Суд: Запорізький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки)
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №280/8944/26
Суддя: Сацький Роман Вікторович
ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
09 листопада 2026 рокуСправа № 280/8944/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (далі - відповідач), в якій позивачі просять суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій №85286006 від 11.06.2026;
- зобов`язати відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об`єкту нерухомості, а саме квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за позивачем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулася до відповідача із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру, однак державний реєстратор прийняв рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій через відсутність підтвердженої інформації про реєстрацію права до 01.01.2013 від Бюро технічної інвентаризації, що, на думку позивача, є протиправним, оскільки оригінали наданих нею правовстановлюючих документів (договорів купівлі-продажу та дарування) містять належні реєстраційні написи БТІ, які повністю підтверджують її законне право власності, тоді як неотримання реєстратором відповіді на запит зумовлене об`єктивною неможливістю доступу до архівів у зв`язку з тимчасовою окупацією міста Мелітополь. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 01.09.2026 у справі відкрите спрощене позовне провадження, розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.
15.09.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначено, що оскільки в єдиних та державних реєстрах відомості про майно позивачки відсутні, а у державного реєстратора Департаменту немає доступу до паперових носіїв інформації (реєстраційних справ та реєстрових книг), які знаходяться на зберіганні в ДРП Мелітопольської міської ради Запорізької області, реєстратор не мав можливості впевнитися у дійсності поданих позивачкою договору купівлі-продажу від 14.09.1996 №3-1782 та договору дарування від 16.09.2000 №4526. З огляду на це, на виконання імперативних вимог пункту 3 частини третьоъ статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», реєстратором було правомірно направлено електронний запит до зберігача архіву для актуалізації відомостей, проте у відповідь надійшло повідомлення про відсутність інформації через перебування міста Мелітополь під окупацією та неможливість вивезення паперових архівів. Відповідач наголошує, що наявність у позивачки оригіналів документів не звільняє реєстратора від обов`язку отримати офіційне підтвердження для захисту прав третіх осіб, а неотримання необхідних відомостей є законною підставою для прийняття рішення про відмову в державній реєстрації. Крім того, зазначає, що позовна вимога про зобов`язання вчинити реєстраційні дії є втручанням у дискреційні повноваження державного реєстратора, який наділений виключною компетенцією самостійно оцінювати відповідність документів вимогам законодавства за результатами завершення всіх етапів перевірки. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
Позивачу, ОСОБА_1 , на праві приватної власності належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на вищевказану квартиру було набуте ОСОБА_1 на підставі: договору купівлі-продажу квартири від 14.09.1996, зареєстрованого в реєстрі за №3-1782, за яким вона придбала 1/4 квартири, що містить реєстраційний надпис, вчинений Мелітопольським міжміським БТІ; а також договору дарування частини квартири від 16.09.2000, зареєстрованого в реєстрі за №4526, за яким вона отримала в дар 3/4 квартири, що містить реєстраційний надпис від 20.09.2000, вчинений у реєстрову книгу №32 за реєстровим номером 659 Мелітопольським БТІ.
28.04.2026 позивач звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради із заявою щодо проведення реєстраційних дій на нерухоме майно, а саме на вищезазначену квартиру.
До заяви про реєстрацію права власності позивачкою було додано документи, які підтверджують право власності на житло, що виникло до 2013 року, а саме: оригінал договору купівлі-продажу квартири від 14.09.1996 (№3-1782), оригінал договору дарування частини квартири від 16.09.2000 (№4526) із відповідними реєстраційними надписами БТІ, а також технічний паспорт на квартиру.
30.04.2026 державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту прийнято рішення про залишення заяви без руху №84566962, з підстав відсутності інформації, що містить відомості про зареєстровані права до 01.01.2013, та направлено відповідний запит до ДРП Мелітопольської міської ради для отримання необхідної інформації.
11.06.2026 державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій №85286006 на підставі пункту 8 частини першоъ статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у зв`язку з неусуненням обставин, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху (через неотримання відомостей на запит внаслідок перебування м. Мелітополь під тимчасовою окупацією).
Не погоджуючись із рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій, позивачка звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон №1207-VII) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною третьою статті 5 цього Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
Крім того, за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України (частини четверта, п`ята статті 11 Закону №1207-VII).
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV), згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.
Виходячи з аналізу значеної правової норми, суд доходить до висновку, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, інформація (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідна для такої реєстрації, запитується державним реєстратором лише у двох випадках:
1) відсутність доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи відсутність необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Законом №1952-IV;
2) неподання відповідних документів заявником. Водночас, за відсутності вищенаведених обставин, державний реєстратор не зобов`язаний направляти відповідний запит.
В той же час, відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
З матеріалів справи вбачається, що право приватної власності позивача на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується, в тому числі: договором купівлі-продажу квартири від 14.09.1996, зареєстрованим в реєстрі за №3-1782, що містить реєстраційний надпис Мелітопольського міжміського БТІ (на 1/4 квартири), договором дарування частини квартири від 16.09.2000, зареєстрованим в реєстрі за №4526, що містить реєстраційний надпис від 20.09.2000 у реєстровій книзі №32 за реєстровим номером 659 Мелітопольського БТІ (на 3/4 квартири), а також технічним паспортом на квартиру.
Отже, судом встановлено, що реєстрація права власності позивача на вищезазначений будинок проведена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації, а тому, у спірному випадку, відсутні обставини для залишення без руху заяву позивача про реєстрацію права власності на житловий будинок.
Статтею 24 Закону №1952-IV встановлені підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху (пункт 8 частини першої).
Враховуючи відсутність підстав для залишення без руху заяви позивача про реєстрацію права власності, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій №85286006 від 11.06.2026.
Суд також зазначає що, державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації, позаяк позивачем надано державному реєстратору відповідний пакет документів, який відповідно до пункту 1 частини першого статті 27 Закону №1952-IV є підставою для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав.
Також не може бути підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності не отримання відповіді на запит, направлений відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV.
Так, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, місто Мелітополь Мелітопольської міської територіальної громади віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.
Отже, у випадку направлення запиту на адресу Бюро технічної інвентаризації, яке здійснювало проведення державної реєстрації прав власності та архіви якого знаходяться на тимчасово окупованій території міста Мелітополь, відповідач заздалегідь обізнаний про неможливість отримання відповіді на нього.
Стосовно обраного способу захисту порушеного права позивача, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: «50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
Суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
При цьому, наведене неможливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження - це повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.
У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним.
Водночас, у спірному випадку дискреція відсутня, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.
Враховуючи той факт, що рішення про відмову в державній реєстрації речових прав на нерухоме майно є протиправним, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача зареєструвати речові права на нерухоме майно, що належать позивачу.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позовної заяви.
Відповідно до частини першої статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
У силу вимог частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331 грн 50 коп., згідно квитанції №10 від 15.06.2026.
Натомість, за подання цього адміністративного позову немайнового характеру на паперових носіях (звичайною поштою) позивач мала сплатити судовий збір, розмір якого у 2026 році становить 1331,20 грн.
За таких обставин, судовий збір у розмірі 1331,20 грн. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради, як суб`єкта владних повноважень, яким порушено права позивача.
При цьому надмірно сплачений судовий збір у сумі 0,30 грн., згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню за клопотанням позивача.
Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005, м.Запоріжжя, бульвар Центральний, буд. 27; код ЄДРПОУ 37573508) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій №85286006 від 11.06.2026.
Зобов`язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об`єкту нерухомості, а саме квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі 09.11.2026.
Суддя Р.В. Сацький
Оригінал: reyestr.court.gov.ua