Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №400/13030/25 — Миколаївський окружний адміністративний суд

Суд: Миколаївський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №400/13030/25

Суддя: Птичкіна В.В.

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 р.№ 400/13030/25

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,

провизнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) та просить суд:

"1. Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільнені з військової служби ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на підставі п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу";

2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) з військової служби."

На обґрунтування позову вказує, що подала рапорт до начальника оркестру військової частини НОМЕР_1 з проханням звільнити її з військової служби відповідно до пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232), а саме у зв`язку з наявністю дитини віком до 18 років, якщо обоє з із подружжя проходять військову службу. За результатом розгляду рапорту позивачу було відмовлено. Причиною відмови є відсутність підстав для звільнення з військової служби у зв`язку з тим, що "у наданих до рапорту додатках не підтверджено та документально не обґрунтовано обставин, визначених чинним законодавством, зокрема факту перебування військовослужбовця у статусі дружини відповідно до положень Сімейного кодексу України, а також відсутності чинного свідоцтва про шлюб". Позивач вважає таку відмову протиправною.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечував та вказав, що позивач звернулась із рапортом про звільнення на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232, який передбачає однією із обов`язкових умов для звільнення наявність у жінки статусу "дружина". Водночас позивачем було надано рішення суду про розірвання шлюбу. Як вважає відповідач, вказане не дає підстав для звільнення позивача з військової служби.

Позивач подала до суду відповідь на відзив, в якому заперечила проти доводів відповідача та вказала, що формально-буквальне тлумачення норм закону без урахування реальних сімейних обставин та інтересів дитини суперечить законодавству.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановив суд, позивач проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 з 08.01.2020. 10.11.2025 позивач звернулась із рапортом, в якому просила звільнити її з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 та пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 (далі - рапорт від 10.11.2025). До рапорту позивач додала такі документи: нотаріально посвідчену копію паспорта; нотаріально посвідчену копію картки ІПН; нотаріально посвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; нотаріально посвідчену копію рішення суду про розірвання шлюбу із ОСОБА_3 ; нотаріально посвідчену копію військового квитка; довідку від 04.11.2025 № 1709 (про перебування на військовій службі позивача); довідку від 04.11.2025 № 1710 (про перебування на військовій службі ОСОБА_3 ).

Начальник оркестру рапорт погодив.

25.11.2025 начальник юридичної служби військової частини НОМЕР_1 подав рапорт до командира військової частини НОМЕР_1 , у якому повідомив про відсутність у додатках до рапорту від 10.11.2025 документального підтвердження факту перебування військовослужбовця у статусі дружини та чинного свідоцтва про шлюб.

Будь-які інші документи, що містять рішення командира за результатами розгляду рапорту, у справі відсутні, але зміст відзиву свідчить про те, що у задоволенні рапорту було відмовлено.

Вважаючи відмову у задоволенні рапорту від 10.11.2025 протиправною, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, суд виходив з такого.

Закон № 2232 здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з частинами першою, другою статті 1 Закону № 2232, захист Вітчизни, незалежності та територіальне цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захист Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно д законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі Збройні Сили України та інші військові формування), посади в які комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232 визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби вказані у статті 26 Закону № 2232.

Відповідно до рапорту позивача від 10.11.2025, вона мала намір звільнитись зі служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232, який передбачає, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Абзацом четвертим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 передбачено, що під час дії військового стану військовослужбовець звільняється з військової служби - дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.

Позивач та батько її неповнолітньої дитини перебувають на військовій службі.

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170).

Додатком 19 до Інструкції № 170 визначено, що через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються:

- копія аркуша бесіди;

- копія рапорту військовослужбовця;

- копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);

- документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин.

Суд зазначає, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною, як зазначила позивач у рапорті від 10.11.2025, дружиною, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років (під час дії воєнного стану):

копія свідоцтва про шлюб;

копія свідоцтва про народження дитини (дітей) із зазначенням материнства особи;

довідка з військової частини про перебування чоловіка на військовій службі (підпункт 10 пункту 5 додатку 19 до Інструкції № 170).

Відповідно до матеріалів справи, позивачем не було подано свідоцтво про шлюб, натомість до рапорту додано копію рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 26.01.2023 у справі № 487/3409/23, яким розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Згідно з частиною першою статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина 2 статті 157 Сімейного Кодексу України).

У постанові від 04.10.2024 у справі № 160/17962/23 Верховний Суд зазначив, що "… В аспекті встановлених обставин судами попередніх інстанцій колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів частини першої та другої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

…

та обставина, що між батьками неповнолітньої дитини розірвано шлюб не звільняє біологічного батька від виконання обов`язку по вихованню своєї дитини та не зменшує обсяг його прав та обов`язків."

Суд зауважує, що законодавцем не врегульовано право військовослужбовця на звільнення зі служби за сімейними обставинами, а саме виховання дитини до 18 років у випадку розірвання шлюбу.

Враховуючи позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини мають вплив на право дитини на належне виховання та норми частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 мають тлумачитись на користь неповнолітньої дитини.

Отже, враховуючи наявність закріпленого Сімейним кодексом України права дитини на належне батьківське виховання та неможливість звільнення батьків від обов`язку від виховання, суд вважає, що факт розірвання шлюбу позивачем у даній справі не повинен мати своїм наслідком обмеження прав дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Суд тлумачить диспозицію пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232, застосовуючи телеологічний спосіб, та вважає, що законодавець передбачив право військовослужбовця на звільнення для досягнення мети - належного захисту прав дитини.

Враховуючи наведене вище, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Стосовно позовної вимоги про стягнення 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу суд вказує таке.

Відповідно до частин першої четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До позовної заяви додано: витяг із договору від 28.11.2025 № 409/11-25ф; ордер від 03.12.2025 № 1619772; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 20.12.2022 серії ОД № 004914; рахунок-фактура від 28.11.2025 № 001281125; квитанція від 28.11.2025; акт приймання-передачі виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги від 28.11.2025 № 409/11-25ф.

Відповідно до витягу із договору від 28.11.2025 № 409/11-25ф (далі - Витяг), позивач та адвокатське об`єднання "РЕСПОНД" в особі керівника Хижняк Анастасії Володимирівни уклали договір про те, що позивач доручає і адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надати правничу допомогу з усіх питань, пов`язаних із діяльністю позивача, представляти інтереси в будь-яких державних органах, приватних підприємствах, банках, органах Державного казначейства України та усіх його структурних підрозділах, Державної виконавчої служби України та усіх його структурних підрозділах, органах Державної податкової інспекції та усіх його структурних підрозділах, ДФС України та усіх його структурних підрозділах, Прокуратурі України та усіх її структурних підрозділах, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури України, Національному антикорупційному бюро України, Службі безпеки України, МВС України та усіх його структурних підрозділах, Національної поліції України та усіх її структурних підрозділах, у зв`язку із чим реалізовувати усі права та нести всі обов`язки від імені позивача передбачених діючим законодавством України, а також подавати і підписувати заяви, скарги, пояснення та інші письмові документи в державні та правоохоронні органи, виступати від імені позивача, робити виписки та копії документів, реалізовувати інші права та обов`язки, передбачені діючим законодавством України, а також представляти інтереси позивача в судах, в тому числі, але не виключено, в місцевому суді, апеляційному суді, господарському суді, апеляційному господарському суді, адміністративному суді, апеляційному господарському суді, Верховному суду, в тому числі і шляхом участі адвоката адвокатського об`єднання при відібранні пояснень, здійсненні допиту позивача та його посадових осіб, чи здійсненні інших слідчих дій з правами, що надані чинним законодавством України заявнику, скаржнику, потерпілому, позивачу, відповідачу, стягувачу, боржнику в тому числі з правом подання та відмови від позову, укладення мирової угоди, отримання грошових коштів та майна належних позивачу, знайомитися з матеріалами справи, отримувати копії судових рішень та виконавчі листи і накази, отримувати інформацію про рух справ, підписувати та подавати заяви, клопотання та скарги, оскаржувати дії слідчого, укладати мирову угоду, засвідчувати копій документів, підписувати та подавати апеляцію та касаційну скаргу на рішення суду тощо.

У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 вказано, що "склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення".

Так, на підтвердження витрат позивач подала до суду зокрема акт приймання-передачі виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги від 28.11.2025 № 409/11-25ф.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

У витягу із договору вказано, що адвокат "… бере на себе зобов`язання надати правничу допомогу".

Інформації про те, що адвокат надає позивачу правничу допомогу, пов`язану саме з цією справою, витяг із договору не містить.

Відповідно до акту приймання-передачі виконаних робіт, "...АО "РЕСПОНД" в порядку та на умовах, визначених у Договорі про надання правничої допомоги № 409/11-25ф від 28 листопада 2025 року (далі - Договір), надало, а Клієнт прийняв наступні послуги: "консультація ОСОБА_1 одо адміністративної справи, підстав для звільнення з в-с (1 година); аналіз документів адміністративної справи (1 година); підготовка позовної заяви про визнання відмови протиправною та зобовязання вчинити певні дії (8 годин)".

Згідно з частинами першою, другою статті 30 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VІ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

Порядок обчислення гонорару не визначений Витягом, договору до суду не подано.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що наявні докази в їх сукупності не доводять факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката, пов`язану зі справою, в сумі 20 000 грн, що виключає розподіл цих витрат.

Інформація, яка міститься в акті приймання-передачі виконаних робіт, зокрема перелік наданих послуг та загальна вартість послуг, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, неподання стороною розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи відсутність доказів пов`язаності витрат із цією справою та відсутність погодження розміру витрат у договорі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат на правничу допомогу.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».

Пунктом 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Суд відзначає, що у цій справі, яка пов`язана з виконанням військового обов`язку, позивач як військовослужбовець звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Втім за подання цього позову до суду позивач сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 04.12.2025 № 2311-8162-3326-9115.

Отже, позивач помилково сплатила судовий збір у справі, в якій він відповідно до вимог пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від його сплати.

За цих обставин суд зазначає, що сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн належить йому повернути суду відповідно до положень статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 9, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу".

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу", згідно з поданим ОСОБА_1 10.11.2025 рапортом.

4. Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір в сумі 1211,20 грн як помилково сплачений.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безспосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Птичкіна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua