Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №260/5429/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

Суд: Закарпатський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №260/5429/26

Суддя: Ващилін Р.О.

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 листопада 2026 рокум. Ужгород№ 260/5429/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від « 28» квітня 2026 року № 072350012974 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2001 по 31.07.2002, 08.08.2002 по 31.08.2002 та з 02.09.2002 по 08.04.2003 років;

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від « 21» квітня 2026 року про призначення пенсії та призначити йому пенсію з дня звернення, тобто з « 21» квітня 2026 року.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що 21 квітня 2026 року він звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, до якої долучив усі необхідні документи. Однак відповідач безпідставно відмовив у призначенні такої, не зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 2001 по 2003 роки з мотивів відсутності даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб. Зазначає, що спірні періоди роботи підтверджуються належно оформленою трудовою книжкою, а обов`язок сплачувати страхові внески та подавати звітність покладено на роботодавця. Крім того, позивач зазначає, що підприємство, на якому він працював, ліквідоване та не передало належним чином документи на архівне зберігання, що підтверджується архівною довідкою, а працівник не може відповідати за недбалість роботодавця.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі та залучено до участі у справі як 3-ю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

06 серпня 2026 року 3-я особа подала до суду пояснення на позов, в яких проти заявлених позовних вимог заперечила. Зокрема, зазначила, що відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов`язковим. Тому вважає, що за відсутності індивідуальних відомостей про позивача в Реєстрі застрахованих осіб спірні періоди правомірно не зараховано до страхового стажу. Своєю чергою наявний у позивача страховий стаж 27 років 02 місяці 00 днів є недостатнім для призначення пенсії за віком.

06 серпня 2026 року представник відповідача подала через підсистему «Електронний суд» відзив на позов, в якому проти задоволення позову заперечила. Зазначила, що спірні періоди роботи не зараховано до страхового стажу позивача у зв`язку з відсутністю даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб, а орган Пенсійного фонду України діяв відповідно до вимог законодавства. Крім того, вважає, що зарахування періодів роботи до страхового стажу належить до дискреційних повноважень органу Пенсійного фонду України, тому суд не може зобов`язати відповідача зарахувати такі періоди. Тому просить у задоволенні позову відмовити.

14 серпня 2026 року представник позивача подав через підсистему «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується. Зауважує, що спірні періоди роботи припадають на час дії Закону України «Про пенсійне забезпечення», а основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, яка містить послідовні, завірені печатками записи про прийняття на роботу та звільнення. Також зазначає, що за наявності таких документів орган Пенсійного фонду України не має вибору щодо зарахування стажу, тому його повноваження в цій частині не є дискреційними.

Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що 21 квітня 2026 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі – ГУ ПФУ в Закарпатській області) із заявою про призначення пенсії за віком.

Вказана заява позивача, відповідно до принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – ГУ ПФУ в Харківській області), яке рішенням від 28.04.2026 № 072350012974 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Так, як вбачається з такого рішення страховий стаж ОСОБА_1 на дату звернення становив 27 років 02 місяці 00 днів, а страховий стаж для визначення права на призначення пенсії за віком – 29 років 02 місяці 06 днів при необхідному 32 роки. При цьому до такого не зараховано періоди роботи з 01.10.2001 по 31.07.2002, з 08.08.2002 по 31.08.2002 та з 02.09.2002 по 08.04.2003 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 09 березня 1982 року, оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб.

Не погоджуючись із таким рішенням ГУ ПФУ в Харківській області, з метою захисту права на пенсійне забезпечення позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України також передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788) та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Під «страховим стажем» згідно ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 розуміють період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058).

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Положеннями ст. 62 Закону № 1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вказане кореспондується також з положеннями п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.

Свою відмову зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.10.2001 по 31.07.2002, з 08.08.2002 по 31.08.2002 та з 02.09.2002 по 08.04.2003 орган Пенсійного фонду України аргументував відсутністю даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб.

Суд встановив, що в наданій при зверненні до органу Пенсійного фонду за призначенням пенсії трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 09 березня 1982 року наявні відомості про прийняття ОСОБА_1 19 червня 1985 року на роботу до Тересвянського ДОКу, з якої його було звільнено 08 квітня 2003 року.

Так, згідно із записом №4 трудової книжки серії НОМЕР_1 , 19 червня 1985 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до Тересвянського ДОКу на посаду різника скла в склоцех (наказ № 348/к від 19.06.1985). Відповідно до запису № 6 від 08 квітня 2003 року ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням чисельності (наказ № 15-к від 08.04.2003).

Відомості про зазначений період роботи завірені печаткою роботодавця та підписом уповноваженої особи. Жодних зауважень щодо порядку оформлення трудової книжки ОСОБА_1 в цій частині відповідач не заявляє.

Суд повторно наголошує на тому, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тому страховий стаж особи повинен в першу розраховуватися з врахуванням відомостей такої.

Стосовно посилань відповідача на відсутність даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону № 1058 визначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону № 1058 персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; податкових органів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством. Персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Згідно ст. 1 Закону № 1058 страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 10, 12 ст. 20 Закону № 1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст. 106 Закону № 1058, виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Отже, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють порядок призначення та нарахування пенсій, суд встановив, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Однак за змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Фактично, внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи у спірних періодах, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Отже, суд вважає, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку відомостей про позивача за спірні періоди не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування таких періодів до страхового стажу.

Тобто позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 09.10.2020 у справі № 341/460/17 та від 20.01.2026 у справі № 460/6126/24.

Своєю чергою, відповідно до пп. 2 п. 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Тож відповідач має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

Однак у спірних правовідносинах ГУ ПФУ в Харківській області таким правом не скористалося, натомість зробило передчасний висновок про неможливість зарахування певних періодів трудової діяльності до страхового стажу позивача.

При цьому неналежне виконання підприємством обов`язку щодо передачі кадрових документів на архівне зберігання, про що свідчить архівна довідка від 09.07.2026 № 07-05/20, також не може бути підставою для обмеження права позивача на зарахування до страхового стажу періодів роботи, підтверджених записами трудової книжки.

Враховуючи встановлене, суд вважає, що відсутність результатів перевірки обґрунтованості та достовірності відомостей трудової книжки про періоди трудової діяльності з 01.10.2001 по 31.07.2002, з 08.08.2002 по 31.08.2002 та з 02.09.2002 по 08.04.2003 не може мати наслідком позбавлення позивача права зарахування спірного періоду роботи до його страхового стажу.

Вищенаведене свідчить про протиправність рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 28.04.2026 № 072350012974 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Водночас з розрахунку стажу за формою РС-право вбачається, що період роботи позивача з 01.01.2001 по 30.09.2001 відповідачем уже зараховано до його стажу (у складі періоду з 19.06.1985 по 30.09.2001). Отже, у цій частині права позивача не порушені, тому позовна вимога про зарахування періоду роботи з 01.01.2001 по 30.09.2001 задоволенню не підлягає.

Поряд з цим, вирішуючи питання належного та ефективного способу захисту прав позивача, суд враховує наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п.4), або застосувавши інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.10).

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки єдиною підставою незарахування спірних періодів до страхового стажу позивача стала відсутність відомостей у Реєстрі застрахованих осіб, яку суд визнав безпідставною, а такі періоди підтверджуються записами трудової книжки, належним способом захисту порушеного права позивача в цій частині є зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.10.2001 по 31.07.2002, з 08.08.2002 по 31.08.2002 та з 02.09.2002 по 08.04.2003.

Водночас вирішення питання достатності страхового стажу для призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, належить до компетенції органу Пенсійного фонду України. Тому належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву від 21.04.2026 і за результатами повторного розгляду прийняти обґрунтоване рішення, з врахуванням висновків суду.

Отже, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, крізь призму встановлених судом обставин справи суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Згідно вимог ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження: майдан Свободи, Держпром, під. 3, поверх 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ – 14099344), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ – 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 28.04.2026 № 072350012974 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.10.2001 по 31.07.2002, з 08.08.2002 по 31.08.2002 та з 02.09.2002 по 08.04.2003.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.04.2026 і за результатами повторного розгляду прийняти обґрунтоване рішення, з врахуванням висновків суду.

5. В решті позову відмовити.

6. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження: майдан Свободи, Держпром, під. 3, поверх 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ – 14099344) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 ) 887,47 грн. (Вісімсот вісімдесят сім гривень 47 коп.) судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяР.О. Ващилін

Оригінал: reyestr.court.gov.ua