Суд: Кіровоградський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №340/3341/26
Суддя: О. В. КРАВЧУК
КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/3341/26
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Міністерства оборони України (адреса: 03168, м. Київ, пр-т Повітряних Сил, 6; ЄДРПОУ 00034022)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 )
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Позивачка звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт 33 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 13.03.2026 року № 53/975 про призначення ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) – матері, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) – дружині, ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) – двом синам померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, військовослужбовця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), одноразової грошової допомоги в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала смерть (2023), в сумі 2 013 000 (два мільйони тринадцять тисяч) грн 00 коп. у рівних частках кожному;
- зобов`язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) – матері, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) – дружині, ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) – двом синам загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 старшого солдата ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , одноразову грошову допомогу як членам сім`ї військовослужбовця, смерть якого настала внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 15 000 000 грн та здійснити її виплату у рівних частках кожному з урахуванням проведених виплат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка має право на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок загибелі (смерті) військовослужбовця ОСОБА_5 (чоловіка) під час дії воєнного стану у розмірі 15000000,00 грн, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року. Вказує, що смерть військовослужбовця – ОСОБА_5 настала під час виконання ним обов`язків військової служби (внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби), в період воєнного стану, що підтверджується долученими до позовної заяви документами. Зауважує, що після введення правового режиму воєнного стану законодавець визначив єдиний розмір одноразової грошової допомоги, яка виплачується членам сім`ї у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час дії воєнного стану, – 15 000 000 грн.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Цією ж ухвалою до участі у справі залучено третіх осіб.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Вказує, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про отримання ОСОБА_5 за період проходження служби поранень (контузії, травми, каліцтва), від яких могла настати його смерть. Вважає, що оскільки ОСОБА_5 не мав поранень (контузій, травм, каліцтв), помер природною смертю, відповідно, він не належить до категорії загиблих та померлих внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовців, що давало б його членам сім`ї право на отримання допомоги у збільшеному розмірі, а саме згідно з постановою Кабінету Міністрів України №168.
Представник позивачки подав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити повністю. Серед іншого, зауважує, що самим відповідачем встановлено, що захворювання ОСОБА_5 виникло під час виконання військових обов`язків, проходження військової служби, а смерть виникла під час виконання військового обов`язку та пов`язана із захистом Батьківщини.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 є дружиною військовослужбовця військової частини НОМЕР_5 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Кіровоградським відділом реєстрації актів цивільного стану 29.04.2006 року, актовий запис № 217.
21.12.2023 року сповіщенням сім`ї (близьких родичів) померлого (загиблого) № 371 ОСОБА_1 повідомлено про те, що її чоловік ОСОБА_5 , 1981 року народження, під час виконання військової служби ІНФОРМАЦІЯ_4 помер в результаті зупинки серця.
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 22.12.2023 року № 812, виданого Синельниківським районним відділенням КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи», смерть ОСОБА_5 настала внаслідок захворювання; хвороба, що призвела до смерті: тромбоемболія легеневих артерій, флебіт та тромбофлебіт неуточненої локалізації.
25.12.2023 року відділом державної реєстрації смерті у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) видано свідоцтво про смерть ОСОБА_5 серії НОМЕР_6 .
Згідно з довідкою командира військової частини НОМЕР_5 від 27.02.2024 року № 631/370 померлий старший солдат ОСОБА_5 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Пологівському районі Запорізької області, підстава наказ командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) №89-РС.
Згідно з витягом з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії 11 Регіональної військово-лікарської комісії від 22.02.2025 року № 659 захворювання старшого солдата ОСОБА_5 , 1981 року народження, яке призвело до смерті, та причина смерті, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини.
04.11.2025 року ОСОБА_1 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», яку разом з необхідними документами через ІНФОРМАЦІЯ_3 направлено до комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
13.03.2026 року рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом № 53/975, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 (пункт 33) ОСОБА_2 – матері, ОСОБА_1 – дружині, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 – синам померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, військовослужбовця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), призначено одноразову грошову допомогу в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала смерть (2023), в сумі 2 013 000 (два мільйони тринадцять тисяч) грн 00 коп. у рівних частках кожному.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням та вважаючи, що як член сім`ї померлого військовослужбовця ОСОБА_5 , смерть якого настала внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, вона має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, визначеної із загальної суми 15 000 000 грн у рівних частках кожному члену сім`ї, позивачка звернулася до суду.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (у редакції, чинній на 20.12.2023 року – дату смерті чоловіка позивачки) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно пункту 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII у редакції, чинній на 20.12.2023 року – дату смерті чоловіка позивачки) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до підпунктів 1 - 3 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;
2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби;
3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві.
Статтею 16-1 Закону №2011-XII передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Отже, зі змісту підпунктів 1-3 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII убачається, що вказана норма розмежовує три категорії осіб, члени сім`ї яких, у разі смерті (загибелі) таких осіб, набувають право на виплату одноразової грошової допомоги. Залежно від приналежності цих осіб до тієї чи іншої категорії варіюються підстави та умови виникнення у їх членів сім`ї права на одержання одноразової грошової допомоги.
Зокрема, за підпунктом 1 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII члени сім`ї померлого (загиблого) військовослужбовця набувають право на одержання одноразової грошової допомоги за наявності однієї з таких підстав: 1) загибель (смерть) під час виконання обов`язків військової служби; 2) смерть внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби; 3)смерть після звільнення зі служби (протягом 1 року), якщо вона настала внаслідок: поранення, контузії, каліцтва, захворювання, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби. При цьому умовами набуття такого права є одночасне встановлення: 1) факту перебування на військовій службі (або не більше 1 року після звільнення); 2) підтвердженого причинно-наслідкового зв`язку смерті з виконанням обов`язків військової служби.
Підпункти 1, 2 та 3 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII розмежовують дві різні умови настання смерті (загибелі) військовослужбовця в контексті особливостей її зв`язку з військовою службою: 1) смерть (загибель) безпосередньо пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (підпункт 1); 2) смерть пов`язана з проходженням військової служби (підпункт 2).
Як свідчать положення пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII ключовою умовою для виникнення права у членів сім`ї померлого військовослужбовця (військовозобов`язаного або резервіста) на одноразову грошову допомогу є наявність причинно-наслідкового зв`язку смерті (загибелі) з виконанням обов`язків військової служби (або проходженням військової служби).
Статтею 16-2 Закону №2011-XII визначено розмір одноразової грошової допомоги.
Згідно підпункту а пункту 1 статті 16-2 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.
Аналогічні приписи щодо розміру грошової допомоги містяться і в пункті 5 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі Порядок №975 у редакції, чинній на 20.12.2023 року – дату смерті чоловіка позивачки). Зокрема, указано, що у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть).
Водночас суд звертає увагу на те, що згідно пункту 3 статті 16-2 Закону №2011-XII розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, Законом №2011-XII делеговано Кабінету Міністрів України повноваження щодо визначення розміру одноразової грошової допомоги сім`ям загиблих військовослужбовців саме на період дії воєнного стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено: ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб; військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави; у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 року № 2105-IX, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На виконання зазначених Указів Президента України Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 року прийнято постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168 у редакції, чинній на 20.12.2023 року – дату смерті чоловіка позивачки).
Згідно з абзацом першим пункту 1 Постанови №168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Постанови №168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Згідно з абзацом другим пункту 2 Постанови №168 особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
У абзаці 6 пункту 2 Постанови №168 вказано, що виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється також сім`ям осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).
Таким чином, Кабінет Міністрів України на виконання пункту 3 статті 16-2 Закону №2011-XII визначив розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується в період дії воєнного стану, а також випадки, у яких вона виплачується: загибель осіб, зазначених у пункті 1 Постанови №168 (абзац перший пункту 2), та смерть таких осіб внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого за обставин, визначених абзацом шостим пункту 2 цієї постанови.
Вирішуючи цей спір, суд додатково звертає увагу і на те, що після прийняття Постанови №168 пункт 3 статті 16-2 Закону №2011-XII було декілька разів змінено. Так, абзац другий пункту 3 статті 16-2 Закону №2011-XII викладено в новій редакції Законом України від 16.07.2025 року № 4546-IX «Про внесення змін до Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей“ щодо окремих питань виплати одноразової грошової допомоги», положення якого відповідно до розділу II «Прикінцеві положення» застосовуються з 24.02.2022 року. На час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення (13.03.2026 року) пункт 3 статті 16-2 Закону №2011-XII викладено у такій редакції:
«Розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України з урахуванням такого:
розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби, у тому числі під час перебування у полоні (крім військовослужбовців, які добровільно здалися у полон), становить 15 мільйонів гривень;
розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується в інших випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, визначається відповідно до абзацу другого підпункту "а" пункту 1 цієї статті».
Аналогічні за змістом зміни були внесені і до пункту 2 Постанови №168.
Зокрема, згідно абзацу 1 пункту 2 Постанови №168 (у редакції на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення) особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, а також їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через три роки після поранення (контузії, травми, каліцтва), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 Постанови №168 (у редакції на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення) розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період воєнного стану під час виконання ним обов`язків військової служби не може становити менше 15 млн. гривень.
Отже, пункт 2 Постанови №168 у редакції, чинній на 20.12.2023 року, пов`язує виникнення права на одноразову грошову допомогу в розмірі 15 000 000 грн або із загибеллю військовослужбовця, або з його смертю внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини. Смерть військовослужбовця внаслідок захворювання, навіть пов`язаного із захистом Батьківщини, цим пунктом як самостійна підстава для такої виплати не передбачена.
Наведених висновків не змінюють і зміни, внесені до пункту 3 статті 16-2 Закону №2011-XII Законом №4546-IX, та відповідні зміни до пункту 2 Постанови №168. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16.06.2026 року у справі №620/10029/24, ці положення «не змінюють необхідності встановлення передбачених законом умов для призначення одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн у кожному випадку смерті військовослужбовця, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби». Крім того, як убачається з пояснювальної записки до Закону №4546-IX, його мета полягала в уніфікації підходів до обчислення розміру виплат членам сімей військовослужбовців, які загинули або померли під час перебування в полоні, а також у врегулюванні деяких питань призначення одноразової грошової допомоги, тоді як обставини цієї справи з перебуванням військовослужбовця в полоні не пов`язані.
До цього варто зауважити, що відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, вирішуючи цей спір, суд враховує і висновки щодо застосування наведених норм права, викладені Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 16.06.2026 року у справі №620/10029/24 (провадження № К/990/19427/25), у якій палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17.07.2024 року у справі № 600/548/23-а та від 22.08.2024 року у справі № 380/9868/23, про те, що пункт 2 Постанови №168 охоплює випадки смерті військовослужбовця в період воєнного стану, пов`язані із захистом Батьківщини, включаючи смерть від захворювання.
Так, у зазначеній постанові Верховний Суд вказав:
«Особливе значення для цієї категорії спорів має те, що нормативне регулювання після виникнення спірних правовідносин зазнавало змін. У зв`язку з цим судам необхідно визначати редакцію нормативно-правового акта, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, з урахуванням моменту виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема дати смерті військовослужбовця.
Тому при вирішенні спорів цієї категорії суди повинні розмежовувати три правові ситуації:
- перша - загибель військовослужбовця у період дії воєнного стану за обставин, які охоплювалися пунктом 2 Постанови № 168 у відповідній редакції;
- друга - смерть військовослужбовця внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва, отриманих за обставин, визначених абзацом шостим пункту 2 Постанови № 168;
- третя - смерть військовослужбовця внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби або із захистом Батьківщини, яка може породжувати право на одноразову грошову допомогу за Законом №2011-XII та Порядком № 975, але не охоплюється абзацом шостим пункту 2 Постанови №168 без установлення прямого причинного зв`язку з пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом (спеціальних умов, з якими законодавство пов`язує виникнення права саме на підвищену одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000 000 грн).».
Відступивши від висновків, викладених у постановах у справах № 600/548/23-а та № 380/9868/23, судова палата сформулювала такі висновки щодо застосування норм права:
«Положення пункту 2 Постанови № 168 підлягають застосуванню у системному взаємозв`язку з положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII та не можуть тлумачитися відокремлено від нього.
Право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови № 168, виникає у разі загибелі військовослужбовця в період дії воєнного стану, а також у разі смерті військовослужбовця, щодо якої встановлено причинний зв`язок із пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони.
Сам по собі висновок військово-лікарської комісії про зв`язок захворювання із захистом Батьківщини або проходженням військової служби не є безумовною підставою для застосування пункту 2 Постанови № 168, якщо матеріалами справи не підтверджено обставин, з якими зазначена постанова пов`язує виникнення права на відповідну виплату.
Смерть військовослужбовця внаслідок захворювання не виключає можливості призначення одноразової грошової допомоги, якщо за медичними документами встановлено, що така смерть, незалежно від безпосереднього клінічного механізму її настання, перебуває у причинному зв`язку з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими за обставин, визначених пунктом 2 Постанови № 168.
За відсутності підстав для застосування пункту 2 Постанови № 168 питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги вирішується відповідно до положень Закону № 2011-XII та Порядку № 975, з урахуванням установлених ними підстав та умов надання відповідних соціальних гарантій.».
Ураховуючи наведені норми права та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, суд, зважаючи на приписи Закону №2011-XII та Постанови №168 у редакції, чинній на 20.12.2023 року – дату смерті військовослужбовця, доходить такого висновку. Як установлено судом, смерть старшого солдата ОСОБА_5 настала внаслідок захворювання – тромбоемболії легеневих артерій, флебіту та тромбофлебіту неуточненої локалізації (лікарське свідоцтво про смерть від 22.12.2023 року № 812). Штатна військово-лікарська комісія 11 Регіональної військово-лікарської комісії (протокол від 22.02.2025 року № 659) визнала, що захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини. Водночас матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_5 отримав поранення (контузію, травму, каліцтво), і того, що його смерть перебуває в причинному зв`язку з таким пораненням (контузією, травмою, каліцтвом).
Отже, обставини цієї справи відповідають третій із визначених Верховним Судом правових ситуацій – смерті військовослужбовця внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, яка не охоплюється пунктом 2 Постанови №168. Висновок військово-лікарської комісії про зв`язок захворювання із захистом Батьківщини сам по собі не є підставою для застосування пункту 2 Постанови №168, а та обставина, що смерть настала в період проходження військової служби та участі в заходах із забезпечення оборони України, не свідчить про загибель військовослужбовця в розумінні цієї постанови. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16.06.2026 року у справі №620/10029/24, «саме по собі встановлення зв`язку захворювання та причини смерті із захистом Батьківщини не означає, що така смерть є загибеллю у розумінні абзацу першого пункту 2 Постанови № 168. За чинного законодавства поняття «загибель» має самостійне юридичне значення і не охоплює кожен випадок смерті військовослужбовця в період дії воєнного стану чи при виконанні обов`язків військової служби».
Такі висновки Верховний Суд зробив за подібних фактичних обставин: військовослужбовець помер від захворювання (гострої печінково-ниркової недостатності), яке почалося під час виконання ним бойового завдання, при цьому Центральна військово-лікарська комісія визнала, що захворювання та причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини, однак доказів причинного зв`язку смерті з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом) матеріали справи не містили.
За таких умов питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги членам сім`ї ОСОБА_5 правильно вирішено відповідачем відповідно до Закону №2011-XII та Порядку №975. Оскільки смерть військовослужбовця настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби (захистом Батьківщини), відповідач на підставі підпункту 1 пункту 2 статті 16, підпункту «а» пункту 1 статті 16-2 Закону №2011-XII та пункту 5 Порядку №975 обґрунтовано призначив одноразову грошову допомогу в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2023 року, що становить 2 013 000 грн, у рівних частках кожному з отримувачів.
Перевіряючи оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить висновку, що, приймаючи пункт 33 рішення від 13.03.2026 року № 53/975, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Отже, підстави для визнання протиправним і скасування пункту 33 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 13.03.2026 року № 53/975 відсутні, а похідна вимога про зобов`язання відповідача призначити одноразову грошову допомогу в розмірі 15 000 000 грн відповідно до пункту 2 Постанови №168 задоволенню не підлягає.
Крім того, визначаючи межі судового захисту, суд ураховує, що пункт 33 оскаржуваного рішення стосується не лише позивачки, а й інших членів сім`ї загиблого військовослужбовця – його матері ОСОБА_2 та синів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , щодо яких позивачка також просить скасувати це рішення та зобов`язати відповідача призначити і виплатити одноразову грошову допомогу.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, про захист яких вони просять.
Отже, предметом судового захисту в адміністративній справі є права, свободи та інтереси саме тієї особи, яка звернулася до суду, а вихід за межі позовних вимог допускається лише для захисту прав особи, яка про такий захист просить. Звернення до суду в інтересах інших осіб можливе лише у випадках і в порядку, визначених законом, зокрема статтями 53, 55– 59 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як убачається з матеріалів справи, позовну заяву подано ОСОБА_1 від власного імені на захист власного права на одноразову грошову допомогу. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з позовом до суду не зверталися, самостійних вимог щодо предмета спору не заявляли, а доказів наявності в позивачки повноважень діяти в їх інтересах як представника чи законного представника матеріали справи не містять.
Участь зазначених осіб у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, цього висновку не змінює, оскільки такі особи не є позивачами, позовних вимог не формулюють, а тому суд не може ухвалити рішення про захист їх прав, про який вони не просили.
За таких умов позовні вимоги в частині, що стосується прав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , не підлягають задоволенню і з тієї підстави, що їх задоволення означало б вирішення судом питання про права осіб, які за їх захистом до суду не зверталися, та вихід за межі позовних вимог усупереч частині другій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим суд зазначає, що це не позбавляє ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права самостійно або через представника звернутися до відповідача чи до суду за захистом своїх прав на одноразову грошову допомогу.
Доводи позивачки про те, що після введення правового режиму воєнного стану законодавець визначив єдиний розмір одноразової грошової допомоги – 15 000 000 грн – для всіх випадків загибелі (смерті) військовослужбовця, суд відхиляє, оскільки пункт 2 Постанови №168 у системному зв`язку із Законом №2011-XII не передбачає такої допомоги у разі смерті внаслідок захворювання, не пов`язаної з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом).
Так само не спростовують висновків суду доводи представника позивачки про те, що відповідач сам визнав виникнення захворювання під час виконання обов`язків військової служби та зв`язок смерті із захистом Батьківщини. Саме з урахуванням цих обставин відповідач і призначив одноразову грошову допомогу в більшому з розмірів, передбачених Законом №2011-XII та Порядком №975, тоді як для застосування пункту 2 Постанови №168, як зазначено вище, таких обставин недостатньо.
Відтак, у задоволенні позову слід відмовити.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої–третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність оскаржуваного рішення, а доводи позивачки його не спростовують.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (адреса: 03168, м. Київ, пр-т Повітряних Сил, 6; ЄДРПОУ 00034022), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо о суду апеляційної інстанції.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О. В. КРАВЧУК
Оригінал: reyestr.court.gov.ua