Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №240/27565/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

Суд: Житомирський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №240/27565/25

Суддя: Шимонович Роман Миколайович

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Житомир справа № 240/27565/25

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо не нарахування та не виплати підвищення до пенсії, як непрацюючому та проживаючому на території радіоактивного забруднення пенсіонеру у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у її редакції станом на 13.12.2005 чинній з 17.07.2018;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із 01 липня 2025 року здійснити нарахування та виплату, як непрацюючому та проживаючому на території радіоактивного забруднення пенсіонеру підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у її редакції станом на 13.12.2005 чинній з 17.07.2018, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 від 16.09.2013 позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 3.

Згідно з відомостями паспорта та витягу з реєстру Овруцької територіальної громади позивачка з 07.12.1990 постійно проживає у м. Овруч Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

З червня 2025 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Починаючи з грудня 2022 року позивачка не перебуває у трудових правовідносинах, що підтверджується відомостями Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5).

Позивач вважає, що має право на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII, однак відповідач такого підвищення у передбаченому цією статтею розмірі не нараховує та не виплачує.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування заперечень зазначає, що відповідно до статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у відповідних зонах станом на 26.04.1986 або у період з 26.04.1986 до 01.01.1993, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Також відповідач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 №1524 та зазначає, що за результатами звірки з Єдиним державним демографічним реєстром підтверджено реєстрацію позивачки за місцем проживання у м. Овруч у період після 01.01.1993.

З огляду на викладене відповідач вважає, що з 01.01.2025 позивачу правомірно встановлено доплату до пенсії у розмірі 2361,00 грн.

19.06.2026 від позивача надійшла заява, у якій вона просить врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.05.2026 у справі №600/1438/25-а, щодо незастосування положень статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» до правовідносин, пов`язаних із виплатою підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Позивач є особою, потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 3, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 16.09.2013.

Згідно з відомостями паспорта та витягу з реєстру Овруцької територіальної громади позивачка з 07.12.1990 зареєстрована та проживає у м. Овруч Житомирської області, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

З матеріалів справи також вбачається, що з грудня 2022 року позивач не перебуває у трудових правовідносинах, а з 04.06.2025 отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, позивач є непрацюючим пенсіонером, яка постійно проживає на території, віднесеній до зони гарантованого добровільного відселення.

Вважаючи, що відповідач протиправно не здійснює нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII).

Стаття 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, установлених частиною першою цієї статті.

28.12.2014 прийнято Закон України №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04.02.2016 прийнято Закон України №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"», яким до Закону №796-XII включено статтю 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII.

Указані положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-XII у редакції, яка діяла до 01.01.2015, зокрема в частині права непрацюючих пенсіонерів, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, на підвищення до пенсії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 дійшла висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону №796-XII.

Отже, з 17.07.2018 право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії передбачено статтею 39 Закону №796-XII у редакції, що діяла до 01.01.2015.

При цьому суд враховує, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII).

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.

У зв`язку з цим при визначенні розміру підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, мінімальна заробітна плата не може застосовуватися як розрахункова величина.

Натомість застосуванню підлягає прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2024 у справі №240/19227/21 та підтверджений постановою Верховного Суду від 20.05.2026 у справі №600/1438/25-а.

Верховний Суд у постанові від 20.05.2026 у справі №600/1438/25-а зазначив, що внаслідок набрання чинності Законом №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для обчислення підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, а розмір такого підвищення визначається із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року.

Отже, підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону №796-XII має становити два прожиткові мінімуми для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року.

Суд зазначає, що спірним у цій справі є також питання застосування до позивача положень статті 45 Закону України від 19.11.2024 №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 №1524.

Так, статтею 45 Закону №4059-IX установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у відповідних зонах станом на 26.04.1986 або у період з 26.04.1986 до 01.01.1993, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Доплата за проживання на зазначених територіях установлюється у розмірі 2361 грн.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 №1524 факт проживання у відповідних зонах у визначений період, у разі відсутності необхідних відомостей у державних реєстрах, установлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності визначених цією постановою обставин.

Водночас суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.05.2026 у справі №600/1438/25-а.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку про помилковість застосування положень статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», якими передбачено зменшення суми підвищення до пенсії, гарантованого статтею 39 Закону №796-XII.

Верховний Суд наголосив, що держава не може скасовувати чи зменшувати гарантовані законом соціальні виплати шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Зміни до законів, які встановлюють розміри пільг та компенсацій, зокрема до Закону №796-XII, можуть вноситися окремими законами, а не в межах бюджетного процесу.

У цій же постанові Верховний Суд дійшов висновку про наявність у непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення та має відповідний статус, права на нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Таким чином, застосування положень статті 45 Закону №4059-IX у частині обмеження розміру підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, суперечить наведеним правовим висновкам Верховного Суду.

Суд також враховує, що відповідно до статті 29 Закону України від 03.12.2025 №4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у 2026 році доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, установлюється за визначених цією статтею умов у розмірі 2595 грн.

Водночас стаття 29 Закону №4695-IX, як і стаття 45 Закону №4059-IX, запроваджує окреме бюджетне регулювання відповідних соціальних виплат та визначає їх розмір, відмінний від розміру підвищення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII.

Суд зазначає, що правовий висновок Верховного Суду від 20.05.2026 у справі №600/1438/25-а безпосередньо стосується статті 45 Закону №4059-IX, однак викладені в ньому мотиви щодо неприпустимості зменшення соціальних гарантій, установлених спеціальним законом, мають значення і для оцінки правового регулювання, запровадженого статтею 29 Закону №4695-IX.

При цьому суд враховує, що стаття 39 Закону №796-XII є спеціальною нормою, яка визначає право непрацюючих пенсіонерів, що проживають на територіях радіоактивного забруднення, на підвищення до пенсії, тоді як наведені положення законів про Державний бюджет України встановлюють окремий порядок та розмір доплати за проживання на таких територіях.

З огляду на принцип верховенства права та приписи частини третьої статті 7 КАС України суд вважає за необхідне застосувати положення спеціального Закону №796-XII, а положення статей 45 Закону №4059-IX та 29 Закону №4695-IX не застосовувати в частині, у якій вони обмежують гарантований статтею 39 Закону №796-XII розмір підвищення до пенсії.

Крім того, відповідно до статті 71 Закону №796-XII дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Отже, зміна правового регулювання спірних правовідносин у спосіб, передбачений законами про Державний бюджет України на 2025 та 2026 роки, не може бути підставою для обмеження права позивача на отримання підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII.

Водночас наявність у позивача посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3 та підтвердження її постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення свідчать про наявність передбачених законом умов для отримання відповідного підвищення до пенсії.

Крім того, як зазначено вище, положення статті 45 Закону №4059-IX не можуть бути застосовані для обмеження права позивача на отримання підвищення до пенсії, гарантованого статтею 39 Закону №796-XII.

Таким чином, позивач має право на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII як непрацюючий пенсіонер, який постійно проживає на території, віднесеній до зони гарантованого добровільного відселення.

З матеріалів справи вбачається, що пенсію за віком позивачу призначено з 04.06.2025. Отже, право на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII виникло у позивача після призначення їй пенсії за віком за наявності інших передбачених законом умов.

За таких обставин суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії саме з 01.07.2025, у межах заявлених позовних вимог.

Щодо визначення розміру підвищення суд зазначає, що відповідно до статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинність якої відновлена з 17.07.2018, для непрацюючих пенсіонерів, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, підвищення до пенсії становить дві мінімальні заробітні плати.

Разом із тим, у зв`язку з набранням чинності Законом №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення відповідного підвищення.

Тому при обчисленні підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, застосуванню підлягає прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Отже, у 2025 році розмір підвищення становить 6056 грн (3028 грн х 2), а у 2026 році - 6656 грн (3328 грн х 2).

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2024 у справі №240/19227/21 та підтверджений постановою Верховного Суду від 20.05.2026 у справі №600/1438/25-а.

Таким чином, відповідач, не здійснивши позивачу з 01.07.2025 нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII у належному розмірі, допустив протиправну бездіяльність.

Належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати їй з 01.07.2025 підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII та зобов`язання відповідача здійснити відповідне нарахування і виплату у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Разом із тим суд звертає увагу, що позивач просить зобов`язати відповідача здійснювати нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Однак, як зазначено вище, внаслідок набрання чинності Законом №1774-VIII мінімальна заробітна плата не може застосовуватися як розрахункова величина для обчислення такого підвищення.

Відповідно до наведених положень законодавства та правових висновків Верховного Суду розмір підвищення до пенсії має визначатися із застосуванням двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року.

Отже, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат задоволенню не підлягають, оскільки належним розміром такої виплати є два прожиткові мінімуми для працездатних осіб.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності та перевіривши їх наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н., Житомирська обл., 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01.07.2025 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 01.07.2025 року нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09 листопада 2026 року.

Суддя Р.М.Шимонович

09.11.26

Оригінал: reyestr.court.gov.ua