Суд: Запорізький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 05 листопада 2026 р.
Справа: №280/8339/26
Суддя: Чернова Жанна Миколаївна
ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
06 листопада 2026 рокуСправа № 280/8339/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо застосування до виплати пенсії ОСОБА_1 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" № 821 від 14 липня 2025 року;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 05 серпня 2025 року відповідно до вимог частини 2 статті 40 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у повному обсязі без застосування норм Постанови Кабінету Міністрів України №821 від 14 липня 2025 року.
Ухвалою від 17 серпня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 31 серпня 2026 року у задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження у справі – відмовлено.
17 вересня 2026 року до суду надійшла заява про зміну предмету позову, в якій представник позивача просить викласти позовні вимоги у наступній редакції:
1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо непроведення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, починаючи з 05 серпня 2025 року, відповідно до вимог частини 2 статті 40 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у повному обсязі.
2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 05 серпня 2025 року, відповідно до вимог частини 2 статті 40 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у повному обсязі з видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у загальному порядку, встановленому цим Законом, а не з видатків на погашення заборгованості з виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) на виконання ретроспективних судових рішень та видатків на виплату пенсій у солідарній системі, перерахованих на виконання рішень суду.
3. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн.
Ухвалою від 23 вересня 2026 року прийнято до розгляду заяву представника ОСОБА_1 про зміну предмету позову по справі № 280/8339/26.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що виключно Законом № 1058-VI визначається порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, про що зазначено в ч. 2 ст. 5 цього Закону. Законом № 1058-VI не передбачено виплату перерахованої пенсії окремими частинами Враховуючи вищенаведене, після перерахунку пенсії особа має отримувати перераховану пенсію в повному розмірі у встановленому Законом № 1058-VI порядку, не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія. Просить позовні вимоги задовольнити.
Відповідач позов не визнав, надав письмовий відзив, в якому вказує, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2025 по справі № 280/8998/25, яке набуло законної сили 30.03.2026 виконано Головним управлінням в межах покладених зобов`язань, в установленому чинним законодавством порядку, Позивачем було безпідставно подано новий позов про виконання судового рішення. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.04.2026 у справі № № 9901/459/21 викладено правову позицію щодо аналогічного питання, а саме: «Забезпечення виконання судового рішення не може породжувати нові спори та бути предметом їх розгляду. Така гарантія як забезпечення виконання рішення, досягається вжиттям спеціальних заходів впливу на боржника.». Застосування особливого порядку використання коштів державного бюджету та бюджету Пенсійного фонду України на цю мету визначено пунктом 14 розділу “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік”, яким, зокрема встановлено, що починаючи з 1 січня 2026 року видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова № 1046 визначає механізм розподілу коштів на виплату пенсій, перерахованих на виконання рішень суду, та на погашення заборгованості з їх виплати на виконання ретроспективних судових рішень (за час, що передує даті набрання рішенням суду законної сили). Відповідно до пункту 4 постанови №1046 бюджетні кошти за напрямами, зазначеними у підпунктах 12 і 13 цього пункту, не спрямовуються на забезпечення виконання грошових зобов`язань, що здійснюються відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2021 р. № 902 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 70, ст. 4433; 2022 р., № 40, ст. 2173), а також за судовими рішеннями, що виконуються негайно відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, у межах суми стягнення за один місяць, за рішеннями суду, що набрали законної сили до дати застосування пункту 25 розділу “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік”. Виплати за судовими рішеннями, що виконуються негайно відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюються за рахунок джерел, з яких проводиться виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання). Розподіл бюджетних коштів за напрямами, зазначеними у підпунктах 12 і 13 пункту 4 цього Порядку, здійснюється пропорційно всім одержувачам пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) за рішенням суду, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому проводиться їх виплата, виходячи із виділених на зазначені цілі бюджетних асигнувань у межах помісячного розпису державного бюджету, але не більше від належної до виплати суми, що обліковується в переліку. Під час розподілу бюджетних коштів за напрямом, зазначеним у підпункті 12 пункту 4 цього Порядку, на виплату пенсій, призначених на виконання рішень суду про зобов`язання органу Фонду призначити пенсію, враховується, що щомісячний розмір таких виплат повинен бути не меншим за розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначений законом. Отже, нормативним актом передбачено, що виплати пенсій, перерахованих на виконання рішень суду здійснюються пропорційно всім одержувачам пенсій за рішеннями суду, які включено до електронних пенсійних справ та сформованого на їх підставі переліку пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), нарахованих на виконання рішень суду станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому проводиться їх виплата. Виплати здійснюються виходячи з виділених на ці цілі бюджетних асигнувань у межах помісячного розпису державного бюджету / доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, але не більше від належної до виплати суми, що обліковується в переліку. Отже, чинним законодавством встановлено спеціальний порядок фінансування та виплати сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), нарахованих на виконання судових рішень за минулий період. Водночас, Головне управління не наділене повноваженнями щодо самостійного визначення черговості та обсягу фінансування таких виплат поза межами механізму, установленого Кабінетом Міністрів України. Просить у задоволенні позову відмовити.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, установив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.
З матеріалів адміністративної справи судом установлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, з 08.04.2009 було призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону №1788-XII. З 05.08.2025 позивачу призначена та виплачується пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі №280/8998/25 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії за віком з урахуванням вимог частини 2 статті 40 та вимог застосовуючи показник середньої заробітної плати по Україні за 3 роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії, тобто 2022-2024 роки.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перерахувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 05 серпня 2025 року відповідно до вимог частини 2 статті 40 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, за календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком 2022-2024 роки.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі №280/8998/25 набрало законної сили 30 березня 2026 року.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо непроведення виплати пенсії за віком, починаючи з 05 серпня 2025 року, відповідно до вимог частини 2 статті 40 Закону №1058 у повному обсязі, позивачка звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Насамперед суд ураховує, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі №280/8998/25 уже вирішено питання щодо права позивачки на перерахунок пенсії за віком з 05.08.2025 відповідно до вимог частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, за календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком 2022-2024 роки, та покладено на Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області обов`язок здійснити відповідний перерахунок і виплату пенсії.
Водночас у цій справі позивачка не оспорює правильності проведеного перерахунку, позивачка також не заявляє вимог щодо повторного присудження заборгованості на виконання рішення суду у справі №280/8998/25.
Сутність заявленого спору полягає в тому, що після набрання рішенням законної сили ГУ ПФУ в Запорізькій області, здійснюючи фактичну виплату пенсії, не виплачує щомісяця всю суму пенсійної виплати, визначену за результатами відповідного перерахунку.
Суд ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15.09.2026 у справі № 580/490/26, відповідно до якого спір щодо правомірності дій суб`єкта владних повноважень, учинених під час виконання судового рішення, не утворює нового предмета адміністративного спору, якщо такі дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку.
Верховний Суд наголосив, що визначальним є зміст та характер оскаржуваних дій і їх безпосередній зв`язок із виконанням попереднього судового рішення.
Так, суд розмежовує обов`язок виконання рішення у справі №280/8998/25 та повноваження відповідача щодо здійснення поточних пенсійних виплат після встановлення права позивачки на відповідний перерахунок пенсії. Відповідач у межах власних повноважень здійснює щомісячну виплату призначеної пенсії та визначає фактично виплачувану суму із застосуванням установленого Кабінетом Міністрів України порядку фінансування. За таких обставин, суд вважає, що сам по собі зв`язок здійснюваних відповідачем поточних пенсійних виплат із попереднім судовим рішенням не означає, що правомірність його дій не може бути предметом окремого адміністративного спору.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ /надалі Указ № 64/2022/, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону.
Як було зазначено вище, право позивачки на перерахунок пенсії за віком з 05.08.2025 відповідно до вимог частини 2 статті 40 Закону №1058 із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, за календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком 2022-2024 роки підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили 30 березня 2026 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058) пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку.
За змістом ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 ст. 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд України забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Таким чином, законодавством передбачено щомісячний характер пенсійних виплат.
При цьому належне виконання обов`язку щодо виплати пенсії передбачає не лише її нарахування, а й фактичну виплату суми, визначеної відповідно до законодавства.
Суд зазначає, що в межах цього спору не переглядається правильність обчислення пенсії позивачки.
Як установлено з матеріалів пенсійної справи, відповідач визначив розмір пенсії позивачки до виплати, однак визначена самим відповідачем сума пенсії виплачується не повністю, частина поточних нарахувань відноситься до заборгованості за судовим рішенням.
Відповідач обґрунтовує зазначений порядок виплати положеннями бюджетного законодавства та відповідними постановами Кабінету Міністрів України.
Суд не погоджується з такими доводами з огляду на таке.
Пунктом 14 розділу “Прикінцеві положення” Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX “Про Державний бюджет України на 2026 рік” передбачено, що починаючи з 1 січня 2026 року, видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Водночас наведеним положенням Закону визначено особливості здійснення відповідних бюджетних видатків, а не змінено встановлений законодавством розмір призначених пенсій чи строки їх щомісячної виплати.
Зазначена норма не містить положень про можливість пропорційного зменшення належних пенсіонерам щомісячних виплат залежно від обсягу виділених бюджетних асигнувань.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 “Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень” було встановлено механізм пропорційної виплати пенсій, перерахованих за судовими рішеннями, виходячи з обсягу передбачених бюджетних асигнувань.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, зазначену постанову Кабінету Міністрів України визнано протиправною та нечинною.
Постановою Верховного Суду від 10.09.2026 у справі № 320/51895/25 рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.
У цій постанові Верховний Суд виходив із того, що Кабінет Міністрів України як орган виконавчої влади не наділений повноваженнями самостійно змінювати встановлені законом умови отримання пенсійних виплат та порядок виконання остаточних судових рішень шляхом запровадження додаткових обмежень, черговості або відстрочення виплат.
Верховний Суд також звернув увагу на те, що передбачене законом виокремлення бюджетних видатків на виплати за судовими рішеннями не є тотожним наданню Кабінету Міністрів України повноважень обмежувати фактичне отримання особами належних пенсійних сум.
Суд ураховує зазначені висновки Верховного Суду під час оцінки правомірності застосування відповідачем пропорційного механізму виплати пенсії.
Разом із тим суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 № 1046 “Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)”, яка набрала чинності 28.08.2026, установлено новий порядок здійснення відповідних виплат.
Пунктом 2 цієї постанови передбачено пропорційний розподіл видатків на виплату пенсій, перерахованих на виконання судових рішень, та на погашення заборгованості за ретроспективними судовими рішеннями, виходячи з виділених на зазначені цілі бюджетних асигнувань.
Крім того, постановою № 1046 внесено зміни до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2025 № 157 “Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України і внесення змін до Порядку покриття тимчасових касових розривів Пенсійного фонду України, пов`язаних з виплатою пенсій”.
Зокрема, зазначений Порядок доповнено пунктом 5-1, яким передбачено здійснення пропорційного розподілу бюджетних коштів між одержувачами пенсій, нарахованих на виконання судових рішень.
Оцінюючи правомірність застосування цих положень до спірних правовідносин, суд виходить із такого.
Відповідно до частин першої - третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, чинність підзаконного нормативно-правового акта сама по собі не виключає обов`язку суду перевірити його відповідність закону під час вирішення конкретного спору.
Суд зазначає, що положеннями Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” Кабінету Міністрів України надано повноваження визначити порядок здійснення відповідних бюджетних видатків.
Проте надання такого повноваження не означає, що Кабінет Міністрів України уповноважений запроваджувати інший, ніж установлений законом, порядок реалізації права особи на щомісячне отримання призначеної пенсії.
Суд розмежовує порядок фінансування бюджетних видатків та порядок фактичної виплати пенсії особі.
Визначення окремих бюджетних напрямів, джерел фінансування, здійснення обліку нарахованих сум та формування відповідних переліків належить до сфери бюджетного регулювання.
Натомість установлення можливості виплачувати призначену пенсію лише частково, залежно від наявності бюджетних асигнувань, безпосередньо впливає на обсяг та своєчасність реалізації права особи на пенсійне забезпечення.
Суд ураховує, що положення пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 №1046 та пункту 5-1 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2025 № 157, допускають пропорційний розподіл коштів на виплату пенсій, перерахованих за судовими рішеннями, виходячи з наявного фінансування.
Водночас такий механізм у частині поточних щомісячних пенсійних виплат фактично дозволяє виплачувати пенсіонеру лише частину належної пенсії, а решту нарахованих сум обліковувати як заборгованість для виплати в наступних бюджетних періодах.
На переконання суду, наведене регулювання в цій частині не узгоджується з установленим законом щомісячним порядком виплати пенсії, оскільки змінює не лише організаційний механізм бюджетного фінансування, а й фактичні умови отримання належної пенсіонеру виплати.
За таких обставин суд доходить висновку, що положення зазначених підзаконних нормативно-правових актів у частині, яка допускає пропорційну неповну виплату поточної пенсії залежно від обсягу виділених бюджетних асигнувань, не відповідають наведеним положенням законів України.
Тому відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд не застосовує ці положення під час вирішення спору в зазначеній частині.
При цьому суд не вирішує питання про визнання постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 № 1046 протиправною та нечинною загалом, оскільки такий предмет позову у цій справі відсутній.
Суд також зазначає, що наведена правова оцінка не стосується законності виокремлення бюджетних напрямів для обліку та фінансування відповідних видатків, передбаченого безпосередньо Законом України “Про Державний бюджет України на 2026 рік”.
Оцінюючи доводи відповідача щодо недостатності бюджетних асигнувань, суд звертає увагу, що сам відповідач визнає факт нарахування позивачці відповідних сум пенсії.
Зокрема, матеріалами справи підтверджено, що Головним управлінням ПФУ в Запорізькій області нараховано доплату в розмірі 27387,25 грн (станом на дату надання відповіді – 25.06.2026), з якої 7124,54 грн – минула заборгованість, 20262,71 грн – поточна заборгованість. Обліковану суму пенсії за минулий час в розмірі 7124,54 грн виплачено позивачці у травні – червні 2026 року, про що зазначено в листі ГУ ПФУ в Запорізькій від 25.06.2026.
Суд повторно зазначає, що в цій справі не існує спору щодо правильності визначення пенсійним органом розміру пенсії.
З матеріалів справи вбачається, що спір виник саме через невиплату частини поточної пенсії.
Суд зазначає, що відсутність або недостатність бюджетних асигнувань на відповідний напрям фінансування сама по собі не змінює встановленого законодавством розміру пенсії та не є передбаченою законом підставою для здійснення її щомісячної виплати лише частково.
При цьому організація фінансування та виконання бюджету Пенсійного фонду України повинна здійснюватися таким чином, щоб забезпечувати реалізацію встановлених законом прав одержувачів пенсій.
Конституційний Суд України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, а також від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 і від 7 листопада 2018 року № 9-р/2018 послідовно виходив із того, що держава не може ставити реалізацію гарантованих законом соціальних прав у залежність від бюджетних призначень чи наявності фінансових ресурсів, а також не вправі шляхом підзаконного регулювання або бюджетного законодавства звужувати зміст та обсяг соціальних гарантій, установлених законом. Допустимість зміни механізму реалізації соціальних прав не означає можливості позбавлення особи самого змісту такого права або відмови держави від виконання взятих на себе соціальних зобов`язань
Крім того, нараховані суми пенсії становлять майновий інтерес особи, який підлягає захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду з прав людини послідовно виходить із того, що якщо законодавство держави передбачає право особи на отримання певної соціальної виплати та виконано всі умови для її отримання, таке право становить майно у розумінні зазначеної статті Конвенції.
Право на пенсію включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з`ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції. Щоб вирішити питання щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до конкретної справи, ЄСПЛ повинен з`ясувати, чи надають обставини справи в цілому заявнику право на самостійний інтерес, що захищається цією статтею. Аналізуючи практику розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, можемо зробити висновок, що поняття «майно», як і «власність», має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію та соціальні виплати:
Справа «Гайгузус проти Австрії» (заява № 17371/90) - якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності (пункт 39).
Справа «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06) - якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (пункт 41).
Отже, право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
У справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом».
У цьому контексті суд зазначає, що після нарахування сум пенсії держава не вправі шляхом прийняття підзаконного нормативно-правового акта змінювати умови реалізації права на їх отримання або відтерміновувати їх виплату на невизначений строк через відсутність бюджетних коштів.
Інше тлумачення означало б можливість фактичного нівелювання законодавчо гарантованого права на пенсійне забезпечення шляхом прийняття підзаконних актів, що суперечить принципу верховенства права та принципу юридичної визначеності.
Відповідно до статті 113 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат та їх пенсійних активів, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках.
Держава створює умови для функціонування страховиків і гарантує дотримання ними законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб, які отримують довічні пенсії відповідно до закону.
У разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду) такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом «ж» пункту 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема: компенсацію дефіциту коштів Пенсійного фонду України для фінансування виплати пенсій у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду України).
Згідно із пунктами 20, 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме: взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України; здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України.
Статтею 113 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» прямо встановлено, що у разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду України такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України. Вказана норма є спеціальною щодо порядку фінансового забезпечення виплати пенсій та не передбачає жодних винятків чи додаткових умов, за яких держава могла б відмовитися від виконання цього обов`язку або поставити його реалізацію у залежність від прийняття Кабінетом Міністрів України окремих підзаконних актів чи визначення ними спеціального порядку фінансування.
У свою чергу, положення підпункту «ж» пункту 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України відносять до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду України, тоді як положення пунктів 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України встановлюють вимоги бюджетної дисципліни щодо недопустимості взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків поза межами бюджетних асигнувань і бюджетних призначень. Водночас ці норми регулюють порядок виконання бюджету та не наділяють Кабінет Міністрів України повноваженнями змінювати визначене законом джерело фінансування дефіциту Пенсійного фонду України чи встановлювати додаткові умови реалізації державних гарантій, передбачених статтею 113 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Зазначені положення Порядку № 821 та в наступному Постанови № 1046 фактично пов`язують реалізацію права на отримання пенсії із дотриманням вимог, які законом не встановлені, що виключає можливість їх застосування у спірних правовідносинах в частині, яка звужує зміст і обсяг гарантованого законом права на пенсійне забезпечення. Такі положення не можуть бути покладені в основу рішень суб`єкта владних повноважень, оскільки підзаконний нормативно-правовий акт не вправі змінювати зміст правового регулювання, визначеного законом.
Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідач, здійснюючи з 05.08.2025 виплату поточної пенсії позивачці не в повному належному розмірі, допустив порушення її права на пенсійне забезпечення.
Отже, належним способом захисту порушеного права позивачки є визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо нездійснення ОСОБА_1 з 05 серпня 2025 року виплати поточної пенсії за віком відповідно до вимог частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у повному належному розмірі, визначеному за результатами перерахунку пенсії на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі № 280/8998/25, та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснювати ОСОБА_1 з 05 серпня 2025 року виплату нарахованого поточного щомісячного розміру пенсії за віком відповідно до вимог частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у повному належному розмірі.
Вимоги в частині зобов`язання відповідача здійснювати виплату пенсії з видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у загальному порядку, встановленому цим Законом, а не з видатків на погашення заборгованості з виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) на виконання ретроспективних судових рішень та видатків на виплату пенсій у солідарній системі, перерахованих на виконання рішень суду, задоволенню не підлягають, оскільки порушене право позивачки полягає в неотриманні поточної пенсії у повному належному розмірі, а його відновлення забезпечується покладенням на відповідача обов`язку здійснити відповідні виплати.
Визначення конкретного напряму видатків бюджету Пенсійного фонду України, за рахунок якого має бути виконаний цей обов`язок, стосується організації фінансування та виконання бюджету та не визначає змісту та обсягу права позивача на пенсійне забезпечення. Оскільки суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача забезпечити виплату нарахованої поточної пенсії у повному належному розмірі, додаткове визначення конкретного напряму бюджетних видатків не є необхідним для виконання такого обов`язку.
Разом з цим, відмова у задоволенні зазначеної частини позовних вимог не означає визнання правомірним застосування до поточної пенсії позивачки механізму пропорційної виплати залежно від обсягу виділених бюджетних асигнувань.
Законодавче регулювання джерел фінансування не звільняє відповідача від обов`язку забезпечити своєчасну та повну виплату поточної пенсії у встановленому законодавством розмірі.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У цій справі відповідач не довів наявності встановлених законом підстав для неповної виплати поточної пенсії позивачці.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позовні вимоги задоволено в частині основного предмета спору, а відмова стосується лише визначення джерела фінансування пенсійних виплат, що не становить самостійної позовної вимоги, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивачки сплачений квитанцією від 07.08.2026 судовий збір у розмірі 1064,96 грн (оскільки позовну заяву подано до суду в електронній формі) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо решти суми надмірно сплаченого судового збору в розмірі 266,24 грн, суд зазначає, що питання про повернення цих судових витрат вирішується відповідно до ст.7 Закону України «Про судовий збір» на підставі відповідного клопотання особи, яка надмірно сплатила судовий збір, проте станом на час розгляду справи таке клопотання від позивача не надходило, тому на теперішній час повернення таких витрат не здійснюється.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо нездійснення ОСОБА_1 з 05 серпня 2025 року виплати поточної пенсії за віком відповідно до вимог частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у повному належному розмірі, визначеному за результатами перерахунку пенсії на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі № 280/8998/25.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснювати ОСОБА_1 з 05 серпня 2025 року виплату нарахованого поточного щомісячного розміру пенсії за віком відповідно до вимог частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у повному належному розмірі.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua