Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №160/19082/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: проходження служби, з них

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №160/19082/26

Суддя: Неклеса Олена Миколаївна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 рокуСправа № 160/19082/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеси О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі – відповідач, Військової частини НОМЕР_1 , ВЧ НОМЕР_1 ), в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), оформлену листом від 01.06.2026 №691/11911, у призначенні та виплаті старшому сержанту ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153, та здійснити її нарахування і виплату у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24 грудня 2020 року ОСОБА_1 , перебуваючи у віці 22 років, добровільно уклав контракт із Міністерством оборони України в особі командира Військової частини НОМЕР_1 про проходження військової служби у Збройних Силах України на чітко визначений строк — три роки. Відповідно до пункту 3 Контракту строк дії Контракта становив три роки та мав закінчитися 24 грудня 2023 року. Після введення в Україні воєнного стану та настання особливого періоду строк дії Контракту ОСОБА_1 з 24.12.2023 було продовжено до оголошення демобілізації. Отже, після 24 грудня 2023 року позивач продовжив проходження військової служби не внаслідок укладення нового контракту чи нового добровільного волевиявлення щодо строку військової служби, а безпосередньо в силу вимог законодавства, що регулює проходження військової служби в особливий період. З 24.02.2022 ОСОБА_1 безпосередньо приймає участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Випадки притягнення позивача до кримінальної чи адміністративної відповідальності за військові правопорушення, а також інші обставини, які відповідно до Постанови №153 виключають або обмежують право на отримання одноразової грошової винагороди, відсутні. Станом на дату набрання чинності постановою КМУ №153 позивач мав документально підтверджену безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю значно перевищував шість місяців. На момент введення воєнного стану 24.02.2022 ОСОБА_1 було 23 роки. Вже станом на 05.10.2022, тобто у віці 23 років, тривалість його безпосередньої участі у бойових діях перевищила шість місяців. Отже, позивач не лише проходив військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, але й саме у цьому віці виконав передбачений пунктом 4 Постанови №153 критерій щодо тривалості безпосередньої участі у бойових діях. З огляду на вищеперераховані вимоги законодавства, вік позивача та строки військової служби, позивач вважає, що він має право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 (один) млн. гривень, проте відповідач відмовив йому у такій виплаті оскільки позивач був прийнятий на військову службу за контрактом 24 грудня 2020 року, тобто до введення воєнного стану в Україні. Позивач вважає, що наявні письмові докази та проходження ним військової служби у сукупності із нормами постанови КМУ №153 дають йому право на отримання одноразової грошової винагороди за проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 (один) млн. гривень, а доводи і мотиви відмови військової частини є помилковими і не ґрунтуються на законі, а оскаржувана відмова ґрунтується на формальному та надмірно вузькому тлумаченні пункту 4 Постанови №153, не враховує усі юридично значущі обставини проходження позивачем військової служби та призводить до необґрунтованого обмеження його права на отримання одноразової грошової винагороди. Також позивач вважає, що для повного захисту його порушених прав необхідною мірою буде зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони виплатити йому одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 (один) млн. гривень на підставі постанови КМУ №153.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

10.07.2026 року до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погоджується з позовною заявою та просить в задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі. Відзив обґрунтовано тим, що для виплати одноразової грошової допомоги мають бути дотримані такі умови: виплата здійснюється особам віком до 25 років, які до набрання чинності цією Постановою були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану та безпосередньо брали участь у бойових діях на території України, у тому числі на тимчасово окупованих територіях, на лінії бойового зіткнення або на території держави-агресора, за умови, що сумарна тривалість такої участі становить не менше шести місяців. Разом із тим, передбачено виняток: виплата винагороди не здійснюється військовослужбовцям, які двічі або більше притягувалися до кримінальної відповідальності, неодноразово притягувалися до адміністративної відповідальності за військові правопорушення або перебувають під дією дисциплінарних стягнень, строк яких не закінчився. Позивач у відповідності до абзацу 2 пункту 4 Постанови №153 у віці до 25 років уклав контракт про проходження військової служби до оголошення воєнного стану, який під час воєнного стану був продовжений, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій. Крім того, будь-які відомості щодо притягнення позивача до кримінальної, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, дисциплінарні правопорушення відсутні. Водночас на момент подання позивачем рапорту від 10.04.2026 нормативне регулювання, передбачене Постановою Кабінету Міністрів України №153, не передбачало права на отримання одноразової грошової винагороди для військовослужбовців, які проходили військову службу до моменту введення воєнного стану в Україні. Іншими словами, станом на зазначену дату положення Постанови №153 поширювалися виключно на осіб, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, тоді як категорія військовослужбовців, які вже перебували на службі на момент його введення, не була охоплена дією відповідних приписів. На підставі викладеного відповідач вважає, що відсутність правових підстав на час звернення позивача із заявою виключала можливість виплати йому одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови №153. З 07.08.2025 Кабінетом Міністрів України врегульовано питання права на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 гривень, передбаченої Постановою №153, громадянами України – військовослужбовцями, зазначеними в пункті 4 Постанови №153, які відповідають вимогам щодо виплати такої винагороди, та були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу. Поряд із цим, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач проходив строкову військову службу до укладення контракту від 24.12.2020, а отже, на час розгляду справи не підтверджено наявності підстав для застосування оновлених положень Постанови №153, у редакції Постанови №942, щодо виплати одноразової грошової винагороди. Отже, твердження позивача про відсутність у Постанові №153 прямої умови щодо дати укладення контракту, як підстави для відмови, є помилковим і таким, що суперечить змісту та меті нормативного акта, оскільки визначальним критерієм для застосування положень пункту 4 є саме факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, а не сам по собі факт проходження служби. Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, відповідач вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

15.07.2026 року до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач не погоджується з доводами відзиву, вважає їх такими, що не спростовують обставин викладених у позовній заяві та ґрунтуються виключно на формальному буквальному тлумаченні пункту 4 постанови КМУ від 11.02.2025 №153. Відповідь на відзив обґрунтовано тим, що відповідач фактично не заперечує жодної із істотних фактичних обставин справи, а спір між сторонами фактично зводиться виключно до питання правильного тлумачення пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153. Відповідач фактично повторює текст Постанови №153 та робить висновок про те, що право на отримання одноразової грошової винагороди мають лише військовослужбовці, які були прийняті або призвані на військову службу після введення воєнного стану. Разом із тим відповідач не навів жодного правового обґрунтування того, чому саме таке тлумачення відповідає меті прийняття Постанови №153. Окрім того, відповідач залишив поза увагою зміну правового режиму проходження військової служби та не пояснив різне ставлення до військовослужбовців, які перебувають у однаковому становищі. Позивач вважає, що посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України №942 не спростовує заявлених позовних вимог, а наведені у відзиві доводи щодо проходження строкової служби не спростовують правової позиції позивача та не впливають на правильність заявлених вимог. Також відповідач не спростував судову практику, на яку посилається позивач та не довів, що застосоване ним тлумачення пункту 4 Постанови №153 відповідає її меті, принципам правового регулювання та завданням експериментального проєкту. Більше того, відповідач фактично визнає, що позивач відповідає всім критеріям, встановленим Постановою №153, окрім дати первинного укладення контракту. Таким чином, єдиною підставою відмови у виплаті одноразової грошової винагороди є календарна дата первинного укладення контракту, що призводить до необґрунтованого звуження змісту соціальної гарантії, встановленої Кабінетом Міністрів України. За таких обставин доводи відзиву не спростовують заявлених позовних вимог та не містять належного правового обґрунтування правомірності оскаржуваної відмови.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 24.12.2020 року уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу з Міністерством оборони України в особі командира Військової частини НОМЕР_1 п-к ОСОБА_2 (далі – Контракт).

Відповідно до пункту 3 Контракту строк його дії становив три роки та мав закінчитися 24 грудня 2023 року.

Після введення в Україні воєнного стану та настання особливого періоду, на підставі пункту 2 частини 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 30.11.2023 №240, строк дії Контракту ОСОБА_1 з 24.12.2023 було продовжено до оголошення демобілізації, що підтверджується відповідним записом від 30.11.2023 року у пункті 11-2 Контракту.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата видачі 26.12.2022 року, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 23.03.2026 року №4862 старший сержант ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно в період з 24.02.2022 по 05.10.2022, з 11.10.2022 по 07.02.2023, з 11.03.2023 по 16.09.2023, з 27.09.2023 по 22.03.2024, з 02.04.2024 по 16.03.2025, з 22.03.2025 по 10.05.2025, з 28.05.2025 по 29.12.2025, з 18.01.2026 по теперішній час бере участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звязку з військовою агресією російської Федерації проти України, перебуваючи в Донецькій обл. Покровського р-ну Авдіївській міській територіальній громаді, Бахмутського р-ну Соледарській міській територіальній громаді, Краматорського р-ну Лиманській міській територіальній громаді, Харківській обл. Ізюмського р-ну Борівської селищної територіальній громаді, Донецькій обл. Покровського р-ну Селідівській міській територіальній громаді, Гродівській селищній територіальній громаді, Добропільській міській територіальній громаді, Криворізькій сільській територіальній громаді.

З метою реалізації права на отримання одноразової грошової винагороди на підставі постанови Кабінету Міністрів України “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” від 11 лютого 2025 р. №153, ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України із рапортом від 10.04.2026 року, в якому просив розглянути і задовольнити рапорт та вжити необхідних заходів для нарахування йому одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Постанови №153, здійснити нарахування та виплату 1 мільйона гривень у порядку, визначеному законодавством.

Листом від 01.06.2026 року №691/11911 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що старший сержант ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу за контрактом 24 грудня 2020 року, тобто до введення воєнного стану в Україні, а тому підстави для виплати йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень відсутні.

Вважаючи протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), оформлену листом від 01.06.2026 №691/11911, у призначенні та виплаті старшому сержанту ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом ч.1, ч.3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII визначені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.14 ст.2 Закону №2232-XII).

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

За правилами ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі - Постанова №153).

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 Постанови №153, в редакцій чинній станом на час її прийняття, було установлено, що учасникам експериментального проекту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу; Збройні Сили; Міністерство оборони; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил;

В подальшому, у Постанову №153 вносились зміни та підпунктом 1 пункту 3 зазначеної постанови, у редакції чинній на момент звернення позивачем із рапортом про виплату йому одноразової грошової винагороди та на цей час, визначено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Згідно з пунктом 4 Постанови №153, в редакції чинній на момент її прийняття, установлено, що:

особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Аналогічні приписи містить пункт 4 Постанови №153 і у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та на цей час, зокрема, громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153», яка набула чинності 07.08.2025 року, внесені зміни до Постанови №153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту:

«виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».

Зважаючи на внесені Постановою № 942 зміни до Постанови №153, суд відмічає, що законодавець у такий спосіб усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу.

Позаяк, інше тлумачення приписів Постанови №153, на переконання суду, не відповідало б меті прийняття Постанови №153 підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та мало б ознаки дискримінації.

За змістом частини 1 статті 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Офіційне опублікування постанов Кабінету Міністрів України здійснюється в газеті "Урядовий кур`єр" та Офіційному віснику України, а також в інших офіційних друкованих виданнях, визначених законом. Крім того, акти Кабінету Міністрів України оприлюднюються шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України (ч. 5 ст. 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").

Постанова Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" від 11.02.2025 року за №153 опублікована в газеті "Урядовий кур`єр" 13.02.2025 року.

Таким чином, Постанова №153 набрала чинності 13.02.2025 року з дня її офіційного опублікування в газеті "Урядовий кур`єр".

Зі змісту положень Постанови № 153 можна дійти висновку, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень можлива виключно за умови дотримання встановлених цією Постановою вимог, які мають існувати в сукупності, а саме:

- вік прийняття або призову на військову службу до 25 років;

- бути особою рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

- бути прийнятим або призваним на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за №64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за №2102-IX, до набрання чинності цією постановою - 13.02.2025 року у віці до 25 років;

- проходити військову службу;

- брати безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (надалі по тексту також - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності вказаною постановою - 13.02.2025 року, або строком менше шести місяців із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), або менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни;

- відсутності притягнення до відповідальності два або більше разів за сукупністю дисциплінарних стягнень строку дії яких не закінчився.

Судом встановлено та відповідачем не заперечується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виповнилося 25 років під час прийняття на військову службу на підставі Контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу, укладеного з Міністерством оборони України.

Станом на 13.02.2025 року (дата набрання чинності Постанови №153) позивач проходив військову службу.

Період проходження військової служби позивача за контрактом, у тому числі, припадає на час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за №64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за №2102-IX та до набрання чинності Постанови №153 - 13.02.2025 року у віці до 25 років.

Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що позивачем дотримані визначені Постановою №153 такі умови для отримання одноразової грошової винагороди як: вік прийняття або призову на військову службу до 25 років; бути особою рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення; бути прийнятим або призваним на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за №64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за №2102-IX, до набрання чинності цією постановою - 13.02.2025 року у віці до 25 років; проходити військову службу.

Тоді як, відповідач у листі від 01.06.2026 року №691/11911 повідомив про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року, оскільки ОСОБА_1 уклав контракт 24.12.2020 року, тобто не під час воєнного стану, а тому, на думку відповідача, позивач під здійснення даної виплати не підпадає.

Наведений у листі від 01.06.2026 року №691/11911 підхід відповідача до тлумачення приписів Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року, на переконання суду, є дискримінаційним та не відповідає меті прийняття Постанови №153 - підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану, оскільки розмежовує одну категорію військовослужбовців, які виконують спільні завдання, з огляду на формальні підстави – дату підписання контракту на проходження військової служби.

Відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Слід вказати, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Водночас, як вбачається із листа від 01.06.2026 року №691/11911, такі обставини для призначення позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року, як: період протягом якого позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (надалі по тексту також - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), станом на дату набрання чинності вказаною постановою - 13.02.2025 року; наявність у позивача захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни; наявність або відсутність притягнення позивача до кримінальної відповідальності, два або більше разів, притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, відповідачем не встановлювались.

Окрім того, на момент розгляду справи відповідачем не вирішено питання щодо призначення та нарахування позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року, її розмір виходячи із строку безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, на дату набрання чинності цією постановою - 13.02.2025 року відповідачем також не обчислено.

Щодо обраного позивачем способу захисту.

Так, позивач просить суд визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), оформлену листом від 01.06.2026 №691/11911, у призначенні та виплаті старшому сержанту ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153.

Як зазначалося вище, ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України із рапортом від 10.04.2026 року, в якому просив розглянути і задовольнити рапорт та вжити необхідних заходів для нарахування йому одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Постанови №153, здійснити нарахування та виплату 1 мільйона гривень у порядку, визначеному законодавством.

Листом від 01.06.2026 року №691/11911 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що старший сержант ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу за контрактом 24 грудня 2020 року, тобто до введення воєнного стану в Україні, а тому підстави для виплати йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень відсутні.

Суд зазначає, що лист від 22.06.2026 року № 75193-54646/М-01/8-0400/26 є відповіддю, наданою державним органом відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян", та не містить в собі ознак ані нормативного акта, ані акта індивідуальної дії, а тому не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

При цьому, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу саме позивача. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права таабо виникнення додаткового обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі зазначеного, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо відмови у призначенні та виплаті старшому сержанту ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи те, що відповідач відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди і така відмова визнана судом протиправною, а також з огляду на відсутність доказів перевірки відповідачем на момент розгляду питання щодо призначення позивачу відповідної виплати усіх обставин визначених постановою КМУ №153 для здійснення відповідного призначення, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153, та здійснити її нарахування і виплату у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Водночас, враховуючи визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 , порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10.04.2026 року щодо виплати йому одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року та прийняти рішення за результатами його розгляду, з урахуванням висновків суду у цій справі.

Інші доводи сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у цій справі та сторонами не було понесено додаткових витрат, які підлягають розподілу, отже розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо відмови у призначенні та виплаті старшому сержанту ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10.04.2026 року щодо виплати йому одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року та прийняти рішення за результатами його розгляду, з урахуванням висновків суду у цій справі.

У задоволені іншої частини позовних вимог – відмовити.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв`язку з перебуванням судді на лікарняному та у відпустці, повний текст рішення складено та підписано 09.11.2026 року.

Суддя О.М. Неклеса

Оригінал: reyestr.court.gov.ua