Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №160/18434/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: проходження служби, з них

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №160/18434/26

Суддя: Ніколайчук Світлана Василівна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 рокуСправа № 160/18434/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідач 1: військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), відповідач 2: військова частина НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

30.06.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідач 1: військова частина НОМЕР_2 , відповідач 2: військова частина НОМЕР_4 , у якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо проведення службового розслідування без урахування всіх обставин справи та здійснення неправомірних висновків за результатами його проведення, що відображені в акті службового розслідування від 10.01.2026 року №02.2/10/26Вн;

- скасувати наказ начальника НОМЕР_6 Прикордонного загону (військової частини НОМЕР_4 ) від 26.02.2026 №1045-АГ «Про притягнення до матеріальної відповідальності»;

- зобов`язати НОМЕР_6 Прикордонний загін (військової частини НОМЕР_4 ) повернути кошти стягнені з ОСОБА_1 та недоплачені у зв`язку із реалізацією наказу начальника НОМЕР_6 Прикордонного загону (військової частини НОМЕР_4 ) від 26.02.2026 №1045-АГ «Про притягнення до матеріальної відповідальності».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 він отримав військове майно для виконання службових завдань у АДРЕСА_4 . На початку березня 2022 року його було залучено до виконання завдань з оборони України у м. Харкові, у зв`язку з чим він не мав можливості повернутися до місця зберігання майна, передати його чи евакуювати. При цьому про залишення майна він неодноразово доповідав командуванню. Позивач вказав, що станом на 01.01.2023 майно обліковувалося в наявності, а під час виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 претензій майнового характеру до нього не висувалося. На початку березня 2026 року позивачу стало відомо про проведення службового розслідування за фактом втрати майна, за результатами якого наказом начальника НОМЕР_6 прикордонного загону від 26.02.2026 № 1045-АГ його притягнуто до матеріальної відповідальності. Позивач вважає зазначений наказ протиправним, оскільки службове розслідування проведено з порушеннями, без належного врахування обставин виконання ним бойових завдань, неможливості евакуації майна та відсутності доказів його вини у втраті. У зв`язку з цим просить визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. З урахуванням обставин викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Ухвалою від 02 липня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/18434/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач-2 на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України 06.08.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви. Зазанчив, що факт прийняття майна у користування чи під звіт породжує для військовослужбовця обов`язок вжити всіх залежних від нього заходів для його збереження та недопущення втрати чи знищення. Порядок призначення та проведення службового розслідування не порушено. Позивач, будучи обізнаним про наявність закріпленого за ним майна та переведення до іншого органу охорони державного кордону, не вжив заходів щодо його передачі, здачі чи уточнення обліку, не ініціював проведення звірки та не звертався з відповідними рапортами. За результатами службового розслідування встановлено факт неналежного виконання позивачем службових обов`язків, причинний зв`язок між його бездіяльністю та втратою військового майна, а також розмір завданої державі матеріальної шкоди, яка становить 198 184,17 грн. На цій підставі позивача притягнуто до повної матеріальної відповідальності наказом від 26.02.2026 № 1045-АГ. Призначення та проведення службового розслідування не порушено, а спірний наказ прийнято уповноваженим командиром у межах наданих законом повноважень. Просив врахувати пропуск позивачем установленого законом строку звернення до суду, оскільки останній був ознайомлений зі спірним наказом 28.02.2026, а 01.05.2026 вже звертався до суду з аналогічними позовними вимогами у справі № 160/11732/26, провадження у якій надалі було залишено без розгляду. На думку відповідача-2, зазначені обставини підтверджують обізнаність позивача про порушення його прав та відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду. Посилаючись на статті 122, 123 КАС України, просив залишити позов без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, а в разі розгляду справи по суті - відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач-1 на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України 06.08.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви. Зазанчив, що відсутня послідовність у заявлених позовних вимогах. За результатами службового розслідування встановлено факт нестачі закріпленого за позивачем військового майна на загальну суму 362 459,95 грн, з урахуванням зносу вартість якого становить 198 184,17 грн. Вказав, що позивач після переведення до іншої військової частини не повернув зазначене майно та не прозвітував про його наявність, чим, на думку відповідача, спричинив матеріальну шкоду державі внаслідок неналежного виконання службових обов`язків. Також відповідач посилався на висновки службового розслідування щодо порушення позивачем вимог військових статутів та законодавства про матеріальну відповідальність військовослужбовців. Зазначив, що відповідно до статті 11 Закону України №160-IX у разі переведення військовослужбовця до іншого місця служби до прийняття рішення про притягнення його до матеріальної відповідальності матеріали службового розслідування направляються за новим місцем служби для вирішення питання про притягнення до такої відповідальності. У зв`язку з цим вважав свої дії та висновки службового розслідування правомірними.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_7 прикордонному загоні) Державної прикордонної служби України, а з 04.08.2025 був направлений для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_4 ( НОМЕР_6 прикордонного загону).

Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 позивач обіймав посаду інспектора прикордонної служби 1 категорії – техніка 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) з місцем дислокації у АДРЕСА_4 та отримав військове майно для виконання службових завдань, що підтверджується матеріалами справи.

З початку березня 2022 року позивач був залучений до виконання завдань із захисту України у м. Харкові та надалі до місця попередньої служби у АДРЕСА_4 не повертався.

Згідно з інвентаризаційним описом, складеним за результатами інвентаризації у військовій частині НОМЕР_2 станом на 01.01.2023, військове майно, отримане позивачем, обліковувалося в наявності.

Наказом начальника НОМЕР_6 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_4 ) від 26.02.2026 № 1045-АГ позивача притягнуто до матеріальної відповідальності за втрату військового майна на підставі матеріалів службового розслідування, проведеного у військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідач-1 подав до суду письмовий відзив у якому зазначив, що наказом начальника НОМЕР_7 прикордонного загону №724-ОС «Про особовий склад» від 04.08.2025 позивача ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_6 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_4 ).

Згідно з рапортом начальника відділення матеріального обліку фінансово-економічного відділу (БС) старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 09.12.2025, зареєстрованим за №09/67194/25-Вн, під час внутрішньої перевірки встановлено, що за позивачем обліковується майно номенклатури відділу організації прикордонного контролю на загальну суму 362 459,95 грн. У зв`язку з цим у військовій частині НОМЕР_2 призначено службове розслідування з метою встановлення або спростування факту втрати зазначеного майна.

Під час проведення службового розслідування, призначеного у військовій частині НОМЕР_2 відповідно до Порядку проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом МВС України №815, було відібрано письмові пояснення у посадових осіб, які здійснювали матеріальний розрахунок позивача. У письмових поясненнях позивач зазначив, що перед вибуттям до іншої військової частини здійснив розрахунок із НОМЕР_7 прикордонним загоном та отримав розрахунковий лист, у якому не було відомостей про наявність за ним заборгованості за майном номенклатури прикордонного контролю. Водночас позивач підтвердив, що знав про облік такого майна за ним, однак із початком повномасштабного вторгнення РФ не отримував від безпосереднього керівництва вказівок щодо його переміщення з ВІПС «Кривий Ріг-аеропорт» до ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А), а на момент надання пояснень не володів відомостями про місце знаходження та цілісність зазначених матеріальних цінностей.

Згідно з письмовими поясненнями начальника ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) підполковника ОСОБА_3 , перед переведенням до військової частини НОМЕР_4 позивач здав майно, отримане ним у відділі прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А), та отримав від матеріально відповідальних посадових осіб довідки про відсутність заборгованості перед підрозділом. Також вона повідомила, що в березні 2022 року особовий склад ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » вибув із приміщень комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» до м. Харкова у складі відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 », однак доповідей про відсутність чи пошкодження облікованого майна або звернень щодо його вивезення від матеріально відповідальних осіб не надходило.

Відповідно до інвентаризаційного опису запасів станом на 18.12.2025 та інвентаризаційного опису запасів від 02.11.2022, завізованого підписом позивача, за штаб-сержантом ОСОБА_1 обліковувалося майно номенклатури прикордонного контролю загальною вартістю 362 459,95 грн. Зокрема, до його складу входили прилади контролю паспортних документів «Євро-Пост ТВ», система експертного контролю документів «DIXI-04SE», вироби «Голавль-80м», металодетектори, диктофон, оглядові дзеркала, штампи, печатки та інші матеріальні цінності.

За результатами оцінки з урахуванням зносу вартість зазначеного майна на момент проведення службового розслідування становила 198 184,17 грн, що підтверджується довідкою про вартісну оцінку завданої шкоди.

За висновком комісії, позивач після виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 у зв`язку з переведенням до військової частини НОМЕР_4 не повернув закріплене за ним майно та не прозвітував за нього, внаслідок чого утворилася його нестача. У діях позивача комісія встановила порушення вимог статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а також Закону України від 03.10.2019 №160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Посилаючись на статті 3, 6 зазначеного Закону, відповідач наголошував на наявності підстав для притягнення позивача до матеріальної відповідальності, оскільки вважав доведеними факт завдання шкоди, протиправність поведінки позивача, причинний зв`язок між його діями та нестачею майна, а також його вину. Посилався на статтю 11 Закону №160-IX, відповідно до якої у разі, якщо рішення про притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності не прийнято до його переведення до іншого місця служби, матеріали розслідування надсилаються за новим місцем служби для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. З огляду на викладене відповідач вважав, що проведеним службовим розслідуванням підтверджено факт втрати позивачем матеріальних цінностей та завдання державі шкоди в особі НОМЕР_7 прикордонного загону в розмірі 198 184,17 грн. та просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач не вжив належних заходів для передачі та збереження закріпленого за ним військового майна, що призвело до його втрати та завдання державі матеріальної шкоди у розмірі 198 184,17 грн. Вважав, що службове розслідування проведено належним чином, а наказ від 26.02.2026 № 1045-АГ прийнято уповноваженим командиром на законних підставах. Значив про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, оскільки останній був ознайомлений зі спірним наказом 28.02.2026 та раніше звертався до суду з аналогічними вимогами. Також вказав, що не є розпорядником матеріалів службового розслідування, проведеного НОМЕР_7 прикордонним загоном.

Просив залишити позов без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, а в разі розгляду справи по суті - відмовити у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним наказом та вважаючи його прийнятим без належного з`ясування обставин втрати майна і наявності підстав для притягнення його до матеріальної відповідальності, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, доводам відповідачів, викладеним у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Щодо доводів відповідача-2 про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає, що питання дотримання строку звернення до адміністративного суду та наявності підстав для його поновлення було вирішено судом на стадії відкриття провадження у справі, що відображено в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.07.2026.

За таких обставин, з урахуванням поновлення позивачу строку звернення до суду, доводи відповідача-2 про необхідність залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску такого строку не є підставою для залишення позову без розгляду в межах цього провадження.

Отже, суд переходить до вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади матеріальної відповідальності військовослужбовців за шкоду, завдану державі, визначені Законом України від 03.10.2019 №160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон №160-IX).

Згідно з пунктами 2, 4 частини першої статті 1 Закону №160-IX матеріальна відповідальність полягає в обов`язку військовослужбовців покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, завдану з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Прямою дійсною шкодою є збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого.

За змістом частин першої та другої статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Отже, для застосування матеріальної відповідальності необхідна сукупність передбачених законом юридичних умов. Відсутність хоча б однієї з них виключає можливість покладення на військовослужбовця обов`язку відшкодувати шкоду в порядку Закону №160-IX.

Частиною четвертою статті 3 Закону №160-IX установлено, що переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Зазначена норма не встановлює безумовної відповідальності військовослужбовця за майно, яке продовжує обліковуватися за ним після переведення, а лише визначає, що саме по собі переведення не припиняє вже наявного обов`язку відшкодувати доведену з вини особи шкоду.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону №160-IX особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Пунктом 1 частини першої статті 6 Закону №160-IX передбачено повну матеріальну відповідальність у разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети.

Застосування цієї норми не звільняє командира від обов`язку встановити, що відповідне майно дійсно було передане конкретній особі під звіт, що його нестача є реальною, а також що наявні передбачені статтею 3 Закону №160-IX умови матеріальної відповідальності саме цієї особи.

Відповідно до статті 7 Закону №160-IX розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.

Статтею 8 Закону №160-IX визначено порядок проведення розслідування за фактом завдання шкоди державі.

Зокрема, у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

За результатами розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

При цьому під час розслідування мають бути встановлені не лише факт і розмір шкоди, а й конкретні причини її виникнення, обставини, за яких вона була заподіяна, особи, з вини яких завдано шкоду, та причинний зв`язок між їхніми діями або бездіяльністю і настанням шкоди.

Статтею 9 Закону №160-IX визначено обставини, за наявності яких завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності. Зокрема, до таких обставин належать дія непереборної сили, крайня необхідність, виконання наказу або розпорядження командира, виправданий службовий ризик, фізичний або психічний примус.

Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Порядок проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.11.2021 №815, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.01.2022 за №39/37375 (далі — Порядок №815).

Згідно з пунктом 4 розділу II Порядку №815 начальник (командир) органу Державної прикордонної служби України зобов`язаний призначити службове розслідування протягом трьох діб після отримання письмової доповіді посадових (службових) осіб про завдання шкоди.

Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку №815 службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення. У разі потреби за мотивованим рапортом особи, якій доручено проведення службового розслідування, або голови комісії строк службового розслідування може бути продовжено начальником (командиром) органу Держприкордонслужби, який призначив таке розслідування, або старшим начальником (командиром), але не більш як на один місяць, про що видається письмовий наказ.

Отже, проведення службового розслідування має забезпечити повне, всебічне й об`єктивне з`ясування всіх обставин події, встановлення конкретних порушень службових обов`язків та причинного зв`язку між поведінкою військовослужбовця і завданою шкодою.

У постанові від 26.06.2025 у справі №420/18550/23 Верховний Суд розглядав спір щодо правомірності притягнення військовослужбовця Державної прикордонної служби України до матеріальної відповідальності за Законом №160-IX. Суд наголосив на необхідності встановлення всіх передбачених законом умов матеріальної відповідальності: наявності прямої дійсної шкоди, протиправної поведінки військовослужбовця, причинного зв`язку між такою поведінкою і шкодою та вини особи. Зазначив, що сама по собі констатація порушення службових обов`язків не є достатньою для притягнення до матеріальної відповідальності, якщо не встановлено, яким саме чином конкретна поведінка військовослужбовця спричинила відповідні майнові втрати. Визнав правомірним притягнення військовослужбовця до обмеженої матеріальної відповідальності, оскільки матеріалами службового розслідування було встановлено конкретні посадові обов`язки позивача, невжиття ним необхідних організаційних заходів, причинний зв`язок між його бездіяльністю та виникненням шкоди, а також форму вини.

У постанові від 25.03.2020 у справі №814/2281/16, сформульовано підхід, відповідно до якого для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності за нестачу військового майна необхідно довести його вину, протиправність поведінки та причинний зв`язок між такою поведінкою і настанням шкоди. Цей висновок був наведений і в подальшій практиці Верховного Суду при аналізі застосування Закону №160-IX.

З огляду на наведене суд виходить із того, що матеріальна відповідальність військовослужбовця не може ґрунтуватися виключно на формальному закріпленні за ним військового майна без належного встановлення обставин його фактичної передачі, зберігання, втрати та винної поведінки конкретної особи.

Як установлено судом, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та обіймав посаду інспектора прикордонної служби 1 категорії - техніка 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) з місцем дислокації у АДРЕСА_4 .

Під час проходження військової служби позивач отримав військове майно для виконання службових завдань.

Водночас із початку березня 2022 року позивач був залучений до виконання завдань із захисту України у м. Харкові та фактично до місця попередньої служби у АДРЕСА_4 не повертався.

Суд звертає увагу, що зазначена обставина не заперечується змістом письмових пояснень посадових осіб, отриманих під час проведення службового розслідування.

Так, начальник ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) підполковник ОСОБА_4 у своїх поясненнях повідомила, що в березні 2022 року особовий склад ВІПС «Кривий Ріг» вибув із приміщень комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» до м. Харкова у складі відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Таким чином, факт вибуття позивача та відповідного підрозділу з місця дислокації, де зберігалося військове майно, є обставиною, яка підлягала обов`язковому дослідженню під час службового розслідування, оскільки безпосередньо стосується можливості позивача здійснювати контроль за відповідними матеріальними цінностями.

При цьому суд не ототожнює факт залучення військовослужбовця до виконання завдань у іншому населеному пункті з автоматичним звільненням його від обов`язку зберігати ввірене майно. Однак така обставина має оцінюватися з урахуванням реальної можливості військовослужбовця виконувати відповідний обов`язок, наявності розпоряджень командування, організації евакуації майна та забезпечення його подальшого зберігання.

Із письмових пояснень самого позивача, відібраних під час службового розслідування, вбачається, що він був обізнаний про облік за ним майна номенклатури прикордонного контролю, однак після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації не отримував від безпосереднього керівництва вказівок щодо його переміщення з ВІПС «Кривий Ріг-аеропорт» до ВІПС «Дніпро-аеропорт» та на момент надання пояснень не володів інформацією про місце знаходження і цілісність зазначених матеріальних цінностей.

Отже, наведені пояснення не свідчать про заперечення позивачем факту отримання майна або обізнаності щодо його обліку за ним, однак вказують на необхідність установлення подальшої долі майна після вибуття підрозділу з місця його зберігання.

Із матеріалів справи вбачається, що під час проведення інвентаризації у військовій частині НОМЕР_2 станом на 01.01.2023 військове майно, яке було отримане позивачем, обліковувалося в наявності.

Встановлення нестачі за результатами інвентаризації станом на 18.12.2025 не дає можливості визначити, коли саме майно вибуло з місця зберігання, за яких обставин це відбулося та хто мав реальну можливість запобігти його втраті.

Позивач із березня 2022 року виконував службові завдання поза місцем зберігання майна, а 04.08.2025 був офіційно переведений до військової частини НОМЕР_4 .

Отже, між фактичним вибуттям позивача з місця зберігання майна та його переведенням до іншого прикордонного загону минуло більше трьох років.

За таких обставин для обґрунтованого висновку про вину позивача необхідно було встановити, чи мав він протягом цього періоду фактичний доступ до майна, чи міг здійснювати контроль за його збереженням, чи покладалися на нього відповідні обов`язки після вибуття до іншого місця виконання завдань, а також чи вживав він заходів для передачі майна або повідомлення командування про неможливість його переміщення.

Однак із наведених у матеріалах справи висновків службового розслідування не вбачається належного з`ясування цих обставин.

Суд також ураховує, що згідно з поясненнями начальника ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) перед переведенням до військової частини НОМЕР_4 позивач здав майно, отримане ним у відділі прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А), та отримав від матеріально відповідальних посадових осіб довідки про відсутність заборгованості перед підрозділом.

При цьому зазначені довідки стосувалися майна, отриманого у ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 », і самі по собі не підтверджують відсутності майнових зобов`язань щодо майна, яке обліковувалося у військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідачами не надано належного пояснення, чому під час виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 наказом №724-ОС від 04.08.2025 не було відображено наявності за ним відповідної майнової заборгованості, якщо, як стверджується відповідачами, майно перебувало під його звітом та не було повернуте.

Суд не вважає, що сама відсутність зауважень під час виключення зі списків особового складу автоматично припиняє обов`язок військовослужбовця щодо майна, переданого йому під звіт. Водночас така обставина в сукупності з іншими доказами підлягала оцінці під час установлення причин виникнення нестачі та визначення кола осіб, відповідальних за збереження матеріальних цінностей.

Щодо посилань відповідачів на інвентаризаційний опис запасів від 02.11.2022, завізований підписом позивача, суд зазначає таке.

Наявність підпису позивача на інвентаризаційному описі підтверджує його ознайомлення з відомостями щодо обліку матеріальних цінностей та може свідчити про його обізнаність щодо закріплення відповідного майна.

Однак такий документ не може розглядатися ізольовано від інших доказів, зокрема інвентаризаційного опису станом на 01.01.2023, за яким відповідне майно обліковувалося в наявності, обставин вибуття підрозділу з місця зберігання майна та фактичного місця проходження позивачем служби.

Для застосування пункту 1 частини першої статті 6 Закону №160-IX необхідно встановити не лише факт нестачі, а й те, що відповідні матеріальні цінності були передані позивачу під звіт для зберігання, перевезення, використання або іншої визначеної мети.

Тому суд вважає необхідним розмежовувати облікове закріплення майна за військовослужбовцем та його передачу під звіт із покладенням на конкретну особу обов`язку забезпечувати його фактичне збереження.

Відповідачами не наведено достатніх доказів того, що після вибуття підрозділу до м. Харкова позивач продовжував фактично володіти відповідним майном або мав реальну можливість здійснювати контроль за його збереженням у приміщеннях аеропорту м. Кривого Рогу.

Також матеріали справи не містять належного встановлення того, чи перебували матеріальні цінності в приміщеннях аеропорту після вибуття особового складу, чи здійснювалася їх охорона, хто мав доступ до приміщень та чи вживалися командуванням заходи щодо евакуації або передачі майна іншим матеріально відповідальним особам.

Доводи відповідача-1 про те, що позивач не звертався з рапортами щодо проведення звірки або переміщення майна, не спростовують наведених обставин.

Для визнання бездіяльності протиправною необхідно встановити конкретний службовий обов`язок особи, реальну можливість його виконання та невиконання такого обов`язку без поважних причин. Аналогічно для притягнення до матеріальної відповідальності необхідно встановити, що невчинення відповідних дій стало причиною виникнення шкоди.

З матеріалів справи не вбачається, що комісією було визначено конкретну норму або розпорядження командування, відповідно до яких позивач, перебуваючи з березня 2022 року в іншому місці виконання службових завдань, був зобов`язаний особисто організувати евакуацію майна з аеропорту м. Кривого Рогу, мав відповідну можливість та не вжив необхідних заходів.

Отже, висновок про неналежне виконання позивачем службових обов`язків не може ґрунтуватися виключно на тому, що майно не було повернуте або списане з його обліку після фактичного вибуття підрозділу.

З матеріалів справи вбачається, що первісна вартість майна, яке обліковувалося за позивачем, становила 362 459,95 грн, а його вартість з урахуванням зносу визначена відповідачем у сумі 198 184,17 грн.

Суд бере до уваги, що визначення вартості майна з урахуванням ступеня його зносу відповідає загальному підходу, передбаченому статтею 7 Закону №160-IX.

Водночас правильність визначення вартості майна не підтверджує автоматично правомірність покладення обов`язку відшкодувати цю суму саме на позивача.

Встановлення розміру прямої дійсної шкоди та встановлення особи, винної у її заподіянні, є окремими юридичними питаннями, які повинні бути належним чином обґрунтовані.

Крім того, у спірному наказі позивача притягнуто до матеріальної відповідальності на суму 198 184,17 грн.

Відповідачі не обґрунтували, яку саме передбачену статтею 6 Закону №160-IX підставу повної матеріальної відповідальності застосовано, якими доказами підтверджується передача майна під звіт, факт його нестачі та вина позивача у її виникненні. Посилання на пункт 1 частини першої статті 6 Закону №160-IX без установлення фактичних обставин, необхідних для застосування цієї норми, не є достатнім правовим обґрунтуванням наказу.

Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.06.2025 у справі №420/18550/23, відповідно до якого форма вини має визначальне значення для встановлення меж матеріальної відповідальності військовослужбовця, а у разі завдання шкоди з необережності відповідальність обмежується розміром, визначеним частиною першою статті 5 Закону №160-IX, якщо законом не передбачено іншого.

Оцінюючи доводи відповідачів щодо розподілу повноважень між військовими частинами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону №160-IX, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її переведення до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження, командир (начальник) надсилає у п`ятиденний строк із дня закінчення розслідування, аудиту (перевірки), інвентаризації чи надходження рішення суду відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування в розпорядженні особи для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності.

Таким чином, військова частина НОМЕР_2 , у якій проводилося службове розслідування, мала повноваження встановити обставини можливої нестачі майна та направити відповідні матеріали за новим місцем служби позивача, а військова частина НОМЕР_4 - вирішити питання щодо притягнення позивача до матеріальної відповідальності в установленому законом порядку.

Водночас положення статті 12 Закону №160-IX не надають військовій частині за новим місцем проходження служби повноважень формально затверджувати висновки службового розслідування без перевірки їх обґрунтованості.

Командир, який приймає рішення про притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності, повинен переконатися, що матеріали розслідування містять достатні докази наявності всіх передбачених законом умов відповідальності.

У цій справі наказ начальника НОМЕР_6 прикордонного загону від 26.02.2026 №1045-АГ прийнято на підставі матеріалів службового розслідування, проведеного військовою частиною НОМЕР_2 .

Однак, як установлено судом, зазначені матеріали не містять достатнього обґрунтування того, яким чином саме поведінка позивача призвела до втрати військового майна, з урахуванням обставин його фактичного вибуття з місця зберігання майна, виконання завдань у м. Харкові та подальшого переведення до іншого прикордонного загону.

Отже, відповідач-2, приймаючи рішення про притягнення позивача до матеріальної відповідальності, не забезпечив належної перевірки достатності доказів, покладених в основу такого рішення.

Посилання відповідача-1 на те, що відповідно до статті 12 Закону №160-IX рішення про притягнення до матеріальної відповідальності приймається за новим місцем служби, не спростовує наведених висновків, оскільки визначення компетентного командира та встановлення законності самого рішення є різними питаннями.

Щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 під час проведення службового розслідування суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист у спосіб, визначений законом.

За змістом частини другої статті 245 КАС України суд може визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень та зобов`язати його вчинити певні дії, а також визнати протиправним і скасувати індивідуальний акт.

Ііз матеріалів справи судом встановлено, що військовою частиною НОМЕР_2 службове розслідування було призначено та проведено, за його результатами складено відповідний акт від 10.01.2026 №02.2/10/26Вн, у якому викладено висновки комісії щодо обставин нестачі військового майна та відповідальності позивача.

Позивач не заперечує відсутність самого службового розслідування, а висловлює незгоду з повнотою дослідження обставин та обґрунтованістю висновків, викладених за його результатами.

При цьому незгода особи з висновками службового розслідування не свідчить про наявність бездіяльності суб`єкта владних повноважень, оскільки бездіяльність передбачає невчинення суб`єктом владних повноважень дій, які він відповідно до закону був зобов`язаний та мав можливість вчинити.

З огляду на те, що безпосереднім рішенням, яким на позивача покладено обов`язок відшкодувати шкоду, є наказ начальника НОМЕР_6 прикордонного загону від 26.02.2026 №1045-АГ, суд вважає, що саме правомірність цього індивідуального акта підлягає судовому контролю з урахуванням усіх обставин проведення службового розслідування.

Таким чином, заявлена вимога про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 у наведеному позивачем формулюванні не підлягає задоволенню.

Суд погоджується з доводами відповідачів у тій частині, що відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовець зобов`язаний берегти державне майно, а стаття 16 цього Статуту покладає на нього обов`язок виконувати службові обов`язки, визначені за посадою.

Однак наявність загального обов`язку берегти державне майно не означає, що військовослужбовець несе безумовну відповідальність за його нестачу незалежно від обставин виникнення такої нестачі.

Застосування матеріальної відповідальності відповідно до Закону №160-IX передбачає встановлення конкретного порушення службових обов`язків, фактичної можливості особи діяти належним чином, виникнення прямої дійсної шкоди та причинного зв`язку між відповідною поведінкою і шкодою.

Суд зауважує, що висновок про те, що саме бездіяльність позивача спричинила нестачу майна, є передчасним. Виконання військовослужбовцем бойових та інших завдань із захисту держави не звільняє його від установлених законом обов`язків, однак відповідні обставини мають бути враховані під час визначення реальних можливостей особи виконувати такі обов`язки та встановлення причинного зв`язку між її поведінкою і завданою шкодою.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачами не доведено, що під час проведення службового розслідування були повною мірою встановлені всі обставини, необхідні для притягнення позивача до матеріальної відповідальності.

З огляду на встановлені обставини суд робить висновок, що наказ начальника НОМЕР_6 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_4 ) від 26.02.2026 №1045-АГ «Про притягнення до матеріальної відповідальності» прийнято без належного встановлення всіх юридичних умов матеріальної відповідальності позивача, передбачених Законом №160-IX.

Оскаржуваний наказ не відповідає критеріям обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність та необхідність скасування наказу начальника НОМЕР_6 прикордонного загону від 26.02.2026 №1045-АГ, наявні правові підстави для повернення позивачу коштів, фактично утриманих із його грошового забезпечення на виконання цього наказу.

Вимога позивача про повернення коштів, стягнутих на підставі спірного наказу, підлягає задоволенню в частині фактично утриманих сум.

При цьому скасування наказу є достатньою підставою для відновлення порушеного права позивача, а повернення утриманих коштів є безпосереднім наслідком такого скасування, передбаченим частиною третьою статті 14 Закону №160-IX.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з цим позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак питання щодо розподілу витрат на сплату судового збору судом не розглядається. Інші судові витрати позивачем не заявлено.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідач 1: військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), відповідач 2: військова частина НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника НОМЕР_6 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_4 ) від 26.02.2026 №1045-АГ «Про притягнення до матеріальної відповідальності».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_4 повернути ОСОБА_1 кошти, фактично утримані з його грошового забезпечення на виконання наказу начальника НОМЕР_6 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_4 ) від 26.02.2026 №1045-АГ «Про притягнення до матеріальної відповідальності».

В решті заявлених позовних вимог – відмовити.

Судові витрати у справі не стягуються.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua