вісімдесят вісім) гривень 17 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», місцезнаходження: 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 333, ЄДРПОУ – 43541163;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , місце проживання та місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя А.В.Кушнір

Оригінал: reyestr.court.gov.ua