Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №380/19217/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 рокусправа № 380/19217/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі грошової компенсації за 27 днів щорічної основної відпустки за 2024 та 2025 роки та за 28 календарних днів невикористаної щорічної додаткової відпустки за 2023, 2024 та 2025 роки;

зобов`язати здійснити нарахування та виплату в повному обсязі грошової компенсації за 27 днів щорічної основної відпустки за 2024 та 2025 роки та за 28 календарних днів невикористаної щорічної додаткової відпустки за 2023, 2024 та 2025 роки з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність щодо не включення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

зобов`язати здійснити перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 102 дні, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В обгрунтування позову зазначає, що до складу місячного грошового забезпечення з якого обчислюються одноразова грошова допомога на оздоровлення та одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби не включаються будь-які винагороди, в тому числі додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою № 168, що чітко зазначено у Порядку № 260; щомісячна додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ №168, за своєю правовою природою є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану; норма, якою визначено складові для обчислення розміру компенсації за невикористані дні оплачуваної відпустки не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації; за умови отримання військовослужбовцем додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168, перед звільненням, вказана винагорода має бути врахована до складу грошового забезпечення (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за невикористані дні оплачуваної відпустки. Вказує, що використав 30 днів щорічної основної відпустки за період служби з 13.01.2023 року по 31.12.2023 року. Щорічна основна відпустка за 2024 рік, 2025 рік не надавалась. Зазначає, що йому вирішено виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку: за 2024 рік -30 календарних днів; за 2025 рік –(3) календарні дні, в той час як підлягає 30 календарних днів (у зв`язку з тим, що Позивач не перебував у щорічній основній відпустці за 2025 рік як зазначено в цьому ж наказі; грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік, за 2024 рік та 2025 рік. Однак, витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 18.02.2025 №52 передбачає компенсацію лише за 14 днів невикористаної щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, що передбачена статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», в той час як Позивач набув права на таку відпустку, починаючи з 29.09.2023 року, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , а отже, загальна кількість належних Позивачу та невикористаних ним днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій становить 42 календарних дні. Відтак, Відповідачем проведено розрахунок лише за 33 дні щорічної основної відпустки з 60 належних днів та за 14 днів із 42 належних Позивачу календарних днів додаткової відпустки. Таким чином, Позивач вважає, що Відповідачем протиправно та безпідставно не нарахована та не виплачена компенсація за 27 днів щорічної основної відпустки та за 28 днів невикористаної щорічної додаткової відпустки за 2023, 2024 та 2025 роки. Таким чином, загальна кількість днів оплачуваних відпусток, за які належала виплата грошової компенсації – становить 102 дні, а не 47 днів, як це зазначає відповідач у витязі з Наказу від 18.02.2025 №52. Враховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення та виплачувалася позивачу по день звільнення з військової служби, суд визнає, що ця винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні оплачуваних відпусток.

Відповідач у відзиві вказав, що Матеріали даної адміністративної справи містять докази наявності двох різних версій витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 18.02.2025 № 52 про виключення солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу (примірник наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 18.02.2025 № 52) наданий фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 додається до цього відзиву в додатках). Версія витягу, додана позивачем до позовної заяви, містить друкарську помилку у блоці щодо компенсації за відпустки (помилково вказано меншу кількість днів компенсації за 2025 рік). Однак нарахування та виплата грошового забезпечення здійснюється виключно на підставі оригіналів наказів або належним чином завірених витягів, які передаються безпосередньо з діловодства стройової частини до фінансово-економічної служби. Оригінальний примірник наказу № 52 від 18.02.2025, який був офіційно переданий до фінансової служби військової частини НОМЕР_1 (як забезпечувального органу), містить коректні дані. Згідно з правильним текстом наказу, командиром було постановлено виплатити грошову компенсацію за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік та за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік. Також було постановлено виплатити грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за кожен з трьох років окремо: за 2023, 2024 та 2025 роки. Фінансова служба військової частини НОМЕР_1 під час здійснення остаточного розрахунку зі ОСОБА_1 оперувала виключно правильним документом, в якому права військовослужбовця були збережені в повному обсязі. Видача позивачу витягу з технічною помилкою не доводить факту протиправної бездіяльності забезпечувального органу. Стверджує, що позивачу виплачено грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки. Вимоги позивача про включення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, до розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток суперечать чинному нормативному регулюванню та правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 16.09.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у даній адміністративній справі.

Дослідивши докази, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 №52 від 18.02.2025 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Відповідно до вказаного наказу позивачем використано 30 днів щорічної основної відпустки за період служби з 13.01.2023 року по 31.12.2023 року; щорічна основна відпустка за 2024, 2025 роки не надавалась; вираховано грошову компенсацію за 3 перевикористані календарні дні щорічної основної відпустки за період служби з 13.01.2023 року по 31.12.2023 року; виплачено грошову компенсацію за 30 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за 2024 рік та за 30 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за 2025 рік; виплачено грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної щорічної додаткової відпустки, передбаченої статтею Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» як учаснику бойових дій за 2023, 2024, 2025 роки.

Змістом спірних правовідносин є не нарахування та не виплати в повному обсязі грошової компенсації за 27 днів щорічної основної відпустки за 2024 та 2025 роки та за 28 календарних днів невикористаної щорічної додаткової відпустки за 2023, 2024 та 2025 роки; не включення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII (з наступними змінами та доповненнями; далі - Закон №2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає, умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно ч.2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Право військовослужбовців на відпустки та порядок їх надання врегульовано ст. 10-1 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч.1 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Відповідно до абзацу першого ч.2 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.

Згідно із абзацом другим зазначеної норми, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року. При цьому військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відпустка тривалістю менш як 10 календарних днів за бажанням військовослужбовця може бути надана йому одночасно із щорічною основною відпусткою в наступному році. У такому самому порядку надається щорічна основна відпустка і військовослужбовцям, які перебували у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Згідно з абзацом першим ч. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу другого вказаної норми передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій ч.14 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (з наступними змінами та доповненнями; далі – Закон № 3551-XII), учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до абзацу першого п.3 розділу XXXI. «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260 (з наступними змінами та доповненнями; далі – Порядок №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Згідно з абзацом другим цієї норми, іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Щодо грошової компенсації за 27 днів щорічної основної відпустки за 2024 та 2025 роки.

Представник позивача зазначає, що позивачу вирішено виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку: за 2024 рік - 30 календарних днів; за 2025 рік – 3 календарні дні, в той час як підлягає 30 календарних днів.

Із пояснень представника відповідача та долучених ним матеріалів справи вбачається, що версія витягу з наказу №52 від 18.02.2025 року, додана позивачем до позовної заяви, містить друкарську помилку у блоці щодо компенсації за відпустки, а саме помилково вказано меншу кількість днів компенсації за 2025 рік – 3 календарні дні.

Із долученої представником відповідача копії згаданого наказу вбачається, що компенсація щорічної основної відпустки за 2025 рік складає 30 днів.

При цьому, матеріалами справи та поясненнями представника відповідача підтверджується, що нарахування та виплата позивачу компенсації щорічної основної відпустки за 2025 рік здійснювалась виключно на підставі оригіналу вказаного наказу, а саме за 30 днів.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Зазначена обставина вказує на те, що відповідач правомірно нарахував та виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2024 та 2025 роки у загальному розмірі 60 днів (по 30 днів за кожен місяць).

Відтак, позовні вимоги у цій частині є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік, за 2024 рік та 2025 рік.

Представник позивача зазначає, що відповідач виплатив позивачу компенсацію лише за 14 днів невикористаної щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за ці роки.

Однак, із уже згаданого наказу вбачається, що позивачу виплачено грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної щорічної додаткової відпустки, передбаченої статтею Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» як учаснику бойових дій за кожен з років (2023, 2024, 2025) в сумарній кількості 42 дні.

Відтак, суд зазначає, що відповідач виплатив позивачу згадану відпустку у визначеному пунктом 12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-XII розмірі, а тому ці вимоги також не підлягають задоволенню.

Щодо перерахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 102 дні, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

Як уже згадувалось раніше, позивачу у повній мірі було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у розмірі 60 днів, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік, за 2024 рік та 2025 рік у розмірі 42 дні; загалом – 102 дні.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), у пункті 1 якої зазначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Окрім того, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 20.08.2026 року у справі № 200/766/25 дійшов наступних правових висновків: «Позивач не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо неврахування додаткової винагороди, запровадженої Постановою № 168 до складу його грошового забезпечення (як розрахункової величини), із якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним оплачуваних відпусток.

Підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, за якою Верховним Судом відкрито провадження у цій справі, позивач указав пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та наводить доводи щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування підпункту 6 розділу ХХХI Порядку № 260, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, викладених у постановах суду касаційної інстанції від та без застосування висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладених у постановах від 23.09.2024 в справі № 240/32125/23, від 07.11.2024 в справі № 240/23909/23, від 21.11.2024 в справі № 240/28165/23, від 06.12.2024 в справі № 240/12225/23, від 19.12.2024 в справі № 580/3483/24, від 14.01.2025 в справі № 240/31245/23, від 10.04.2025 в справі № 240/2078/24, від 23.04.2025 в справі № 580/769/23.

За позицією позивача додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, адже така винагорода виплачується щомісячно, відтак входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого розраховується грошова компенсація за невикористані дні відпустки.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання перерахувати й виплатити компенсацію при звільненні за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, виходили з того, що позаяк до складу грошового забезпечення, із якого нараховується компенсація за невикористані дні відпустки, включаються ті його складові, які мають постійний характер, а додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, має тимчасовий (непостійний) характер, бо встановлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану та інших обставин, передбачених Постановою № 168, немає правових підстав для включення її до складу грошового забезпечення, із якого повинна бути обрахована компенсація за невикористані дні відпустки.

Отже, у випадку, що розглядається, спірним є питання чи є додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, чи така винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який носить тимчасовий характер.

Надаючи оцінку доводам касатора, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, слід зазначити, що після відкриття провадження за цією касаційною скаргою Верховним Судом у постанові від 10.06.2026 у справі № 240/33823/23 сформовано висновки щодо врахування додаткової винагороди, передбаченою Постановою № 168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір, зокрема грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, у подібних правовідносинах, які в силу частини третьої статті 341 КАС України підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи.

…

Верховний Суд наголошує, що пункт 1-1 Постанови № 168 (у редакції, чинній станом на момент звільнення позивача з військової служби) чітко і однозначно передбачає, що: додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників).

Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.

При цьому Суд ураховує, що частина друга статті 9 Закону № 2011-ХІІ відносить до складу грошового забезпечення щомісячні додаткові види грошового забезпечення (зокрема винагороди, які мають постійний характер).

Водночас додаткові щомісячні види грошового забезпечення військовослужбовців є чітко унормованими та передбачені пунктом 2 розділу І Порядку № 260, до яких спірна додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, з огляду на її характер та особливості, не включається.

Зазначене свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди, а тому винагорода, передбачена Постановою № 168, не є складовою щомісячного додаткового виду грошового забезпечення.

Окрім цього, таке тлумачення указаної норми підтверджується й підходом держави до указаної виплати, адже наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44 «Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 № 177/39233, перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення доповнено додатковою винагородою на період дії воєнного стану.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 у зразковій справі № 640/13029/22, у якій Велика Палата Верховного Суду указала, що на військовослужбовців Збройних Сил України, які відряджені до державних органів, установ та організацій, та які безпосередньо там проходять військову службу, не поширюють свою дію положення Постанови № 168. Таким військовослужбовцям виплачуються тільки оклади за військовими званнями і надбавка за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, а інші складові грошового забезпечення - як для відповідних працівників таких установ, а відтак, відсутні правові підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн як одноразового додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки для працівників цієї установи вона не передбачена.

Отже, Велика Палата Верховного Суду висловилася, до якого виду грошового забезпечення військовослужбовців відноситься додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, а саме: до одноразового додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.12.2024 у справі № 580/9551/23, вирішуючи спірне питання, чи є додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, щомісячним додатковим видом грошового забезпечення чи така винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, сформував правовий висновок, відповідно до якого пункт 1 Постанови № 168 чітко і однозначно передбачив, що: додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану. При цьому, в Академічному тлумачному словнику слово «постійний» визначається, зокрема, як: який триває ввесь час, не припиняючись і не перериваючись; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників).

Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.

Відповідно, Верховний Суд у справі № 580/9551/23 дійшов висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Крім того, указаний правовий висновок був застосований Верховним Судом у постанові від 12.02.2026 у справі № 420/77/25 при вирішенні питання включення до складу місячного грошового забезпечення позивача як військовослужбовця Держприкордонслужби України додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. За результатами перегляду судових рішень у вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що у спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена Постановою 168, у встановленому законом порядку та окремим нормативним актом віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Як наслідок, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки військовослужбовцю Державної прикордонної служби України.

У постанові від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24 Верховний Суд указав, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.

Відступу від висновку щодо такого застосування указаної норми права Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, як це передбачено статтями 346 347 КАС України, не було.

А тому, з огляду на наведене, указані підходи щодо правової природи додаткової винагороди, установленої Постановою № 168, які містяться у зазначених справах, є застосовними до спірних правовідносин.

Отже, з огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, проте додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовцем у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників), а відтак, відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого повинна бути обрахована грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу у спірний період, відповідно до Постанови № 168.

За такого правового урегулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що додаткова винагорода військовослужбовцям, виплату якої передбачено Постановою № 168 на період дії воєнного стану, не є тією складовою частиною грошового забезпечення, яка включається до складу грошового забезпечення, із якого повинна бути обрахована компенсація за невикористані дні відпустки.

З огляду на зміну правового регулювання щодо виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, висновки, висловлені в постановах від 23.09.2024 в справі № 240/32125/23, від 07.11.2024 в справі № 240/23909/23, від 21.11.2024 в справі № 240/28165/23, від 06.12.2024 в справі № 240/12225/23, від 19.12.2024 в справі № 580/3483/24, від 14.01.2025 в справі №240/31245/23, від 10.04.2025 в справі № 240/2078/24, від 23.04.2025 в справі № 580/769/23, на які покликається позивач, не є релевантними до спірних правовідносин у межах цієї справи.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно установили обставини справи та ухвалили законне рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині».

Враховуючи зазначену позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, судом не встановлено порушень у діях відповідача критеріїв правомірності, визначених ч.2 ст.2 КАС України, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Щодо судових витрат, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, такі не підлягають стягненню із сторін.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМартинюк Віталій Ярославович