Суд: Дніпровський районний суд міста Запоріжжя
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: інших видів кредиту
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №334/8087/26
Суддя: Баруліна Т. Є.
Дата документу 05.11.2026
Справа № 334/8087/26
Провадження № 2/334/5200/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя в складі:
головуючого судді Баруліної Т.Є.
за участю секретаря Цілінко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
18 серпня 2026 року представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» звернувся до Дніпровського районного суду міста Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 373356908 від 25 лютого 2020 року у розмірі 16 912,32 грн, яка складається з наступного: 5 999,60 грн - заборгованість за основним боргом (тіло кредиту); 10 912,72 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом; 0,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи), а також понесених судових витрат, що складаються з судового збору у розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 лютого 2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему кредитодавця було укладено кредитний договір № 373356908 на суму 6 000,00 грн строком на 30 днів (із нарахуванням процентів за дисконтною ставкою 0,83% на день та базовою ставкою 1,70% на день). Кредитний договір підписано одноразовим ідентифікатором 98H4EP4A. Кредитодавець виконав свої зобов`язання, перерахувавши кошти через банк-провайдер на платіжну картку відповідача. 27 березня 2020 року відповідачем сплачено 1 594,00 грн (погашено проценти в сумі 1 593,60 грн та 0,40 грн тіла кредиту), після чого залишок тіла кредиту склав 5 999,60 грн, а строк кредиту продовжено на 29 днів до 24 квітня 2020 року. У подальшому на підставі ланцюга договорів факторингу (від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 та Реєстром № 88 від 08.07.2020; від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за договором факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 та Реєстром № 7 від 28.10.2021; від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС» за договором факторингу № 05/06/25-Е від 05.06.2025 та Реєстром боржників від 05.06.2025) право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС». Внаслідок невиконання позичальником умов договору утворився борг у сумі 16 912,32 грн, який позивач просить стягнути у судовому порядку.
09 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву та заява про застосування наслідків спливу позовної давності, у яких вона заперечила проти задоволення позовних вимог. Відповідач зазначила, що на час отримання ухвали про відкриття провадження від 28.08.2026 копії позовної заяви з додатками їй надано не було. Заперечуючи проти позову по суті, відповідач заявила про застосування позовної давності відповідно до статей 257, 261, 267 ЦК України, наголошуючи, що спірні правовідносини виникли ще у лютому-березні 2020 року, тоді як позов пред`явлено лише у серпні 2026 року, тобто зі спливом понад шести років. Відповідач зазначила, що не вчиняла жодних дій, які б свідчили про визнання боргу та переривання позовної давності в розумінні статті 264 ЦК України. Крім того, відповідач просила суд дослідити первинні бухгалтерські докази фактичного надання коштів, перевірити підстави нарахування кожної складової заявленого боргу, встановити дату виникнення прострочення, перевірити дійсність документів про передачу права вимоги та факт повідомлення її про заміну кредитора, а також застосувати наслідки частини четвертої статті 267 ЦК України та відмовити у позові.
11 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник позивача Сахарова О. І. надала відповідь на відзив, у якій доводи відповідача відхилила як необґрунтовані. Позивач стверджує, що трирічна позовна давність не спливла, оскільки в силу положень пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (введеного Законом № 540-IX від 30.03.2020) перебіг давності зупинявся на строк дії карантину (з 02.04.2020 до 30.06.2023), а в силу пункту 19 цих же положень (введеного Законом № 2120-IX від 15.03.2022) - на період дії воєнного стану. Посилаючись на Закон України від 14.05.2025 № 4434-ІХ, яким пункт 19 виключено, позивач наголосив, що перебіг позовної давності було відновлено лише з 04 вересня 2025 року, відтак позов, поданий 18.08.2026, є своєчасним. Щодо передачі прав вимоги позивач зазначив, що договори факторингу 2018 та 2020 років є рамковими угодами, а відступлення конкретних вимог здійснювалося шляхом підписання реєстрів боржників: 08.07.2020 (Реєстр № 88) до ТОВ «Таліон Плюс» на суму 16 402,37 грн; 28.10.2021 (Реєстр № 7) до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на суму 16 912,32 грн, та 05.06.2025 до ТОВ «ФК «ЕЙС» на суму 16 912,32 грн. Позивач вказав, що боржник не має права оспорювати дійсність переходів права вимоги, а відповідно до статті 516 ЦК України неповідомлення боржника про цесію не звільняє його від обов`язку погашення кредиту. Також позивач послався на позитивну судову практику Верховного Суду та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
20 вересня 2026 року відповідач ОСОБА_1 подала до суду заперечення на відповідь на відзив відповідно до статті 180 ЦПК України, в яких підтримала позицію про сплив позовної давності. Відповідач зазначила, що позивач посилається на загальні норми щодо карантину та воєнного стану, однак не навів індивідуалізованого помісячного розрахунку перебігу позовної давності з прив`язкою до конкретного зобов`язання за договором № 373356908. Відповідач підкреслила, що відповідно до статті 262 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу давності, тому багаторазове відступлення права вимоги не поновлює строків. Крім того, відповідач звернула увагу суду на те, що позивачем жодним чином не обґрунтовано збільшення суми вимоги в ланцюгу факторингу: за Реєстром № 88 від 08.07.2020 передано заборгованість у розмірі 16 402,37 грн, а за Реєстром № 7 від 28.10.2021 передано вже 16 912,32 грн, при цьому походження різниці у 509,95 грн не підтверджено жодним первинним документом. Також відповідач наголосила, що сума процентів у розмірі 10 912,72 грн майже вдвічі перевищує тіло кредиту (5 999,60 грн), а її нарахування поза межами строку кредитування є незаконним за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду. Витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн відповідач вважає завищеними, неспівмірними зі складністю справи, шаблонізацією позову та не підтвердженими належними доказами фактичного понесення.
22 вересня 2026 року представник позивача Сахарова О.І. через систему «Електронний суд» надала додаткові пояснення у справі на підставі статті 43 ЦПК України. Щодо позовної давності представник зазначила, що кінцевий строк виконання зобов`язання настав 24.04.2020, проте у зв`язку із введенням карантину та воєнного стану перебіг строку взагалі не розпочинався до 04.09.2025, коли набрав чинності Закон № 4434-ІХ, а тому позивач не пропустив давність. Щодо процентів позивач зазначив, що фінансові компанії здійснили повний розрахунок: за період 26.02.2020–26.03.2020 нараховано 49,80 грн на день (0,83%); після внесення 27.03.2020 суми 1 594,00 грн договір пролонговано на 29 днів (до 24.04.2020) за базовою ставкою 1,7% (101,99 грн/день); після чого право вимоги перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» і нарахування продовжилися за ставкою 1,7% на день до 13.07.2020 включно (всього за 80 днів користування понад дисконтний період). Позивач послався на пункт 4.3 кредитного договору, за яким проценти після закінчення строку є процентами в розумінні частини другої статті 625 ЦК України, наполягаючи на правомірності визначення їх розміру за домовленістю сторін. Щодо правничої допомоги представник наголосила, що обов`язок доведення неспівмірності лежить на відповідачеві, до позову додано договір, додаткову угоду та акт прийому-передачі виконаних робіт адвоката Тимошенка О.О., що підтверджує належне виконання та дійсність понесених витрат у розмірі 7 000,00 грн.
Ухвалою суду від 28 серпня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 05 листопада 2026 року та задоволено клопотання позивача про витребування банківської інформації.
Відповідно до відповіді АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 11 вересня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260908/46991-БТ на запит суду повідомлено, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) емітовано картку № НОМЕР_2 (рахунок IBAN: НОМЕР_3 ), на яку 25 лютого 2020 року зараховано кошти в сумі 6 000,00 грн.
У судове засідання представник позивача та відповідач не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Позивач у позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності, відповідач у відзиві просила вирішити справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною третьою статті 211 ЦПК України суд розглядає справу за відсутності учасників справи за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як передбачено ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України та ч.1ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 25 лютого 2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 373356908, відповідно до пункту 1.1 якого кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети на суму 6 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з пунктами 1.2, 1.3 договору кредит надано строком на 30 днів із застосуванням на цей період Дисконтної процентної ставки в розмірі 0,83% від суми кредиту за кожний день користування. Пунктом 1.4 передбачено, що у випадку користування кредитом понад встановлений строк умови щодо дисконтної ставки скасовуються і застосовується Базова процентна ставка 1,70% на день із доплатою різниці за весь строк. Невід`ємною частиною договору сторони визначили Правила надання грошових коштів у позику продукту «Смарт», розміщені на сайті первісного кредитора (п. 4.1 договору).
Оцінюючи порядок укладення договору, суд виходить із того, що за приписами статті 205 ЦК України правочин може вчинятися у письмовій (електронній) формі. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою технічного засобу зв`язку та зафіксована в електронних документах. За положеннями статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі, а договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі (абзац другий частини другої статті 639 ЦК України).
Особливості укладання правочинів в електронному вигляді врегульовані нормами Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до статей 3, 11, 12 зазначеного Закону електронний договір - це домовленість сторін, оформлена в електронній формі. Електронний правочин підписується за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, яким є алфавітно-цифрова послідовність, отримана особою через засіб зв`язку (SMS-повідомлення на мобільний телефон або електронну пошту) під час реєстрації в системі кредитодавця. Підписання електронного правочину одноразовим ідентифікатором за правовими наслідками прирівнюється до власноручного підпису (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Матеріалами справи (довідкою про дії позичальника в інформаційній системі, заявкою та примірником договору) підтверджено, що відповідач ОСОБА_1 особисто зареєструвалася на офіційному сайті www.moneyveo.ua, створила особистий кабінет, подала електронну заявку із внесенням своїх дійсних персональних і паспортних даних, додала власну банківську картку та ознайомилася з умовами індивідуального договору і Правил кредитування. Після отримання на власний номер мобільного телефону одноразового пароля 98H4EP4A відповідач ввела його в системі кредитодавця, чим здійснила акцепт оферти та підписала договір.
Заперечення відповідача щодо безгрошовості позики спростовані офіційною відповіддю АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 11.09.2026, з якої вбачається безпосереднє зарахування 25.02.2020 грошових коштів у розмірі 6 000,00 грн на картку № НОМЕР_2 , емітовану на ім`я ОСОБА_1 . Надалі відповідач розпорядилася цими коштами та 27.03.2020 здійснила частковий платіж у розмірі 1 594,00 грн. Вчинення боржником зазначених дій свідчить про реальне укладення та виконання правочину. За статтею 204 ЦК України вчинений правочин презюмується правомірним, оскільки в судовому порядку недійсним він не визнавався.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Відповідно ст.530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись в строк, що передбачений умовами Договору.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ст.599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Пунктом 1 ч.1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч.1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Дослідивши надані позивачем докази, суд встановив послідовний ланцюг переходу права вимоги:
1) 28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01. За витягом із Реєстру прав вимоги № 88 від 08.07.2020 та протоколом узгодження до фактора перейшло право вимоги за договором № 373356908 до ОСОБА_1 на суму 16 402,37 грн;
2) 05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу № 05/0820-01. За витягом із Реєстру прав вимоги № 7 від 28.10.2021 та платіжною інструкцією про фінансування право вимоги перейшло до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС»;
3) 05.06.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 05/06/25-Е. Згідно з витягом із Реєстру боржників та актом прийому-передачі реєстру від 05.06.2025 право вимоги перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС».
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не передбачено договором. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не припиняє його зобов`язання з повернення позичених коштів (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15). Таким чином, суд доходить висновку про належність ТОВ «ФК «ЕЙС» права грошової вимоги.
Слід також зазначити, що ст. 1080 ЦК України передбачає, що договір Факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Позивач зазначає, що вказана заборгованість виникла внаслідок порушення умов кредитного договору, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, допустив прострочення повернення кредиту.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За правилами статей 525, 526 та 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, суд погоджується з запереченнями відповідача щодо необґрунтованості збільшення суми вимоги в ланцюгу факторингу. Так, за первинним реєстром № 88 від 08.07.2020 передано заборгованість у розмірі 16 402,37 грн, а за реєстром № 7 від 28.10.2021 - вже 16 912,32 грн. Різниця становить 509,95 грн. Позивач у позовній заяві підтвердив, що фінансові компанії самостійних нарахувань не здійснювали, а розрахунку походження суми 509,95 грн суду не надав. Відповідно до статті 514 ЦК новий кредитор набуває право вимоги виключно в обсязі, що реально існував, тому вказана необґрунтована різниця до стягнення не приймається.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За порушення зобов`язання наступають правові наслідки, передбачені ст.611 ЦК України.
Позивач заявив до стягнення 5 999,60 грн тіла кредиту та 10 912,72 грн процентів. Відповідач заперечила проти нарахування процентів, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду.
Судом встановлено, що кредитний договір укладався на 30 днів та 27.03.2020 був пролонгований на 29 днів, тобто кінцевий строк виконання зобов`язання настав 24 квітня 2020 року.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Зі спливом строку виконання зобов`язання припиняється правомірне користування коштами, а правовідносини сторін переходять у сферу відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Суд критично оцінює посилання позивача на пункт 4.3 кредитного договору, згідно з яким проценти після закінчення строку надання кредиту вважаються процентами в розумінні частини другої статті 625 ЦК України. Передбачені статтею 625 ЦК нарахування за своєю суттю є компенсаційними збитками кредитора (інфляційні втрати та 3% річних), а встановлення кредитором ставки 1,70% на день (622,20% річних) під виглядом статті 625 ЦК після закінчення строку договору є зловживанням правом, суперечить принципам розумності, справедливості та добросовісності (статті 3, 509, 627 ЦК України). Оскільки позовних вимог на підставі статті 625 ЦК України позивачем заявлено не було, нарахування відсотків після 24 квітня 2020 року є неправомірним.
Водночас фактично отримане відповідачем тіло кредиту в розмірі 5 999,60 грн (з урахуванням погашення 0,40 грн) підлягає безумовному поверненню кредитору відповідно до статей 526, 1049 ЦК України.
Відповідач у відзиві заявила про сплив позовної давності та просила застосувати наслідки частини четвертої статті 267 ЦК України. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). Зміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (стаття 262 ЦК України).
Строк повернення кредиту настав 24.04.2020. Разом з тим, законом від 30.03.2020 № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 про продовження строків позовної давності на час карантину, а законом від 15.03.2022 № 2120-IX — пунктом 19 про зупинення строків на час дії воєнного стану. Законом України від 14.05.2025 № 4434-ІХ пункт 19 виключено, а відновлення перебігу давності відбулося через три місяці з дня публікації - з 04 вересня 2025 року.
Оскільки прострочення виникло під час дії законодавчої зупинки перебігу давності, а позов ТОВ «ФК «ЕЙС» подано 18 серпня 2026 року (у межах річного строку після відновлення перебігу), суд дійшов висновку, що позовна давність позивачем щодо вимог про стягнення основного боргу (тіла кредиту) не пропущена. Відтак, позовна вимога про стягнення тіла кредиту в сумі 5 999,60 грн підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Позов заявлено на суму 16 912,32 грн, задоволено вимоги на суму 5 999,60 грн (що становить 35,47%). З огляду на сплачений позивачем судовий збір 2 662,40 грн, пропорційному відшкодуванню з відповідача підлягає 944,35 грн (2 662,40 грн ? 35,47%).
Вирішуючи питання про стягнення 7 000,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката, суд керується статтями 137, 141 ЦПК України та правовими висновками Верховного Суду (постанови від 23 грудня 2021 року у справі № 923/560/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18). Суд враховує, що справа є малозначною, спір є типовим для відповідної категорії фінансових спорів, позовна заява складена за стандартним шаблоном мікрофінансових організацій, а відповідачем подано заперечення щодо розміру витрат. З урахуванням критеріїв розумності, співмірності та пропорційності задоволених вимог суд визначає справедливий розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає компенсації, у сумі 1 500,00 грн. У стягненні решти витрат слід відмовити.
Керуючись ст.2,4,12,13,15,76-78,81, 258,259,264,265,273,354,355 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 373356908 від 25 лютого 2020 року у розмірі 5 999,60 (п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 60 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» витрати зі сплати судового збору в розмірі 944,35 грн (дев`ятсот сорок чотири гривні 35 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:
Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», місцезнаходження: 02090, м. Київ, вул. Алматинська, буд. 8, офіс 310а, код ЄДРПОУ: 42986956.
Відповідач – ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя: Баруліна Т. Є.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua