Рішення від 05 листопада 2026 р. у справі №280/4945/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

Суд: Запорізький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 05 листопада 2026 р.

Справа: №280/4945/26

Суддя: Чернова Жанна Миколаївна

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 листопада 2026 рокуСправа № 280/4945/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (надалі – позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (надалі – відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом-відповіддю на рапорт ОСОБА_1 , зареєстрований у Військовій частині НОМЕР_1 за вхідним №813 від 11.05.2026 року, у виплаті ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно відмовив у виплаті одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, пославшись фактично лише на те, що перший контракт мною було укладено 05.11.2020, тобто до введення воєнного стану, а також на те, що після 24.02.2022 позивач нібито не був переатестований і йому не було присвоєно первинного офіцерського звання. Позивач вважає таку відмову незаконною, оскільки Відповідач неправомірно звів правовий аналіз лише до першого контракту 2020 року, повністю проігнорував юридично значимий факт укладення позивачем контракту 23.03.2023 саме під час дії правового режиму воєнного стану, до досягнення 25-річного віку, а також не врахував мету, зміст і соціальне призначення Постанови КМУ №153. На думку позивача, ключове значення у цій справі має те, що Постанова КМУ №153 не містить імперативної умови, що контракт, укладений під час воєнного стану, обов`язково має бути першим контрактом особи за все життя. Відповідач фактично самостійно додав до нормативного акта умову, якої у ньому немає, чим протиправно звузив зміст права Позивача на отримання передбаченої державою одноразової грошової винагороди. На підставі викладеного позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 25 травня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відзиву на позовну заяву до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

З 17.06.2020 по 20.07.2020 позивач проходив строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_4 . З 21.07.2020 по 05.11.2020 позивач продовжив проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .

05.11.2020 позивач уклав контракт з військовою частиною НОМЕР_5 про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки.

Віповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.11.2020 №228, матроса строкової військової служби ОСОБА_1 з 06.11.2020 знято зі всіх видів забезпечення військовослужбовця строкової служби та зараховано на всі види забезпечення військовослужбовця служби за контрактом, з 06.11.2020 приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Віповідно до параграфу 1 витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 23.03.2023 №8-РС, старшому матросу ОСОБА_1 присвоєно первинне військове звання молодший сержант.

Віповідно до параграфу 2 витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 23.03.2023 №8-РС, укласти новий контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського (старшинського) складу на строк до оголошення демобілізації. Увільнити від займаної посади та призначити: старшого матроса ОСОБА_1 .

В матеріалах справи міститься копія контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського (старшинського) складу, укладеного 23.03.2023 між військовою частиною НОМЕР_1 та молодшим сержантом ОСОБА_1 на строк до оголошення демобілізації.

В матеріалах справи міститься копія контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, укладеного 09.03.2026 між військовою частиною НОМЕР_6 та молодшим лейтенантом ОСОБА_1 на строк п`ять років.

Віповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.03.2026 №72, молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом військової частини НОМЕР_6 від 09.03.2026 №82 на посаду начальника інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини НОМЕР_1 , з 13.03.2026 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.

Відповідно до довідки від 04.05.2026 №784, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 , позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпечення їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних дя забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією рф проти Україи у період: з 24.02.2022 по 22.05.2023; з 03.06.2023 по 17.06.2023; з 29.07.2023 по 13.10.2023; з 26.10.2023 по 10.04.2024; з 27.04.2024 по 19.08.2024; з 07.09.2024 по 27.01.2025; з 10.03.2025 по 10.04.2025; з 26.04.2025 по 21.06.2025; з 07.07.2025 по 21.03.2026; з 07.04.2026 по теперішній час.

Позивач має статус учасника бойових дій, що пітверджується посвідченням серії НОМЕР_7 .

Відповідно до витягу МВС №ФОВА-005511105 ОСОБА_1 на території України станом на 28.01.2026 є особою, стосовно якої відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості відсутні.

Позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн відповідно до Постанови КМУ №153, який був зареєстрований за вхідним №813 від 11.05.2026.

Військова частина НОМЕР_1 листом від 14.05.2026 №851 відмовила у виплаті одноразової грошової винагороди, зазначивши, що перший контракт підписано 05.11.2020 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_5 №146-РС, до введення воєнного стану та до початку повномасштабного вторгнення, починаючи з 24.02.2022 не був переатестований та не присвоєно первинного офіцерського звання офіцерського складу, у зв`язку з чим, на думку відповідача, позивач не підпадає під дію Постанови КМУ №153 та не має права на отримання одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

За змістом частини 3 статті 1 та частини 1 статті 4 цього Закону військовий обов`язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу, а комплектування військових формувань військовослужбовцями здійснюється шляхом призову (направлення) громадян України на військову службу та прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно з частинами 1 і 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби; грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі – Закон № 2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом частин 1, 3 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Приписами частини 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено такі види військової служби:

базова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону № 2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі – Закон № 2011-XII).

За правилами часини 2 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно з пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

В подальшому строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі – Постанова № 153).

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 Постанови № 153, чинної станом на час її прийняття, було установлено, що учасникам експериментального проекту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу, Збройні Сили, Міністерство оборони, військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил.

Пунктом 3 Постанови № 153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Міністерство оборони;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

У подальшому, 08.04.2025 у Постанову № 153 вносились зміни та підпунктом 1 пункту 3 зазначеної постанови, визначено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили, Національна гвардія, Державна прикордонна служба, Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Згідно з пунктом 4 Постанови № 153, в редакції, чинній на момент її прийняття, установлено, що:

особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цієюпостановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Аналогічні приписи містить пункт 4 Постанови № 153, зокрема, громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153», яка набула чинності 07.08.2025, внесені зміни до Постанови № 153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту:

«виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».

Зважаючи на внесені Постановою № 942 зміни до Постанови № 153, суд зазначає, що законодавець у такий спосіб усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу.

Позаяк, інше тлумачення приписів Постанови № 153 не відповідало б меті прийняття Постанови № 153 підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та мало б ознаки дискримінації.

Так, за змістом частини 1 статті 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Офіційне опублікування постанов Кабінету Міністрів України здійснюється в газеті "Урядовий кур`єр" та Офіційному віснику України, а також в інших офіційних друкованих виданнях, визначених законом. Крім того, акти Кабінету Міністрів України оприлюднюються шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України (частина 5 статті 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").

Постанова Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" від 11.02.2025 за № 153 опублікована в газеті "Урядовий кур`єр" 13.02.2025.

Таким чином, Постанова № 153 набрала чинності 13.02.2025 з дня її офіційного опублікування в газеті "Урядовий кур`єр".

Аналізуючи вище вказані положення пункту 4 Постанови №153 (в редакціях як на час її прийняття, так і з урахуванням вищевказаних змін), суд зазначає, що для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої вказаними нормами, мають бути дотримані такі умови:

- громадянин України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, мав бути прийнятий (в тому числі за контрактом) або призваний на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні»;

- така особа проходить військову службу (станом на момент набрання чинності вказаною постановою) та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора;

- вказана особа не входить до кола військовослужбовців, які визначені абзацом п`ятим пункту 4 Постанови №153, яким винагорода не виплачується.

При цьому, розмір вказаної грошової винагороди залежить від строку безпосередньої участі вищевказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та інших обставин, а саме:

- якщо такий строк сукупно становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153, то одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах виплачується у розмірі 1 млн. гривень;

- якщо такий строк сукупно становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 у зв`язку із наявністю у вказаних військовослужбовців захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі, тобто також у розмірі 1 млн. гривень;

- якщо такий строк сукупно становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 та за відсутності наведених вище обставин щодо захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Спір у цій справі виник щодо правомірності відмови у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

Оцінюючи підстави оскаржуваної відмови, суд враховує, що відповідач обмежився посиланням на укладення позивачем першого контракту 05.11.2020, тобто до введення воєнного стану, та відсутність переатестування та присвоєння первинного офіцерського звання.

Водночас матеріали справи підтверджують, що 23.03.2023, під час дії воєнного стану, з позивачем укладено новий контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського (старшинського) складу на строк до оголошення демобілізації.

На зазначену дату позивачу, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнився 21 рік.

Так, в матеріалах справи міститься копія контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського (старшинського) складу, укладеного 23.03.2023 між військовою частиною НОМЕР_1 та молодшим сержантом ОСОБА_1 на строк до оголошення демобілізації.

Віповідно до параграфу 1 витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 23.03.2023 №8-РС, старшому матросу ОСОБА_1 присвоєно первинне військове звання молодший сержант.

Віповідно до параграфу 2 витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 23.03.2023 №8-РС, укласти новий контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського (старшинського) складу на строк до оголошення демобілізації. Увільнити від займаної посади та призначити: старшого матроса ОСОБА_1 .

Таким чином, у цій справі йдеться не лише про продовження строку дії контракту, укладеного до введення воєнного стану, а й про укладення нового контракту для проходження служби у складі іншої категорії військовослужбовців.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» розмежовує військову службу за контрактом осіб рядового складу та військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.

Таким чином, контракт від 23.03.2023 повинен оцінюватися з урахуванням зміни виду військової служби, а не виключно через дату первинного вступу позивача на військову службу.

Пункт 4 Постанови №153 не встановлює вимоги про те, що контракт, укладений під час воєнного стану, обов`язково повинен бути першим контрактом військовослужбовця.

За встановлених обставин, обставина проходження позивачем військової служби до 24.02.2022 не є достатнім обґрунтуванням відмови без оцінки контракту від 23.03.2023 та наказу, на підставі якого його укладено.

Стосовно посилання відповідача на відсутність у позивача первинного офіцерського звання, суд зазначає, що в матеріалах справи містяться контракт від 09.03.2026 про проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу, укладений із молодшим лейтенантом ОСОБА_1 , та витяг із наказу від 13.03.2026 №72 про прийняття ним справ і посади начальника інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини НОМЕР_1 .

Отже, висновок про непоширення на позивача положень Постанови №153 зроблено відповідачем без належного дослідження всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про призначення позивачу одноразової грошової допомоги.

Суд враховує, що довідка від 04.05.2026 №784 містить відомості про участь позивача у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, а також у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

Суд також враховує, що для застосування пункту 4 Постанови №153 необхідно встановити обставину безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора та її тривалість станом на 13.02.2025.

Крім того, наданий витяг МВС відображає відсутність відомостей про незняту чи непогашену судимість станом на 28.01.2026. Однак, такий документ не є тотожним підтвердженню відсутності всіх обставин, з якими пункт 4 Постанови №153 пов`язує обмеження виплати, зокрема щодо військових адміністративних правопорушень та дисциплінарних стягнень.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За сукупністю встановлених обставин суд доходить висновку, що відмова військової частини НОМЕР_1 , оформлена листом від 14.05.2026 №851, не відповідає вимозі обґрунтованості, оскільки прийнята без оцінки контракту від 23.03.2023, документів про проходження позивачем служби на посадах офіцерського складу та без належної перевірки інших умов призначення винагороди.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на викладене, належним способом захисту є визнання протиправною та скасування відмови, оформленої листом від 14.05.2026 №851, та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт позивача, зареєстрований за вхідним №813 від 11.05.2026, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Під час повторного розгляду відповідач повинен оцінити значення укладення позивачем контракту від 23.03.2023, перевірити документи щодо присвоєння первинного офіцерського звання, установити підтверджену тривалість безпосередньої участі у бойових діях станом на 13.02.2025 та наявність / відсутність обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно із пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо та пропорційно.

Згідно із частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Водночас, у відповідності п.12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності п.12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Водночас, суд зазначає, що питання про повернення надмірно судового збору у вирішується відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір» на підставі відповідного клопотання особи, яка надмірно сплатила судовий збір, проте станом на час розгляду справи таке клопотання від позивача не надходило, тому на теперішній час повернення таких витрат не здійснюється.

Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153, оформлену листом від 14 травня 2026 року №851.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 , зареєстрований за вхідним №813 від 11 травня 2026 року, про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153, з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 року №942, та прийняти за результатами його розгляду обґрунтоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua